Ще донедавна на карті сучасної Європи, незважаючи на розпад Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія, зберігалася назва Югославія, хоча так позначали лише частину колишньої СФРЮ. До складу цієї союзної республіки входили дві країни — Сербія і Чорногорія (Монтенегро). Але у 2002 р. вони домовилися перетворити свою державу на федерацію, щоб розпочати процес остаточного розділення. Таким чином, у Європі утворилася федеративна республіка Сербія і Чорногорія (СІЧ), а назва Югославія з лютого 2003 р. більше не використовується.
прапор Сербії та Чорногорії
Існує також домовленість, що у 2006 р. у Чорногорії відбудеться референдум про незалежність. Якщо чорногорці висловляться за відокремлення від Сербії, у Європі можуть виникнути ще дві, а може, й більше невеличких держав. Але поїси ще Сербія і Чорногорія існують у межах однієї держави, тому розглянемо їх у такому статусі.
На півночі республіка межує з Угорщиною, на сході — з Румунією і Болгарією, на півдні — з Македонією і Албанією, на заході — з Хорватією, Боснією і Герцеговиною. Площа країни займає 102,2 тис. км2.
мапа Сербії та Чорногорії
Сербія і Чорногорія на світовій мапі
Більша частина Сербії, площа якої складає 86% території держави, лежить у межах родючих міжгірських рівнин у долинах річок Тиси та Дунаю. Частково вони розорані, а частково зайняті широколистими лісами. Схід Сербії займають невисокі пагорби з піщанику, а південний схід — не дуже високі гори. їхня найвища вершина Джеравиця здіймається лише на 2656 м над рівнем моря. А от невеличку Чорногорію можна вважати повністю гірським краєм. Втім, гори тут теж невеликі: найвища з них — Боботов Кук — сягає 2522 м заввишки. На відміну від Сербії, Чорногорія має вихід до Адріатичного моря.
Гори Чорногорії вкриті густими лісами з оливкових дерев. Вони мають чорні стовбури, тому гори називаються чорними, а країна — Чорногорією.
Головні річки країни — Морава та Дунай, який перетинає її із заходу на схід. У межах Чорногорії на кордоні з Албанією знаходиться частина заповідного Скадарського озера — найбільшого на Балканах. Воно і сусідня з ним річка Црноєвиця утворюють найбільше прісноводне болото Середземномор’я. Тут також розташований найбільший у Європі заказник птахів. Він нараховує близько 270 видів. Багате озеро й на рибу. В його водах живе понад 40 видів. Цілком слушно, що озеро і навколишня територія внесені до списку Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО. Дуже цікавим є й озеро Циркницьке, де вода час від часу збігає через 400 отворів у дні до підземних порожнин, а потім знов повертається.
Чорногорію часто називають країною каньйонів, тому що ніде в Європі немає такої їх кількості. А каньйон річки Тара довжиною 80 км є найбільшим у Європі та другим за величиною у світі після Великого каньйону у Північній Америці. Висота берегів Тари тут доходить до 1300 м, а відстань між ними в деяких місцях перевищує 3 км. Каньйон теж включено до списку ЮНЕСКО. Та й сама річка Тара ставить рекорд. Вона вважається найбільшим на континенті сховищем питної води. Цю воду можна пити без додаткової очистки.
У прибережних лісах водяться вовки та ведмеді, а пташине царство нараховує 130 видів.
Долина річки Тара
Однією з природних перлин Чорногорії вважається також Боко-Которська затока. Тут знаходиться найбільший фіорд Середземномор’я довжиною 28 км.
На більшості території країни панує помірний континентальний клімат, але на узбережжі Адріатичного моря він характеризується як середземноморський. У приморській зоні літо триває довго. Середні температури в цей час досягають +23—25° С. Зима коротка і прохолодна. Стовпчик термометра може опускатися до —7° С. У гірських районах значно холодніше. Літо — помірно тепле, з температурою +19—23° С, хоча іноді стовпчик термометра може підвищуватися і до +25° С. Зимою, коли температури знижуються до +5——10° С, тут буває сніжно. Дощів протягом року випадає дуже багато. Загальна кількість опадів на рік — 500— 1000 мм, а поблизу морського узбережжя їх буває і понад 3000 мм.
Внаслідок такого клімату рослинність у країні досить різноманітна. На півночі ростуть дуб, ясен, клен, горіх, верба, липа. А для півдня характерні пальми, кипариси, оливкові дерева.
У І ст. до н. е. сучасну територію Сербії і Чорногорії заселили кельтські, іллірійські та трачанські племена, у І—IV ст. н. е. вони підпали під владу римлян. Коли у IV ст. Римська імперія розпалася на Західну та Східну (Візантійську) імперії, західна частина Сербії і Чорногорії відійшла до Візантії, а східна залишилася під Римом.
У VI—VII ст. сюди прийшли предки південних слов’ян. Вони почали об’єднуватися у племінні союзи і паралельно, десь у IX ст., під впливом місіонерів Кирила та Мефодія, перейшли до християнства. Наступні три століття пройшли у запеклій боротьбі з Візантією, Болгарією і Франкською імперією. У той час предки сербів та чорногорців спромоглися утворити декілька невеличких держав. Серед них найвідомішими були Рашка і Дукла (або Зета). Вони й стали історичною основою Сербії і Чорногорії.
Відомо, що у 1180 р. сербський господар Стефан Неманя звільнив свою державу від візантійського панування і заснував династію Неманичів. У 1219 р. його син Сава домігся створення самостійного сербського православного єпископату. Надалі сербська держава набула великої сили. Свого розквіту вона досягла у 1331— 1353 рр. У 1346 р. її правитель Душан прийняв титул царя.
На початку XIV ст. сербське царство вважалося найсильніший на Балканському півострові. До його складу входили землі сучасних Македонії, Албанії, Північної і Середньої Греції. Але у 1389 р. на півдні Сербії у міжгірській котловині, що носила назву Поле чорних дроздів, більш відоме як Косове поле, відбулася знаменита битва між турецьким військом та об’єднаними військами сербів та боснійців. У цій битві загинув сербський цар Лазар. Було вбито і турецького царя Мурата, але відтоді османам була відкрита дорога в Європу. Однією з перших жертв Османської імперії стала занепала Сербія. У 1453 р. вся її територія вже належала османам.
Така ж доля спіткала і Чорногорію. У 1499 р. вона теж втратила незалежність і майже повністю відійшла до турків. А її невеличку частину на морському узбережжі з центром у Которі захопила Венеціанська республіка.
Але ані серби, ані чорногорці не скорилися. Відтоді декілька століть вони чинили опір загарбникам. Багато сербів покинуло свою батьківщину, а Чорногорія практично ніколи не визнавала турецьку владу. У період з 1696 по 1918 рік під проводом королівської династії Петровичів тут здійснювалося об’єднання чорногорських племен і закладалися основи регулярної влади.
Значно гірше було у Сербії. Тут турки почували себе господарями, тому серби шукали підтримки у християнських держав. У 1690 та 1739 рр., коли між Австрією і Туреччиною тривали війни, серби підтримали австрійців. Багато їх під загрозою помсти з боку османів були змушені переселитися за р. Сава на територію Австрії. В історії цей факт одержав назву Великих переселень сербів.
Але у 1804 р. терпець у сербів урвався. Тут спалахнуло повстання на чолі з Карагеоргієм (Георгієм Петровичем). Йому вдалося звільнити значну частину сербських земель, однак у 1813 р. повстання було жорстоко придушене. Вже у 1815 р. почалося друге повстання під проводом князя Милоша Обреновича. У 1833 р. під тиском Росії турки були примушені надати Сербії автономію.
У 1878 р. після російсько-турецької війни 1877—1878 років під час Берлінського конгресу обидві країни одержали повну незалежність і міжнародне визнання.
На початку XX ст. внаслідок Балканських війн 1912—1913 років Сербії вдалося приєднати до себе так звану Стару Сербію (Косово) та північно-східну частину історичної Македонії. У 1918 р. всі вони разом з Хорватією, Словенією, Боснією i Герцеговиною та Чорногорією увійшли до Королівства сербів, хорватів і словенців (з 1929 р. Королівство Югославія) на чолі з королем сербів.
У січні 1929 р. в Югославії було встановлено військово-монархічну диктатуру. У березні 1941 р. профашистський уряд держави приєднався до Німеччини, Італії та Японії щодо їхніх агресивних намірів відносно інших європейських країн. Народ відповів на це масовими демонстраціями протесту. 27 березня уряд було повалено. А вже 6 квітня фашисти помстилися. Німецька авіація бомбардувала Белград. Тоді загинуло понад 2 тис. мирних жителів столиці.
Майже п’ять років на землях Югославії йшла запекла національно-визвольна війна під проводом комуністичної партії. Національно-визвольна армія Югославії разом з радянськими військами визволила землі Сербії і Чорногорії в 1944 році.
Під час Другої світової війни Югославія втратила 10,8% населення. За кількістю людських жертв вона займає третє місце в Європі після СРСР та Польщі.
Після війни Сербія і Чорногорія увійшли до складу Федеративної Народної Республіки Югославія (з 1963 р. Соціалістична Федеративна Республіка Югославія). У Сербії були створені ще й автономні краї Воєводина, Косово і Метохія.
З 1971 р. у багатонаціональній Югославії деякі республіки і краї почали відкрито вимагати незалежності від СФРЮ. Серед них було й Косово, де проживало багато албанців, які прагнули приєднатися до Албанії. Але на той час цей рух було придушено.
Наступного року югославський уряд був вимушений прийняти нову Конституцію, яка суттєво розширила права республік і навіть країв. Воєводина і Косово одержали право на власні конституції, приймати закони і навіть підтримувати самостійні міжнародні зв’язки.
Втім, це дозволило Федерації протриматися лише два десятиліття. У 1992 р. СФРЮ розпалася. 27 травня 1992 р. Сербія і Чорногорія проголосили утворення Союзної Республіки Югославія. Але скоро у Косові та Метохії почалися виступи албанців за відокремлення від новоствореної держави. Вони супроводжувалися агресивними випадами проти місцевих сербів. Уряд Сербії вдався до жорстоких методів. У краях практикувалися так звані етнічні чистки. Під час них албанців виганяли з їхніх домівок. Були й жертви. Натомість сербське населення продовжувало відчувати насильство з боку албанців.
Врешті-решт, у 1999 р. країни НАТО ввели до Косова війська, а Сербію кілька разів бомбардували. Від цього дуже потерпіли безвинні жителі всієї країни. А з Косова почалася масова втеча сербів. До того ж Європейський Союз впровадив щодо Югославії економічні санкції.
Все це не додало державі політичної стабільності. Чорногорія теж почала вимагати відокремлення, що й призвело до утворення замість Союзної Республіки Югославія — Федеративної Республіки Сербія і Чорногорія.
Очолює цю державу президент. Законодавчим органом є двопалатний парламент — Союзна Скупщина, яка складається з Віче громадян і Віче республік. Депутати обираються від обох республік у рівній кількості. Водночас Сербія, Чорногорія і сербський автономний край Воєводина мають власні законодавчі збори. Метохія, як і раніше, входить до Сербії на правах автономного краю, але власного законодавчого органу не має. А от статус Косова донині не визначений. Його територія поки що перебуває під управлінням ООН.
Єдиної валюти в державі немає. У Сербії використовується динар, у Чорногорії — євро.
Кількість населення республіки становить понад 11 млн чоловік. З них 63% сербів, 17% албанців, 5% чорногорців. Живуть тут також боснійці, хорвати, греки та інші народи. У Воєводині мешкає велика кількість угорців, питома вага яких у складі населення республіки складає 3%.
Офіційною мовою вважається сербська, але широко використовуються македонська, албанська, словенська та інші. У Чорногорії розмовляють на штокавському діалекті сербсько-хорватської мови. Серби на письмі використовують кирилицю. У Чорногорії на рівних з нею правах вживають латину.
У курортних містечках населення добре володіє німецькою. А от англійська у країні майже не використовується. Мешканці держави добре розуміють російську та українську.
Куточок стародавньої Сербії
80% населення належить до сербської ортодоксальної церкви. 16% сповідують іслам. 4% є католиками.
Столицею Сербії є Белград з населенням 1,4 млн чоловік (за даними 2000 р.). У Чорногорії інша столиця — Підгориця, де живе 146,6 тис. чоловік До сербських великих міст належать Нові Сад (178,8 тис.), Ниш (175,5 тис.), Крагуєвац (146,6 тис.). У Чорногорії великими центрами вважаються Приштина (108 тис.) і Суботиці (100,2 тис.).
Центр Белграду
Незважаючи на всі негаразди останнього десятиліття, Сербія і Чорногорія залишається індустріально-аграрною державою. Тут добуваються лігніт, буре вугілля, нафта, мідна руда, свинець, цинк, уран, боксити. Власна сировина йде на виплавку кольорових та чорних металів. Провідне місце займають машинобудування, приладобудування. Розвинені електротехнічна, радіоелектронна, хімічна, фармацевтична, деревообробна, текстильна, взуттєва промисловість.
Нові-Сад
Перші поселення на місці сучасного Белграда з’явилися понад 4 тис. років тому. Йому випала тяжка доля. Жодне місто у Європі так не потерпало від воєнних конфліктів, як столиця Сербії. Серби підрахували, що воно протягом своєї історії було повністю зруйноване 39 разів.
Давнє місто Старі-Рас і Монастир Сопочани
Провідною галуззю сільського господарства є рослинництво. Тут вирощують кукурудзу і пшеницю, цукровий буряк, соняшник, коноплі, тютюн, картоплю та овочі. Широко розвинене плодівництво. Держава вважається найбільшим у світі постачальником чорносливу. Чільне місце в економіці посідає виноградарство. У тваринництві головна увага приділяється вирощуванню великої рогатої худоби, свиней, птахівництву.
На території Сербії і Чорногорії збереглася велика кількість історичних та культурних пам’яток. Попри недавні воєнні дії, вони знаходяться у чудовому стані.
Монастир Студениця
Особливу цінність становлять численні православні святині. У Белграді знаходиться найбільший на Балканах православний храм Св. Сави. У стінах монастиря м. Цетін зберігається забальзамована рука св. Іоанна Хрестителя та частина хреста, на якому був розп’ятий Спаситель. Але головною святинею країни вважається чудотворний монастир Острог неподалік від чорногорського м. Будви. Він висічений у скелі на висоті 1700 м над річкою Зета. Тут зберігаються мощі св. Василя, які, як вважають віруючі, мають цілющу силу.
У Сербії зараз нараховується понад 20 оздоровчих центрів, обладнаних найсучаснішим медичним устаткуванням. Серед них Буяновачка-Баня, Врнячка-Баня, Нишка-Баня, Соко-Баня, Баня-Ковиляча та інші.
Гамзіград-Ромуліана
Але найбільше гостей країни приваблюють знамениті пляжі Чорногорії. їх довжина складає 73 км, а тутешнє море вважається найчистішим у Європі. В усьому світі відоме курортне містечко Бечичі. У 1936 р. воно одержало Гран-прі як найкращий пляж на континенті. Він вкритий різнокольоровими камінцями (рожевими, зеленими, блакитними), які на сонці мерехтять, наче коштовне каміння. Незабутнє враження залишає і пляж з червоною галькою у Петроваці-на-Морі. А Великий пляж м. Улцин довжиною 13 км має унікальний темний пісок з цілющими властивостями. Ще більше цінується пісок курорту Ада Боян, який містить близько 40 мінеральних і органічних речовин.
Гірське формування Джаволья Варош, «Місто диявола»