Якщо ви справжній цінитель давніх культур і серйозно захоплюєтеся індіанською культурою, якщо ви хочете побувати у всіх кліматичних зонах одразу, а також змінити своє уявлення про світ — ваш шлях лежить до Болівії. Це країна з дивовижно різноманітним ландшафтом та кліматом, з надзвичайно багатими традиціями та культурою. Населення її на 80% складається з індіанців, які не прагнуть цивілізуватися і зберігають «доіспанські» корені. До того ж це — найвисокогірніша країна. Близько 75% населення живуть тут на висоті більше 3700 м над рівнем моря.
прапор Болівії
Республіка Болівія має площу 1098 тис. км2 і охоплює хребти Центральних Анд та розташовані на схід від них рівнини. Вона є п’ятою за величиною в Південній Америці. На півночі і на сході країна межує з Бразилією, на південному сході — з Парагваєм, на півдні — з Аргентиною і на заході — з Чилі та Перу. Кількість населення республіки становить 8,59 млн людей. Таким чином, Болівія є країною з найменшою у Південній Америці густотою населення — всього 8 чол./км2. Згідно з діючою конституцією Болівія — унітарна президентська республіка. Вона має дві столиці: офіційна Сукре, адміністративна (тобто фактична, де перебуває резиденція уряду) — Ла-Пас. Іншими великими містами є Санта-Крус, Кочабамба, Оруро та Потосі. Офіційна мова в Болівії — іспанська, хоч більше половини населення розмовляє мовами аймара та кечуа; грошова одиниця — болівіано.
адміністративна мапа Болівії
Болівія на мапі світу
У західній частині країни з півночі на південь тягнеться гірське пасмо Анд. їхня ширина тут найбільша — 650 км. Вони діляться на три області — Західна Кордильєра, що простягнулася вздовж чилійського кордону, Кордильєра-Реаль, витягнута в тому ж напрямку на сході гірської країни, та високогірне плато Альтиплано, що розділяє ці хребти. На сході і північному сході розкинулися широкі амазонські рівнини, на південному сході — долини Чако, які належать до басейну річок Парагвай — Парана. На території Болівії здіймаються деякі з найвищих вершин цієї гряди: Анкохума (6550 м), Сахама (6542 м), Іллампу (6485 м) та Іллімані (6462 м). Вище 5500 м над рівнем моря починається пояс вічних снігів.
Офіційна столиця Болівії — Сукре
Серед основних річок Болівії найбільшими є Бені, Маморе, Мацре-де-Дьйос на півночі та північному сході, Пілкомайо та Десагуадеро на південному сході. Десагуадеро, що витікає з озера Тітікака, має довжину близько 300 км, тече на південний схід і впадає в мілководне солоне озеро Поопо, яке час від часу утворює стік у солончак Койпаса, розташований за 80 км від озера. Ще південніше знаходиться великий солончак Уюні. В невисоких горах, що височать над западинами, заповненими потужними товщами вулканічного попелу та давніх озерних осадів, знайдені поклади корисних копалин. Центром видобування міді є Корокоро. Велике родовище Оруро, колись основне джерело срібла, містить також олово. У горах Кордильєра-Реаль розробляються численні родовища олова, вісмуту, сурми, свинцю, цинку та срібла. Найбільш відомі — Потосі та Унсія.
Влітку (з грудня по березень) на масиві Кордильєра-Реаль у другій половині дня часто бувають грози, з якими випадає понад 60% опадів.
Щодо клімату Болівії, то він доволі різноманітний. У гірських районах холодно й сухо, в долинах тепліше. Середньорічна температура в горах становить близько +8° С, а в долинах — близько +26° С. Завдяки різноманітному ландшафту в Болівії є рослини майже всіх кліматичних зон. Це каучукові дерева, понад дві тисячі видів твердодеревних порід, ваніль, салсаларила та шафран. А якщо вам захочеться побувати в горах і долинах, ви можете побачити лам, броненосців, пум, ягуарів, альпака, шиншил та гуанако. А ще там водиться звір — різновид лами з майже людським ім’ям — вікунья. Також ви маєте змогу помітити багато рептилій, птахів та комах, серед яких є дуже красиві — деякі колібрі, пурпурова барвиста танагра та місцевий вид лелеки і такі птахи, як кондори, орли та грифи. В озері Тітікака та ріках водиться багато риби, зокрема окунь, форель та піранья.
На території Болівії чітко розрізняються три сільськогосподарські райони: плато Альтиплано, долини східних Анд та східні рівнини. На оброблюваних землях Альтиплано (близько 150 тис. га) ведеться натуральне господарство, де вирощують картоплю (основну харчову культуру Альтиплано), ячмінь, кіноа (злак з високим вмістом білка, різновид проса), юку та каньяуа. Біля озер Тітікака та Поопо вирощують пшеницю, люцерну, боби та овочі. З домашніх тварин, окрім свиней, великої рогатої худоби та овець, тут розводять ендемічних лам та альпака.
Найбільш родючими ґрунтами, придатними для різноманітних культур, вирізняється департамент Кочабамба. Тут вирощують пшеницю, кукурудзу, ячмінь, овочі, тропічні фрукти, а також виробляють молочні продукти.
Видобуток руд становить традиційну галузь болівійської індустрії. Саме ця галузь є головним споживачем сільськогосподарської продукції та вироблюваних у країні промислових товарів, а продаж на зовнішніх ринках рудної сировини слугує основним джерелом валюти для імпорту протягом більшої частини XX століття. Підвищення цін наприкінці 60-х сприяло підйому гірничовидобувної промисловості Болівії, яка тривалий час перебувала у стані занепаду. Олово та цинк є основними видами рудної сировини. Крім них експортується також срібло, золото, свинець, сурма та вольфрам. Болівія має багаті родовища літію, заліза, фосфатів та природного газу.
Торговець на ринку
Про Болівію кажуть, що це — жебрак, який сидить на золотому троні. Країна дуже багата природними ресурсами — золотом, оловом, але значна кількість корінних мешканців і дотепер живе дуже бідно.
Ла-Пас — столиця, яка розташована найвище за всі інші у світі. Вона трохи нагадує місячний кратер. Місто височить на чотири кілометри над рівнем моря, лежить у каньйоні, де є тільки натяк на рослинність. Навіть кисню тут мало. Але життя та краса міста зосереджені не в довколишніх пейзажах, а в його жителях і культурі. Якщо ви знайдете затишне місце і просто поспостерігаєте за натовпом, ви побачите багато цікавого. Наприклад, жінки тут носять просторі сорочки і високі капелюхи. Але це ще не все: капелюхи носять набік, якщо жінка неодружена, і прямо, якщо вона заміжня.
Бізнес-центр в Ла-Пасі
Сучасна болівійська культура — це сплав традицій корінного населення та впливу іспанців. Національні традиції особливо яскраво виражені в літературі, живописі, музиці, танцях та фольклорі. Люди збираються біля чудової церкви святого Франциска (її почали будувати в 1549 p.), яка поєднує в собі архітектуру метисів та іспанський стиль. Позаду церкви розташований Ринок відьом, де ви зможете придбати різні дрібнички, амулети, настойки, ювелірні вироби ручної роботи та солодощі. В Ла-Пасі багато музеїв, включаючи Музей Костумбриста Хуан де Варґаса, де створені прекрасні діорами міста, та музей де Металес Пресіосос Пре-Колумбіноса, де в трьох залах представлені золоті, срібні та мідні вироби, що датуються доіспанським періодом. Неподалік від міста, за 60 км на схід, піднімається гора Ліміні — 6460 м над рівнем моря, одна з найвеличніших вершин Болівії.
Місто з не дуже звичайною для нашого вуха назвою — Тупиця — напрочуд гарне. Воно розташоване в серці чарівної болівійської сільської місцевості — це справжня знахідка для тих, хто любить пустельні ландшафти. Це молоде доглянуте містечко лежить у долині річки Тупиця. З усіх боків місто оточують Кордильєри-де-Чичас, які постануть перед вашими очима у всій своїй красі: гори, скелі, прірви, чисті річки, кактусові ліси, кришталево чисте небо і відкрита місцевість.
За 11 км від Ла-Паса лежить Місячна долина, яка являє собою лабіринт каньйонів та стрімчаків, а за 50 км від міста розкинулася Долина Конґо, у якій є льодяні печери, бірюзові озера та пік Гайана Потосі. За 70 км від міста розташований історичний центр Тіахіанако, де містяться найважливіші для Болівії археологічні знахідки.
Озеро Тітікака
Серед великих озер у світі озеро Тітікака — найвисокогірніше (3810 м над рівнем моря). Воно просто величезне, бо тягнеться на 233 км з північного заходу на південний схід і на 97 кілометрів з північного сходу на південний захід. Озеро налічує 36 островів, має мальовничі береги та чисту блакитну воду. Тітікаку дуже шанують індіанці, що живуть на його берегах, а два острови — острів Сонця та острів Місяця — ніби вийшли з давніх легенд інків. Основним містом тут є Копакабана, де розташований білий собор у мавританському стилі, з церквою Фієста де ла Вірхен де Канделарія. Острів Сурікі відомий на весь світ своїми очеретяними човнами — тотора, острів Калахута — кам’яними гробницями, а на острові Інків існують давні підземні проходи, що ведуть до старої столиці інків у Перу.
Болівійське місто Потосі є найвище розташованим містом у світі. Воно знаходиться на висоті 4200 м.
Мандрівникам рекомендовано носити захисні головні убори і закритий одяг, бо через розріджене повітря тут доволі сильне ультрафіолетове випромінювання. Половина озера належить Перу.
Високогірне місто Потосі
Біля озера Тітікака є печера Сората, в якій, за легендами, відбувається перехід в інший світ. Як розповідають, у ній є озеро і річка, по якій нібито і здійснюється цей перехід. Кажуть, звідти ніхто не повертався. Місцеві жителі в печеру взагалі не ходять. Туди вирушають лише посвячені і тільки цілеспрямовано. Сідають на каное і відпливають назавжди...
А на самому озері є таємничий острів Тіуа Кауа, на якому також є місце, крізь яке можна потрапити в інший світ. «Кауа» означає «кішка». В цих місцях ходять легенди про величезну пуму, священну тварину, яка приходила на цей острів. Він має і другу назву — острів Золотої Лами. На ньому, за переказами індіанців, сховані скарби доінкської культури тіауанако. І охороняє їх священна тварина — золота лама в натуральну величину. На острів раз на декілька років для своїх шаманських справ приїжджають шамани з племен, що живуть на березі озера. Таким є це священне місце. Прості люди туди не їздять, кажуть, небезпечно, навіть човни біля берега тонуть.
Поряд з островом є храм під водою. Під час штилю його руїни добре видно, бо вода чиста і там не дуже глибоко.
Кочабамба, що має репутацію міста з найдосконалішим кліматом у світі, лежить у родючій зеленій долині серед пагорбів. Це місто Болівії, засноване у 1574 р., можна впевнено назвати містом ринків, і воно тривалий час було головним зерносховищем країни. В цьому квітучому і прогресивному місті багато історичних пам’яток і визначних місць, включаючи 400-річний собор Конвенто де Санта Тереза і Археологічний музей.
Вважають, що це одне з наймальовничіших міст Болівії, яке займає частину долини на висоті 2700 м над рівнем моря і згори на нього дивляться два снігових піки — Іллампу (6362 м) і Анкохума (6427 м). Пишна рослинність долини приваблює мандрівників, яких чарує краса цього місця.
А ще в Болівії можна зустріти... слов’ян. Справжнісіньких слов’янських старовірів. Вони зберегли стару російську мову і старі звичаї. Вони не їдять того, що не виробляють самі. Тканину купують у містах, але шиють усе самі. Жінки носять довгі сарафани, а чоловіки не голять бороди.
Дуже цікавим є соляне озеро Салар-де-Юїні. Його площа становить 12 тис. км2, а розташоване воно на висоті 3650 м. Це — лише частина доісторичного соляного озера, яке колись розлягалось на південно-східній частині Болівії. В ньому міститься приблизно 10 млрд т солі. Щорічно тут добувають близько 19—20 т солі. Острів Пескадорес розташувався на середині соляного озера. Він укритий лісом кактусів і є житлом для віскачасів (довгохвостих гризунів із родини шиншилових). На північному заході від Салар-де-Юїні лежить озеро Салар-де-Коїпаза, на східному березі якого знаходиться єдине у своєму роді селище індіанців чипайа. Мешканці цього селища є нащадками давньої цивілізації Тіахуанако. До уваги майбутніх туристів: пам’ятайте — місцеві жителі не люблять, коли їх фотографують.
Карнавальна хода в болівійському місті Оруро
Якщо зазирнути глибше в історію цієї країни, можна дізнатися багато цікавого. У XIII столітті територія сучасної Болівії увійшла до складу імперії інків. У 1538 р. вона була завойована іспанським конкістадором Франсіско Піссарро, пізніше іспанці відкрили велику кількість срібних родовищ, і протягом наступних двохсот років цей регіон був одним з найквітучіших серед іспанських колоній. Однак у XVIII столітті родовища стали вичерпуватися і практично закрилися до кінця століття. Болівія домоглася незалежності від Іспанії в 1835 р. і була названа на честь борця за незалежність Симона Болівара. У результаті кількох війн держава поступилася узбережжям Чилі, багатими нафтою територіями Чако — Парагваю та частиною своєї території — Бразилії.
Кольори болівійської Альтіплано
Не останнім фактором, який приваблює туристів з усього світу в Оруро, є розмаїття свят. Щорічно карнавал, який тут проводять, збирає дуже багато людей. Влаштовує карнавал і столиця Ла-Пас.
Перші два десятиліття XX століття були найтривалішим мирним періодом в історії Болівії. Нині ця країна вважається найреволюційнішою — тільки до початку 80-х років тут відбулося понад двісті вдалих і невдалих переворотів. Але після виборів 1985 р. здійснений перехід до президентського правління, і тепер це країна з доволі стабільним політичним режимом. Вона є членом багатьох міжнародних організацій.