Лагідний Індійський океан, в якому віддзеркалюється дивовижно великий місяць... На узбережжі височать пальми, а в прозорій воді світяться морські зірки та копошаться краби. Тут розумієш, що краса врятує світ. Але жителі Мозамбіку, про який іде мова, тривалий час нібито не помічали цієї краси, а тепер заново відкривають її для себе, приходячи до тями після двох десятиліть безперервних війн. Ця «тропічна перлина» знов починає приваблювати відвідувачів. У Мозамбіку дійсно багато спокус — білий пісок, коралові рифи, стародавні будівлі. І ще — королівські креветки, яких ніде у світі не вміють готувати так, як в цій країні.
прапор Мозамбіку
Мозамбік — одна з найдавніших держав світу. Люди проживають на цих східноафриканських землях уже понад два мільйони років. Саме в цьому регіоні вперше було знайдено останки Homo sapiens. Різні древні народи проходили цими землями хвилями переселень — спокійно або ураганом — протягом принаймні ста тисяч років. У І ст. н. е. племена банту (макуа, тсонга, малави, маконде), які й нині населяють Мозамбік, почали мігрувати в цей край і розселятися по берегу. В XIV—XV ст. у центрі сучасного Мозамбіку і Зімбабве існувала держава Мономотапа, де жили народності шона. І банту, і шона вели активну торгівлю з арабами. Золото і слонова кістка підняли цивілізацію Мозамбіку на один з найвищих щаблів у тогочасній Африці.
Мозамбік на мапі світу
адміністративна мапа Мозамбіку
Золото й слонова кістка зацікавили і португальців, які першими з європейців вирушили в ці краї. Вслід за Васко да Гама (його флот, прямуючи до Індії, зупинявся в Мозамбіку) наприкінці XV ст. на узбережжя потяглися португальські торговці. Вони швидко обжилися там і незабаром звели на перехресті морських шляхів торгове місто Софала, яке згодом стало центром работоргівлі. Ця «чорна справа» поступово витіснила торгівлю слоновою кісткою, і в XVIII — на початку XIX ст. була найбільш прибутковим «бізнесом». Торгівля наповнювала кишені правлячої верхівки і за часів колонії. Правда, работоргівлю тоді вже заборонили. У 80-х роках XIX ст. Португалія встановила своє правління на півдні Мозамбіку (колонізація внутрішніх районів завершилася тільки на початку XX ст.). Просуваючись у бік сучасного Зімбабве, португальці зіткнулися з інтересами Британії, яка мала свої плани стосовно цих земель. Був підписаний договір, який встановлював кордони Мозамбіку, що збереглися і сьогодні — країна має площу майже 800 тис. км2 і берегову лінію у 2500 кілометрів.
Упродовж усього колоніального періоду африканці чинили збройний опір португальцям, а ті відповідали їм жорстким правлінням, намагаючись витиснути максимум зі своїх нових володінь. Африканські селяни у примусовому порядку мали вирощувати бавовну для португальської текстильної промисловості, зменшуючи обсяги посівів кукурудзи, рису та ін., необхідних для виживання культур.
Народи, які населяли територію Мозамбіку, традиційно займалися натуральним сільським господарством. Але багатьох із них португальці «відірвали від землі» і направили... під землю, у шахти Південно-Африканської Республіки. Колоністи створили такі умови, що майже третина чоловіків південних районів змушена була, щоб заробити, спускатися в шахти. За поставку робітників Португалія одержувала золото, а сама розплачувалася з шахтарями після закінчення їх контрактів португальською валютою, отримуючи з такого перерахунку великі прибутки.
місто Келімане
У середині XX ст. зі створенням Фронту звільнення Мозамбіку (Фрелімо) в країні посилився повстанський рух, а в 1975 р. мрія про незалежність здійснилася — країна стала республікою на чолі з президентом. Як тільки завершилася визвольна війна і колоністи поїхали додому, самостійний Мозамбік поринув у хаос громадянської війни, що тривала майже 17 років. Стосунки з’ясовували Фрелімо та Ренамо (Мозамбікський національний опір). У громадянській війні була підірвана економіка країни — курс правлячої партії Фрелімо на соціалізм не виправдав себе. Після 1975 р. почався економічний спад, а в кінці 1980-х років виживання мешканців молодої держави майже повністю залежало від гуманітарної допомоги. Мирний договір між ворогуючими сторонами був підписаний тільки в 1992 р.
У вихорі громадянської війни було зруйновано не тільки економіку, а й красиві давні міста, в тому числі й столицю Мапуту, яка сховалася під брудом, уламками скла та напів-розваленими будинками.
Панорама Мапуту
Передихнувши від війни, мешканці Мозамбіку озирнулися навколо і нарешті побачили, що кругом безлад і розруха. Крім того, вони з’ясували, що живуть в одній з найбідніших держав і почали поступово наводити лад у своїх справах. Наприкінці 1990-х років Мозамбік показав усьому світу грандіозне, як стверджують спеціалісти, економічне диво. Країні, на відміну від багатьох африканських сусідів, пощастило уникнути інфляції 1998 p., грошова одиниця (вона зветься метикал) залишалася стабільною, а економіка «слухняною». Хоча Мозамбік поки що дуже бідна країна, його економіку оцінюють як одну з найбільш динамічних у світі.
Португальська марка для колонії Мозамбік
Столиця країни стала називатися Мапуту в 1976 р. До того вона носила назву Лоренсо-Маркіша на честь португальського дослідника. Це місто виросло з невеличкого форту, який португальці заклали на зорі свого панування в Мозамбіку. Від форту збереглися кріпосні вали і старі знаряддя. У XX ст. мандрівники ставили Мапуту за красою в один ряд із Ріо-де-Жанейро, але війна завдала столиці численних втрат. Нині місто повільно відновлюється. Одним з перших було відремонтовано вокзал, побудований на початку XX ст. за проектом Ейфеля — автора всесвітньо відомої вежі в Парижі. Мапуту має цікавий Музей природничої історії, ботанічні сади, Національний художній музей.
Динамічно розвивається й освіта — відсоток неписьменних знизився до 60 (у 1975 р. було 95 %). У школах навчають державною (португальською) та англійською мовами.
місто Бейра
Окрім розрухи, тривалі війни залишили на згадку по собі ще й міни необмеженого строку дії. Вони розкидані по всій території Мозамбіку, найбільше їх у північних районах. Кількість мін вимірюється сотнями тисяч. Ці «приховані вбивці» вже скалічили багатьох мешканців країни й залишаються загрозою для життя та здоров’я людей, а також гальмують розвиток сільського господарства. За допомогою спеціалістів США багато мін вже знешкоджено. Проте саперам поплутав карти тайфун і серйозний потоп 2000 p., який змістив розташування мін.
Природа дає жителям Мозамбіку шанс почати все з чистого аркуша, забувши про війни. Цьому сприяє мальовнича місцевість — від чудового океанського берега простирається величезна зелена рівнина, що поступово змінюється гірськими масивами. Територія Мозамбіку добре зволожена — країною «мандрують» шість річок, у тому числі одна з найбільших в Африці — Замбезі. Проте інколи бувають й засухи. Майже повністю зберігся багатий світ диких тварин та птахів. Про багатство морського світу можна й не говорити.
Річка Замбезі
Більшість населення Мозамбіку (загальна кількість 19,1 млн людей) працює на землі. Промисловість поки що майже не розвинена. Головними культурами внутрішнього ринку є кукурудза і рис. Вирощують також маніок, картоплю, цитрусові, банани. На експорт йдуть бавовна, горішки кеш’ю, чай. Країна є членом Всесвітньої торгової організації, ООН, Організації африканської єдності та ін. Торгових партнерів цікавлять не стільки дари землі, скільки дари океану — особливо креветки, продаж яких із середини 1980-х років став основним джерелом експортних доходів Мозамбіку. Але щоб оцінити справжню вишуканість королівських креветок, треба відвідати цю країну й скуштувати їх у місцевому ресторані. Тим паче, що їхати сюди можна не тільки заради них. Мозамбік запропонує легендарні білопіщані пляжі й нові комфортні готелі на узбережжі. А також численні заповідники (серед них вирізняється Ніасса завдяки великій популяції слонів), музеї, собори, середньовічні форти, Морський національний парк «Архіпелаг Базаруто», що складається зі 150 островів.
Мозамбікські білопіщані пляжі
Незважаючи на війни й колоніальне минуле, країна зберегла свою самобутню культуру. Однією з найбільш складних та досконалих художніх форм в Африці визнана скульптура народу маконде, сильні також традиції фрескового живопису. А мозамбікська музика має прихильників далеко за межами країни. Національний інструмент «маримба» (рід ксилофону) поширився на всю Південну Африку. Мозамбікські оркестри маримба збирають повні зали по всьому світу. Вони грають легку ритмічну музику «маррабента», що вважається одним із джерел регі.
Вигляд на озеро Кагора-Басса
На сучасному етапі туризм, підживлений іноземними інвестиціями, є основним напрямком розвитку Мозамбіку. Цю країну інколи називають «раєм невикористаних можливостей». Тут дійсно райська краса, яка може врятувати цей регіон.
Жінка в Мозамбіку з кукурудзою