У Вірменії розповідають легенду про те, що Бог, створивши цю землю, був невдоволений результатом — занадто кам’янистою вона вийшла. Тоді він, зібравши все каміння докупи, спитав у численних народів, хто хоче тут жити. Погодилися на таку сумнівну пропозицію лише вірмени, які нині і пишаються цим вибором і водночас сумніваються, чи не поквапилися вони тоді. Цей народ зміг вижити на камінні, створивши численні архітектурні пам’ятки, котрі так органічно поєдналися з природою, що здаються її витвором. На долю цього народу випало багато випробувань і страждань, інколи могло здатися, що його майже знищили, розтоптали, але він, як птах фенікс, завжди відроджувався. Вірмени тепер розсіяні по всьому світу, проте вони зберегли свою віру і, головне, зберегли свою етнічність — залишилися гордим народом, який славиться гостинністю та веселою вдачею.
прапор Вірменії
Вірменія є однією з найбільш давніх країн світу. Вже у IX— VI ст. до н. е. на її території, у Південно-Західній Азії, існувала могутня рабовласницька держава Урарту. У III ст. до н. е., після падіння імперії, на цих землях утворилася держава Велика Вірменія, яка досягла найбільшої могутності в І ст. до н. е. Пізніше в різні часи країна потрапляла в залежність від різних народів (римлян, персів, арабів), але вірмени ніколи не припиняли національно-визвольної боротьби. У 301 р. відбулася епохальна подія — офіційною релігією в державі було визнане християнство, таким чином Вірменія стала першою у світі християнською державою.
Вірменія на мапі світу
мапа Вірменії
Вірменська церква близька до ортодоксної, проте в ній помітні й католицькі риси. Нерідко у вірменських храмах службу супроводжує орган, хрестяться віруючі зліва направо, як католики, але трьома перстами, як ортодокси (а потім обов’язково прикладають руку до грудей). Свою релігію вірмени дуже поважають, але ставляться до неї без зайвої патетики. Під час великих свят храми переповнені, проте прихожани не повинні вдягати скромний одяг, жінки не завжди покривають голову. Вірменську апостольську церкву очолює католикос (тобто патріарх) всіх вірменів.
вірменський храм Сонця
У XII ст. було відоме незалежне Вірменське Кілікійське царство, яке згодом завоювали монголи, що буквально розтоптали його економічні й культурні надбання. У XVI—XVIII ст. частину Вірменії захопили Персія (Східна Вірменія) й Туреччина (Західна). У XIX ст. значна частина Східної Вірменії відійшла до Росії. Цей прогресивний на той час історичний акт урятував значну частину вірменського народу від фізичного знищення. На початку XX ст. турки винищили більше двох мільйонів вірмен, решта втекли звідти до Росії. У 1920 р. турки захопили дві третини російської Вірменії, проте їх швидко було вигнано з цих територій, на яких згодом утворилася Вірменська Радянська Соціалістична Республіка (до 1936 р. в складі Закавказької федерації), а потім — у складі СРСР. У 1991 р. було оголошено незалежність Республіки Вірменія, країна увійшла до СНД, ООН та інших організацій. У сучасній політичній ситуації найболючішою проблемою залишається Нагірний Карабах (область у сусідньому Азербайджані, заселена переважно вірменами), за який країна бореться, часто за допомогою зброї, з Азербайджаном.
Старовинна вірменська церква
Вірменія здавна приваблювала мандрівників своїми краєвидами, в яких дивовижно поєднується велич і скромність. Країна площею 29,8 тис. км2 розташована на Вірменському нагір’ї, яке обступили хребти Малого Кавказу. Її переважно гірський рельєф сприймається як витвір мистецтва. Всіх дивує так звана «Кам’яна наречена» — природне утворення на скелі у вигляді дівчини у весільному вбранні. Величні скелі переконливо говорять про свій вік, високогірні озера та ріки приховують багато загадок. Проте країна не є одноманітною, її пейзажі не набридають, швидко змінюються. Тридцять кілометрів від родючої Араратської долини, де зустрічаються фламінго й символ країни журавель, до вкритої льодом найвищої вірменської гори Арагац (4090 м) — на цьому шляху мандрівник зустріне декілька кліматичних поясів, побачить напівпустелі, сухі та гірські степи, засушливі рідколісся, субальпійські та альпійські луки з яскравими килимами квітів.
У горах Вірменії
Хоча Арагац і є найвищою точкою країни, головною горою для вірмен залишається відомий з Біблії Арарат, який знаходиться у сусідній Туреччині. Його можна побачити з будь-якої частини Вірменії, проте, щоб поклонитися цій святині, вірмени зазвичай їдуть до містечка Хор-Вірап, що розташоване найближче до Арарату..
Панорама Єревана
Кам’яна краса Вірменії має і зворотний бік. По-перше, в гірському кліматі відчутно, що бракує кисню, до того ж це відчуття посилюється сухістю повітря. Важко переносити і перехід від спекотного літнього дня до холодної ночі. По-друге, кам’янистий ґрунт Вірменії не сприяє розвитку сільського господарства (основним районом землеробства є Араратська долина на південному заході країни). Тут небагато ділянок із справді родючими ґрунтами. У Вірменії вирощують виноград і фрукти, овочі, баштанні культури, а також розводять овець та велику рогату худобу. Повністю забезпечити себе харчами країна не може. Основними галузями промисловості за часів СРСР були машинобудування, металообробка, хімічна, легка, харчова, особливо виноробно-коньячна. За винятком останньої, інші галузі нині перебувають у занепаді. Іноземні інвестиції останніх років хоча й пожвавили роботу деяких підприємств, проте поки що не сприяли повноцінній роботі промисловості. Надра країни багаті мідною, залізною та поліметалевими рудами, є також поклади молібдену, свинцю. Економіка Вірменії перебуває у кризі, додає також проблем карабахський конфлікт. У країні численна армія безробітних. Стають у пригоді вірменам їхні підприємницькі традиції, сімейний бізнес та допомога родичів із-за кордону. На сьогоднішній день кількість населення країни, за оцінкою фахівців, дорівнює 3,4 млн чоловік, але насправді вірмен набагато більше, адже вони розселилися по різних державах. У столиці Вірменії Єревані мешкають 1,3 млн людей. Державною мовою є вірменська, грошовою одиницею — драм.
Старовинний віадук
Територія Вірменії насичена історичними пам’ятками. їх тут налічується понад чотири тисячі. Окрім мальовничих гір, монастирських ансамблів Севану тут варто подивитися унікальну фортецю Гарні (III—II ст. до н. е.), відбудований храм Сонця (І ст. н. е.), храми в релігійній столиці країни Ечміадзіні (IVст.), скельний монастир Гегард (VI ст.) та інші церкви, палаци, монастирі. Гордістю країни є також всесвітньовідомий інститут стародавніх рукописів Матенадаран ім. Месропа Машто-ца, де зберігаються близько 20 тис. древніх та середньовічних рукописів. У кожному куточку країни є об’єкти, варті уваги, але, на жаль, туристична інфраструктура зведена тут майже нанівець.
Кам’яна наречена
Вірменам не потрібне море, адже в них є найбільше в Євразії високогірне озеро Севан (назва означає «місце, де чорніють» — таке пекуче там сонце). Його вода змінює колір багато разів за день — озеро може бути смарагдовим, чи ніжно-бірюзовим або насичено-фіолетовим. Тут є також так званий півострів (він був колись островом), де стоять три давні церкви. Проте ця первозданна краса потребує допомоги. Використання озера людиною призвело до пониження рівня води і її забруднення. Уряд прийняв програму щодо його порятунку.
скельний монастир Гегард