Республіка Замбія — ще одна цікава африканська країна, яка розташована в південній частині Центральної Африки. Її площа становить 752,6 тис. км². Сучасні кордони держави були визначені ще наприкінці XIX ст., коли Велика Британія та Португалія в 1891 р. підписали договір про розподіл басейну ріки Замбезі. Нині Замбія межує з Демократичною Республікою Конго і Танзанією на півночі і північному сході, з Малаві — на сході, з Мозамбіком — на південному сході, Ботсваною і Намібією — на півдні, з Анголою — на заході.

прапор Замбії

Більша частина території Замбії розташована на плоскогір’ї висотою 1000—1350 м над рівнем моря і належить до басейну річки Замбезі, яка прямує до Індійського океану. На південному сході здіймаються гори Мучінга висотою 1893 м, а на півночі — ще вищі гори Сунзу, 2067 м заввишки. Найвища вершина країни, гора Намітова, 2164 м заввишки, а найнижча точка — містечко Луангва на річці Замбезі — лежить на висоті 314 м над рівнем моря. Замбії належать також великі озера Танганьїка, Бангвеулу і Мверу — найбільші серед семи озер Африки. Багаті водні ресурси доповнюють численні болота, що є дуже характерними для місцевого ландшафту.

мапа Замбії

Назва Замбії пішла від назви річки Замбезі — другої за довжиною на континенті. Її довжина становить 2660 км. Саме на ній знаходиться знаменитий водоспад Вікторія заввишки 120 м, який вважається одним з найбільших у світі.

Клімат Замбії належить до субекваторіального. Тут існують три сезони: холодний та посушливий (з травня по серпень), спекотний та сухий (з вересня по листопад), теплий і вологий (з грудня по квітень). Середні температури по країні коливаються від + 16—27° С у прохолодні місяці до +27—38° С у спекотні. Середня кількість опадів становить 600—1500 мм на рік.

Близько половини території країни вкрито сухими тропічними лісами. Для них характерними є дерева мопане, що нагадують бук, різноманітні ліани. Решту території вкривають савани з гігантськими баобабами, що ростуть на великий відстані один від одного.

У тваринному світі збереглося багато рідкісних видів: чагарникові слони, чорний носоріг, гепард, карликові крокодили, черепахи. У річці Замбезі живе одна з найдавніших на нашій планеті риб — протоптера. Втім, у Замбії дуже багато небезпечних комах, які переносять тяжкі хвороби. Серед них і сумнозвісна муха цеце. Наслідком її укусів є сонна хвороба, під час якої людина поступово стає дуже кволою, а потім помирає.

В одному із замбійських заповідників

Природа Замбії добре охороняється. Майже 30 % її території зайнято 19 заповідниками. Найбільші й найвідоміші з них — парки Кафуе, Снома-Нгвезі, Північна та Південна Луангва та ін. У парку Південна Луангва можна побачити левів, буйволів, численних зебр та антилоп, жирафів, леопардів. У парку Кафує, який вважається найбільшим у країні, для відвідувачів влаштовують сафарі — полювання на тварин, чия кількість не викликає занепокоєння. У дощовий сезон, з березня по травень, величезна територія парку перетворюється на гігантське болото. Він стає справжнім царством птахів і гіпопотамів, але в цей період відвідування парку із зрозумілих причин припиняються. Втім, природоохоронні заходи не завжди дають позитивні результати. За останні 30 років кількість слонів у Замбії внаслідок полювання браконьєрів скоротилася з 200 до 25 тисяч.

Земля сучасної Замбії має багатовікову історію. Люди жили тут ще в І тисячолітті до н. е. Відомо, що саме тоді сюди з територій сучасних Конго й Анголи прийшли племена, що розмовляли мовою банту, а також нгони. Деякі з цих племен вже навчилися виплавляти залізо. З часом найсильніші племена підкорили сусідні й утворили тут кілька племінних об’єднань — Бомба, Східна Луанда і Біса, а в XVII—XVIII ст. виникли державні утворення — Лунда, Казембе і Баротсе.

Першими європейцями, що прийшли на землі Замбії, були португальці. Вони з’явилася тут наприкінці XVIII ст. Але їхні інтереси зіштовхнулися з прагненнями Великої Британії та Бельгії. Тому на початку XIX ст. Замбія ще залишалася «нічиєю» територією. Сюди прибували численні експедиції європейських мандрівників. Серед них був і знаменитий дослідник Африки Давид Лівінгстон, який тричі відвідав землі Замбії.

Нарешті, наприкінці 80-х років XIX ст. територія Замбії опинилася під британським протекторатом із 1911 р. почала називатися Північною Родезією. У 1923—1924 pp. англійські інженери знайшли в горах країни великі родовища мідних руд. У результаті Північна Родезія почала вважатися чи не найбагатшою колонією Британії в Африці. Під протекторатом Великої Британії вона перебувала аж до 1964 р. Але для цього країна пройшла десятилітній шлях боротьби за незалежність.

Перша політична організація корінного населення Північної Родезії виникла ще в 1946 р. Вона стала основою для створення першої політичної партії африканців — Конгресу Північної Родезії (з 1951 р. «Африканський національний конгрес Північної Родезії» — АНК). Її програма засуджувала расові бар’єри, вимагала представництва африканців в органах управління, введення рівних виборчих прав. У 1958 р. АНК дістала нову назву — Національний конгрес Замбії. Її лідери вимагали повної незалежності. Тоді англійці заборонили діяльність конгресу. Але їхній час вже скінчився. Через два роки колишній лідер АНК Кеннет Каунда створив нову, ще радикальнішу «Об’єднану партію національної незалежності» (ЮНІП). Внаслідок її діяльності британці були змушені 1963 р. офіційно погодитися з виходом Північної Родезії з федерації англійських центральноафриканських колоній, а 24 жовтня 1964 р. була проголошена незалежна держава Республіка Замбезі.

Пам’ятник «Свобода» в Лусаці

Перше десятиліття існування нової держави позначилося бурхливим економічним зростанням. Але в 1973 р. ЮНІП, котра була керівним політичним об’єднанням у країні, проголосила своєю метою перехід від капіталізму до соціалізму і гуманізму. Лідери партії прагнули до знищення імперіалізму, колоніалізму, фашизму і расизму за допомогою політики «замбійського гуманізму». Цей «гуманізм» мав на меті побудову в Замбії суспільства соціальної справедливості, яке б наслідувало кращі традиції африканського способу життя. Внаслідок цього, а також завдяки падінню цін на мідь на світовому ринку в країні почався економічний спад. Це призвело до росту страйкового руху. Уряд, який звинувачували у виборі помилкового політичного курсу і зруйнуванні економіки, відповів на це політичними репресіями. Ситуація погіршилася ще більше, коли наприкінці 1980-х років уряд зробив спробу скоротити заробітну плату і кількість робочих місць. Населення вдалося до масових протестів.

Далі ситуація розгорталася за досить типовим сценарієм. У Замбії великої популярності набули демократичні рухи, котрі виступали проти існування однопартійної системи. 30 листопада 1990 р. парламент країни відмінив статтю конституції про керівну роль ЮНІП. Було прийнято закон про багатопартійність, а вже через кілька тижнів зареєструвалися 12 опозиційних партій. У грудні на президентських і парламентських виборах, які здійснювалися на багатопар-тійній основі, перемогла партія «Рух за багатопартійну демократію» (РБД).

Так Замбія стала однією з небагатьох африканських країн, де перехід до демократичних реформ здійснився мирним шляхом. Втім, це не означало відсутності напруженої політичної боротьби. У березні 1993 р. ЮНІП опублікувала свій програмний документ «Радикальна програма дій», де проголосила намір повернути собі владу. Новий уряд побачив у цьому реальну загрозу. Діяльність ЮНІП була визнана протизаконною, а декілька лідерів партії були заарештовані. В країні на три місяці ввели надзвичайний стан.

Зміна політичних орієнтирів не привела до покращання економічного становища. Навпаки, економічні реформи спричинили зростання безробіття та прискорення інфляції, що, у свою чергу, спричинило акти протесту. ЮНІП знов набула певної прицільності з боку пересічних громадян. На чергових виборах вона набрала майже стільки ж голосів, скільки їх одержала РБД. Політична ситуація загострилася і внаслідок заборони кількох мусульманських партій. Результатом стала невдала спроба воєнного перевороту. Уряд знов увів надзвичайний стан, який протримався до лютого 1998 р. Втім, народ був незадоволений діями ЮНІП і її корумпованого уряду. На той час Замбія посідала сьоме місце в Африці за рівнем корупції. Однак це не призвело до збройних конфліктів. Боротьба між основними політичними силами країни триває.

Лусака - столиця Замбії

Сучасна Замбія — це президентська республіка на чолі з президентом, який очолює і уряд. Законодавчим органом є парламент. Він складається з президента й однопалатної Національної асамблеї. Крім того, при президентові діє Палата представників, до якої входять вожді провінцій. Вони консультують голову держави з питань традицій, звичаїв і культури. А взагалі в країні налічується понад 280 племінних вождів, які беруть активну участь у політичному житті.

Країна поділена на 8 провінцій. Її столицею є м. Лусака з населенням 1,7 млн чоловік, яка одночасно вважається і адміністративним центром однойменної провінції. Це відносно молоде місто. Лусаку заснували в 1905 р. як станцію залізниці, що тоді будувалася. З 1935 по 1964 р. вона вважалася столицею британського протекторату Північна Родезія, а з 1964 р. існує як столиця незалежної держави. Інші великі міста республіки — Ндола, Китве, Лівінгстон і Кабве — теж виникли на початку XX ст. і нині швидко розвиваються.

Грошова одиниця Замбії називається квача.

Офіційною мовою вважається англійська, але в країні на рівних правах використовується ще сім офіційно визнаних національних мов: бемба, каонде, лозі, лувале, лунда, ньян-джа і тонга.

Релігійні погляди замбійців надто різноманітні. Тут дуже поширене поклоніння племінним богам. Частка населення сповідує християнство. Католиків більше, ніж протестантів. Близько 10 тис. належать до мусульман, а 1,2 тис. євреїв є прихильниками іудаїзму.

Така ситуація пов’язана з великим національним розмаїттям населення країни, яке нині налічує 10,7 млн чоловік. 99 % населення становлять африканці. Це переважно представники племен, які говорять мовами, що належать до мовної групи банту. Тут налічується 73 етнічних групи, серед котрих найбільшими є бемба, каонде, лата, лозі (баротсе), лувале, лунда, луена, малаві, нгоні, субія, тонга, фіпа та інші. На щастя, між ними в сучасній історії ніколи не виникало міжетнічних конфліктів, що й врятувало країну від кровопролиття. Європейців і вихідців з Азії в Замбії дуже мало, всього 100 тисяч. В основному це англійці, греки, італійці, канадці, німці, поляки, індійці і пакистанці. Крім того, в країні, яка не зазнала війни, знайшли притулок близько 250 тис. біженців з Анголи, Мозамбіка, Намібії та інших африканських країн.

Втім, життя в Замбії не дуже легке, 58 % населення вважається дуже бідним. Прибуток на одну людину тут становить лише один долар на день. Саме тому основним продуктом харчування жителів є кукурудза, з якої готують різні страви, зокрема мілі-мілі, щось на зразок каші.

Економіка Замбії дуже залежить від світових цін на мідь, яка є основою експорту країни. З інших корисних копалин у країні видобувається кобальт, цинк, свинець, золото, срібло, селен, мармур, дорогоцінне каміння. У світі широко відомий замбійський малахіт. Особливо цінується його бірюзовий різновид. На жать, у країні розквітає незаконний вивіз дорогоцінного каміння. У 1999 р. 70 % смарагдів перетнули кордон нелегально.

Водоспад Вікторія розташований на кордоні з Зімбабве. На відміну від сусідів, замбійці організували тут найбільший у світі атракціон — «стрибок бангі», відомий у нас як «тарзанка». На очах у враженої публіки треновані люди пірнають у воду з висоти 111 м.

Католицька церква в Манса

Незважаючи на чималі багатства надр, республіка належить до аграрних країн. У сільському господарстві зайнято 50 % її населення. Майже половина площі країни — це родючі ґрунти, але обробляється з них лише 6 %. Основними сільськогосподарськими культурами є кукурудза, маніока, пшениця, просо, фрукти, бавовник, сорго, соєві боби, тютюн, соняшник. У південних і центральних районах розвинене скотарство. Здебільшого сільськогосподарську продукцію виробляють примітивні натуральні господарства. І тільки невеличка кількість ферм і плантацій, що належать європейцям і керуються ними, дають товарну продукцію. Внаслідок низької ефективності більшості господарств республіка вимушена імпортувати продовольство із сусідніх країн.

Водоспад Вікторія

Розмаїття рослинного та тваринного світу, відносно сприятливий клімат, знаменитий водоспад Вікторія та численні національні парки роблять Замбію дуже привабливою для іноземних туристів. Щорічно сюди приїздять 500 тис. гостей з Азії, Америки і Європи.

Пам'ятник Давиду Лівінгстону

Щорічно о. Танганьїка стає місцем паломництва тисяч рибалок. Тут на початку березня проводиться відомий у світі Національний рибальський чемпіонат Замбії, на який приїжджають рибалки-спортсмени з усієї Південної Африки і навіть з інших континентів. Чудові місця для ловлі риби є й на інших озерах Замбезі, але в неперевірених місцях краще у воду не заходити, бо там мешкають крокодили. Озеро Танганьїка на кордоні з Танзанією та Заїром — місце проведення щорічного Національного рибальського чемпіонату Замбії.

Традиційна хата замбійців являє собою круглу домівку з глиняними або плетеними стінами, конічним очеретяним дахом, який звішується донизу й утворює щось на зразок веранди. Стіни обмазуються глиною і часто прикрашаються кольоровими візерунками. Такі домівки розташовуються щільним кільцем навколо площі з будинком вождя в центрі.

озеро Танганьїка

У м. Лівінгстон знаходиться Національний музей з великим зібранням археологічних і антропологічних рідкостей: ритуальних масок і предметів побуту народу тонга, макету африканського селища і жахливої колекції предметів чаклунства. Гордістю музею є зібрання особистих речей відомого мандрівника Давида Лівінгстона, на честь якого назване місто. Дуже приваблює туристів і знаменитий Ліс скам’янілостей Чірунду, де можна подивуватися відбиткам дерев, що росли на Землі 150 млн років тому.

Замбію дуже поважають у світі. Вона є членом ООН, Організації африканської єдності, Африканського союзу, Руху неприєднання, Спільноти розвитку Півдня Африки, Спільного ринку Східної і Південної Африки, а також повноважним представником Британської Співдружності — об’єднання країн, що колись входили до Британської імперії. Можна не сумніватися в тому, що у замбійців чудове майбутнє. Вони дуже люблять свою батьківщину і з великим задоволенням співають гордий національний гімн: «Постань і оспівай Замбію, горду та вільну країну!». І їм є чим питатися.

Замбійське селище