Франція — одна з найбільших країн Європи. За площею, що дорівнює 551,5 тис. км², вона поступається лише Росії (європейська частина) та Україні, а за кількістю населення — 57,8 млн чоловік (93,6% з яких — французи) — Росії та Німеччині. Це одна з найрозвиненіших індустріальних держав світу, яка за обсягами валового національного продукту та промислового виробництва посідає четверте місце після США, Японії та Німеччини. Та не лише цими показниками вимірюється її вага на світовій арені. Франція передусім відома як країна талановитого, життєрадісного та волелюбного народу, який зробив значний внесок у скарбницю світової науки, культури і мистецтва. А її історія сповнена багатьма важливими подіями, що вплинули не лише на долю французької нації, а й усього людства.

прапор Франції

А почалася вона приблизно у VI ст. до н. е., коли на теренах сучасної Франції мешкали народи, яких греки називали кельтами, а римляни — ґаллами. Тому й була країна відома під назвою Кельтська Галлія. З II ст. до н. е. її намагалися підкорити римляни, й під час Ґалльских походів (58—51 рр. до н. е.) це вдалося Юлію Цезарю. Він заснував фортецю поруч із головним поселенням галльського племені паризіїв Лютецією, яке згодом одержало назву Париж. Влада Риму протрималася майже до кінця V ст. н. е., аж поки країну відвоював проводир франків Хлодвіг. Саме він і заснував у 481 р. королівство франків, поклавши початок династії Меровінґів.

3 ім’ям Хлодвіґа легенда пов’язує зображення лілей у гербі Франції. Нібито, повертаючись додому після одного з успішних походів, його солдати прикрасили свої шоломи та щити білими лілеями. З того часу і з’явилися на гербі Франції три стилізовані зображення цієї квітки.

мапа Франції

Франція на мапі світу

Нащадки Хлодвіґа поділили державу на три королівства, між якими точилися безперервні сварки. Через те наприкінці VII ст. династію Меровінґів змінили Каролінґи, найвидатнішим з яких був Карл Великий (742—814), що з 768 р. прийняв титул імператора і створив єдину велику державу франків. Але існувала вона недовго — у середині IX ст. лише частина її зберегла назву Франції, та й ту Каролінґи змушені були віддати Гуґо Капету, графу Паризькому. Майже до середини XIII ст. країна залишалася роздробленою на удільні князівства. Ще більше її становище погіршилося через так звану Столітню війну, що точилася між Англією і Францією протягом 1337—1453 років. У 1415 р. англійський король Генріх V розбив французів під Азенкуром, зайняв Париж і майже всю північну Францію. Саме існування французької держави опинилося під загрозою. У цей критичний час у народі поширилися чутки про те, що порятунку Франції слід чекати від Святої Діви, яка очолить військо. Втіленням цієї легенди стала проста сімнадцятирічна селянська дівчина Жанна д’Арк. Здобувши у 1429 р. перемогу над англійцями під Орлеаном, Туреллю, Труа, Шамоном і Реймсом, вона досягла перелому у війні. Але відвоювати Париж їй не вдалося. Через підступність боягузливого короля Карла V з династії Валуа та церковників Жанна потрапила у полон. За 10 тис. золотих монет вона була видана англійцям. Церковний суд звинуватив її у чаклунстві, і 30 травня 1431 р. Орлеанська Діва (під цим ім’ям вона увійшла в історію) була спалена в Руані. Лише у 1920 р. католицька церква виправдала Жанну і оголосила святою. Але в історії країни вона завжди вважалася національною героїнею.

На початку XVI ст. Франція опинилася у вирі громадянських війн, які з часом набули релігійного характеру. Протистояння католиків і протестантів (або гугенотів) набуло особливого загострення у так звану Варфоломіївську ніч — з 23 на 24 серпня 1572 р., коли натовп релігійних фанатиків знищив тисячі іновірців. Врятуватися від нього можна було лише зреченням від протестантизму. Саме так і вчинив король Наварри Генріх IV. Це не тільки врятувало йому життя, а й принесло французьку корону — він став першим правителем країни з династії Бурбонів. До речі, французи й досі дуже шанують короля Генріха IV, який, на їхню думку, врятував Францію від розрухи і розпаду, об’єднавши її в єдину могутню державу. У цей період відбулося зародження нових, капіталістичних відносин, то був час значного розвитку культури, і він увійшов в історію як епоха Відродження. Найвизначнішими представниками її були Франсуа Рабле, творець фантастично-сатиричної епопеї «Гарґантюа і Пантагрюель», та поет П’єр де Ронсар, який очолив літературну групу «Плеяди».

Найбільшого розквіту королівська влада в країні досягла за часів правління Людовика XIV (1643—1715), якого величали «королем-сонцем». Це був період політичного і культурного панування Франції в Європі. Саме тоді французька мова стала міжнародною мовою світського товариства і дипломатії. Країна була головним осередком культури класицизму — художньої течії, основа якої полягала у зверненні до образів і форм античної літератури та мистецтва. Славетними взірцями цього напрямку є творчість французьких драматургів П’єра Корнеля та Жана Расіна, сатири Ніколя Буало-Депро та комедії Жана Батиста Мольєра. Значними були й здобутки французьких вчених, особливо у галузі математики. У ХVІІст. Рене Декарт, П’єр де Ферма, Блез Паскаль, Жіль Роберваль у своїх наукових розробках відкрили диференціальні та інтегральні обчислення, заклали основи аналітичної геометрії та теорії ймовірності. Величезні досягнення у галузі астрономії теж були пов’язані з іменами французьких вчених Жана д’Аламбера, Жозефа Луї де Лаґранжа, П’єра Лапласа.

Помешкання Версаля — резиденції французьких королів

Але з бурхливим розвитком суспільства все більше загострювався в країні конфлікт між новими прогресивними силами і монархією, наслідком якого стала революція 1789—1794 років. Вона почалася 14 липня 1789 р. взяттям Бастилії — паризької тюрми. З 1880 р. цей день у Франції відзначається як державне свято. У вересні 1791 р. була прийнята перша в історії країни конституція, а 22 вересня 1792 р. національний Конвент оголосив Францію республікою.

Велика французька революція стала першою в історії буржуазною революцією, яка закінчилася повною перемогою буржуазії. Вона справила величезний вплив на розвиток революційного і національно-визвольного руху в усій Європі. Значну роль у зростанні революційних подій відіграли ідеї представників доби Просвітництва — філософів Вольтера, Дідро, Монтеск’є та Руссо. Найвищого піднесення революція здобула в 1793 р., коли до влади прийшли якобінці, найбільш рішучі представники буржуазії на чолі з М. Робесп’сром, Ж. Р. Маратом і Ж. Дантоном. Вони встановили в країні революційну диктатуру, яка швидко перетворилася на кривавий терор. Були страчені не лише Людовик XVI і його дружина Марія Антуанетта, а й тисячі «ворогів народу» по всій Франції.
Гільйотини не працювали лише вночі, а вдень засуджених карали групами по 50 чоловік у кожній. У Ліоні їх розстрілювали картеччю з гармат або закопували живцем.
Та влітку 1794 р. терор повернувся проти самих узурпаторів влади: Робесп’єр і його поплічники також були гільйотиновані. Замість революційного Конвенту була організована Директорія.

Не менш драматичною була доля країни і в XIX столітті. 9 листопада 1799 р. «генерал від революції» Наполеон Бонапарт здійснив державний переворот, а в 1804р. проголосив себе імператором Наполеоном І. З того часу почалася доба Наполеонівських війн. Військовий успіх супроводжував французьку армію до 1812 р. А потім першою невдачею Наполеона стала російська кампанія. Після неї в Європі утворилася антифранцузька коаліція, до складу якої увійшло шість держав. У жовтні 1813 р. у вирішальній битві під Лейпціґом, яку називають «битвою народів», війська Наполеона були остаточно розгромлені. Імператор змушений був зректися престолу. Його спроба у 1815 р. повернути собі владу закінчилася поразкою — він не дійшов до Парижа і програв битву при Ватерлоо, після чого решту життя провів у засланні на острові Святої Єлени. Між тим у Франції знову запанувала монархія Бурбонів. Та після чергового перевороту в 1851 р. владу захопив племінник Наполеона — Луї, який став імператором Наполеоном III. Роки другої імперії (1852—1870 рр.) позначилися швидкими темпами промислового виробництва, бурхливим розвитком науки і техніки.

Гордістю французької науки стали відкриття в 1896 р. Беккерелем радіоактивного урану і дослідження подружжя П’єра Кюрі і Марії Склодовської-Кюрі в галузі радіоактивності: ними були відкриті нові елементи — радій і полоній.

XIX ст. в історії Франції було ознаменоване багатьма важливими подіями: франко-прусською війною і новою революцією 1870 р., внаслідок якої була проголошена Третя республіка, Паризькою комуною, яка проіснувала 72 дні — з 18 березня по 28 травня 1871 р. Напередодні Першої світової війни країна стала однією з могутніх колоніальних держав.

Французам належить чимало технічних винаходів та наукових відкриттів. Ось лише деякі з них. У 1783 р. братами Монґольф’є був створений перший тепловий аеростат, у XIX ст. Жаккар винайшов текстильний верстат, а на початку XX ст. Мартен розробив новий засіб одержання сталі з чавуну. Та найславетніше відкриття пов'язане з ім'ям видатного вченого Луї Пастера. Він розробив метод запобігання псуванню продуктів (пастеризацію). Дослідження Пастера одержали міжнародне визнання: у 1888 р. був утворений Міжнародний науково-дослідний центр у галузі мікробіології та медицини, відомий зараз як Інститут Пастера.

Під час Другої світової війни Франція була окупована нацистами, але не здалася ворогові: в країні діяв рух Опору, який очолював генерал Шарль де Ґолль. Під його проводом та за підтримки союзників бійці Опору в 1944 р. звільнили французьку землю від окупантів. У 1946 р. в країні був сформований новий уряд (Четверта республіка), а в 1958 р. прийнята конституція П’ятої республіки, першим президентом якої став де Ґолль. З того ж року Франція увійшла до Європейського економічного співтовариства (ЄЕС). Завдяки деґоллівській політиці «величі Франції» в державі почала зростати внутрішня стабілізація, поліпшилося економічне становище, посилилася її роль на світовій арені. Країна є засновником курсу європейської інтеграції, визначеного де Ґоллем у гаслі: «Європа — від Атлантики до Уралу», який залишається незмінним й зараз.

За своїм політичним устроєм Франція є президентською республікою. Законодавча влада належить двопалатному парламенту. Державною мовою країни є французька, а грошовою одиницею — євро.

Економічному розвитку Франції значною мірою сприяють не тільки прогресивні соціальні реформи уряду, а й вигідне географічне розташування. Вона знаходиться у центрі Європи, межуючи з такими високорозвиненими країнами, як Велика Британія, Бельгія, Німеччина, Швейцарія, Італія та Іспанія. На її території розташована крихітна держава — Князівство Монако, інша маленька країна — Андорра, з якою вона межує на півдні, — знаходиться під керівництвом французького президента. До складу Франції входять острів Корсика та залежні від неї колоніальні території (Французька Гвіана, Гваделупа, Мартініка, Нова Каледонія, Французька Полінезія тощо).

Майже половину країни займають рівнини та низини, найбільшою з яких є Північно-Французька, або Паризький басейн. Друга велика низина — Гаронська, або Аквітанська. У центрі країни знаходяться давні масиви з кристалічних порід, що утворилися понад 200 млн років тому. Вони мають хвилясту поверхню зі слідами колишньої діяльності вулканів. На південь від Центрального масиву височать гірські хребти Альп — найвищі в Європі. На кордоні з Італією знаходиться гора Монблан, яка сягає заввишки 4807 м і утворює величезні льодовики площею до 2 тис. км².

Там, де Альпійські гори підходять до узбережжя Середземного моря, знаходиться славетний своєю красою і чудовим кліматом Лазурний берег (Рів’єра). Тут розташовані найкращі курорти Франції. Кожне місто має свої неповторні особливості. Ніцца приваблює перш за все чудовими пам’ятками архітектури (залишками римських арен, палацами Бель-Епок та Вальроз, розкішними віллами), відомими музеями (Анрі Матісса, Марка Шагала, Морським музеєм та ін.), славетними театрами (Оперою і Національним театром) та парками, в одному з яких знаходиться тропічний сад «Зелений діамант» з багатьма екзотичними рибами, птахами і метеликами.

Канн — передусім місто фестивалів, головний з яких Міжнародний кінофестиваль. Великою популярністю користуються тут так звані «Битви квітів», «Свято мімози», плантації якої займають площу до 700 га. Поблизу знаходиться острів Леренс, де у фортеці багато років знемагав таємничий в’язень «Залізна маска» — герой одного з романів А. Дюма.

Не менш відомі й Сен-Тропез (центр світського життя), Ментона, яку називають «столицею лимонів», Антіб — центр яхтового спорту, знаменитий також музеями Наполеона і Пікассо, Грас із Міжнародним музеєм парфумерії і славетними парфумерними фабриками «Фрагонар» та «Мелінар».

Ще одна гірська система — Піренеї — значно нижча від Альп. Вона простягнулася повз кордон з Іспанією. Тут знаходиться величезний льодовиковий цирк Ґаварні — природне чашоподібне заглиблення з майже прямовисними стінами заввишки 400—500 м, звідки вивергаються водоспади. В Альпах чимало мальовничих озер, найбільше з яких — Женевське, що перетинає кордон зі Швейцарією.

На теренах Франції протікає багато річок. Найдовша з них — лагідна і спокійна Луара (1012 км), що впадає у Біскайську затоку. Туди ж прямує і Гаронна (575 км). Найбільша ріка північної Франції — Сена (780 км) з головними притоками Марною та Уазою. Але найповноводнішою і найпотужнішою серед французьких річок є Рона, яка бере початок з льодовика у швейцарських Альпах і несе свої води у Середземне море. Саме на неї припадає половина гідроенергетичних запасів країни.

Колись на берегах Луари гуркотіли битви Столітньої війни і вирували селянські повстання. А зараз долина ріки милує око мальовничими селами і містечками. Між Жьєном та Анжером височать стіни старовинних замків — тут їх більше трьохсот. Найвідоміший з них — Шамбор — має 440 кімнат. А помешкання замку Ланжу, що поблизу Тура, й досі мебльовані як у XV столітті. У будівництві замку Амбруаз брав участь Леонардо да Вінчі. За переказами, у 1516 р. він привіз сюди свою «Мону Лізу», яку купив король Франциск І. У цьому місці, за легендою, було поховано й самого митця.

Надра Франції містять значні запаси мінеральної сировини, особливо залізної руди, бокситів, вугілля. Вони розташовані головним чином у північно-східній частині країни. На крайньому півдні є поклади газу та нафти, але загалом паливні ресурси держави досить обмежені. Є тут, окрім вищезазначеного, і поклади урану, вольфраму, свинцю, олова і срібла.

Клімат на більшій частині Франції формується під впливом повітряних мас, що постійно приходять з Атлантики. На заході він морський, у центрі і на сході — континентальний, на півдні — середземноморський. В цілому клімат дуже м’який, оскільки вплив морів робить зиму теплішою, а влітку приносить прохолоду. Середня літня температура сягає понад +18° С, а взимку — не менше +3° С. Особливо вологим кліматом відзначається Бретань, де нерідко бувають похмурі дні з сильними вітрами. Найхолодніше у гірських районах і Центральному масиві. Тут характерні вітри, велика кількість опадів, низькі зимові температури, тривалий сніговий покрив. На узбережжі Середземного моря влітку тепло і сухо, а взимку тепло і волого. У Ніцці, наприклад, середня температура липня сягає +23° С, а січня +8° С. Тут протягом усього року багато сонячних днів. Середньорічна кількість опадів на більшості території країни становить 600—1000 мм, а в горах їх випадає до 2000 мм.

Сена — найбільша річка північної Франції

Природне середовище у Франції значною мірою змінене діяльністю людини: майже усюди тут переважають культурні ландшафти. Ліси, що колись укривали мало не всю країну, зараз залишилися лише на чверті її площі. Вони складаються переважно з листяних порід дерев: дуба, бука, берези, граба та вільхи. На півдні найчастіше зустрічаються каштанові ліси. Серед хвойних порід поширені сосна і ялиця. На значних територіях північної Франції, де ліси майже знищені, залишилися невеликі гаї. Для Паризького басейну характерні відкриті рівнини, зайняті ланами й луками. їх називають кампанами. У північно-західній частині країни насаджено багато яблуневих садів, а живі огорожі з низько стрижених дерев і чагарників навколо ланів справляють враження лісистості. Такий ландшафт називають бокажем.

Атлантичний Котд'Аржан («Срібний берег») — це широкий 230-кілометровий пляж з дрібним і м’яким піском. Щоб затримати пересування дюн, тут ще у XIX ст. були насаджені соснові та пінієві ліси. Сьогодні вони перетворилися на суцільний лісовий масив — найбільший у Франції.

В Альпах та Піренеях на висоті 1800—2300 м ліси змінюються заростями низькорослої сосни та квітучих кущів рододендрона. Для дикої флори Середземномор’я найбільш типовим є маквіс — невисокі густі зарості з вічнозелених чагарників та багатолітніх трав, а також кам’яного дуба, мирта, ялівцю та олеандра. Середземноморська рослинність представлена переважно культурними породами. Тут насаджені оливкові гаї, виноградники, південні фруктові і декоративні дерева, серед яких чимало екзотичних: австралійські евкаліпти, пальми, агави тощо.

У дельті ріки Рони на острові Камарг у знаменитому біосферному заповіднику гніздяться чудові птахи — рожеві фламінго, ібіси, лебеді. Крім 300 видів перелітних птахів, тут живуть водяні черепахи, єдина південноєвропейська популяція бобрів і знамениті білі коні.

Тваринний світ Франції за останнє століття дуже збіднів. Та все ж дика фауна тут збереглася краще, ніж в інших європейських країнах. Серед хижаків у лісах зустрічаються лисиці, борсуки, видри, на півдні — генетти. У дикій природі водяться ще зайці, косулі, кабани та благородні олені. На Корсиці збереглися муфлони, можливі предки домашньої вівці. Великі дикі тварини збереглися лише у заповідниках (понад 30) та в п’яти національних парках в Альпах і Піренеях. Приміром, у Західно-Піренейському парку живе близько 40 бурих ведмедів, а в національному парку «Вануаз» у Савої знайшли притулок останні популяції кам’яних козлів. Крім того, тут охороняється альпійська флора і фауна. Досить різноманітним є світ птахів: ластівки, жайворонки, куріпки, рябчики. Зустрічаються великі пернаті хижаки — орли та орлани. А от рибні запаси головним чином поповнюються штучним розведенням: тут вирощують форель та інші види прісноводної риби. У Біскайській затоці виловлюють сардини, камбалу, оселедець, тут же зосереджені й головні промисли омарів, креветок, морських молюсків. Франція займає перше місце в світі зі збору устриць.

Франція приділяє велику увагу наукоємкості промислового виробництва, володіє передовими світовими технологіями з обробки рідкоземельних металів. Незаперечні провідні позиції країни у робототехніці, засобах зв’язку, виробництві нових матеріалів, біотехнологіях та мікроелекгроніці. Саме тут, поблизу Парижа, у 1948 р. було пущено перший у Західній Європі атомний реактор, а пізніше в Сакле, який став головним французьким центром з дослідження атомного ядра, було створено найбільший на той час синхрофазотрон.

Економічна система Франції нагадує німецьку: тут також діє соціально орієнтована модель економіки, спрямована на побудову «держави благополуччя». Досить суттєву роль відіграє в ній державний сектор: майже всі великі транснаціональні компанії — це підприємства з державною часткою участі, уряд перерозподіляє 54% ВВП, а державні робітники і службовці одержують заробітну плату вишу, ніж ті, що працюють у приватному бізнесі. До провідних галузей французької промисловості належать металообробна, машинобудівна, електронна та електротехнічна, автомобільна (знаменита фірма «Рено»), хімічна, кольорова і чорна металургія, транспортне машинобудування та літакобудування. Франція випереджає багато розвинених країн у будівництві ГЕС, в атомній промисловості, у деяких галузях електрометалургії і по випуску авіаракетної продукції. Великою популярністю на світовому ринку користуються також французькі споживчі товари: одяг, взуття, ювелірні вироби, парфуми, косметика, вина та коньяки. В цілому за масштабами промислового виробництва вона перевершує Велику Британію та Італію, але поступається Німеччині.

Чимало в країні й оригінальних за конструкцією електростанцій. Наприклад, у гирлі ріки Ране у Бретані працює найпотужніша в світі електростанція, яка використовує енергію морських припливів.

Франція є третьою у світі космічною державою. Про її здобутки у цій галузі свідчать численні експонати, зібрані в авіаційно-космічному музеї у Ле-Бурже.

Франція — значний виробник і експортер сільськогосподарської продукції. За її обсягом вона посідає третє місце у світі і перше в Європі. Третина всіх сільськогосподарських товарів надходить на зовнішній ринок. Франція входить у трійку провідних виробників-експортерів вин, ячменю, молока, вершкового масла. Серед продукції рослинництва переважають пшениця, за збором якої країна займає четверте місце в світі після США, Індії та Канади; ячмінь та кукурудза. Повсюди вирощується картопля, цукровий буряк та багато різноманітних овочів. Дуже поширене садівництво та виноградарство: щороку тут збирають понад 12 млн т винограду різних сортів, великі врожаї яблук, мірабелі, горіхів, персиків, абрикосів, мигдалю та оливок. На Рів’єрі і Корсиці — значні плантації цитрусових.

Містечко Монт-Сент-Мішель вважається восьмим чудом світу, оскільки побудоване на острові і з’єднане з материком шляхом. Це місто-фортеця XII століття. Коли з Ла-Маншу накочується приплив, хвилі мчать зі швидкістю 16 км за годину, шлях затоплюється, і місто повністю оточує вода.

Добре розвинене в країні й тваринництво. За поголів’ям великої рогатої худоби вона посідає перше місце в Західній Європі, за поголів’ям свиней поступається лише Німеччині, а за кількістю овець — Великій Британії та Іспанії.

Але число працівників сільського господарства становить лише 10% від працездатного населення країни. Близько 80% французів живе і працює у містах. Найзначнішими з них є столиця держави — Париж (разом із передмістями тут мешкає 10 млн чоловік), Ліон (1,3 млн), Марсель (1,1 млн), Лілль (950 тис.), Бордо (686 тис.), Тулуза (608 тис.), Страсбург (388 тис.), Руан (380 тис.) тощо. Але переважна більшість міст невелика за розмірами, та майже кожне з них має давню і славетну історію.

Головна пам’ятка Шартра — собор Нотр-Дам (на зразок паризького), який будувався 200 років і сягає заввишки 100 м. Є в місті й дуже цікавий будинок, прикрашений уламками порцеляни. їх вмуровували в стіни протягом 36 років.

Історичне місто-фортеця Каркассон — одне з найдавніших у світі. Воно згадувалося у манускриптах ще до існування Римської імперії. Вже у кінці III ст. його фортеця налічувала 36 веж — небачений для того часу рівень фортифікації.

Буживіль відомий музеєм І. С. Тургенєва. Тут представлені документи, рукописи і особисті речі письменника.

Шамоні — найдавніший зимовий курорт світу, розташований біля підніжжя Монблану. Його лижні траси знаходяться на висоті 2000 м. Тут розташований один з найдовших спусків в Альпах — легендарна «Біла Долина» завдовжки 22 км.

Гроти з палеолітичними малюнками в долині річки Везер (147 доісторичних стоянок і 25 печер

Вежу Ейфеля називають «найелегантнішою дамою Парижа». При «зрості» у 320 м вона важить сім тисяч тонн. Вежа була побудована у 1889 р. для Всесвітньої виставки, незважаючи на численні протести парижан (зокрема, лист «чотирьохсот» видатних людей Франції, серед яких були і славетні письменники Гі де Мопассан, А. Дюма, композитор Ш. Гуно), які вважали цю споруду потворною. Зараз струнка, наче з мережива, вежа — окраса столиці, улюблене місце відпочинку парижан і гостей міста. З неї відкривається дивовижне видовище на паркові і архітектурні ансамблі, і здається, що перед вами жива карта Парижа.

На півдні Франції є маленьке містечко, в якому мешкають лише 108 чоловік. Його жителі пишаються своєю унікальністю, оскільки назва міста складається лише з однієї літери і читається як «І».

Париж. Вежа Ейфеля

А що вже казати про Париж? Тут на кожній вулиці відчувається хода Історії. Щороку сюди приїздить близько 20 млн туристів з усього світу, щоб побачити неперевершені архітектурні пам’ятки: собор Паризької Богоматері, заснований у 1160 р. і добудований у 1245 р., один з най-багатших музеїв світу — Лувр, де зібрано понад 300 тис. витворів світового мистецтва, «найкрасивішу вулицю світу» — Єлисейські Поля, Пантеон (XVIII ст.), Тріумфальну Арку і Оперу (XIX ст.), вежу Ейфеля, будинок ЮНЕСКО, Центр Ж. Помпіду, Велику Арку Дефанс, Сорбонну тощо.

Париж. Площа Злагоди

Франція має багату й різноманітну культурну та мистецьку спадщину. Тут зародилося чимало напрямків образотворчого мистецтва, зокрема імпресіонізм та постімпресіонізм, відомий іменами К. Моне, Е. Делакруа, Ж. Мілле, К. Коро, Е. Мане, А. Сіслея, К. Піссаро, Е. Деґа, О. Ренуара, П. Ґоґена, А. Матісса, Ван Ґога тощо. Париж цілком справедливо вважається мистецькою столицею світу, оскільки тут розквітла творчість митців з різних країн: П. Пікассо, М. Шагала, А. Модільяні та ін. Важко переоцінити й внесок французьких письменників у світову літературу. Варто лише згадати імена Ф. Війона, Ж. Б. Моль-єра, О. де Бальзака, Ф. Стендаля, Е. Золя, Г. Флобера, П. Меріме, Ж. Берна, А. Дюма, А. Рембо, Г. Аполлінера, А. де Сент-Екзюпері та багатьох інших. Про високу музикальну культуру Франції свідчать широко відомі твори Г. Берліоза, К. Сен-Санса, Ш. Гуно, Ж. Бізе, М. Дебюссі, М. Равеля, Ж. Оффенбаха та ін.

Корковий дуб у Південній Корсиці

Близько 2000 га поблизу Парижа займає Євродіснейленд. Це не просто парк, а ціла низка чудових країн — країни пригод «Едвенчерленд», країни фантазій «Фентезіленд», країни майбутнього «Дискаверленд», країни «Дикого Західу» — «Фронтірленд» і головної вулиці «Мейн Стріт». Тут щодня працюють сотні атракціонів, відбуваються паради, шоу, курсує справжній потяг, плавають піратські фрегати і пароплав часів Марка Твена, димлять гейзери і вулкани, відкриваються печери зі скарбами, «живе» багато диких звірів і казкових істот: від Білосніжки і Квазімодо до героїв «Зоряних війн» Лукаса.

Франція є батьківщиною кінематографа. Саме в Парижі у 1895 р. брати Люм’єр продемонстрували глядачам першу кінострічку. Відтоді країна по праву пишається своїми кіномитцями: Ж. Габеном, Ж. Маре, Фернанделем, Ж. Філіпом, Б. Бардо, А. Делоном, Ж. П. Бельмондо, Луї де Фюнесом, Бурвілем, А. Жирардо, Ж. Депардьє, К. Деньов та ін.

Затока та острів з замком Мон-Сен-Мішель (монастир в готичному стилі та поселення біля його стін

Значну роль у культурно-мистецькому житті країни відіграють численні фестивалі та виставки: Міжнародна виставка сучасного живопису, Міжнародний ярмарок платівок і музичних видань, фестивалі джазу, художнього драматичного мистецтва, найкращих французьких вин тощо.

Шартрський собор