Хто не чув про найвеличнішого із завойовників Олександра Македонського? Він народився у великій і могутній державі Македонія, яка зараз зветься Давньою Македонією. Її основну частину складала територія у середині Балканського півострова, яка називається Македонією історичною. Нещодавно утворена держава Македонія (або Республіка Македонія) займає лише 40% цього історичного краю. Іноді її називають ще Вардарською Македонією, бо через неї тече річка Вардар.

прапор Македонії

Македонія знаходиться в зоні сильних землетрусів. Щорічно тут буває до 300 цих небезпечних катаклізмів. На щастя, вони зазвичай слабкі — не більше 2—3 балів — і люди їх майже не відчувають. Але бувають і дуже сильні, катастрофічні землетруси. У 1931 р. сейсмічна активність була особливо високою. Тоді у Македонії було зареєстровано 1,5 тис. несильних поштовхів, але два землетруси досягли сили 10 і 12 балів. Ще один десятибальний землетрус стався у 1963 р. Тоді була повністю зруйнована столиця Македонії Скоп’є.

Сучасна Македонія розташована на південному сході Європи, у південній частині Балканського півострова. На півночі вона має кордон із Федеративною Республікою Сербія і Чорногорія, на сході — з Болгарією, на півдні — з Грецією, на заході — з Албанією. Площа країни складає 25,7 км².

мапа Македонії

Македонія справедливо вважається гірською країною, бо більшість її території займають гори середньої висоти з найвищою точкою на горі Корабіт (2754 м). Держава розташована у межах двох великих гірських систем. На крайньому її сході височать гори Пінд, що продовжують Динарське нагір’я, а на сході та у центрі знаходяться нижчі за них гори Родопи. Обидві гірські системи розділені великою долиною р. Вардар. А в центральній частині гірські вершини чергуються з невеликими улоговинами між ними.

Внаслідок такого рельєфу усі ріки Македонії гірські і тому не судноплавні. Найбільша з них, Вардар, перетинає усю країну з півночі на південний схід. А на південному заході поряд з албанським кордоном розташовані крупні і дуже красиві озера — Охридське та Преспа.

Клімат країни характеризується як перехідний від помірного до субтропічного. Йому притаманне тепле літо і помірно прохолодна зима. Середня температура червня складає +21—23° С. А взимку температура не перевищує 0° С і лише іноді падає до —3° С. Середньорічна кількість опадів досягає 500—700 мм. Найбільша їх кількість припадає на зимові місяці.

Високогірне Охридське озеро

Високогірне Охридське озеро вважається перлиною Македонії і одним з найчистіших озер Європи. Воно знаходиться на висоті 695 м і має площу 348 м². Найбільша глибина озера складає 285 м. Є припущення, що воно під землею пов’язане з озером Преспа.

Ліси займають майже половину (49%) території Македонії. Тут переважають різні типи змішаних та широколистих лісів. Характер рослинності змінюється у залежності від висоти місцевості — від дубово-грабових лісів з домішкою клена, липи, осики, сосни біля підніжжя до букових і буково-ялицевих, які межуються з соснами та смереками на висоті 800—1000 м над рівнем моря. Ще вище, на рубежі 2 тис. м, розкинулися альпійські луки. А на крайньому південному сході буяють субтропічні рослини.

Незважаючи на рослинне розмаїття, тваринний світ тут досить обмежений. У гірських лісах живуть зайці і численні гризуни, змії, ящірки, косулі, серни, лисиці та вовки. Іноді зустрічаються ведмеді, в основному у національних парках — Маврово, Галчиця, Пелістер. Значно більше птахів. Тут не рідкість орли, яструби, куріпки. На Охридському озері живуть баклани та пелікани, яких майже не побачиш у Європі. Це унікальне озеро багате також на рибу. В ньому мешкають 13 видів коропів, європейський вугор, багато лососевих. А два види — охридські лосось та форель — більше ніде в світі не зустрічаються.

Населення Македонії складає понад 2 млн чоловік. Серед них 65,6% — македонці. В країні проживає також 22% албанців, 4,8% турків, 2,7% циган, 2,2% сербів та 2,1% різних слов’янських народностей.

Більшість віруючих, близько 67%, є ортодоксальними християнами. Серед албанців і турків популярний іслам. Мусульмани складають 30% від складу віруючих.

Історія Македонії, як і всіх балканських країн, була дуже нелегкою, а в певні часи і кривавою. Колись македонські землі населяли іллірійці на заході та фракійці на сході. У III тис. до н. е. частину території заселили племена, котрі називали себе македонцями. З часом вони захопили сусідів і володіли землями між Охридським озером на заході, середньою течією річки Вардар на півночі, р. Стримон і горою Олімп на сході. У IV ст. до н. е. македонський цар Філіпп II Македонський з роду Аргеадів здобув перемогу над іншими володарями македонців, підкорив деякі грецькі колонії та інші сусідні території і в 337 р. до н. е. утворив загальногрецький союз.

Після вбивства Філіппа його наслідував його син Олександр. Під іменем Олександра Македонського, або Великого, він завжди вражав людей своїми завоюваннями та тим, що спромігся принести високу грецьку культуру до країн Азії.

Державі Олександра належали величезні території від Середземного моря до р. Інд. Але після ранньої смерті царя, яка сталася у 323 р. до н. е., його нащадки-діадохи почали битися за владу і розділили спадок великого завойовника між собою. Македонія (історична) дісталася Антіпатру.

Минули століття, і послаблену Македонію захопив могутній Рим, який володів нею аж до доби Середніх віків і сильно романізував македонців. Після розпаду Римської імперії (395 р. н. е.) Македонія дісталася Східній Римській (Візантійській) імперії.

Наприкінці VI ст. на македонських землях з’явилися слов’яни. Під їхнім тиском Візантія була змушена відмовитися від більшої частини Македонії, але на початку VII ст. її знов захопив імператор Іраклій. Щоб приборкати непокірних слов’ян, його нащадки переселили велику частину македонців до Малої Азії, а натомість заселили порожні землі скіфами і турками.

У IX ст. на Балканському півострові утворилося сильне Болгарське царство. До його складу майже повністю увійшла і Македонія. На початку XI ст. один з болгарських правителів, Самуїл, навіть зробив своєю столицею македонське місто Охрид. Але у 1014 р. візантійський імператор Василій II розбив армію Самуїла і повернув Македонію до складу своєї імперії.

Під час болгарського володарювання македонці запозичили у болгар богомильство (див. нарис про Болгарію). У цей час Римський Папа проголосив VI хрестовий похід. Внаслідок бойових дій Південна Македонія і м. Салоніки (нині належить Греції) підпали під владу керівника цього хрестового походу і завойовника Візантії Боніфація Монферратського.

Наприкінці XIII ст. князі сербської династії Неманичів розповсюдили свою владу на Північну і Південно-Східну Македонію. А в першій половині XIV ст. вся вона, за винятком Салонік, увійшла до складу Сербії. У 1346 р. древнє македонське місто Скоп’є стало столицею нового царства сербів і греків.

Після смерті її правителя Душана Македонія була розділена між десятком сербських баронів. Наймогутнішим між них був рід Мрнявчевичів. Під владу цього роду підпали Південно-Східна Македонія та район поблизу Скоп’є. Шляхетний і сміливий син одного з володарів, королевич Марко, став найулюбленішим героєм сербських, македонських і західноболгарських епічних поем. Але у боротьбі з турками він зазнав поразки, і в 1394 р. майже вся Македонія перейшла до турків-османів.

Внаслідок османської окупації велика частина християнського населення була знищена. Частина феодальної верхівки залишила батьківщину, а інші прийняли іслам. Пересічне населення залишилося ортодоксальним, але у XV—XVI ст. османський уряд переселив у сільські райони Македонії турків-кочовиків з Анатолії, котрі сповідували іслам. Потім тривали інші хвилі ісламізації, викликані Кандійською війною між Венецією і Туреччиною 1645—1669 років та війною Священної ліги 1683— 1699 років. Македонців, які були примушені прийняти іслам, називали помаками, тобто помічниками. Вони служили Османській імперії у поліції та інших допоміжних військах. Примусовому переходу македонців до мусульманства сприяло також переселення османським урядом у XIX ст. до македонських земель мусульман-черкесів.

У старовинному місті Охрид в одному з монастирів просвітителі Кирило і Мефодій створили слов’янський алфавіт і вперше почали викладати його учням.

Втім, корінне населення Македонії постійно виступало проти ісламізації. Навіть наприкінці правління наймогутнішою з османських правителів Сулеймана І Кануні (1495—1566) македонці повстали супроти мусульманського панування, але зазнали поразки.

Монастир поблизу Охрида

У 1593 р. розпочалася війна між Османською імперією та Австрією. У 1689 р. австрійська армія навіть зайняла Скоп’є. На ці події македонці відповіли повстаннями протягом 1606, 1683—1699 років. Найзапеклішим з них було повстання рудокопів у Кратові і Злетові на північному сході Македонії. Його очолив простий рудокоп Кпртош. Але в 1690 р. австрійці пішли з країни, повстання було придушене турками. Велику частину повстанців продали у рабство. Іншим пощастило дістатися до сусідньої Воєводіни, яка перебувала під владою австрійських Габсбургів.

Але волелюбні македонці не втрачали надії на звільнення від турецького поневолення. Під час Французької революції багато з них захопилося її ідеями і приєдналося до руху за незалежність, який очолював Карагеоргій (Георгій Петрович) із Сербії. У 1807— 1808 рр. у Македонії та сусідніх землях відбулося декілька повстань. їх учасники прагнули до з’єднання з військами Карагеоргія, але своєї мети так і не досягли.

На початку XIX ст. македонські слов’яни-християни під впливом революції у Греції 1821—1829 років усе більше переймалися патріотичними ідеями. Важливу роль у цьому відігравали православні монастирі Осогово і Лесново. У 1870 р. османський уряд під тиском Росії погодився на створення Болгарського екзархату — церковного округу, який мав певну самостійність. Болгари і болгаризовані македонці одержали можливість для створення шкіл, де навчання здійснювалося б болгарською мовою.

Після російсько-турецької війни 1876—1878 років за умовами Сан-Стефанської мирної угоди майже вся Македонія мала увійти до складу Болгарії, але після втручання Великої Британії і Австрії угода була переглянута на Берлінському конгресі, і македонці так і залишилися під турецьким ярмом. Зважаючи на це, вони продовжили боротьбу за автономію своєї країни.

Втім, у Македонії існували й інші сили, які прагнули до більш рішучих дій. Уже через кілька років у Салоніках, Пловдиві та Софії було створено македонські революційні гуртки, а в 1893 р. македонські вчителі Гоце Делчев і Дамян Груєв заснували в Салоніках таємну організацію під назвою Внутрішня македонська революційна організація (ВМРО), яка прагнула залучити до революційних дій якомога ширше коло населення. А наступного року при болгарському царському дворі було сформовано революційний комітет, який вів пропаганду серед македонців, щоб переконати їх у тому, що Македонія може звільнитися тільки за допомогою Болгарії. Його агенти, так звані супремісти, почали проникати до ВМРО. В результаті у 1902 р. революційна організація розкололася на дві фракції. Права фракція вимагала приєднання до Болгарії, ліва — за автономію Македонії в межах Балканської федерації. На таємному з’їзді у 1903 р. супремісти домоглися від делегатів прийняття рішення про організацію повстання. Воно почалося 2 серпня того ж року на південному заході Македонії<>. Його лідер соціаліст Нікола Карев проголосив створення у м. Крушево соціалістичної республіки. Але повстання тривало лише два місяці. Османи швидко придушили його, а тисячі македонців були вимушені емігрувати до Болгарії, Сербії, США і Канади.

У 1912 р. в результаті Першої Балканської війни Македонію було звільнено від турецького поневолення, але незалежною вона так і не стала. А внаслідок Другої Балканської війни (1913 р.) Болгарія одержала Північно-Східну Македонію. До Греції відійшла південна частина країни — Егейська Македонія. А Вардарська Македонія, тобто центральна і західна частини, перейшла до Сербії. У 1918 р. Вардарська Македонія у складі Сербії стала частиною Королівства сербів, хорватів і словенців (з 1929 р. Югославія).

У 1941 р. Болгарія виступила на боці Німеччини і окупувала великі частини грецької та югославської Македонії, а також Східну Македонію. Інші землі опинилися під Італією.

У той час в усіх балканських землях діяв могутній рух Опору, який очолювали комуністи. На початку 1944 р. голова Національного комітету визволення Югославії Йосип Броз Тіто направив генерала Темпо (чорногорця Свєтозара Вукмановича) для організації македонської секції національно-визвольного руху. Так македонці підпали під вплив Югославії. 29 листопада 1945 р. після проголошення Федеративної Народної Республіки Югославія (ФНРЮ) до її складу на правах республіки увійшла Вардарська Македонія.

Після смерті Тіто, який до 1980 р. очолював СФРЮ (з 1963 р. — Соціалістична Федеративна Республіка Югославія), у Македонії активізувалося прагнення народу до незалежності. Македонці, звичайно, бажали незалежності для Македонії, але албанці, яких тут жило багато, жадали утворення самостійної албанської республіки Ілліріда. На їх підтримку в автономному краї Косово (Сербія), де більшість населення складають албанці, організовувалися комітети сприяння Албанській Республіці. Все це створювало напругу в регіоні.

У вересні 1991 р. Македонія проголосила свою незалежність, але майже рік світова спільнота офіційно її не визнавала. Того вимагала Греція, яка боялася прагнення македонців приєднати до своєї країни її північну частину, де населення спілкувалося македонською. Греція навіть заборонила використовувати слово «Македонія» у назві нової держави. Саме тому деякий час Македонію називали Колишньою Югославською Республікою Македонія (КЮРМ). До складу ООН держава була прийнята лише у квітні 1993 року.

Мала Македонія й інший клопіт. Після відокремлення від СФРЮ македонські албанці таємно від влади влаштували у січні 1992 р. референдум. Під час нього 99% албанського населення виявило бажання до створення територіальної автономії у Західній Македонії. На боці албанців виступила Союзна Республіка Югославія (у складі Сербії і Чорногорії). Розпочався збройний конфлікт, який було припинено лише з введенням до країни миротворчих сил ООН.

Пейзаж гори Кораб

Проте це не розв’язало проблеми. У 1997 р. в Гостіварі і деяких інших містах, де жило багато албанців, за наказом мерів були підняті прапори Албанії, що призвело до людських жертв.

Навесні 1998 р. у Косові загострилися взаємини з сербським урядом і розгорнувся воєнний конфлікт. Македонські албанці не залишилися байдужими. Вони наполягали на створенні автономії у Тетові (Західна Македонія), а дехто наполягав взагалі на об’єднанні усіх албанців, що нині живуть в Албанії, Косові, Тетові та північній Греції. Протягом 1998 р. в країні було здійснено 1884 терористичні акти, внаслідок яких загинуло близько 300 чоловік. ООН вимушена була збільшити в Македонії свій воєнний контингент. Незважаючи на це, у березні 2001 р. на південному заході Македонії почалися збройні сутички між урядовими військами і албанцями. Албанські сепаратисти сформували так звану Армію національного визволення і навіть здійснили наступ на Скоп’є за участю сил Армії визволення Косово.

14 травня 2001 р. в Македонії був сформований уряд національної єдності за участю основних македонських і двох албанських партій, а після переговорів у серпні цього ж року в м. Охриді лідери основних партій у присутності західних посередників підписали угоду про політичне розв’язання кризи. В свою чергу НАТО потурбувалося про роззброєння албанських бойовиків. Утім, ситуація в країні все ще залишається доволі напруженою.

Кам'яне місто Кукліца

Республіку Македонія очолює президент, якого обирають Збори Республіки Македонія. Так тут називають парламент, який має тільки одну палату. Президента обирають на 5 років, а депутатів — на 4.

Офіційна валюта республіки називається динаром.

Офіційною мовою в Македонії є македонська, котра має дві рівноправні системи письма — одна на основі латинського алфавіту, друга — на основі кирилиці. Пересічні люди віддають перевагу кириличному письму, а в офіційній сфері переважає латинське. В тих землях, де проживає не менше 20% албанців, другою офіційною мовою вважається ще й албанська.

У столиці Македонії Скоп’є живе майже 449 тис. чоловік. Місто відоме ще за часів візантійського імператора Юстиніана (близько 482—565 рр.). Великими містами вважаються також Бітола (75,4 тис.), Прилеп (67,3 тис.), Куманово (66,2 тис.), Тетово (50,4 тис.), Штип (41,6 тис.), Охрид (41,2 тис.), Струмиця (33,2 тис.).

Пелістер — національний парк

До набуття незалежності Македонія була найбіднішою серед республік СФРЮ. Такою вона залишається і зараз.

Втім, Македонію відносять до аграрно-індустріальних країн, хоча частка промисловості у валовому продукті складає лише 25%, а сільського господарства 12%. Головна частина прибутків надходить за рахунок сфери послуг. У країні активно розвивається металургійна промисловість. Підприємства чорної та кольорової металургії вже зараз випускають продукцію, яка відповідає світовим стандартам. Вона експортується у країни ЄС та сусідні держави, а також у Східну Європу і до Близького Сходу.

Продукція металообробної промисловості і машинобудування теж котирується на міжнародному ринку. Вироби хімічної промисловості, хоча вона й використовує в основному імпортну сировину, охоче купують за кордоном. Підприємства електротехнічної промисловості працюють у тісному контакті з провідними західними компаніями з виробництва електрообладнання.

У Македонії багато потужних центрів текстильної промисловості. Вони випускають трикотажний одяг, покривала, білизну, штучне хутро, ковдри, бавовняні нитки. 70% продукції йде до країн ЄС і США. Високо цінуються македонські будівельні компанії, працю яких відрізняє висока якість і оригінальні конструктивні рішення.

Скоп’є

Природні умови Македонії сприяють розвитку сільськогосподарського виробництва. Тут вирощують пшеницю, кукурудзу та рис. Багато уваги приділяють технічним культурам — тютюну, соняшнику, бавовнику. Тютюнові вироби і олія відзначаються високою якістю і йдуть на експорт. Широко розповсюджені виноградарство і виноробство.

Велику частку у сільськогосподарському секторі займають овочівництво та плодівництво. Серед овочевих культур перевага віддається томатам, перцю, диням та кабачкам. Ранні овочі вирощуються у численних теплицях. У деяких районах для їхнього підігріву використовують гідротермальну енергію, яку виробляють гідро- та електростанції.

Мечеть Ісхак Бея в Скоп'є, Старий базар

Серед плодових культур найпоширеніші яблука, але вирощують також сливи, черешні, груші, волоські горіхи, цитрусові, малину. У свіжому та замороженому вигляді все це йде на експорт, частина переробляється на соки, компоти, мармелад. Дуже розповсюджені у Македонії заготівля населенням грибів та лікарських трав, які теж продаються за кордон.

У гірських районах поширене тваринництво. Тут вирощують свиней, кіз, овець, велику рогату худобу. Також розвинені птахівництво та бджільництво.

Македонія дуже приваблює туристів. У країні збереглися сліди культури Давньої Македонії, часів Римської імперії, Середньовіччя, існує багато православних храмів і монастирів. Македонці дуже ретельно охороняють природу своєї країни, тому вона вважається одним з найкращих європейських центрів пішого і гірського туризму, спортивної риболовлі.

Церква Святого Іоанна Канео