Аргентинська Республіка — держава, яка розташована в південній частині Південної Америки на сході від Анд. Це — друга за розміром (після Бразилії) країна цієї частини суходолу: її площа становить 2780 тис. км². Найближчими сусідами Аргентини з півночі та північного сходу є Болівія, Парагвай та Бразилія, з півдня та заходу — Чилі, а зі сходу — Уругвай. Територія держави з півдня омивається субантарктичними водами, а зі сходу — Атлантичним океаном. В адміністративно-територіальному плані Арґентина поділяється на 23 провінції та окремий Столичний (Федеральний) округ. Останній цілком належить столиці республіки Буенос-Айресу.

прапор Аргентини

Ця країна є членом Організації американських держав, ООН та більшості спеціалізованих закладів цієї організації. За рівнем доходів на душу населення, урбанізації, освіти та соціального забезпечення Арґентина посідає одне з перших місць у Південній Америці. Водночас, на жаль, країна випереджає сусідів по континенту і за рівнем безробіття (понад 18%).

мапа Аргентини

Аргентина на мапі планети

Територія Аргентини витягнута з півночі на південь. Цей факт, як і різноманітність місцевого рельєфу, є причиною дивовижного калейдоскопу тутешніх ландшафтів. Узагалі в країні відокремлюють чотири великих природних області. Насамперед це гірська частина величних Анд — масивна система, що складається з окремих хребтів та паралельних пасом, які простягайся вздовж західного кордону держави. На півдні гори утворюють єдиний хребет висотою 4300 м. Тут багато льодовиків та засніжених рівнин (на острові Вогняна Земля вони взагалі опускаються на 800 м нижче рівня моря). Далі на північ межа вічних снігів стає вищою (ця територія ближча до екватора), тож озерний район (провінції Ріо-Неґро та Неукен) є вільним від шару криги. Тутешні озера — це частина великої області, яка охоплює і територію Чилі. На півночі піки «солідніші». Поблизу міста Мендоса височить найбільша гора Західної півкулі Аконкагуа (6959 м). Паралельні пасма, висота яких збільшується в напрямку заходу, — прерогатива ландшафтів північного заходу країни. Дощі тут ідуть рідко, а коливання температури повітря мають значний діапазон. Місцеві краєвиди одноманітні — це або високогірні пустелі, або сухі степи (пуна). Оскільки опади в горах трапляються рідко, річок тут небагато, а ті, що є, беруть свій початок у зоні вічних снігів, і їх живлять сніги. Западини часто стають місцем утворення солоних озер та солончаків. Там, де кілька річок виходять на рівнину, з плином часу утворилися родючі ґрунти. Поступово в цій зоні з’явилися досить великі селища. А на сході області здіймаються гори Сьєррас-де-Кордова, що мають висоту близько 1,5 км. Поступово вони стають нижчими, а передгір’я непомітно зливається з Пампою.

Гори Сьєррас-де-Кордова

Друга велика природна область — північні рівнини. Сюди входять межиріччя Уругваю та Парани, а також частина рівнини Ґран-Чако. Остання є зоною субтропічного клімату; влітку тут випадає багато опадів. Цю рівнину перетинають численні річки, які в західній, більш засушливій частині мають паводковий режим. Через це їхні русла сильно покручені і часто міняють своє місцезнаходження. А у східній частині влітку повені стали нормальним явищем (постійні поселення тут розмістилися на пагорбах). І хоча рівень води найчастіше залишається невеликим, щоразу затопленими опиняються дуже великі площі. При цьому повінь довго не спадає: частина Гран-Чако вкрита товстим шаром глини, тож волога не може одразу просотатися в ґрунт. Цікаво, що з питною водою в цьому районі скрутно. Навіть зі свердловини можна добути здебільшого солону рідину. Оскільки велика частина ґрунтів рівнини засолена, сільськогосподарські роботи тут майже не ведуться, — немає сенсу. Зате в Ґран-Чако поширене тваринництво.

На просторі між річками Парана та Уругвай розкинулася ще одна низина. Це — вологе Межиріччя, що сягає значної ширини (від 240 до 320 км). А трохи далі лежить вузька стрічка землі, яка відмежовує Аргентину від сусідньої країни. Там розташоване вулканічне плато Парана, яке високим уступом входить до річки Парана. У цій місцевості багато красивих водоспадів, найбільш знаменитим з яких є Ігуану. У центрі Межиріччя та на його півдні лежить відкрита полога місцина — кучильяс. Її подекуди перетинають широкі долини річок, вкриті густими лісами з численними болотами.

Тропічна савана цих територій непомітно поступається місцем сухим субтропічним степам Пампи, що розташовані на півдні від Ґран-Чако, на півночі від ріки Ріо-Колорадо та на сході від Анд. Звичайно розрізняють східну, більш вологу Низьку Пампу (чудові місця для випасу худоби) та західну, Високу Пампу. Місцеві ґрунти утворюють товстелезний шар осадів, що лежить на давніх пагорбах з граніту та інших твердих порід. Гір тут небагато, існує лише кілька масивів: Сьєррас-де-Кордова (1500 м), Сьєрра-де-ла-Вентана (1280 м) та Сьєрра-дель-Танділь (490 м). Біля річкової долини та затоки Ла-Плата Пампа дуже урвиста — круті уступи сягають у висоту до 30 м. Далі на захід місцевість стає вищою, а на півдні плато знижується, переходячи в болотисті низини. На півдні та південному заході ландшафт трохи одноманітний: самі тільки хвилясті рівнини та подекуди невеличкі болота. А на заході Пампи, наче варта, вишикувалися піщані дюни. Перед ними розкинулися великі клапті родючих ґрунтів. Взагалі Пампа є головною сільськогосподарською областю Аргентини.

Водоспади Ігуасу

А на крайньому півдні республіки простерлися суворі, відкриті всім вітрам степи Патагонії. Тут досить холодно й сухо, узбережжя урвисте. Єдина більш-менш придатна для суден гавань у цій частині країни — Пуерто-Мадрін. Плато місцями неохоче поступаються западинам. Вони лежать на висоті 300— 600 м над рівнем моря і відділені одне від одного відрогами Анд. А на висоті 1200—1500 м плато прорізають глибокі сухі каньйони. Тільки в кількох з них течуть постійні річки.

Пастухи-гаучо в аргентинській Пампі

Оскільки природних областей в Аргентині чотири, то й кліматичних зон налічується стільки ж. Це сухі високогір’я Анд, де вище 6100 м лежать вічні сніги. А ще — пуна, де в основному росте ковила та смолисті вічнозелені чагарники. На північ від Тукумана починаються густі широколисті ліси, які поступово змінюються низькими колючими деревами, чагарником, кактусами та полином. А біля самого Тукумана розкинувся своєрідний «оазис» напівлистопадних лісів.

У цій частині Аргентини температура повітря значною мірою залежить від висоти над рівнем моря. Узимку тут холодно, а влітку не дає дихати спека. Взагалі тутешні сезонні та добові перепади температур можуть витримати далеко не всі. Дощі в цій зоні йдуть рідко (з жовтня по травень), а посуха — частий гість.

Озеро Лаго-Архентино в Патагонії

У Ґран-Чако та Межиріччі здебільшого спекотно й волого. Узимку часто трапляються похолодання (хоча середня температура становить +13° С); у цей період тут відносно сухо. А ось улітку розпочинається сезон дощів, а температура повітря сягає від +28 до +47° С. Опадів тут нараховують від 900 до 2000 мм на рік. Такі умови сприяють буянню пальмової савани та великих масивів склерофільного листопадного рідколісся. А вздовж річок чудово себе почувають так звані галерейні ліси (високі напівлистопадні дерева сплітаються вітами над самісінькою водою). Далі на північний схід простягайся паркові савани, лісові болота, густі тропічні та субтропічні ліси.

У зоні Пампи влітку тепло. Та й узимку ви не замерзнете: клімат залишається м’яким, заморозки бувають дуже рідко, а сніг майже відразу тане. Опадів на рік тут випадає достатньо: від 975 до 550 мм. Зливи, що супроводжуються сильними грозами, найчастіше йдуть узимку. Це — зона високотравної прерії, яка на заході переходить у низькі злаковники та рідколісся.

Патагонія зустрічає гостей прохолодою. Середня температура січня становить тут від +24 до +15° С, а липня — +7° С. Узимку Патагонія негостинна: сильні вітри здіймають завісу з пилу, гойдають тумани, приносять шторми. Заморозки та сніг примушують одягатися тепліше. Опадів у цій зоні випадає небагато — від 626 до 125 мм (більшість цієї території розташована в так званій «дощовій тіні»). У Патагонії ростуть суворі на вигляд ліси помірного типу, які складаються з величезних дерев давньої породи, що схожі на секвою. Вони тягнуться до озера Науель-Уапі, де передають «естафету» вічнозеленим субантарктичним лісам з південного буку та низькотравним злаковникам. Далі на схід ростуть чагарники «монте» і простираються пасовиська.

Аргентинську фауну важко порівнювати з фауною інших країн. Вона така різноманітна, що відразу й не збагнеш, як усі ці тварини можуть існувати на території однієї держави. Тут можна зустріти мавп, оленів, ягуарів, тапірів, гуанако (родичів лам), пум, лисиць, видр, гризунів, броненосців, вікуньїв, шиншил, свинорилів, скунсів, «патагонських зайців» — мара. Птахів на території держави теж чимало: страуси нанду (їх залишилося небагато), дрозди, шпаки, постільги, гуси, качки, горлиці, куріпки. А поряд з ними радісно кричать папуги, полюють чаплі та фламінго — зоопарк, та й годі! А от із ким навряд чи захоче зустрічатися більшість людей, то це зі зміями. В Аргентині вони переважно отруйні, а найбільш небезпечними вважають гримучника та коралового аспида. Комах у країні, звичайно ж, багато. Але найбільшого клопоту людині завдає сарана.

У 2003 р. на території Аргентини мешкало 38,74 млн людей. Більшість населення (97%) — білі. Це переважно нащадки іспанських чи італійських колоністів. Американських індіанців, метисів та інших «небілих» меншин мешкає тут лише три відсотки.

Аборигени (вони мешкають тут із часів неоліту — VII— VIII тисячоліття до н. е.) до приходу на ці землі європейців не створили розвиненої цивілізації. Араукани, гуарані, веранді та чарруа здебільшого вели кочовий спосіб життя і зберігали общинно-родові стосунки. У ті часи країна була чи не найбезлюднішою і найменш розвиненою в регіоні. З кінця XVIII століття Аргентина поступово почала перетворюватися з відсталої колонії на державу-експортера сільськогосподарської продукції, яка відігравала помітну роль у світовій економічній системі. Прибульці справили позитивний вплив на розвиток історії цієї країни, підштовхнувши її до подальшого розвитку. Завдяки їм економіка Аргентини пройшла нелегкий шлях від натурального господарства (XVI—XVIII ст.) через важкі часи формування загальнонаціональної економіки, створення промислової бази, перебудови економіки та економічної нестабільності до поступової стабілізації та розвитку ринкових відносин.

Єзуїтська церква XVII ст. в Кордові

Офіційною державною мовою Аргентини є іспанська, але дуже поширені також італійська, англійська, німецька, французька та португальська мови.

Дві третини місцевого населення живуть у зоні Низької Пампи, а половина з них — у великих містах. Густозаселеними є також оази біля підніжжя Анд (10% населення країни). На рівнині Чако оселилися тільки три відсотки аргентинців, а Патагонія, яка обіймає четверту частину території держави, є майже безлюдна. Тільки два відсотки громадян живуть у цій суворій місцевості.

Панорама Буенос-Айреса

Столиця Аргентини Буенос-Айрес є третім за величиною містом Південної Америки. Тут мешкає 3,4 млн людей, а взагалі столична агломерація налічує 11,3 млн жителів. Великими містами країни є також Кордова, Росаріо, Ла-Плата, Тукуман, Мар-дель-Плата, Сан-Хуан, Сальта, Санта-Фе, Ресістенсія, Байя-Бланка, Коррієнтес, Парана та Сант-Яго-дель-Естеро.

Цікаво, що конституція в Аргентині була прийнята ще в 1853 р. Хоча багато років деякі її положення ігнорувалися цілою низкою диктаторів, головний документ залишався чинним. Навіть поправок за весь час існування цієї поважної за віком конституції було внесено небагато. Згідно з документом Аргентина — демократична республіка на чолі з президентом. Хоча демократія тут — поняття дещо химерне: наприклад, провінції не можуть брати участь у прийнятті змін до конституції, а федеральний уряд має повне право втручатися в провінційні справи. З релігією — те саме. Дарма що кожен аргентинець має свободу віросповідання — усі привілеї в країні належать Римсько-католицькій церкві.

Історично склалося так, що Аргентина має тісніший зв’язок з країнами Європи (насамперед — з Іспанією, Італією та Францією), ніж із державами Західної півкулі. Стосунки зі Сполученими Штатами стали близькими після повернення демократичного режиму в 1983 р. А ось із Великою Британією Аргентина ніяк не може дійти згоди. Причиною конфлікту стали Фолклендські (Мальвінські) острови. У 1982 р. країни навіть розірвали дипломатичні стосунки і розпочали військові дії. Конфлікт трохи вщух тільки в 1998 р. Крім того, Аргентина вела довгу суперечку щодо приналежності трьох островів у протоці Біґл. «Опонентом» держави виступав її сусід Чилі. У справу довелося втручатися навіть Ватикану. Нарешті, острови відійшли до Чилі, але Аргентина отримала права на води поблизу них.

Ця країна багата на природні ресурси. Тут видобувають нафту, природний газ, уран, кам’яне вугілля, олово, цинк, срібло, залізну та мідну руду; річки країни дають змогу отримувати достатню кількість електроенергії; експорт бавовнику, цукрової тростини, рису, чаю мате, цитрусових, овочів, фруктів, винограду та зернових дає значні прибутки. Держава до того ж повністю забезпечує себе майже всіма видами необхідної продукції. Зверніть увагу: в Аргентині при цьому обробляється тільки вісім відсотків земель! Великий внесок в економіку країни роблять також тваринницькі ранчо. Ця держава входить до числа найвпливовіших виробників і постачальників пшениці, великої рогатої худоби, овець та коней.

Риболовство не відіграє великої ролі в економіці країни, хоча у нас, наприклад, з путасу та сріблястим хеком, що виловлюються аргентинцями, знайомі всі. А ось лісове господарство дає значні прибутки.

Аргентина стала першою серед країн Латинської Америки, що побудувала власну сталу індустріальну базу. Основний прибуток нині дає харчова, текстильна, хімічна та автомобільна промисловість. Швидко розвиваються також виробництво електротехнічного та електронного обладнання, металургійна, нафтопереробна, сталеплавильна та верстатобудівна промисловість.

Основними статтями експорту в Аргентині залишаються сільськогосподарські продукти, пальне, руди, метали та вироби зі шкіри. А імпортує країна машини, деякі хімічні товари, метали. Торговельними партнерами її протягом багатьох років є Бразилія, Німеччина, Японія, Велика Британія та США.

Вулиці Буенос-Айреса

Транспортні шляхи країни досить розвинені, їхня кількість постійно зростає. Щоправда, останнім часом залізничний транспорт почав занепадати, натомість різко зросла кількість автомобілів та сучасних автострад (їхня загальна довжина становить 217 тис. км). Дедалі популярнішими стають повітряні шляхи сполучення. Сучасний міжнародний аеропорт і дев’ять трохи менших у межах столичної агломерації (Великий Буенос-Айрес) обслуговують внутрішні та міжнародні лінії. Крім того, в Аргентині функціонує сім великих та 30 менших портів. Першість і тут тримає столиця: через неї здійснюється чотири п’ятих усіх океанських перевезень. А річки Уругвай, Парагвай та Парана утворюють зручну систему «блакитних» шляхів завдовжки понад 3000 км.

Аргентина створила одну з найкращих систем освіти у своїй півкулі. У країні діє велика кількість різноманітних державних навчальних закладів, серед яких — 28 університетів. Крім того, тут працюють і приватні заклади. Навчання дітей віком від шести до 14 років є обов’язковим. Здобути освіту будь-якого рівня можна безкоштовно.

Вуличне кафе в Аргентині

Культура країни формувалася під впливом іноземних духовних досягнень. Верхівка аргентинського суспільства досі вважає Париж своєю «другою батьківщиною». Саме французька філософія і політична думка народила специфічну літературу цієї держави, вплинула на розвиток живопису. Крім того, помітний слід залишили в місцевій культурі італійські та англійські митці. Але особливою сторінкою серед духовних здобутків Аргентини стала культура гаучо — нащадків шлюбів європейців та індіанців, які вирощували худобу. А знаменитий танець танго пов’язаний з піснями міських околиць і з’явився в Буенос-Айресі наприкінці XIX століття.

Побувавши в Аргентині, не можна не відвідати оперного театру «Колон», що вважається одним з найкращих у світі. Слід побувати також у національних музеях історії та мистецтв, музеях «Бернардіно Рівадавія», декоративного мистецтва та іспано-американського мистецтва, Національній та Центральній бібліотеках. А 25 приватних та безліч експериментальних театрів запропонують відвідувачам багатющу програму. Звичайно ж, доведеться зазирнути також на стадіон: футбол у країні — національний ідол, у нього грають люди будь-якого віку і на кожному рівному клаптику землі. А потім залишається піти до кафе на найближчій площі, випити мате й дивитися, як місцеві жителі танцюють танго. Можна, звичайно, спробувати зробити це самому (партнер чи партнерша знайдуться завжди). От тільки чи вийде так яскраво та темпераментно, як в аргентинців?