Століття тому французи пишалися перлиною своєї Західної Африки — Сенегалом. Серед їхніх колоній саме він подавав найбільші надії — тут найшвидше розвивалася промисловість, він чудово почувався в ролі адміністративного й торговельного центру. Як вірний молодший брат, Сенегал зберігає тісні зв’язки з Францією. А французи полюбляють сенегальські пляжі і відпочивають тут цілими сім’ями, ніби в себе на дачі.
прапор Сенегалу
Хоча першими європейцями в Сенегалі були португальці, владу над цими землями та їх жителями до кінця XIX ст. встановили французи. До того на місцевій політичній арені вирізнялися держави племен волоф, серер, тукулор (нащадки цих народів і нині населяють Сенегал). Волоф і серер з’явилися тут ще в І ст. н. е., тукулор мігрували приблизно в X ст. Внаслідок змішання останніх із завойовниками берберами виникла народність фульбе. Тукулор-фульбе заснували одну з наймогутніших племінних держав у Сенегалі — Текрур.
мапа Сенегалу
Із сусідніх територій ще з XV ст. поширювався іслам (тепер абсолютна більшість сенегальців — мусульмани), а згодом волоф використовували прийняття цієї релігії як своєрідний захист від французької експансії. Проте колонізаторам були не так уже й важливі релігійні уподобання мешканців Сенегалу. Французи, можна сказати, закохалися в нього з першого погляду. Великі прибутки від арахісу, деякий час і від продажу рабів, вихід до Атлантичного океану — все це не могло залишити їх байдужими. У 1895 р. Франція оголосила Сенегал своєю колонією, ввела його до Французької Західної Африки, адміністративним центром якої у 1902 р. став Дакар, нинішня столиця Сенегалу. Таким чином, цю колонію майже відразу вирізнили серед інших.
Сенегальське селище
У той час, коли по всій Африці права чорношкірого населення ігнорувалися, жителям деяких сенегальських міст, що отримали статус комун (Сен-Луї, Рюфіск, Горе та Дакар), були надані права французьких громадян, у тому числі можливість обирати від себе депутата до французького парламенту. У 1958 р. Сенегал став автономною республікою у складі Французького Товариства. Наступного року разом з Французьким Суданом (сучасне Малі) він заснував Федерацію Малі, що стала незалежною в рамках Товариства та проіснувала кілька місяців.
Жінка з племені волоф
У 1960 р. Сенегал отримав статус суверенної держави. Потім були економічні пошуки, політична нестабільність, воєнна ворожнеча з Мавританією (через прикордонні території), тимчасова дружба з Гамбією, утворення з нею конфедерації Сенегамбія (існувала з 1982 р. по 1989 p.), постійні спроби загасити тривалий сепаратистський конфлікт у провінції Казаманс.
Музей африканського мистецтва
Провінція Казаманс на півдні Сенегалу, яку населяє народність волоф, — місце з чудовою природою, привабливе для туристів, але небезпечне. Головне заняття багатьох її мешканців — повстання та здійснення терористичних актів. Повстанці вимагають відокремлення їхніх територій від Сенегалу з метою подальшого об’єднання волоф в одну окрему державу. Нині цей народ розділений кордонами трьох країн — Сенегалу, Гвінеї-Бісау та Гамбії. Казаманс якраз і розташований між Гамбією, що «вклинюється» в територію Сенегалу, та Гвінеєю-Бісау. Окрім своїх повстанських якостей, волоф відомі як гарні майстри ювелірної справи, проте робота із золотом і сріблом не заважає їм агресивно відстоювати свої політичні переконання.
національний парк Ньоколо-Коба
Незалежний Сенегал (республіка на чолі з президентом) увійшов до ООН, Організації африканської єдності, Економічної спільноти західноафриканських країн (і затвердив своєю грошовою одиницею франк КФА), Ісламського банку розвитку та інших організацій. Новоспечена країна в самостійне життя взяла багато з колоніального минулого (не тільки державну французьку мову) — вона продовжувала розвивати сільське господарство з традиційним рисом і просом для внутрішніх потреб та арахісом на експорт. До цього додалися перспективні і прибуткові цитрусові, більше уваги стали приділяти цукровій тростині та бавовнику. І звичайно, Сенегал продовжував розвивати промисловість. Нині тут налічується понад 300 значних промислових підприємств (для африканської країни це дуже багато). Головні галузі — харчова (її основою є виробництво арахісового масла), хімічна, гірничодобувна (країна багата фосфатами й залізною рудою), цементна, рибоконсервна. Морське рибальство за останні десятиліття розвивалося дуже швидко і стало конкурувати за економічною значущістю з давнім експортним лідером — арахісом. Незважаючи на такі успіхи, Сенегалу все ще доводиться імпортувати багато промислової продукції. Велика кількість підприємств, як і раніше, належить французам.
Столиця Сенегалу — Дакар
Поки що країна не змогла подолати велику різницю у доходах міських та сільських жителів, хоча саме останні і роблять економіку, принаймні щодо арахісу. Основна маса населення мешкає в селах (усього в країні проживає майже 9,9 млн). Найбідніше живуть люди в долинах річок Сенегал та Казаманс, хоча саме тут добре росте рис, який так люблять сенегальці у вигляді національних страв чебуджен (рис із рибою) та мафе (рис із м’ясом в арахісовому соусі). Причини широкого розповсюдження арахісу прості. Це одна з небагатьох культур, що добре почувається на піщаних ґрунтах. А більшість території Сенегалу (загальна площа країни — 197,2 тис. км2) — це якраз піщана рівнина та збіднена савана. Лише на півдні з’являються густі ліси, де ростуть тік, бамбук, олійна пальма, червоне дерево, мешканцями яких є багато тварин. У країні субтропічний клімат, засушливий на півночі та більш вологий на півдні. Дощі творять тут чудеса. Влітку, коли вітри з узбережжя приносять із собою тропічні зливи, сухий потрісканий ґрунт розквітає на очах, вкриваючись яскравою ковдрою.
Столиця Сенегалу — Дакар
Європейці, переважно французи, їдуть сюди заради пляжів. Окрім них у Сенегалі цікаві національні парки. Столиця країни Дакар (2 млн мешканців) має художній, історичний та морський музеї. Але славиться місто зовсім іншим — перш за все чудовим яхт-портом, що приваблює до Сенегалу велику кількість яхтсменів.
Рибальське село біля Дакару
Ще в середині минулого століття представники сенегальської інтелігенції захопилися теорією негритюда, в основі якої лежать ідеї про унікальність чорної раси, про її значний внесок до світової цивілізації. Серед відомих сенегальських гуманітаріїв — історик Шейх Анта Діоп (його ім’я має університет в Дакарі), поет Леопольд Сенгор (колишній президент), політолог Мамаду Діа (колишній прем'єр-міністр). Освічені сенегальці (серед дорослого населення письменних менше половини) пишаються також своїм прозаїком на ім’я Сембен Усман, який перший з місцевих майстрів пера здобув міжнародне визнання. Деякі записують його і в батьки африканського кінематографу. Існує й інший бік сенегальської культури — дерев’яні африканські маски, музичні інструменти з великих гарбузів та колоритні оповідачі давніх легенд.
Кам'яні круги Сенегамбії