На іншому кінці світу є одна чарівна країна. Там живуть чудові люди: лагідні й добрі, патріотичні та гостинні. В хащах казкових лісів, що вкривають гори, мешкає сила-силенна пре красних тварин і птахів. Ласкавий океан ніжно обіймає піщані пляжі і вабить поплавати в його лазурових хвилях...

прапор Коста-Рики

Коста-Рика була відкрита Колумбом у 1502 р. під час його останньої подорожі в Західну півкулю. Досліджуючи узбережжя Центральної Америки, він звернув увагу на те, що місцеві індіанці носили на собі дуже багато золотих прикрас. Вважається, що саме з цієї причини за країною утвердилася назва Коста-Рика, що означає «багатий берег».

мапа Коста Рики

Коста Рика на карті світу

Коста-Рика — одна з найменших країн Центральної Америки. Вона розташована в найвужчій частині перешийка, що з’єднує два континенти. Її площа — всього 51 тис. км2 (включаючи острів Кокос), а населення — 3896 тис. чоловік. Вона ділиться на 7 провінцій (Алахуела, Картаґо, Гуанакасте, Ередія, Лимон, Пунтаренас і Сан-Хосе), які у свою чергу розділені на кантони та округи. До речі, Коста-Рика — єдина з країн Центральної Америки, в якій головну масу населення становлять нащадки іспанських емігрантів — креоли. На південному заході країна омивається водами Тихого океану, на північному сході — Карибським морем. Північним сусідом Коста-Рики є Нікарагуа, південним — Панама. З півночі на південь тягнуться гірські пасма, між ними розташоване центральне плато — тут родючі землі, і саме тут живе половина населення Коста-Рики. Гори, що оточують плато, в основному вулканічного походження, є і діючі вулкани, зокрема Ірасу висотою 3482 м, вогняні спалахи якого виконують роль своєрідного маяка для суден, що проходять повз береги Коста-Рики. Але жити поряд з вулканом, навіть сплячим, дуже небезпечно. У 1968 р. костариканці в черговий раз переконалися в правдивості цього виразу. Тоді сталося виверження вулкану Ареналь, який до того залишався спокійним упродовж п’ятисот років! Воно викликало великі руйнування і численні людські жертви. Найвищою ж точкою Коста-Рики є гора Чирріпо-Ґранде. Її висота — 3820 м.

Гірсько-лісові ландшафти у долині ріки Оросі

Країні властивий субекваторіальний клімат, там є чотири кліматичні зони. Вологі низини тягнуться на узбережжі Карибського моря і на півдні тихоокеанського узбережжя, вони характеризуються майже повною відсутністю сухої пори року при середній температурі +23—25° С. Пір року всього дві: сухий період та сезон дощів. Сухий сезон починається в грудні і закінчується у квітні, дощі в цей час узагалі не випадають. Сезон дощів продовжується з травня по листопад. Дощі тут «ввічливі» — вони йдуть майже щодня, але завжди після полудня, бувають бурхливими, але завжди недовгими. їх несуть на рівнини карибського узбережжя пасати, що дмуть в основному зі сходу. Середня температура в Коста-Риці тримається близько +27° С, сезонні коливання незначні. Подекуди густий тропічний ліс поступається плантаціям.

Офіційною мовою Коста-Рики є іспанська, але багато городян, а також негри-костариканські мешканці карибського узбережжя розмовляють англійською.

Найбільш привабливими для більшості туристів є чудові пляжі, а вздовж південної частини узбережжя — гарні умови для підводного плавання серед рифів, рафтингу та серфінгу. Але Коста-Рика приваблює не тільки цим. Це країна-заповідник, яка постійно збільшує територію природоохоронної зони. Численні природні національні парки, печери (в тому числі підводні), різноманітні історичні місця, археологічні пам’ятки (наприклад, давні індіанські поселення), а також найбільш мальовничі об’єкти — водоспади, гірські та річкові долини — усе це можна побачити в різних куточках країни. Саме тут Стівен Спілберґ знімав фільм «Парк Юрського періоду».

На митниці єдиний продукт, якого можна вивезти майже стільки, скільки забажаєш, це кава. Костариканці вважають це своїм подарунком туристам.

Дарма що назва країни перекладається як «багатий берег» — через відсутність покладів цінних металів і нестачу робочої сили Коста-Рика тривалий час залишалася однією з найбідніших іспанських колоній. У другій половині XIX ст. економіка країни розвивалася помірними темпами, переважно за рахунок експорту кави, бананів та какао. На Центральному плато кава невдовзі стала основною сільськогосподарською культурою. Банани вирощують головним чином на приатлантичних низинах, а рідкозаселені окраїнні області виробляють зерно, цукрову тростину та продукти тваринництва. Швидко розвивається сектор нетрадиційних видів експортної сільськогосподарської продукції, що включає розведення квітів, їстівних бульбокоренеплодів, фруктів та овочів, а також декоративних рослин. Нині основними джерелами прибутку в країні є туризм, вирощування бананів, виробництво кави, м’яса, цукру та какао.

Міжгірська долина у Кордильєрі-де-Гуанакасте

Видобуток корисних копалин — сірки, вапняку та золота (поклади якого були відкриті лише в 1980 p., що спричинило нелегальні гірничі розробки) — обмежений районами Тихоокеанського узбережжя та гір Кордильєра-де-Таламанка. Тут також ведеться промислова розробка червоного дерева та іншої цінної деревини.

Коста-Рика вважається найбільш стабільною демократичною країною Латинської Америки. Демократія тут існує вже понад сто років! Це президентська республіка, голову держави вибирають на чотири роки, законодавча влада належить однопалатній Законодавчій асамблеї. Але країні перед цим довелося подолати досить довгий шлях.

До приходу іспанців територію сучасної Коста-Рики займали три племені загальною кількістю близько 25 тис. чоловік — чоротеги на півночі, боруки на півдні і уетари — в центрі країни. Вони мали давню високорозвинену культуру і зачатки державності.

Іспанцям потрібно було понад двадцять років, щоб зламати опір індіанців і змусити їх визнати панування Іспанії. На той час індіанське населення скоротилося в три рази. Але бідність країни на корисні копалини (насамперед, звичайно, на золото) та некомпактність проживання індіанського населення, віддаленість від головних колоніальних центрів призвели до того, що метрополія втратила цікавість до Коста-Рики. Там почали осідати най-бідніші іспанські емігранти, які згодом ставали дрібними землевласниками. За гроші їм правили какао-боби. Попри ріст міст та інші ознаки певного розвитку, Коста-Рика все-таки існувала далеко від Іспанії та іншого світу. Суходолом туди потрапити доволі складно, тому іноземні нашестя були досить рідкісним явищем, що робило країну майже незалежною. Коста-Рика перебувала під юрисдикцією генерал-капітанства Гватемали, що контролювала район від Мексики до Панами. Але 1 грудня 1821 р. костариканці проголосили свою незалежність, щоправда, справді незалежною країною Коста-Рика стала лише в 1838 р. Коста-Рика відіграла видатну історичну роль, очоливши в 1855—1860 pp. переможну війну центральноамериканських народів за свою незалежність проти нашестя флібустьєрів США. У 80-х роках XIX століття Коста-Рика звільнилася від гніту церкви і прийшла до демократії та лібералізму.

У 1940 р. президентом країни стає Рафаель Кальдерон, який зробив багато для свого народу, але його критикували за неоднорідність політичних союзників, серед яких були і католицький священик, і лідер комуністів. Наприкінці 40-х років почалася громадянська війна, що була спровокована суперечками щодо виборів — наступник Кальдерона, який їх програв, відмовився залишити пост президента, і давній противник Кальдерона Хосе Фігерес виступив на боротьбу з незаконним урядом. Після сорока днів боїв ціною двох тисяч життів Фігерес прийшов до влади. Пізніше його ще кілька разів вибирали на пост президента. Він робив усе можливе для розвитку країни. А конституцією 1948 р. армія була скасована...

Час минав, президенти змінювалися, але все міцнішою ставала стабільність економічного становища маленької республіки. Нині Коста-Рика є країною зі спокійною політичною ситуацією і стабільним економічним становищем, являючи собою унікальний для Центральної Америки зразок стабільної демократії (за винятком 1948 p., коли йшла громадянська війна), уряди змінюються за встановленим законом порядком. Нині її по праву називають «латиноамериканською Швейцарією».

Довжина острова Кокос, що належить Коста-Риці, всього 6,5 км, ширина 3,2 км, а площа — лише 20,8 км². Та, незважаючи на досить скромні розміри, цей похмурий гірський, схожий на старовинну фортецю острів підноситься на висоту понад 200 м, об його стрімкі, не приступні береги з невпинним гуркотом розбиваються великі багатометрові хвилі. Тому острова можна дістатися лише в порівняно тиху погоду, яка буває тут дуже рідко, та й то лише тоді, коли, подолавши великі буруни, пощастить потрапити до однієї з маленьких бухт — Чатам та Уейфер, що кишать акулами. У центрі острова височить гора Раундел-Кон — 771 м над рівнем океану. Кокос розташований у зоні вологого жаркого клімату вічного літа. Він укритий густим тропічним лісом. Тваринний світ острова дуже бідний. Птахів чимало. Є отруйні змії та кровожерні москіти. Коли додати, що надміру вологий клімат (опадів понад 3000 мм на рік) острова несприятливий для здоров’я людини, то стане цілком зрозуміло, чому він безлюдний. Подібно до великої губки, він наскрізь просякнутий вологою, що, переповнюючи його, утворює численні болота та джерела. В центрі острова є великий водоспад.

Костариканці

Та ось уже упродовж понад ста п’ятдесяти років назва цього, здавалось би, нічим не примітного клаптика суходолу не зникає зі сторінок преси. За цей час на ньому побувало понад п’ятсот різних експедицій. Чим же приваблює людей цей загублений в океані непривітний острівець?

Ви, напевно, вже здогадуєтеся — казковими багатствами, що, як стверджують різні досить вірогідні джерела, пірати заховали тут, осторонь від основних морських шляхів, як у своєрідному кам’яному сейфі.

Діти в школі

Запевняють, що на острові є кілька величезних скарбів. Один з них належить Генрі Моргану (виявляється, він «попрацював» і тут) і, за дуже скромними підрахунками, становить 35—40 млн доларів. Ще більшим, як гадають, є так званий «скарб Ліми» (кілька десятків тонн золота), захований тут у 1820 р. американським капітаном Томпсоном, який привіз його з порту Кальяо на судні, викраденому в іспанських багатіїв — нащадків конкістадорів. Вони хотіли переправити свої скарби до Іспанії з охопленого національно-визвольним рухом Перу. Серед багатьох золотих та срібних речей тут була статуя діви Марії в людський зріст із чистого золота.

Давні мешканці Коста-Рики вміли робити кам'яні кулі величезного розміру

Мали зв’язки з островом і такі пірати, як Едвард Девіс, Беніто-Боніто на прізвисько «Кривавий меч», а також Вільям Дампір, якого сучасники називали великим флібустьєром і «королем моря». Дампір (1652—1715 pp.) був дуже освіченою для свого часу людиною. Він тричі обійшов земну кулю і зробив великий внесок у географічну науку, започаткувавши океанографію. Дампір є автором капітальної праці «Трактат про вітри, пасати, бризи, шторми, припливи, відпливи й течії в теплій зоні світу». Більше вчений, ніж пірат, він приятелював з Джонатаном Свіфтом і Даніелем Дефо, був кавалером англійського ордена Бані. Вважають, що на острові зберігаються скарби стародавніх інків Перу.

Національний театр в Сан-Хосе

Заховані на Кокосі коштовності не дають спокою багатьом шукачам наживи. Хто тільки не мріяв стати казковим графом Монте-Крісто! Шукав, наприклад, тут замолоду скарбів американський правник Франклін Делано Рузвельт, який згодом став видатним державним діячем і президентом США.

Шукачі скарбів використовували багато різної землерийної техніки, але, якщо відомості про заховані на Кокосі скарби є правдивими, доводиться визнати, що пірати вміли не тільки грабувати, а й ховати. За весь час пошуків одному тільки німцеві Августу Гісслеру, який самотужки «перелопачував» острів з 1894 по 1914 рік, пощастило побачити блиск золота. Але, як гадають, знайдена золота монета випала з кишені одного з його попередників. І це після двадцяти років важкої виснажливої роботи!

Національний парк Ґуанакасте

Саме каторжна праця й паркий, як у лазні, клімат є причиною того, що на Кокосі налічується сотні могил тих, хто наївно тішив себе примарою раптового збагачення. Не багатьом із шукачів скарбів пощастило вийти живими з цього пекла. Джунглі Кокоса були й залишаються німими свідками сотень людських драм, марно витрачених коштів і загублених життів. А викопано тут тисячі ям та ровів.

Постає питання: а може, все це міф, гра хворої фантазії? Похмурий Кокос можна скоріше назвати островом утрачених ілюзій, ніж островом скарбів. А втім, численні шукачі так розкопали острів, що в 1978 р. уряд Коста-Рики, зрештою, прийняв закон, який, щоб уникнути екологічного лиха, строго регламентував тут пошукові роботи.

А в 1994 році на острові та в його водах працювала експедиція Жака-Іва Кусто. Та вони теж нічого не знайшли. Може, вам пощастить?

Міжнародний парк Ла-Амістад