Південно-Африканська Республіка, або ПАР, розташована на самому півдні Чорного континенту. На заході її омивають води Атлантичного океану, а на півдні та сході — Індійського. Незважаючи на великі морські рубежі, держава має багато сусідів на суші. На південному сході ПАР межує із Зімбабве, Мозамбіком і Свазілендом, на півночі — з Ботсваною, а на південному заході — з Намібією. До того ж на території ПАР розташована незалежна держава Лесото. їй належать також острови Маріон і Прінс-Едуард в Антарктиді.

прапор ПАР

Країна захоплює дивовижними природними контрастами. Вічнозелені субтропічні ліси тут змінюються на пустелі. Натомість виникають високі бескиди, облямовані золотими прибережними пляжами.

У центрі країни лежить Центральне плато, яке нагадує велике блюдце. Його центральна частина простерлася на висоті близько 600 м над рівнем моря, а краї підіймаються до 1500 м. Поверхня плато має хвилястий рельєф. Але деінде тут здіймаються так звані столові гори — узвишшя з крутими схилами і широкими пласкими вершинами. Ці дивовижні природні творіння нагадують величезні столи, тому й дістали таку незвичайну назву.

мапа Південно-Африканської Республіки

ПАР на мапі світу

По Центральному плато течуть великі африканські річки: Оранжева з притокою Вааль і Лімпопо. Це — найбільші ріки країни. Вони мають постійний стік, а от інші, не такі повноводні, в посушливі сезони пересихають і губляться в невеликих сухих улоговинах, які наповнюються водою тільки в дощові сезони.

Над прибережними низинами ПАР тягнеться велика гірська дуга довжиною 2250 км, яку називають Великим Виступом. Найбільшу висоту він має поблизу східного кордону з Лесото. Частина Великого Виступу тут називається Драконовими горами. їхня найбільша вершина, гора Енджесуті, сягає 3446 м заввишки і вважається найвищою точкою країни.

Столова гора (1082м)

Від Великого Виступу в бік Атлантичного океану територія країни знижується і утворює дуже посушливу територію, яку називають Намакваленд. Вона являє собою пласку платформу, над якою подекуди здіймаються невисокі гірські хребти. А в приморській частині земля Намакваленду вкрита товстим шаром гальки.

На самому півдні Південно-Африканської Республіки простягайся Капські гори. Вони складаються з лінійних гірських хребтів висотою до 1830 м над рівнем моря, які межують із широкими долинами. Внаслідок руйнації гір багато з цих пласких долин вислано товстим шаром осадових порід.

Між Капськими горами і Великим Виступом розкинулася територія, яка зветься Велике Кару. Його утворює низка широких улоговин, пов’язаних між собою. Вони лежать на висоті 600—900 м над рівнем моря.

Річка Оранжева

На узбережжі південного сходу країни, між Великим Виступом та Індійським океаном, рельєф утворюють округлі пагорби. Місцями вони підходять дуже близько до берега. Тоді ці пагорби стають крутими. Поміж ними розмістилися невеликі затишні пляжі. Таким чином, прибережної рівнини в цьому районі майже не існує. Вона є лише на крайній півночі, поблизу кордону з Мозамбіком.

Внаслідок такого розмаїття рельєфу клімат у різних куточках Південно-Африканської Республіки неоднаковий. Взимку (на півдні Африки зима триває з червня по липень) на Центральному плато встановлюється холодна сонячна та суха погода, яка впливає на багато інших районів країни. Однак на крайньому півдні зима є сезоном частих холодних дощів, а небо майже весь час вкрито хмарами.

Морське узбережжя біля Кейптауна

Влітку, у грудні — лютому, на Центральне плато, південну і східну частину Великого Виступу з Індійського океану приходить вологе повітря. Тут встановлюється дощова погода. Водночас на півдні, у Капському районі, вона стає сухою і спекотною.

Кількість опадів зменшується на захід від 1900 мм на східних схилах Драконових гір до 25 мм і менше на узбережжі Намакваленду.

А ось температури в країні зменшуються зі сходу на захід. Під впливом холодної Бенгальської течії, яка протікає вздовж західного узбережжя ПАР, температури тут сильно знижуються. Так, середньорічна температура в районі Порт-Ноллота становить лише +14° С. Навпаки, на східному узбережжі, завдяки впливові Індійського океану, досить тепло. В районі порту Дурбан середньорічна температура досягає +22° С, що досить незвично для клімату тридцятої широти. З іншого боку, температурна різниця між північними і південними районами країни є незначною, бо висота над рівнем моря в ПАР збільшується на північ. Так, на мисі Гольний, найпівденнішому рубежі Африки, середньорічні температури становлять +16° С, так само як і в Йоганнесбурзі, який розташований на 1450 км північніше.

Втім, у центральних районах, на Центральному плато, спостерігається різко континентальний клімат, з різкими коливаннями сезонних і добових температур. У Кімберлі, який лежить на висоті 1220 м над рівнем моря, у січні в середньому вдень буває +32° С, а у липні +19° С. Проте вночі температура може опускатися до +2° С.

Більшу частину Центрального плато вкриває степ з низькою травою. Тут його називають велдом. Зарості чагарників з поодинокими деревами і великою кількістю пишних трав характерні для північно-західної частини Центрального плато і східних частин ПАР. Це — знаменитий бушвелд, де зустрічаються численні колючі акації, баобаби і дерева мопану. А в безводному Великому Кару ростуть невисокі злакові трави, низький чагарник і багато сукулентів — рослин, що на зразок кактусів накопичують вологу у своїх тканинах і довгий час можуть існувати без води. Такий тип рослинності називають «кару». Звідси й пішла назва краю. Багато сукулентів і в Намакваленді. Тут вони здатні використовувати навіть воду, яка конденсується на землі та листях з туману, що утворюється завдяки великому контрасту нічних і денних температур.

Прибережні райони країни колись були вкриті густими субтропічними лісами з цінними породами дерев. Але протягом останніх двох століть вони, внаслідок випасу худоби і звільнення земель під ріллю, були зведені нанівець. Невеличкі залишки лісу збереглися лише деінде по крутих схилах. Натомість мешканці ПАР насадили плантації акацій, сосен і евкаліптів. На морському узбережжі ростуть ще пальми, банани, а в гирлах річок — мангрові дерева.

Колись, до появи на півдні Африки білих, землі ПАР були казково багаті на тварин. Люди частково вибили звірів, а частково примусили їх відступити в гори. Тому тепер тварин можна побачити лише в національних парках. До найвідоміших належать Національний парк Крюгера, Аддо, Калахарі-Гемсбок тощо. В них збереглися слони, білі носороги, різноманітні антилопи, жирафи, зебри, бабуїни, леопарди, гепарди, шакали, гієни та інші африканські звірі. З птахів найцікавішими є страуси, папуги та птахи-носороги. Крім цього, на островах поблизу західного узбережжя зустрічаються пінгвіни. У річках живуть крокодили. Дуже багато отруйних змій — африканських гадюк, кобр, мамб та деревних змій.

Знаменита кімберлітова трубка, де видобувають алмази

Історія південноафриканських земель до появи європейців майже невідома. Здавна тут жили племена бушменів, готтентотів і банту. У 1652 р. нідерландська Ост-Індійська компанія утворила Капську колонію, де закріпилися, головним чином, голландці. їхні нащадки почали називати себе бурами, що в перекладі з нідерландської означає «селяни». Після того, як на початку XIX ст. Велика Британія захопила землі колонії, більшість бурів у 1836—1838 pp. залишила її і рушила в глиб материка. Там вони після довгої запеклої боротьби захопили землі місцевих племен і почали вести суворе життя фермерів-першопоселенців, а в 1854 і 1856 рр. заснували республіку Трансвааль і Оранжеву Вільну Державу (Оранжеву республіку). Крок за кроком вони відвоювали у природи великі шматки землі, де вирощували зерно і пасли худобу. Але британці і тут не залишили бурів у спокої. Через деякий час з’ясувалося, що на їхніх землях є золото та алмази.

Бурів відрізняли суворі звичаї, бо тільки дуже кремезні та витривалі люди могли вижити в боротьбі з аборигенами та хижаками. Хлопчиків змалку привчали до мисливства. На полювання вони йшли з рушницею і лише трьома зарядами до неї. Повертатися додому без здобичі їм суворо забороняли. Виховані таким чином, бури були спроможні на дивовижні пригоди. Розповідали, що президент Трансваалю Паулус Крюгер, коли був ще зовсім молодим, рятуючись від розлюченого буйвола, на повному ходу з коня влучив кулею тварині в око, а в іншому разі втопив шаленого бика, опустивши його голову в річку. Кажуть також, що на бігу він міг легко перегнати вершника.

У 1899 р. спалахнула знаменита англо-бурська війна — перша війна XX ст. Її відрізняла особлива жорстокість щодо цивільного населення, про яку в цивілізованому XIX ст. вже забули. Всупереч міжнародному праву британці використовували розривні кулі «дум-дум», спалювали тисячі ферм і знищували поля пшениці. Вони вперше створили на землях бурських республік концентраційні табори не тільки для військовополонених. У них, незважаючи на протести світової спільноти, у нелюдських умовах утримували жінок та дітей бурів, намагаючись примусити чоловіків скласти зброю. Багато з них померли від голоду та епідемій.

Незважаючи на відчайдушний опір, війну бури програли. У 1902 р. південь Африки опинився під владою Великої Британії. У 1910 р. колишні бурські республіки Трансвааль та Оранжева об’єдналися з Капською колонією та колонією Наталь і утворили Південно-Африканський Союз (ПАС). Втім, він залишався домініоном Великої Британії.

І англійці, і бури, яких згодом стали називати африканерами, не вважали корінне населення Африки повноцінними людьми. В країні було встановлено режим расової дискримінації в особливо жорстких формах. Корінні африканці не мали права володіти землею і обіймати певні посади навіть на виробництві, не кажучи вже про органи влади. Вони повинні були жити в окремих поселеннях, а іншими територіями пересувалися лише при наявності спеціального документа. Звичайним явищем були публічні знущання і лінчування «кольорових». Трохи в кращому становищі опинились індійці, які здавна займалися тут торгівлею. Але їх теж не пускали в потяги і диліжанси, готелі. Всі, хто мав чорну або жовту шкіру, не мали права навіть ходити по тротуарах і з’являтися на вулицях після дев’ятої години вечора. Тому й не дивно, що дуже скоро африканці та азіати почали протидіяти расистському режиму.

Домініон — це держава у складі Британської імперії, яка визнає над собою владу англійських монархів. Першими домініонами були Канада, Австралійський Союз, Нова Зеландія, а потім інші колонії Великої Британії. У 1947 р. певна частина цих країн увійшла до Британської Співдружності Націй, яку часто називають просто Співдружністю.

Не було спокою і у відносинах між нащадками англійських колоністів (англо-африканців) та африканерами. У 1914 p., коли голова уряду Луї Бота прийняв рішення про участь ПАС у Першій світовій війни на боці Британії, африканери підняли повстання. Крім традиційної неприязні до англійців, вони мали й інші підстави для незадоволення своїми англо-африканськими співгромадянами. Більшість африканерів були людьми незаможними. Технічна революція відкинула їх на межу бідності, перетворила на найманих робітників, які видобували золото та алмази в копальнях, що належали англійцям. Коли адміністрація копалин вирішила замінити білих робітників на більш дешеву робочу силу — негрів, африканери провели масштабний страйк, який був подавлений урядом. Втім, якщо мова йшла про чорношкіре та жовтошкіре населення, білі завжди об’єднувалися, наполягаючи на своєму привілейованому становищі в суспільстві.

Поступово між ПАС і іншими членами Британської співдружності посилювалися протиріччя, викликані дискримінаційною політикою щодо африканців та індійців. Щоб уникнути необхідності пом’якшити режим дискримінації, у 1961 р. уряд ПАС оголосив про вихід з Британської Співдружності Націй і проголосив створення незалежної Південно-Африканської Республіки.

Політичним устроєм країни був апартеїд, тобто позбавлення всіх громадян небілої раси політичних, соціально-економічних і громадянських прав. Уряд заборонив навіть шлюби між білими і «кольоровими». Були створені «етнічні зони» — расові гетто для африканців та індійців. Вони повинні були жити тільки окремо від білих у спеціальних селищах (тауншіпах) і могли працювали хатньою прислугою, на золотих і алмазних копальних, а також на промислових підприємствах білих. Щоб влаштуватися на роботу, чоловікам доводилося залишати сім’ї у тауншіпах, а самим жити окремо в спеціальних селищах поблизу від місця роботи. їх називали компаундами.

Слово «апартеїд» мовою африкаанс, якою розмовляли африканери, означає уособлене, роздільне існування. Сучасне міжнародне право вважає його злочином проти людства.

Усе це не могло не викликати опору з боку африканців та індійців, а також обурення світової спільноти. Але біла верхівка населення ПАР була непримиримою. Замість реальних реформ щодо покращення становища своїх співвітчизників, у 1959 р. було прийнято рішення про створення бантустанів, або хоумлендів, — державних утворень, сформованих за племінною ознакою. їх було 10. Кожний був призначений окремій етнічній групі, яка мешкала в ПАС. Расисти наголошували, що метою створення бантустанів є надання самостійності населенню з неєвропейським корінням. Насправді таким чином влада білих намагалася відокремити народи країни один від одного заради власної безпеки, а також позбавити африканців громадянства. Але африканці та індійці дедалі ставали політично свідомішими і вимагали рівноправ’я.

Панорама Кейптауна

Для гарантування безпеки привілейованого населення були прийняті жорстокі закони. На їхній підставі будь-яку людину могли без суду кинути до в’язниці і навіть стратити. У тюрмах застосовувалося катування.

Втім, політична ситуація у світі швидко змінювалася не на користь расистам. Внаслідок національно-визвольної боротьби африканців проти колоніалізму в сусідніх з ПАР країнах (Мозамбіку, Зімбабве, Намібії) були створені політичні режими, які вороже ставилися до політики апартеїду. Це значно вплинуло на політичну ситуацію в республіці.

16 червня 1976 р. у країні почалися расові заворушення. Вони були придушені поліцією. Загинуло понад 600 африканців. 3,5 млн чоловік примусово переселили до бантустанів. Оскільки частині цих територій було надано статус незалежних, усі ці люди були позбавлені громадянства ПАР. Це ще більше загострило ситуацію, і в 1983 р. уряд республіки був змушений внести зміни до конституції, які передбачали певну участь кольорового населення в органах влади. Але більшість негрів та індійців відмовилися від участі у виборах, бо вважали ці заходи недостатніми. В країні систематично проходили акції протесту: демонстрації, мітинги і навіть сутички на вулицях. Молодь нападала на тих африканців, які співробітничали з білими. Велика кількість противників апартеїду втекла до сусідньої Замбії і там утворила воєнні загони. До того ж економічний стан республіки дуже погіршився, бо країни ЄС і США ввели проти ПАР економічні санкції, щоб примусити уряд припинити політику відвертого расизму.

Внаслідок цього, незважаючи на шалений опір з боку білої меншини, уряд ПАР почав відходити від апартеїду. На початку 1989 р. був розроблений план по демонтажу цієї політичної системи і переходу до демократичних засад на основі участі в політичному житті всіх громадян держави незалежно від кольору шкіри. Основні расистські закони були відмінені, з тюрем випущені політичні в’язні. Партія Африканський національний конгрес (АНК), створена ще в 1912р., вийшла з підпілля.

У 1994 р. у ПАР відбулися перші демократичні вибори за участю кольорового населення. До влади прийшла партія АНК на чолі з Нельсоном Манделою, видатним африканським політичним діячем. Вона створила коаліційний уряд національної єдності. Відтоді республіка, незважаючи на значні економічні негаразди, викликані перебудовою суспільства, впевнено іде демократичним шляхом. На чолі її стоїть президент. Законодавчим органом є двопалатний парламент, який складається із Сенату і Національних зборів.

Територія держави поділена на дев’ять провінцій: Західний Кейп, Східний Кейп, Північний Кейп, Квазулу-Натал, Північно-Західна Провінція, Мпумаланга, Вільна Держава, Хаутенг і Лімпопо. У кожній з них є власні законодавчі органи, які мають право розробляти і затверджувати конституції провінцій, але такі, що не суперечать загальнодержавній конституції.

Відмова від режиму апартеїду сприяла активізації участі держави в різноманітних міжнародних організаціях і об’єднаннях. Нині ПАР є членом ООН (вона входить до держав-засновників організації, але з 1974 р. за рішенням Генеральної асамблеї ООН її членство в ній було тимчасово призупинено). З 1994 р. вона відновила своє членство у Британській Співдружності, вступила до Організації африканської єдності і Спільноти розвитку Півдня Африки.

Представник племені зулу

Республіка має аж три столиці. Преторія (1,5 млн мешканців) вважається адміністративним центром держави, бо там перебуває президент і уряд. Кейптаун відомий як парламентська столиця. Тут діє парламент ПАР. Нарешті, у Блумфонтейні працює Верховний суд ПАР.

Грошова одиниця республіки називається південноафриканський ренд.

Нині у ПАР проживають понад 43,7 млн чоловік. Більшість із них — представники народностей банту: племена зулу, коса, свазі, тсвана, суто, венда, ндбеле, педі і тсонга. У складі населення їх питома вага сягає 77,6 %. Друге місце посідають білі — 10,3 %. Особливу групу населення становлять метиси, які народилися від змішаних шлюбів європейців з африканцями. їх частка у складі населення дорівнює 9 %. А кількість вихідців з Азії, в основному індійців, становить близько 3 %. Існує також невелика, в 100 тис. чоловік, єврейська община.

Велике етнічне розмаїття сприяє тому, що в республіці є представники майже всіх основних релігій. Більшість населення — християни. Серед них парафіяни американської апостольської і голландської реформаторської церков, католики, лютерани, пресвітеріани, методисти і прибічники англіканства. Нащадки азіатів сповідують індуїзм, мусульманство, а євреї — іудаїзм.

Державними мовами в ПАР вважаються англійська і африкаанс. Останньою користуються понад 59 % білих. Крім того, статус офіційних мають ще 9 африканських мов.

Панорама Кейптауна

До кінця XIX ст. ПАР була аграрною країною, де переважало примітивне натуральне землеробство. Але в 1870 р. в долині річки Ваал було відкрите найбільше у світі родовище алмазів, а в 1886 р. в районі Вітватерсранда — великі запаси золота. Відтоді в республіці почалася промислова революція. Вже в першій половині XX ст. більша частина світового добутку золота припадала на ПАР. До того ж республіка має найбільші в Африці запаси вугілля і залізної руди. Все це дало змогу країні досягти дуже високого економічного рівня, створити потужну чорну металургію і обробну промисловість. Метали та продукти металообробки становлять основний експорт. Крім того, ПАР продає іншим країнам машини, транспортне обладнання, хімічні продукти, мінеральне паливо, продовольчі товари, напої і тютюнові вироби. Країна широко експортує також вапняк, вапно, хром, марганець, мідь і платину.

Панорама Йоганнесбурга

Сільське господарство ПАР колись базувалося на вирощуванні кукурудзи і маніока. Вони й тепер залишаються серед провідних сільськогосподарських культур. На великих плантаціях, що належать білим, вирощують цукрову тростину, виноград, цитрусові, а також овочі. Африканці на своїх земельних ділянках сіють жито, ячмінь і сорго. У провінції Західний Кейп вирощують пшеницю.

На світовому ринку алмазів провідну роль відіграє південноафриканська компанія «Де Бірс», яка вважається найбільшою у світі з видобування алмазів. Її назва пішла від прізвища фермерів, на земельній ділянці яких вперше були знайдені алмази. А засновником компанії був знаменитий Сесіл Роде, той самий, ім’ям якого колись назвали країну Родезію. Нині компанія «Де Бірс» контролює світові ціни на діаманти та їхнє виробництво. Вона також володіє підприємствами з вироблення штучних діамантів.

У тваринництві найбільш важливим є вівчарство. ПАР посідає четверте місце у світі з виробництва шерсті. Більша її частина дуже високої якості. Розвинені також м’ясне і молочне скотарство, свинарство, птахівництво.

Південно-Африканська Республіка дуже приваблива для туристів. Її національні парки і морські заповідники не мають рівних у світі. Рослинне розмаїття робить країну справжнім ботанічним садом. А поблизу Кейптауна можна подивитися на китів і навіть побачити, як народжується китеня. Туристи з захопленням спостерігають за заходом сонця з вершини символу Кейптауна — Столової гори або ідуть на Мис Доброї Надії, щоб побачити, як зливаються хвилі двох океанів.

У ПАР міститься відомий в усьому світі розважальний комплекс «Сан-Сіті», у якому проводяться конкурси «Міс світу». Це величезний комплекс різноманітних об’єктів. Серед них чи не найцікавішим є аквапарк «Долина хвиль», захований у штучні джунглі. В них росте понад 1,2 млн дерев. А в лагуні аквапарку створюються двохметрові штучні хвилі для любителів серфінгу.

У численних національних парках і заповідниках країни для відвідувачів організовують гейм-драйви — екскурсії для спостерігання за тваринами. Прекрасним додатком до них є відвідування крокодилових та страусових ферм. Головним атракціоном цих екскурсій є катання верхи на страусах. А якщо додати до цього золоті піщані пляжі країни, то можна з упевненістю назвати Південно-Африканську Республіку найкращою країною для будь-якого відпочинку.