Японія на світовій мапі

Японці ставляться до своєї землі з великою шанобою, хоча природні умови в цій країні дуже складні. Кількість опадів від 100 до 3000 мм на рік (це більше, ніж у дощовій Великій Британії). Крім того, Японія постійно потерпає від стихійних лих — цунамі, тайфунів та землетрусів. Тут щорічно відбувається близько 1,5 тис. землетрусів різної сили: в середньому кожного дня земля здригається чотири рази, а в деякі роки — до шести разів за добу. Великі землетруси набагато рідші, але вони здатні знищувати цілі міста. Японці почали фіксувати землетруси у своїх літописах починаючи з першого тисячоліття до нашої ери. Один з найсильніших землетрусів, про який збереглися достовірні відомості, стався 1 квітня 1793 року. Внаслідок його повністю зник японський острів Унсен разом з 53 тис. його жителів. На місці острова утворився вулкан. У 1930 р. в Японії було зареєстровано 5744 землетруси. А під час землетрусу в Токіо (21 березня 1857 р.) загинуло 107 тис. чоловік. Жителі Японії постійно відчувають загрозу: за прогнозами вчених, через якихось 50 років їхня столиця може бути повністю зруйнована.

священний вулкан Фудзіяма

Рельєф Японії переважно гірський. Найвищі гори, Японські Альпи, розташовані в центральній частині острова Хонсю. їхні окремі шпилі перевищують 3000 м над рівнем моря. Гори розділені глибокими, до 2 км, річковими ущелинами. Здебільшого японські гори мають вулканічне походження, причому деякі з вулканів — діючі. Втім, японці, як ніхто в світі, вміють обертати небезпеку собі на користь. На теплих схилах вулканів, що підігріваються підземним вогнем, вони вирощують овочі. А гейзери, які часто трапляються поряд з вулканами, ще багато століть тому вважалися природними лікарнями. «Працюють» на людей не тільки вулкани, але й морські хвилі. Японці були одними з перших, хто здогадався використовувати енергію припливів та відпливів, щоб отримати електроенергію.

Токіо — столиця Японії

Річок в Японії дуже багато, але здебільшого вони несудохідні. Найдовші з них — Сінано (368 км), Ісікарі (367 км) та Тоне (322 км). Вони використовуються для сплаву лісу, якого в країні багато.

Оскільки Японія витягнута з півночі на південь, її клімат у тому ж напрямку змінюється від помірного до тропічного. На острові Хоккайдо влаштовують зимові фестивалі, товщина снігового покриву в деякі роки досягає там 4,5 м (звичайно, в горах). А на південних островах сніг коли й випадає, то дуже швидко тане, а в деяких місцевостях його не бачать роками. Кількість дощових днів змінюється від 130 на півдні і до 235 на північному заході.

Приблизно 60% площі Японії вкрито лісами. Флора країни дуже різноманітна і включає 2750 видів, у тому числі — 168 порід дерев. Тут можна побачити і кедрові ліси, і вічнозелені сосни-мацу, і такі знайомі берізки, і бамбукові зарості. Неофіційним гербом країни є 16-пелюсткова хризантема — символ імператорського дому. А про квітучу японську вишню — сакуру — створено стільки прекрасних віршів, що вона стала втіленням уяви європейців про японську культуру. Тваринний світ Японії дуже багатий. На її островах можна побачити багато мавп (макак, гібонів), кажанів, куниць, білок, летяг, шерстокрилів. На острові Рюкю живуть японський олень, чорний заєць «куро-усаги», синій птах «рурі-какеду», отруйна змія «хабу». Водяться в Японії й лисиці, японські чорні ведмеді, велетенські саламандри (до 1,5 м завдовжки), горностаї, сибірські соболі тощо.

Японська цивілізація — одна з найдавніших у світі. Ще за 7000 років до н. е. на території Японії вже жили найдавніші неолітичні племена. Першою справжньою культурою вчені вважають «дзьомон». Вона виникла десь у VI—І тис. до н. е. У ті часи люди займалися полюванням, збиранням, рибальством і збиранням їстівних молюсків у прибережній смузі. Жили вони в землянках, глиняний посуд виготовляли вручну, без використання гончарного кола. Пізніше прадавні племена зайнялися вирощуванням рису, скотарством. У сусідніх Китаю та Кореї вони запозичили бронзові знаряддя праці і зброю.

Десь у III ст. нашої ери виникла ще одна культура, так звана курганна. Правителів ці люди ховали у величезних курганах. Зброя була вже залізною, гончарні вироби — більш досконалими. Вчені вважають, що саме тоді були закладені основи соціального та державного устрою Японії. Довгий час йшла запекла боротьба між окремими кланами, потім почалася централізація країни. Але постійного центру не було: кожний імператор переносив столицю у своє місто. Легендарний імператор Японії Дзімму-Тенно вступив на престол Держави Ямато у 660 р. до н.е. і поклав початок безперервної династії японських імператорів.

Золотий павільйон у Кіото — давній столиці Японії

Японія багато разів потерпала від інтервенції з боку Китаю. Але водночас вона багато в нього запозичила: писемність, буддизм, першу конституцію, прийняту у 604 р. До речі, китайська мова була офіційною та діловою в країні до XII—XIII ст. Соціальний устрій Японії був простим і складним водночас. Вся земля належала імператору, а його васали за право користування землею несли службу та сплачували податки.

З кінця XII ст. до 1867 р. державна влада зосередилася в руках сьогунів. Усього було три династії сьогунів: Мінамото (1192—1333 рр.), Асікага (1338—1573 рр.) і Токугава (1603— 1867 рр.). У 1867—68 рр. відбулася революція, що сприяла модернізації країни. Незабаром, у 1889 р., була введена конституція, за якою Японія була проголошена конституційною монархією.

Наступний період розвитку країни був дуже бурхливим та неспокійним. У 1894—95 рр. Японія вела війну проти Китаю. Після російсько-японської війни 1904—05 рр. вона встановила протекторат над Кореєю, у 1910 анексувала її. У 1914 р. Японія вступила в Першу світову війну на боці Антанти. Безперервні війни призвели до величезного соціального напруження, в 1918 р. розгорнувся народний рух — «рисові бунти». У 1918— 22 рр. Японія почала інтервенцію на Далекому Сході Росії, але зазнала поразки. Втім, загарбницькі плани японського уряду залишилися незмінними. В 1931 Японія окупувала Маньчжурію, у 1937 р. почала війну за захоплення всього Китаю, робила напади на СРСР і Монголію, але зазнала поразки. У Другій світовій війні Японія як союзник Німеччини окупувала багато азіатських країн, але з 1943 р. почала втрачати захоплені території. У серпні 1945 р. японський народ став жертвою атомних бомбардувань. Бомби, скинуті на міста Хіросіма та Нагасакі, обірвали життя мирних людей. З того часу кожного року японці вшановують пам’ять загиблих.

Японії нічого не лишалося, як примиритися з поразкою. Країна була цілком знесилена. Тоді вона вирішила зробити ставку не на зброю, а на науку — і виграла. Те, що сталося, економісти називають не інакше як «японським дивом». Вона стала провідною державою світу, маючи тільки один вид ресурсів — трудові (корисних копалин тут дуже мало — лише незначні поклади кам’яного вугілля, міді, вапняків, поліметалів та великі запаси сірки).

4.

Меморіальний парк у Хіросимі

Нині Японія — високорозвинена індустріально-аграрна країна. За загальним обсягом промислового виробництва вона посідає одне з перших місць у світі. Вона є лідером з виробництва промислового радіоелектронного устаткування, побутових електронних приладів, роботів і гнучких виробничих систем, виплавки сталі, з виробництва легкових і вантажних автомобілів, суден, електроенергії, цементу, пластмас і синтетичних волокон, переробки нафти.

Сільське господарство Японії базується на вирощуванні рису та овочів. Але є тут і незвичайні ферми та поля, які знаходяться просто в морі. Японці штучно вирощують молюсків, рибу, креветок та морську капусту. За виловом риби країна посідає одне з перших місць у світі. Крім того, тут займаються шовківництвом (високоякісний японський шовк цінується в усьому світі).

Японська культура дуже своєрідна та витончена. Вона спирається на любов до всього прекрасного та піднесеного. Тільки тут могла з’явитися церемонія «ханамі» — милування квітами (до речі, крім неї є ще «юкімі» — милування снігом, «цукімі» — милування місяцем, і навіть «мамідзіварі» — милування кленовим листям восени), обігамі (створення фігурок з паперу) та ікебана (мистецтво складання букетів). А складання віршів колись вважалося необхідним елементом виховання та освіти. Кожна благородна людина повинна була вміти висловити свої почуття у трьох (хокку) або п’яти (танка) рядках вірша. Існувала навіть народна мудрість: «Самурай, який не пише віршів, стає демоном». Військові мистецтва Японії — дзюдо, айкідо, карате, кендо — не менш витончені, ніж поезія. Вони базуються на точності рухів, пластичності бійців і обов’язково пов’язані з тим чи іншим образом.

Синтоїстський храм у Кобі

Гармонійність японського світогляду походить від японських вірувань, що збереглися з давніх часів. Кажуть, що в Японії вісім мільйонів богів. Кожне місце має свого духа-покровителя. Одні живуть в скелях, інші — в озерах та річках, деякі — в деревах. Ці духи звуться «камі». Навіть сьогодні перед початком будівництва японці проводять спеціальну церемонію, щоб умилостивити камі. Крім духів місцевості є й інші: покровителі ремесел, боги, що втілюють людські чесноти, душі померлих.

Культ предків — дуже важлива річ для японців, вони ніколи не забувають свого коріння. Всі ці вірування мають назву «синтоїзм» (від «син» — божество і «то» — шлях, тобто «шлях богів»). У другій половині VI ст. в Японії поширився буддизм, але суперечки між релігіями не виникло. В храмах навіть проходили спільні богослужіння. До речі, деякі з японців вважають себе прихильниками водночас двох релігій.

Освіта в Японії трохи відрізняється від тієї, до якої ми звикли. Навчальний рік тут починається 1 квітня і закінчується в березні. Школярі відвідують заняття в середньому 240 днів на рік. Після школи або коледжу можна продовжити освіту в університеті, яких діє в Японії понад 400. Найдавніший з них — Токійський (заснований у 1877 р.) — є найавторитетнішим вищим навчальним закладом країни. За ним ідуть університети в Кіото (відкритий у 1895 р.), Сендаї (1907 р.) та Саппоро (1918 р.).

Монорейкова дорога в Осаці

Японська система писемності дуже складна. Кожен японський учень має вивчити 1200 найуживаніших ієрогліфів, а освічена людина повинна знати їх не менше 2000. Японські тексти читаються згори донизу і справа наліво.

У театральному житті Японії традиційні театральні жанри — но (але, ногаку), кабукі, ляльковий театр бунраку, чи дзерури, — мирно співіснують із сучасним театром. Жанр но сформувався в XI ст. Це — музична вистава з піснями, танцями і драматичним сюжетом, основу якого становлять твори класичної японської літератури. Популярний у Японії театр кабукі виник пізніше — на початку XVII ст. Основа його репертуару — класичні п’єси. Однак для театрів но і кабукі писали також такі відомі сучасні прозаїки, як Місімо Юкіо й Осарагі Дзіро. Серед акторів кабукі (ними були і є тільки чоловіки) широкої популярності набув Бандо Томасабуро. У 1990-х рр. зірки японського театру з шаленим успіхом виступали в спектаклях кабукі, що проходили в Лондоні, Парижі, Нью-Йорку, Сеулі, Сіднеї, Мехіко і Каїрі.

Буддійська пагода в Камакурі

Японський кінематограф має шанувальників в усьому світі. Найбільш відомими є режисери Акіра Куросава («Ідіот», «Сім самураїв», «Дерсу Узала», «Серпнева рапсодія» та інші) і Сіндо Кането («Голий острів», «Сьогодні жити і вмерти», «Обрій» та ін.).

Отже, Японія — це країна, яка зуміла стати однією з найбільш розвинених, не втрачаючи при цьому своїх традицій. Вона зберегла своє власне обличчя і навіть примусила інші країни звернутися до її досягнень, перейняти часточки її культурної спадщини.

Традиційна японська родина