Нещодавно на карті Європи на місці колишньої Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії (СФРЮ) утворилося декілька держав. Одна з них, що складається з двох історичних областей і нині зветься Республікою Боснія і Герцеговина, може вважатися чи не найкрасивішою з європейських країн. Вона розташована у мальовничому куточку, де гірські ландшафти із зеленими лісами, повноводними річками і водоспадами змінюються на прибережні краєвиди теплого Адріатичного моря. Але мир та спокій досі не зійшли на цю благодатну землю.
прапор Боснії і Герцеговини
Боснія і Герцеговина — це країна-перехрестя. Тут перетинаються різні культури, релігії і світогляд етнічно протилежних народів. На жаль, це створює політичну нестабільність та імовірність майбутнього розпаду держави. Втім, сьогодні республіка намагається будувати нове життя.
Боснія і Герцеговина розташована на Балканському півострові. На півночі вона межує з Хорватією, а на сході і півдні — із Сербією і Чорногорією. Молода держава займає маленьку територію — 51,1 тис. км2. Її морський кордон налічує всього 20 км. Але це дуже важливо для економічного розвитку, бо створює перспективи для безперешкодної торгівлі з іншими країнами завдяки морським перевезенням та можливість для організації відпочинку зарубіжних туристів та громадян республіки.
Більшість території держави займають зелені Динарські гори. Вони являють собою складну систему паралельних гірських масивів, хребтів, котловин та долин. Ці гори не дуже високі. Найвища їхня вершина — гора Маглич (2386 м). Втім, нагромадження схилів, складених зі сланців, піщанику та вапняків, утворює дивовижні ландшафти. Дуже цікавими є й численні карстові печери, які утворилися внаслідок розчинення водою різних гірських порід. Північну частину країни займає родюча рівнина, що належить до вододілу приграничної річки Сави.
Більшість річок країни течуть на північ і впадають у Дунай. До них належать Уна, Врбас, Босна, Дрина. Декілька інших річок мають гирла в Адріатичному морі. Серед них найкрупнішою є Неретва, частково судноплавна.
Боснія і Герцеговина багата на ліси. Вони займають понад 41% її території. Для північних лісів характерним є граб з домішкою клена та липи. А в низових центральних районах розповсюджені букові ліси. На висоті 800—900 м над рівнем моря до бука додаються ялиця, клен, сосна та смерека. А ще вище дерева змінюють субальпійські луки. На південному заході на висоті 300—400 м ростуть вічнозелені дерева з домішкою листопадних чагарників, а над ними у горах розповсюджені південні види дуба, граба та клена.
Узбережжя Неретви
У лісах Боснії і Герцеговини, на відміну від переважної більшості європейських країн, збереглася велика кількість різних видів тварин. Тут можна зустріти серну, оленів, косуль, вовків, кабанів, лісових котів, видру, куницю, зайців та навіть рисей і бурих ведмедів. З великих птахів розповсюджені орли, соколи, глухарі. А в болотистому гирлі Неретви живуть чаплі, орлани-білохвости, беркути.
Більшість території Боснії і Герцеговини розташована на південному рубежі помірного кліматичного поясу. Для її клімату характерне тепле літо із середніми температурами у червні +19— 21° С. Втім, на рівнині вони можуть підніматися до +27° С, а в горах опускатися до +12° С. Подібні температурні перепади спостерігаються і взимку. Якщо на рівнинах середні температури січня коливаються між 0° і —2° С, то в горах вони знижуються до — 7° С. Опади протягом року випадають рівномірно, від 400 до 1500 мм на рік.
На південному заході країни, в історичній області Герцеговина, клімат наближається до субтропічного. Влітку спекотно. Температури червня сягають +25° С. Зима тут волога та тепла. У січні стовпчик термометра не знижується за позначку +5° С. Протягом року випадає близько 1600 мм опадів. Більшість з них припадає на листопад—грудень.
Правдиві відомості про кількість населення, якому належать ці чарівні землі, зараз дати неможливо внаслідок нестабільної політичної ситуації. Відомо, що у 1991 р. тут проживало 4 млн 365 тис. чоловік (зараз кількість населення становить 3,3 млн). З них 44% складали мусульмани боснійці, 31% православні серби, 17% католики хорвати, 5,5% югослави та 2,5% інші національності (албанці, турки, цигани). Боснійці, хоча й сповідують іслам, насправді є слов’янами. Це колишні серби та хорвати, які під впливом обставин змушені були стати мусульманами. Воєнні дії за останнє десятиріччя XX ст. примусили понад 1 млн громадян республіки покинути батьківщину і шукати притулку за кордоном. Певна кількість людей загинула під час воєнних сутичок.
Державними мовами у Боснії і Герцеговині вважаються сербська та хорватська. Але нарівні з ними як офіційна з початку 1990 р. використовується також боснійська, яка утворилася на основі сербської та хорватської мов. Це, безумовно, не дуже зручно, але сприяє тому, щоб усі народи республіки вважали себе рівноправними. Ускладнює мовну ситуацію і те, що на письмі боснійці і хорвати використовують латинські літери, а серби — кирилицю. Порозумітися окремим етнічним групам у республіці допомагає російська мова, якою володіє більшість населення країни.
Між громадянами Боснії і Герцеговини постійно тривають суперечки. А щоб розібратися в їхніх причинах, треба ознайомитися зі складною історією держави, яка значною мірою позначилася на долі сучасного населення Боснії і Герцеговини.
Перші ознаки присутності людей на території республіки відносяться ще до III тис. до н. е. Тогочасне населення вже вміло будувати оселі з очерету та глини, виробляло глиняний посуд з гарними орнаментами, займалося землеробством та скотарством. З початку І тис. тут жили вже інші племена, які навчилися робити залізні та бронзові предмети побуту. Землю вони обробляли не мотикою, а плугом та сохою. Трохи пізніше сюди прийшли іллірійські та кельтські племена. Вони були завойовані римлянами, а їхні землі увійшли до складу великої римської провінції Ілліріки.
У VI—VII ст. н. е. західну частину Балканського півострова, яка в той час належала Східній Римській (Візантійській) імперії, захопили слов’янські племена, головним чином серби та хорвати. Поступово під їхнім впливом тубільці засвоїли слов’янську мову. Натомість зайди перейняли від корінних жителів деякі романські звичаї, які впровадили тут римляни.
Серби, хорвати та боснійці, так само як болгари, македонці, словенці та чорногорці, належать до групи південних слов’ян. Серед них боснійці, які мешкали в районі верхньої течії річки Босна, останніми утворили власну державу і прийняли християнство. Охрестилися вони лише у X ст., а першу державну спільноту утворили тільки у XII ст. До того їхні землі підкорялися сусідній Сербії, яку в той час називали Рашкою. У 960 р. боснійська територія звільнилася від васальної залежності від сербів, але це тривало недовго. Вже у 1018 р. вона знов підпала під владу Візантійської імперії. На початку XII ст. частину країни разом із землями навколо річки Рама завоювала Угорщина.
У 1180—1204 рр. країною правив бан (намісник) Кулін Боснійський, який поводив себе як незалежний господар, хоча офіційно був підданим угорського короля. Він подарував торговельні привілеї купцям м. Дубровника, сприяв переселенню ремісників і майстрів з прибережних міст Хорватії, самостійно видобував срібло та залізну руду і нікому не звітував про це. Вважають, що під час його правління в Боснії, яка вже стала називатися князівством, широко розповсюдилося богомильство (див. нарис про Болгарію). Недарма у 1203 р. представник Римського Папи вимагав від Куліна та монастирських громад Боснії підкоритися папській владі. Вимога, вочевидь, не була виконана, бо після смерті Куліна Папа здійснив декілька хрестових походів проти «боснійських єретиків». У 1250 р. він досягнув своєї мети. На деякий час Боснія стала католицькою, а її бани примушені були підкорятися наказам угорців.
Минуло сто років, і черговий бан Боснії, Твртко І Котроманич, розпочав боротьбу проти угорського панування та у 1377 р. став королем, а Боснія одержала статус королівства.
З часом Твртко вдалося завоювати більшу частину країни хорватів — Далмації, заволодіти землею Герцеговини і одержати вихід до Адріатичного моря. Втім, після його смерті Боснійське королівство почало занепадати. Внаслідок цього Далмація потрапила до рук Угорщини, а Герцеговиною самовладно правила місцева династія Храничів. Один з її представників, Степан Вукчич, у 1449 р. обрав собі титул герцога. Відтоді давня Хумська земля почала називатися Герцеговиною.
Роздроблена країна стала легкою здобиччю сусідів. Уже в 1463 р. більша частина Боснії була завойована турками-османами. Герцеговина трималася трохи довше, але й вона потрапила до рук Османської імперії.
Під владою турків народи Боснії і Герцеговини перебували чотири століття. Нарешті у 1875 р. мешканці Герцеговини повстали. Приводом для повстання був сильний голод, викликаний неврожаєм. Утім, повстанці, до яких приєдналися й інші області провінції, прагнули не лише до земельної реформи. Вони наполягали на об’єднанні із Сербією, Хорватією або на створенні автономії. Запекла боротьба за незалежність від турків тривала 3 роки. Ситуацією скористалася сусідня Австро-Угорщина. У 1878 р. за рішенням Берлінського конгресу Боснія і Герцеговина були передані під її управління.
Відтоді економіка бідної провінції стала швидко розвиватися. Тут були прокладені залізниці, засновані банки, побудовані деревообробні підприємства і тютюнові фабрики. Втім, Австро-Угорщина розглядала ці землі як колонію. Це викликало незадоволення у місцевих жителів. Серед них продовжували посилюватися націоналістичні настрої. Серби прагнули до об’єднання з Сербією. Побоюючись втратити підвладні їй землі, Австро-Угорщина у 1908 р. анексувала Боснію і Герцеговину, тобто насильно приєднала їх до себе.
Сербські націоналісти на теренах Боснії і Герцеговини були пов’язані з сербською військовою розвідкою і не нехтували терористичними методами. Вони організували декілька нападів на австро-угорських чиновників. У червні 1914 р., після вбивства у Сараєві австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда, Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. Це спровокувало початок Першої світової війни. Після її закінчення Австро-Угорська монархія розпалася.
Боснія і Герцеговина увійшли до складу нового Королівства сербів, хорватів і словенців, але їх населення продовжувало боротися за свою автономію. В 1929 р. в країні встановилася королівська диктатура, а держава змінила назву на Королівство Югославія. Територія Боснії і Герцеговини була поділена на декілька областей, які називалися бановинами.
У 1941 р. нацистська Німеччина та її союзники поділили Югославію на власний розсуд. Боснія і Герцеговина увійшла до складу Незалежної держави Хорватія. На чолі її знаходилися профашистські хорватські націоналісти — усташі, які переслідували сербів.
У ході національно-визвольної боротьби, яка тривала на землях Югославії протягом усієї війни, Боснія і Герцеговина була звільнена, а потім увійшла до складу Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія на правах окремої соціалістичної республіки нарівні з іншими п’ятьма країнами федерації. За підтримки СРСР при владі в Югославії опинилася комуністична партія і запанував тоталітарний режим. Керівник держави, комуніст Йосип Броз Тіто, підтримував сербів і боснійців, бо вони лояльно ставилися до його режиму. Серби очолювали більшість керівних посад у державі. Хорватські і мусульманські націоналісти переслідувалися. Крім того, репресій зазнали і всі релігійні спільноти.
Після смерті диктатора, 18 листопада 1990 р. у Боснії і Герцеговині пройшли вибори, в яких брали участь декілька партій. Комуністична партія змушена була поступитися владою партіям-суперникам. Одна з них належала боснійцям, друга — сербам, третя — хорватам. Кожна переслідувала власні політичні інтереси на користь тільки своїй нації.
Восени 1991 р., налякані воєнними діями у Хорватії, мусульманські депутати-боснійці проголосили Боснію і Герцеговину незалежною. При цьому хорвати і серби були названі «національними меншинами», що образило їх. На знак протесту сербські депутати пішли з парламенту. Вони утворили свій парламент — «Скупщину сербського народу», а 9 січня на основі плебісциту (опитування) у тій частині країни, де більшість населення складали серби, проголосили утворення Сербської Республіки Боснія і Герцеговина у складі Югославії. Натомість боснійці та хорвати організували всенародний референдум. Переважна більшість проголосувала за незалежність і суверенітет Боснії і Герцеговини. А 6 квітня 1992 р. нову країну визнали держави Європейського Союзу. Втім, це не заспокоїло людей. Навпаки, в країні почалися воєнні сутички, які переросли у громадянську війну. Спочатку воєнна перевага була за сербами. Вони прийняли рішення про створення армії, оточили Сараєво і захопили близько 70% території країни. На зайнятих землях серби проводили етнічні чистки: виганяли хорватів та боснійців з їхніх помешкань, убивали. Однак те ж саме по відношенню до сербів робили на зайнятих ними територіях боснійці та хорвати. Війна у Боснії і Герцеговині забрала життя 200 тис. чоловік. Зі східної частини Боснії було вигнано близько 800 тис. мусульман, а із західної та центральної частин — 600 тис. сербів і 300 тис. хорватів.
Нарешті у ситуацію втрутилися міжнародні організації. Після тривалих переговорів до Боснії за рішенням Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй увійшли збройні сили ООН. Серед них були й українські вояки.
місто Травник
Це не зупинило боснійських сербів, які мали підтримку з Сербії. Незважаючи на те, що їхні літаки збивали війська НАТО, вони продовжували наступати. Ситуація змінилася тільки після того, як бомбові удари почали наноситися по сербських позиціях, а об’єднані хорватсько-мусульманські військові частини пішли у наступ. Сербія під тиском міжнародної спільноти припинила свою допомогу. Серби у Боснії вимушені були скласти зброю.
Після тривалих переговорів 14 грудня 1995 р. в Парижі був підписаний мирний договір. Боснія і Герцеговина залишилася єдиною державою, але була розділена на два утворення: Федерацію Боснії і Герцеговини (ФБіГ), де живуть боснійці і хорвати, та Республіку Сербія (РС). Перша займає 51% території держави, друга — 49%. На жаль, цілісність держави досі забезпечує присутність тут вояків ООН.
Вищим органом влади у державі на загальнодержавному (федеральному) рівні є Президія, куди входять три президенти: два (хорват та боснієць) від Федерації БІГ та один від Республіки Сербія. Кожні 8 місяців один з них по черзі стає головою держави.
Вищий законодавчий орган, парламент республіки, називається Парламентською Асамблеєю, або Скупщиною БІГ. Вона складається з Палати народів та Палати представників. У кожну включається чітко визначена кількість депутатів від основних етнічних груп. Вони обираються тільки на 2 роки.
Обидві частини маленької держави мають власного президента, парламент та уряд, нібито кожна з цих історичних земель є самостійною державою.
У Федерації Боснія і Герцеговина на пост президента обирають дві кандидатури — від боснійців та хорватів. Той, хто набрав менше голосів, обіймає посаду віце-президента, тобто є заступником суперника. Але кожного року вони все одно міняються місцями, тобто відбувається ротація посади.
Сараєво. Стара частина міста
Уряд країни очолює прем’єр-міністр. На цю посаду парламент обирає теж по одному представнику від боснійців і хорватів. Те ж саме відбувається і стосовно посади віце-прем’єр-міністра. Кожного року відбувається ротація і цих посад. Протягом чотирьох років кожний з обраних встигає побувати прем’єр-міністром.
Законодавча влада у республіці належить парламенту, який зветься Народною скупщиною. Його депутати повинні обиратися на 4 роки, але тимчасово їх обирають тільки на два.
Гравюра в печері Бадань
Столицею Республіки Боснія і Герцеговина є Сараєво, де, за даними 2002 р., проживає 431 тис. мешканців. Одночасно це й столиця ФБіГ. А от у Республіці Сербській існує власна столиця — м. Пале. Головним містом Герцеговини вважається м. Мостар. Обидва міста значно менші Сараєва. В кожному з них мешкає не більше 200 тис. жителів. Сараєво заснували ще у 1244 р. В той час серби називали місто Врхбосною. Своє сучасне ім’я столиця одержала лише у 1507 р. за часів турецького панування. З усіх боків Сараєво оточене горами. У старовинній частині міста досі зберігся чіткий поділ між християнськими та мусульманськими кварталами. Перші розташовані у котловині. А домівки мусульман — на гірських схилах серед мальовничих садів. У місті збереглися цікаві архітектурні пам’ятки: старовинна фортеця з 12 баштами, католицькі монастирі, синагоги, мечеті. Серед сучасних архітектурних споруд особливо цікавим є спортивний комплекс, побудований для проведення зимових Олімпійських ігор 1984 р.
Валюта Республіки Боснія і Герцеговина називається боснійською маркою. Але, крім неї, в різних районах республіки використовуються і валюти інших держав: новий югославський динар, хорватська куна, євро, долари тощо.
Пам'ятник Твртко I Котороманичу в Тузлі
Боснія і Герцеговина має в своїх надрах достатньо корисних копалин: багаті родовища бурого вугілля, залізної і марганцевої руди, бокситів, кам’яної солі. Існують також невеликі запаси міді, свинцю, срібла. Гірські річки сприяють розвитку гідроенергетики.
Втім, Боснія і Герцеговина завжди була бідною. Навіть серед республік СФРЮ вона займала останнє місце за рівнем економічного добробуту. Але в ті часи тут видобували вугілля, залізну руду та сіль, діяли підприємства з виробництва верстатів, велосипедів, сільськогосподарських машин, розвивалися чорна і кольорова металургія, хімічна, деревообробна і легка промисловість. Громадянська війна 1992—1995 рр. майже все знищила. Зараз у країні виробляється лише 15% від того рівня промислової продукції, що існував до війни. А загальний збиток складає до 80 млрд доларів.
Гора Цинцар (2085 м.)
Після війни економіку країни відновлюють за рахунок міжнародної допомоги, але ця робота просувається повільно. Заважає міжнаціональна ворожнеча. Та певні успіхи все ж таки існують. Поліпшується ситуація у видобувній, металургійній, нафтопереробній, текстильній промисловості. Країна виробляє деталі для автомобілів і літаків, побутових приладів. У 2000 р. за допомогою відомих на світовому ринку фірм «Фольксваген» та «Шкода» розпочався випуск дешевих авто, які користуються попитом у сусідів.
Але провідною галуззю економіки вважається сільське господарство. Тут вирощують тютюн, цукровий буряк, кукурудзу, пшеницю. Поблизу кордонів із Сербією розкинулися фруктові сади. Місцеві сливи відомі своїм незрівнянним смаком і соковитістю. На півночі країни розвинене виноградарство. У горах розводять овець, а на рівнинах — велику рогату худобу.
Імператорська мечеть
Більш жвавою стає зовнішня торгівля. Свою продукцію Боснія і Герцеговина продає у Хорватію, Словенію, Німеччину, Італію. Налагоджуються торгові відносини з Росією.
Досить великі перспективи має республіка і в галузі туризму. Країна є одним з відомих у світі центрів гірськолижного спорту. Багато зимових курортів розташовано поблизу Сараєва. Неподалік від м. Баня-Лука знаходяться широко відомі теплі цілющі джерела з водою, насиченою сіркою. Туристів приваблюють карстові печери у Динарських горах, численні історичні та архітектурні пам’ятки.
місто Мостар