Хто знає, якою нині було б майбутнє країни Нікарагуа, якби її територією проліг канал, що з’єднав Атлантичний і Тихий океани. Адже спочатку виникла ідея побудувати його саме тут, проте Панамський канал знаходиться південніше. Якби цей канал перетнув терени Нікарагуа, називався б він точно не панамським. А уряду держави не довелося б ламати голову, як навернути інвесторів із великими гаманцями. І не було б Нікарагуа у списках слаборозвинених країн, і була б вона багатою і квітучою. Проте Нікарагуа така, яка є, — бідна, проста і красива, з природними вулканами та бурхливою історією, сповненою драматизму.

прапор Нікарагуа

прапор Нікарагуа

Найбільша країна Центральної Америки, Нікарагуа (площею 129 494 км2), несе у своєму імені пам’ять про те, що вона лежить на давній індіанській землі, адже названо її на честь вождя місцевого племені Нікараґо. На цій території виникали різноманітні індіанські цивілізації. На жаль, часті землетруси не зберегли поселення давніх племен, деінде залишилися тільки руїни. Ці матеріальні спогади про давні часи доводиться шукати, ретельно відстежувати серед густих тропічних лісів. Одна з останніх археологічних знахідок у віддаленій провінції Нікарагуа (кам’яні ідоли, кераміка, а також численні вироби з нефриту) дає підстави стверджувати, що на цій землі мешкали інки.

мапа Нікарагуа

мапа Нікарагуа

Нікарагуа на мапі світу

Нікарагуа на мапі світу

У 1502 р. до Нікарагуа дісталися кораблі Колумба. Згодом ця територія поповнила список іспанських колоній, вона входила до складу Панами, а потім до генерал-капітанства Гватемала.

У 1821 р. Нікарагуа проголосила незалежність, і швидко опинилася у складі недовговічної Мексиканської імперії. А потім країна ввійшла до федерації держав Центральної Америки. У 1838 р. це об’єднання розпалося, Нікарагуа стала самостійною державою, хоча потім неодноразово виступала за поновлення цього союзу. У 1841 р. Британія посилила свій вплив на Москітовий берег (він проходить північним сходом країни і продовжується на території Гондурасу) і оголосила протекторат над створеним там за її підтримки королівством Москіто. Хоча згодом справедливість було поновлено, проте ці події залишили неприємний відбиток у стосунках двох країн.

Нікараґуанський краєвид

Нікараґуанський краєвид

На зорі колоніального періоду розпочалося суперництво між двома нікараґуанськими містами — Ґранадою та Леоном. Вони були збудовані іспанцями практично одночасно. Помірній, розважливій, інколи занадто обережній і традиційній Ґранаді протистояв більш «рухливий», відкритий для нових течій та палких умів Леон, що став інтелектуальним центром держави. Протистояння цих міст відчутне на політичній арені: Леон перебуває на боці лібералів, а Ґранада підтримує консерваторів.

Церква в Леоні

Церква в Леоні

XIX століття минуло в очікуванні будівництва каналу, великі іноземні держави вже ділили сфери впливу, проте самі ж зробили вибір на користь Панами. Коли б цей канал проліг по території Нікарагуа, можливо, в її історії було б менше громадянських війн. Протистояння консерваторів і лібералів у республіці завжди було запеклим і нерідко виливалося в озброєну боротьбу. Ситуація особливо загострилась у другій половині XX століття, коли населення, виснажене диктаторським правлінням консервативного клану Сомосів (спочатку правив батько, потім старший син, потім менший), почало активно заявляти про свої права, вимагати відставки президента. Невдоволення вилилося 1974 р. у повстання, що було назване Сандіністською революцією в пам’ять про ліберального діяча Августо Сандіно, вбитого Сомосами. Сандіністський фронт національного визволення через кілька років скинув-таки диктатуру і розпочав реформи. Однак США, невдоволені приходом лібералів до влади, у 80-х роках почали надавати активну підтримку контрреволюційним силам, які завдяки цьому щодалі міцнішали. Війна і політичний хаос призвели до повного краху економіки, національна валюта (кордоба) стрімко полетіла вниз. До того ж у 1984 р. США розпочали жорстоку економічну блокаду Нікарагуа, уряд країни оголосив надзвичайний стан. На початок 90-х років безробіття в державі сягнуло сімдесяти відсотків.

Столиця країни — Манагуа

Столиця країни — Манагуа

Лише наприкінці 90-х років у Нікарагуа намітився зріст економіки, вщухли політичні урагани (зате у 1998 р. налетів сильний природний ураган), почалися активні реформи і реанімація господарства. Нині Нікарагуа прагне створити на своїх теренах привабливий інвестиційний клімат. Вона є членом ООН, Організації американських держав, Всесвітньої торгової організації та інших союзів. Поки що Нікарагуа торгує майже виключно продукцією сільського господарства, адже саме на аграрний сектор, як і століття тому, спирається її економіка. Особливо багато на нікараґуанських землях кавових плантацій. Окрім цього країна експортує бавовну, цукор, цитрусові, а також м’ясопродукти та креветки. Для власного споживання вона вирощує різноманітні культури. Промисловість країни працює переважно на те, щоб усе це (тобто сільськогосподарську сировину) переробити. Корисні копалини (золото, срібло, цинк, залізна руда) не посідають значного місця в експорті. Нікарагуа залишається в когорті найбідніших американських країн, проте останнім часом держава значно розширила сфери економічної діяльності. Нікарагуанці жили переважно за рахунок кави, а тепер прогрес очевидний.

Значну увагу країна приділяє розвитку медицини та охорони здоров’я, виділяючи на це понад 12 відсотків ВНП.

Попри всі потрясіння (а окрім громадянських війн, тут часто трапляються землетруси), в Нікарагуа збереглися куточки дикої природи, яких так часто не вистачає стомленим цивілізацією людям. Там водяться ведмеді, пантери, оцелоти, ягуари, мавпи, фазани, папуги, змії та інші тварини. Національні парки цієї країни вважаються одними з найпривабливіших у Центральній Америці. Ланцюжки вулканів, великі озера, численні острівки, ділянки буйних тропічних джунглів — усе це Нікарагуа. Однак слід бути уважним: у країні високий рівень злочинності. Та й загроза землетрусів не полишає її. Гостям стане у пригоді знання іспанської мови (вона є державною), а інколи й карта, оскільки туристична інфраструктура тут розвинена слабко. Навіть пляжі на Карибському морі та узбережжі Тихого океану не використовуються на повну силу. Найцікавішими історичними об’єктами країни є колоніальні міста Леон та Ґранада, які зберегли майже все, що вклали в них свого часу іспанці. А найвідомішим природним об’єктом є ведике озеро Нікарагуа. Сюди залюбки приїздять і місцеві жителі, і туристи. Це озеро дало притулок багатьом островам і острівкам, об’єднаним в архіпелаги.

Нікараґуанські діти

Нікараґуанські діти

Озеро Нікарагуа знаходиться на заході країни, в оточенні вулканів. Цих грізних красенів багато на території країни, зосереджені вони в північно-західній її частині, і деякі з них перебувають у активному стані. їхні круті схили становлять загрозу для альпіністів й екстремалів. Однак зовсім не обов’язково підкоряти вулкани, можна піднятися на безпечніші гори, адже більшу частину Нікарагуа займає нагір’я. Його найвища точка здіймається на 2438 м, тож початківцям є з чого вибирати. Схили гір укриті лісом, проте він не такий густий, як на заболоченому Москітовому березі. Англійці свого часу значно «прорідили» його, але первозданну красу джунглів тут ще можна побачити. У цей район країни вітри-пасати приносять багато вологи — до 6000 мм на рік (Нікарагуа лежить у зоні тропічного пасатного клімату). По мірі просування в глиб країни кількість злив рідшає, а сонце пече сильніше. Так, у столиці Манагуа (понад 1,5 млн мешканців), що розташована на заході, річний рівень опадів становить «усього» 1100—1200 мм. А для деяких країн такі цифри вважаються значним показником.

острів Солентінаме

острів Солентінаме

Один із архіпелагів озера Нікараґуа ніби магнітом притягує до себе людей творчих і неординарних. Там знаходиться своєрідна «комуна митців», створена одним із місцевих поетів. Живуть вони як члени великої дружної сім’ї, проте такий стиль життя не кожен може прийняти й оцінити. Тож на островах доречними були б таблички: «Нетворчим людям вхід заборонений».

Озеро Апойо

Озеро Апойо

На Москітовому березі в умовах «нездорового» клімату мешкають індіанці міскіто. Інше індіанське плем’я браво обжило деякі райони Нікараґуанського нагір’я. Загалом чистокровні індіанці становлять п’ять відсотків населення. А основна маса мешканців Нікарагуа — це метиси, в яких тече змішана індіанська і європейська кров. Вони живуть у більш зручних районах, у центрі країни та на Тихоокеанському узбережжі, рідною мовою вважають іспанську, сповідують католицизм. Всього ж у країні мешкає понад п’ять мільйонів чоловік. І всі вони з надією зустрічають сонце, вірять у краще, сподіваються, що на долю рідної Нікарагуа випало вже достатньо випробувань та потрясінь.

озеро Нікарагуа

озеро Нікарагуа

У столичному музеї Нікараґуа міститься цікава незвичайна експозиція — колекція слідів. Тут зібрані відбиті у вулканічних осадових породах сліди давніх людей і тварин.