Terra Australis incognita — Невідома Південна земля. Так багато століть, починаючи з античних часів, називали вчені материк, який, на їхню думку, мав бути на півдні Землі. У пошуках цього материка провідні європейські країни — Іспанія, Португалія, а потім Голландія та Англія — влаштовували географічні експедиції. Крім цього, іспанці, англійці, голландці, до яких на початку XIX століття приєдналися росіяни, здійснювали експедиції для пошуку нових торгових шляхів, колонізації і для здобуття нових знань. Наслідком стало відкриття Австралії та багатьох архіпелагів і окремих островів у Тихому океані. Останні згодом набули назви Океанія.
Будинок австралійського парламенту
Австралію відкрив у 1606 р. голландський мореплавець Віллєм Янсзон (Янц). За наказом голландської Ост-Індської компанії, де він служив, Янсзон здійснив плавання до району Нової Гвінеї. Він мав знайти багаті на золото землі, але замість цього відкрив новий материк. Берег, де висадилася його команда, Янсзон назвав Новою Голландією. Втім, він так і не збагнув масштаби свого відкриття, бо вважав невідомий берег частиною Нової Гвінеї. Пізніше Австралією заволоділи англійці. Вони почали називати її Південною Землею, тобто Австралією.
Австралія лежить у Південній півкулі і займає площу 7631,5 тис. км2. Її східні береги омиває Тихий океан, а північні, західні та південні — Індійський. Поблизу материка знаходяться два великі острови — Нова Гвінея і Тасманія.
Австралія — це материк пустель і напівпустель та сухого рідколісся. Вони розкинулися на великих внутрішніх просторах. Це — Велика піщана пустеля, велика пустеля Вікторія, пустеля Ґібсона та інші. Пустелі облямовані напівпустелями з колючими чагарниками. Тут їх називають скребом. На півночі, сході і південному сході напівпустелі переходять у савани. Вони у свою чергу змінюються на ліси з акацій, евкаліптів, пляшкового дерева. А в горах та на узбережжі росте багато пальм та деревовидних папоротей.
Великий Бар’єрний риф, що простягнувся на 2 тис. км біля австралійського узбережжя, включений до списку світового спадку ООН. Він є найбільшою рифовою системою світу, створеною живими організмами — коралами. Його вважають «підводною Меккою» всіх аквалангістів світу.
Повз східне узбережжя Австралії здіймається невисоке гірське пасмо Великого Вододільного хребта із найвищою точкою материка горою Косцюшка у 2228 м заввишки. А вздовж східного узбережжя в океані майже на 2000 км тягнеться скупчення дрібних островків, підводних узвиш і коралових рифів. Воно називається Великим Бар’єрним рифом.
На заході материка знаходиться плоскогір’я висотою від 400 до 500 м з окремими хребтами і столовими плато. Середню частину займає низина з глибокою западиною на півдні, заповненою солоним озером Ейр. Його площу точно виміряти дуже важко, бо вона сильно коливається залежно від пори року. Влітку, коли йдуть дощі, вона сягає 15 тис. км2. В цей час глибина озера становить 20 м. Але взимку, під час посухи, озеро пересихає і перетворюється на солончак. Такою ж поведінкою характеризуються й інші пустельні озера Австралії — Торренс і Ґарднер.
Великий Бар’єрний риф
Материк Австралія є найспекотнішим районом Південної півкулі. Тут переважає пустельний і напівпустельний клімат. Більша частина материка лежить у тропічному поясі, лише північ знаходиться у субекваторіальних широтах, а південний захід — у районі субтропіків.
Середні температури червня тут коливаються від +12 до +20° С, а січня — від +20 до +30° С і вище. Кількість опадів зменшується зі сходу на захід від 1500 мм на рік до 300—250 мм і менше.
Річки Австралії не дуже великі. Найповноводнішою вважають Муррей довжиною 2570 км. Взимку річка сильно міліє. Її притока Дарлінґ значно довша — 2740 км. Але більшу частину року води в ній теж небагато. У посушливу пору в нижній течії вона навіть пересихає. Більшість інших річок наповнюється водою тільки час від часу, коли йдуть дощі.
Австралійський кенгуру
Тваринний світ Австралії дуже відрізняється від фауни інших куточків світу. Тільки тут живуть сумчасті ссавці (кенгуру, коала, сумчастий кріт та інші), а також єхидна і качконіс. Ці дивні тварини несуть яйця і вважаються протозвірями, тобто тваринами, що збереглися від тих часів, коли розвинутих сучасних ссавців ще не існувало. Є й рідкісні птахи — ему, казуари, папуги какаду. Для збереження унікальної фауни Австралії створені національні парки і заповідники — Маунт-Баффало, Косцюшко, Саут-Вест та інші.
Корінне населення Австралії (аборигени) — це люди унікальної австралоїдної раси. Для них характерні темна шкіра, широкий ніс, кучеряве волосся. Представники цієї раси зустрічаються також на островах Океанії. Нині їхня кількість становить приблизно 170 тис. чоловік. Для спілкування вони використовують численні австралійські діалекти, а також англійську мову та її спрощений варіант піджин-інгліш.
Присутність європейців вплинула на релігійні уявлення аборигенів. Серед них багато протестантів і католиків. Втім, є й такі, що зберегли віру предків. А взагалі навіть християни з числа корінного австралійського населення поряд з вірою в Христа не відмовляються від віри своїх предків у Матір-землю Кунапіпі та Змію-райдугу.
Австралія. Місто Дарвін
Але основне населення материка становлять англо-австралійці — нащадки англійських та ірландських колоністів. Цікаво, що першими європейцями-колоністами тут стали каторжники, яких позбувся англійський уряд, відправивши злодіїв на материк з дуже несприятливим кліматом.
Сьогодні населення Австралії становить близько 18 млн чоловік. З них тільки 15% належать до корінних австралійців, які живуть у центрі материка. Але і англо-австралійці, і аборигени є підданими Австралії — єдиної держави, що обіймає весь материк.
Океанією називають сукупність островів у центральній і південно-західній частинах Тихого океану між Австралією, Малайським архіпелагом на заході і широкою, позбавленою островів смугою океану на півночі, сході і півдні. Іноді її виділяють в окрему частину світу.
Океанія підрозділяється на Меланезію, Мікронезію і Полінезію, а іноді окремо виділяють Нову Зеландію.
Нова Зеландія. Англіканський собор XIX cm. у місті Крайсчер
Меланезія вважається найбільшою з островних груп Океанії. Вона займає площу в 1 млн км2 і включає Нову Гвінею, архіпелаг Бісмарка, Соломонові острови, Нові Гебриди, Нову Каледонію, Фіджі - Усі ці острови вкриті тропічними лісами і мають гірський ландшафт. На Новій Гвінеї знаходиться найвища точка регіону гора Джая у 5029 м заввишки. Втім, на деяких островах зустрічаються савани.
Мікронезія обіймає близько 1,5 тис. дрібних, переважно коралових островів у західній частині Тихого океану. Вона включає Маріанські, Каролінські, Маршаллові острови, острови Гілберта, Банаба, Нару та інші. Усі вони займають площу 2,6 тис. км2. Більшість островів укриті тропічними лісами, але деінде зустрічаються і савани.
Полінезія знаходиться в центральній частині Тихого океану. Вона тягнеться від Гавайських островів на півночі до Нової Зеландії. До її складу відносять групи Гавайських островів, архіпелаги Туамоту, Самоа, Лайн, острови Товариства. Для них характерні тропічні ліси, савани, а також вулканічне ( для високих) або коралове (для низьких) походження і здебільшого гірський рельєф. Найвищими в Полінезії є Гавайські острови, де рекордною вважається висота 4205 м. Тут існують діючі і дуже активні вулкани. Серед них найвідомішим є вулкан Кі-лауєа на острові Гаваї висотою 1247 м. Останнє виверження тут відбулося у 1983—1985 pp.
Вулкан Кілауєа здавна був місцем релігійного поклоніння тубільців. Вони досі вважають його оселею вогняної богині Пеле. Разом з нею, на їхню думку, тут живуть її родичі, повелителі грому та блискавки. Коли богиня починає гніватися, вулкан реве й палає. Жителі Гаваїв приносять у дар богині плоди, скляне намисто, черепашки та корали. А в сиву давнину до кратера вулкана кидали й тіла небіжчиків, сподіваючись, що дорогі родичі будуть після смерті жити серед богів.
Можливо, що підстави для виникнення вірувань про Пеле слід шукати в цілком реальному факті. Лава Кілауєа є дуже рідкою. Під тиском вітру вона застигає у вигляді тонких ниток, які нагадують волосся. Ці утворення полінезійці називають «волоссям Пеле».
Загальна площа островів Полінезії складає 1,26 млн км2. Тут панує океанічний, здебільшого субекваторіальний і екваторіальний клімат. Опадів у середньому випадає близько 1 тис. мм на рік, але на навітряних схилах великих островів — до 10 тис. мм на рік.
Портрет представниці корінного народу Нової Зеландії — маорі
У тропічних лісах і саванах Океанії мешкає велика кількість тварин, що ніде більше не зустрічаються. Це, наприклад, казуари — великі птахи із шоломами на голові, жителі Нової Зеландії ківі, що нагадують кудлатих звірів, але насправді є птахами, лірохвости, райські птахи, яскраві метелики та інші. Дуже популярними є гігантські черепахи. Різні види цих дивовижних істот ще зустрічаються на деяких островах, наприклад, слонова або ґалапаґоська черепаха, вага якої сягає до 400 кг. Але найзнаменитішим серед тварин Океанії, безумовно, є «дракон острова Комодо» — гігантський варан. Це — найбільша з сучасних ящірок, яка перевищує 3 м завдовжки, а важить до 150 кг. Харчується варан оленями, які живуть на острові Комодо. Менш відомою, але такою, що дає нам уявлення про розвиток життя на Землі, вважається гатерія (туатара). Це — найдавніша із сучасних рептилій. Вона існує в незмінному вигляді вже 165 млн років і була сучасницею динозаврів.
В Океанії розташовані невеличкі держави Вануату, Західне Самоа, Кірібаті, Маршаллові острови, Науру, Палау, Папуа — Нова Гвінея, Північні Маріанські острови, Соломонові острови, Тонга, Тувалу, Федеративні Штати Мікронезії, Фіджі. Іноді до цього регіону планети відносять і Нову Зеландію. Значну частину Океанії складають також володіння Австралії, Великої Британії, Нової Зеландії, США і Франції.
Країни Океанії і Австралії не створили окремого міжнародного об’єднання, але входили і входять до багатьох міжнародних організацій, які об’єднують Тихоокеанський і Азійський регіони.
Найактивнішою у прагненні до кооперації у вирішенні політичних і економічних проблем у Тихоокеанському регіоні є Австралія. Ще в 1951 р. у Вашингтоні вона разом із США й Новою Зеландією уклала угоду про створення Тихоокеанського пакту безпеки (АНЗЮС), а у 1954 р. стала одним з фундаторів створення Організації угоди Південно-Східної Азії (СЕАТО — South-East Asia Treaty Organization — SEATO). Втім, у 1977 p. організація припинила своє існування.
Рух до створення в цих регіонах організацій з економічного співробітництва почався ще в 1967 р. В той час була започаткована Тихоокеанська економічна рада (ТЕР). Наступного року виникла Тихоокеанська конференція з торгівлі та розвитку. Нарешті, у 1980 р. з’явилася Рада з тихоокеанського економічного співробітництва (РТЕС). Всі ці організації були неурядовими і прагнули до співробітництва у регіоні. Саме вони заклали основу для створення АТЕС — міжурядового форуму економічного співробітництва, що сьогодні вважається найвпливові-шою економічною організацією в регіоні.
Австралія. Національна бібліотека в столиці Австралії Канберрі — джерело інформації про континент
Офіційна назва АТЕС звучить як Форум азійсько-тихоокеанського економічного співробітництва. На відміну від переважної більшості міжнародних і регіональних організацій він віддає перевагу суто бізнесовим проблемам, зокрема розвитку малого і середнього бізнесу. Форум був створений у 1989 р. внаслідок прагнення країн до економічного зростання, стимулювання торгівлі, підвищення життєвого рівня в Азійсько-тихоокеанському регіоні.
Гора Джая в Західній Новій Гвінеї
На цей час до Форуму входить 21 держава Азії, Океанії, Америки і навіть Росія. Австралія та Океанія представлені Австралією, Новою Зеландією, Папуа—Нова Гвінея. З 1997 р. проголошено мораторій на подальше розширення складу членів Форуму.
Від інших міжнародних організацій Форум відрізняє відсутність великого бюрократичного апарату. Його виконавчий орган — Міжнародний секретаріат АТЕС має штаб-квартиру в Сінгапурі і має 21 представника, тобто по одному від кожної держави-учасниці.
Форум формально зберігає консультативний статус, але на практиці перетворився на механізм вироблення регіональних правил ведення торгівлі та інвестиційної діяльності. За допомогою АТЕС здійснюється активне залучення країн Тихоокеанського регіону до процесів інтеграції, створення зони вільної торгівлі, формування принципів ведення бізнесових операцій, єдиних для країн-учасниць.
Узбережжя атолу Каролайн (острови Лайн, Кірібаті)
Нарівні з секретаріатом, найважливішими органами АТЕС вважаються саміт лідерів держав-учасниць, зустрічі міністрів іноземних справ, торгівлі і економіки, різноманітні зустрічі посадових осіб, відповідальних за економіку.
АТЕС очолює його голова, котрий змінюється щорічно і визначається на ротаційній основі з числа представників країн-учасниць.
Економічні проблеми розв’язують Ділова консультативна рада, Комітет з торгівлі і інвестицій, Економічний комітет. З 1990 р. існує також Група АТЕС з енергетики (EWG — Energy Working Group). Вона сприяє максимальному збільшенню внеску енергетичного сектора до соціально-економічного добробуту регіону.
Струмок на острові Ефате