Над теплою блакитною неосяжністю Індійського океану мріє у спекотній імлі Чорного континенту білокамінне місто — столиця Сомалі Могадішо (300 тис. мешканців). У казковій архітектурі застигла його історія. Виблискують на сонці, наче небачений тут ніколи сніг, вежі давньої фортеці. Закликають до намазу мінарети. Приваблюють прохолодою розкішні вілли та палаци... Ось де міг би відпочити втомлений сучасною цивілізацією європеєць чи американець! Та, виявляється, перше враження — хибне. Мешканці Могадішо, як і всієї країни, довгий час живуть не в чарівній, а скоріше, у страшній казці, адже в кінці минулого сторіччя Сомалі поринуло в безодню братовбивства.

прапор Сомалі

Вже на початку нашої ери міста Африканського Рогу (достатньо поглянути на карту, аби зрозуміти виправданість цієї назви) були добре відомі індійським, грецьким та арабським купцям. Верблюди та вівці, банани та цитрусові, різноманітні пахощі, чудові вироби зі шкіри, дерева, білого каміння сепіоліту — все це приваблювало давніх торгівців.

мапа Сомалі

Сомалі на світовій мапі

Сомалі буквально оповите ефірними ароматами, які тут є буденною річчю. І це дає йому право називатися «країною пахощів». На її землях росте багато ефіроносних кущів, з яких отримують мірру, ладан і бальзами (дві третини світового збору).

Мешканцями сомалійської землі були здебільшого кочовики, вихідці з Ефіопського нагір’я та Північної Кенії. Вони постійно переміщалися в пошуках пасовищ, тому довгий час країна не мала усталених кордонів. Тож не дивно, що ця земля постійно приваблювала чужоземних «хазяїв». Першими сюди прийшли араби. Вони навернули більшість населення в іслам. Це сталося майже тисячу років тому. Арабське панування на цих територіях не викликало сумнівів до XIX ст., доки цими землями не зацікавилися європейці. Сомалі вабило їх не тільки фруктами та продуктами тваринництва. Після відкриття Суецького каналу узбережжя Сомалі стали розглядати як місце, де можна вигідно розмістити вугільні бази для суден, що курсували через рукотворну протоку. Перші комерсанти зі Старого Світу з’явилися тут у 80-х роках позаминулого століття, і незабаром сомалійська земля була розділена між італійцями, британцями та французами. Італійці обрали південь та схід країни. А на півночі розташувалися англійський Сомаліленд та французький Джибуті.

Незалежна єдина Сомалійська Демократична Республіка на чолі з президентом народилася тільки в липні 1960 р. Проте демократія існувала тут недовго. Вже через дев’ять років, у жовтні 1969 p., в країні стався військовий переворот, обраного народом президента було вбито, конституцію забуто. Сомалі увійшло у стадію правління військових, відому багатьом африканським країнам. Радянський Союз підтримував диктаторський режим, аж поки... не став на бік Ефіопії в сомалійсько-ефіопській війні 1977—1978 pp. Війна загострила ситуацію в країні, що до того сильно постраждала від засух.

Столиця Сомалі — Могадішо

У кінці 1980-х років між правлячим режимом і групами «невдоволених» почалися збройні сутички. У 1991 р. військовий режим було повалено. І майже відразу державу почала роздирати міжкланова ворожнеча. Річ у тім, що населення цієї африканської країни поділяється на кілька кланів (кожен складається з декількох народностей), що здавна ворогують один з одним. Представники клану іса мешкають на півночі, люди з хавійя — на східному узбережжі, а вихідці північно-східних та південно-західних районів називають себе дарод. Через декілька місяців міжкланова війна відібрала життя тисяч сомалійців і значно погіршила вигляд колись казкового Могадішо. У 1992 p. ООН ввела в Сомалі півтисячний контингент миротворців, через рік сюди було кинуто й американські війська, проте це не покращило ситуації. Гуманітарна допомога часто не доходила до населення, з’явилася загроза голоду. В кривавих сутичках загинуло багато миротворців. З 1994 р. почалася евакуація сил ООН та США. Незважаючи на деякі домовленості керівників кланів щодо формування єдиної адміністрації, країна продовжує жити в напружених умовах. Лагідні хвилі Індійського океану та Аденської затоки, на жаль, не в змозі заспокійливо вплинути на мешканців. Ці люди (в Сомалі живуть близько 7,5 млн чоловік) не можуть спати спокійно і бути впевненими у завтрашньому дні.

Танки на вулиці сомалійського міста

Сомалі є членом ООН, Організації африканської єдності та Ліги арабських держав. За кілька десятиліть країна заробила собі сумнівну славу «ідеального місця для терористів» (так вважають експерти США), місця, яке краще обминути попри його самобутню архітектуру, білокамінну столицю та довгі кілометри пляжів.

Невтішні дані і в тих експертів, які аналізують економіку Сомалі. Вони відносять країну до бідних, слабо розвинених держав. Економіка Сомалі підірвана і війнами, і засухами. Останні траплялися на цій території з давніх-давен. Що вдієш — такі умови створила тут природа.

У дельті річки Джубба

Більша частина Сомалі (країна має площу 638 тис. км²) — це безводні рівнини, напівпустелі, розташовані на плато, що на південному сході поступається узбережній низовині. Плато має висоту близько 900 м, а найвищою точкою є гора Шимбірис (2407 м). Головні річки країни (Джубба і Вебі-Шебелі) маловодні і не в змозі сповна забезпечувати її потреби. Часто чи не єдиним джерелом вологи на плато у внутрішніх районах є накопичення дощової води в низовинах та яругах. Проте і цієї води випадає зовсім небагато. Клімат Сомалі на півночі тропічний пустельний та напівпустельний, на півдні — субекваторіальний мусонний. Зазвичай погоду характеризують лаконічно — сухо та спекотно. Виняток становить лише південно-східне узбережжя з більш лагідними умовами. Вологи у Сомалі випадає всього від 100 мм (північ) до 600 мм на рік, і це дуже гальмує розвиток сільського господарства.

Ліси — скоріше незвичайний ландшафт для вкритого напівпустелями та сухими саванами Сомалі, проте невеличкі їх площі можна зустріти в долинах головних річок та на південному узбережжі. В долинах рік ще залишилися слони, носороги, леопарди (назва річки Вебі-Шебелі перекладається як «річка леопардів»), у густих хащах живуть мавпи, а просторами напівпустель мандрують антилопи та жирафи. Деінде скупий пейзаж напівпустелі урізноманітнюють великі, інколи з людський зріст, термітники.

Єдину вагому експортну культуру — банани — вирощують у долинах річок. Взагалі землеробство розвинене тільки в південних районах, де збирають врожаї кукурудзи, сорго, цукрової тростини, бавовнику. Розширенню полів заважає відсутність зрошувальних систем та нестача вологи. Країні доводиться імпортувати велику кількість продуктів, особливо зернових. У період загострення війни та великих засух на закупівлю харчів часто не вистачає сомалійських шилінгів, і нависає загроза голоду.

На рисовому полі

Більшість мешканців країни виживає завдяки тваринництву, основному заняттю своїх предків. Сомалійці розводять велику рогату худобу, кіз, овець та верблюдів. Останніх вони цінують чи не найбільше і вважають дуже необхідними в господарстві. Понад 80 % від експортних надходжень дає Сомалі жива худоба, м’ясо та шкури. Як і раніше, на високому рівні народні майстри, які виготовляють витончені шедеври для людей зі смаком, але через війну їхня продукція довго чекає на своїх покупців, адже туристів сюди заманити важко.

Могадішо - столиця Сомалі

Не дуже допомагають боротися з бідністю сомалійські надра, що не мають ані «чорного золота», ані алмазів, а містять лише ніобієві руди та поварену сіль. Місцева промисловість в основному переробляє сільськогосподарську сировину (виготовляє консерви, очищає цукор, вичиняє шкури). Існують також текстильні підприємства, цементний та нафтопереробний заводи.

Цитадель Гондерше

Сомалійська мова, яка є державною, тільки в 1972 р. дістала своє письмове втілення, до того вона існувала лише в усній формі, що стримувало розвиток освіти. Для своєї мови сомалійці обрали модифікований латинський алфавіт, і тепер вони без проблем викладають у школах дітям ази читання і писання. Однак більшість старшого покоління все ще не знає цих азів.

Порт Босасо

Проте на тлі озброєних сутичок та навколишнього безладдя ці підприємства виглядають не дуже переконливо. І спокійні верблюди, і милі віслюки з цистернами води, і традиційне розмірене життя, і краса коралових рифів — все це втрачає свої принади, бо в країні досі існує політична криза, а з нею і загроза війни, яка то вщухає, то починається знову. Здається, що всі в очікуванні, коли країна почне писати свою історію з чистого аркуша. Могадішо та інші міста солідного віку, що бачили багато у своєму житті, мріють про той час, коли їхню красу будуть не руйнувати, а цінувати й оберігати. Адже вони того варті, бо мудрі арабські архітектори будували їх для того, аби ці стіни ловили зацікавлені погляди гостей, а не кулі засліплених ворожнечею співгромадян.

Гірські вершини Каль Мадоу Санааг