Йорданія — королівство в Південно-Західній Азії, на північному заході Аравійського півострова, має спільні кордони з Сирією, Іраком, Саудівською Аравією та Ізраїлем. Скориставшись морським шляхом, можна швидко потрапити й до сусіднього Єгипту, з яким у країни немає сухопутного кордону. Загальна площа королівства становить 89 213 км2. Тут мешкають близько 5 млн людей. Через те що 60 % місцевих жителів — молодь, яка не досягла 20 років, у країні зареєстровано найвищий рівень безробіття у світі. Державною релігією є іслам, але немало йорданців сповідують християнство. Взагалі, тутешня земля є однаково священною для представників трьох найбільших світових релігій — християнства, мусульманства та іудаїзму. Може, тому всі мешканці цієї загадкової для нас країни живуть дуже мирно. Якщо якийсь куточок на земній кулі й заслуговує на назву святої землі, то це, безумовно, Йорданія, бо для християн та іудеїв її територія — це історична арена, яка була свідком більшості давніх релігійних подій, згодом увічнених у Святому Письмі. А для ісламу ця країна — Благословенна Земля, що лежить між трьома найбільшими мусульманськими святинями: Меккою, Мединою та Єрусалимом і є свідком народження ісламу та перетворення його на світову релігію.
прапор Йорданії
Майже на кожному квадратному кілометрі йорданської землі можна знайти історичну пам’ятку. Саме тут людина кам’яного віку вперше почала будувати житло й переходити до осілого способу життя. Найдавніші згадки про існування таких поселень датуються VIII тис. до н. е. До речі, вздовж місцевих доріг можна побачити руїни давніх невеличких поселень. А одне з них, Бейду (у III тис. до н. е. воно, навіть за сучасними уявленнями, мало досить високий рівень розвитку цивілізації), вважається прообразом перших міст на планеті.
Йорданія на світовій мапі
мапа Йорданії
Йорданія — це земля культури, особливої краси та нечуваних контрастів, давня і напрочуд молода водночас. Офіційно нова держава з’явилася на мапі світу тільки 25 травня 1946 року. Таким чином, з моменту офіційного утворення Йорданії минуло лише 59 років. Але на територіях уздовж ріки Йордан люди селилися з давніх-давен. Місцеві жителі мають право пишатися: вони змогли зберегти величезну кількість пам’яток різних епох і цивілізацій. Щоб ознайомитися з ними, близько мільйона туристів з усіх країн світу щороку приїздять сюди.
Пустельний краєвид
Колись, приблизно у II тис. до н. е., сюди переселилися племена аморитів. Так виник Ханаан, куди через 500 років прийшов зі своїм родом Авраам, відомий арабам як Ібрагім. У XV—XVIII ст. до н. е. на території Йорданії існували королівства, відомі нам зі Старого Завіту: Едом, Моав, Гілеад (нинішній Джераш), Аммон. Столицею Аммона було місто Рабат Аммон, яке сьогодні перетворилося на столицю країни Амман.
Десь у середині XIII ст. до н. е., за переказами, саме тут пройшов Мойсей, що вів свій народ через пустелю. У подальшому йорданські землі бачили євреїв, філістимлян, римлян, хрестоносців, англійців...
Кожен, хто потрапляє до Йорданії, одразу ж відчуває, що він ніби опинився в якомусь іншому світі. Фантастичні незбагненні пейзажі, які наче належать іншій планеті, справляють неабияке враження. Природа Йорданії має характерну сувору красу. Чотири п’ятих країни — пустеля, що лежить на стику Сирійської та Північно-Аравійської пустель. Води тут немає — її запаси знайдені тільки на території кількох оазисів. На північному заході країни розташоване плато, що обривається в напрямку долини ріки Йордан. Це — Східні висоти, що сягають 1067 м над рівнем моря. Вони починаються від ріки Ель-Ярмук, яка відокремлює їх від Голанських висот. Ця притока Йордану розділяє три країни: Йорданію, Ізраїль та Сирію. Опади, що іноді трапляються в районі Східних висот, сухими руслами (ваді) потрапляють до легендарної річки. А вздовж західного кордону держави тягнеться глибока рифтова долина, де знаходяться річка Йордан, западина Ваді-ель-Араба та Мертве море. Долина тягнеться на південь до Червоного моря і далі — до Великих озер Східної Африки.
Рослинність Йорданії переважно напівпустельна, а в східних районах пустельного типу ростуть невисокі багаторічні трави, такі, як полин, кущі та посухостійкі однорічники. Але тут зустрічаються навіть старовинні дубові ліси і чагарники. На північному заході, де є земля, придатна для сільськогосподарських робіт, вирощують овочі та фрукти. На півдні, де ґрунти не такі родючі, вирощують тільки зернові. А в рифтовій долині використовують штучний полив, що разом із м’яким кліматом дає змогу збирати по три-чотири врожаї на рік.
На більшій частині території країни добові коливання температури вражають приїжджих. Ще б пак, після гарячого повітря, яке огортає людей вдень і нагадує розпечену духовку, важко собі уявити, що ввечері їм доведеться вдягнути теплі речі! Проте для середземноморського клімату це — нормальне явище. З листопада по квітень в Йорданії триває сезон дощів. Взимку тут тепло, але трапляються заморозки, температура може опускатися нижче нуля, а на Східних висотах навіть іноді випадає сніг. На початку літа та осені з пустелі дме гарячий вітер — хамсин.
Ріка Йордан, яка починається в горах на висоті 3000 м над рівнем моря, несе свої води протягом 160 км до Мертвого моря (довжина — близько 80 км, максимальна ширина — 10 км), спускаючись при цьому на відмітку 395 м нижче рівня моря.
Переважна більшість населення країни (90%) зосереджена на північному сході. Майже всі місцеві жителі — етнічні араби, які розмовляють рідною мовою. Близько 95% з них сповідують іслам, а 5% є християнами. Етнічні меншини — черкеси, чеченці, вірмени — зберегли мови своїх пращурів.
Дві третини населення мешкають у містах, найбільшими з яких є Амман, Ез-Зарак, Ірбід. Йорданія може похвалитися тим, що поставила кілька рекордів, занесених до відомої Книги Гіннесса. Так, якійсь час тут правила наймолодша у світі королева, у країні зафіксовано найнижчий рівень самогубств у світі, у місті Ірбід на одній невеличкій вуличці розташовано понад 130 інтернет-кафе.
Що ж до соціального устрою, то Йорданія — спадкова монархія. Нині країною править молодий спадкоємець короля Хусейна, Абдулла бен аль-Хусейн. Територія Йорданії поділяється на вісім провінцій-мухафаз, якими керують призначені королем губернатори. Король призначає також прем’єр-міністра, членів сенату та парламенту, всіх суддів, вищих військових та цивільних посадових осіб, підписує всі закони і має право накласти вето на будь-який законодавчий акт. Місцевий монарх є також головнокомандувачем збройних сил, може розпочинати війну чи підписувати мирні договори на власний розсуд. До речі, збройні сили Йорданії не мають значної кількості військових, але вважаються чи не найкращими серед країн Близького Сходу за рівнем професійної підготовки й дисципліни. Армія та поліція держави були створені з Арабського легіону, що у 20-х рр. минулого століття формувався тільки з бедуїнів, які завжди були природженими воїнами. Країна є членом ООН, Ліги арабських держав, організації «Ісламська конференція» та Руху неприєднання.
Грошовою одиницею країни є йорданський динар.
Єдиний порт держави розташований в Акабі. Основний транспортний засіб — автомобільний. Міжнародний аеропорт королеви Алії розташований за 35 км на південь від столиці. Але найбільше навантаження припадає все ж таки на аеропорт в Акабі, центрі туризму.
Економіка країни спирається на такі галузі, як транспорт, енергетика, переробна промисловість, туризм. Приватний бізнес повністю контролює сільське господарство, сферу обслуговування, легку промисловість. Влада стимулює приток приватних капіталів, а також фінансує довготривалі проекти: видобуток фосфоритів та калійної солі, нафтопереробку, розвиток національних авіаліній. Йорданія імпортує техніку, транспортне обладнання, зернові та нафтопродукти, а експортує овочі, фрукти, фосфорити. Основні торговельні партнери країни — ЄЕС, США та Ірак.
Релігія відіграє значну роль у повсякденному житті місцевого населення. Тут п’ять разів на день можна почути заклик до молитви. При мечетях працюють класи релігійного виховання, постійно відбуваються збори віруючих. Вживання їжі, напоїв чи паління на людях до заходу сонця під час мусульманського посту переслідуються згідно з законом. Більшість жінок у країні надають перевагу традиційному вбранню. Але й місцеві християни мають можливість жити за своїм звичним укладом: у Йорданії багато церков греко-ортодоксної, римсько-католицької, греко-католицької, протестантської, вірмено-григоріанської конфесій. Цікаво, що святі місця країни оточені глибокою повагою з боку представників усіх релігій і відзначені віковими дубами, до гілок яких віруючі зазвичай прив’язують кольорові стрічки на знак взятих обітниць.
місто Маан
Що ж до освіти, то на три чверті вона є безкоштовною. Діти навчаються дев’ять років у початковій школі й три — у середній. Зарахування студентів до вищих навчальних закладів проводиться на підставі оцінок, отриманих на випускних іспитах. У країні діють чотири державних університети й кілька приватних, ряд муніципальних професійних коледжів. Багато йорданських студентів здобувають освіту за межами країни.
У Йорданії надаються значні субсидії сферам соціального забезпечення. Отже ціни на продукти харчування тут низькі, медицина переважно безкоштовна, в містах будується нове дешеве житло, почала діяти Корпорація соціальної безпеки, яка опікується питаннями пенсійного забезпечення та системи страхування.
Столиця країни — Амман, відома в давнину як Рабат Аммон, а в еллінистично-римську епоху як Філадельфія, є одним з найдавніших міст на східному березі ріки Йордан. Нині в цьому великому комерційному та адміністративному центрі мешкає майже половина населення країни. Тут є на що подивитися — картинні галереї, музеї, виставкові зали, першокласні готелі й ресторани стали своєрідною візиткою сучасного мегаполісу. Крім того, всі приїжджі обов’язково відвідують Акрополь (Фортечну гору, Цитадель, Джебель Аль-Каляа) — гору з руїнами Храму Геракла, палац Омейад, Візантійську фортецю. Біля стін Візантійської фортеці розташований римський театр на 6000 місць. До речі, в античні часи столиця розбудовувалася на семи пагорбах. Сьогодні їх кількість виросла до п’ятнадцяти.
Міста на півночі країни відомі ще за часів Ісуса Христа. Це — Умм Каїс (Гадара) і Табокат Фахіл (Пелла). Умм Каїс розташований на вершині пагорба, з якого добре видно Йорданську долину та Тіверіадське озеро. У місті можна побачити чорний базальтовий театр, собор та підземний мавзолей. Звідси можна вирушити далі по дорозі Королів, прокладеній понад 5000 років тому.
Петра — місто, що вирізьблене в скелі
Столиця набатеїв Петра — загадкове місто, яке протягом тривалого часу шукали європейці. Колись тут вирувало життя, але десь у V ст. Петра прийшла в занепад. Згодом у мапу вкралися деякі помилки, і дивовижної краси та величі місто... зникло, загубилося серед скель. Люди вже звикли вважати його легендою, але в 1812 р. це диво повернулося з небуття завдяки швейцарському дослідникові Йоганну Людвігу Буркхардту. За минулі 600 років він став першим з європейців, хто подолав лякаючий прохід Ес-Сик і ступив на вулиці Петри. Для цього вченому довелося видати себе за багатого мусульманина, який шукає могилу пророка Аарона для поклоніння.
Руїни Південного театру в Петрі
Говорять, що з однієї зі скель Петри Мойсей висік воду, щоб напоїти своїх співвітчизників під час втечі з єгипетського полону. Невеличке поселення поблизу мертвого міста досі зберігає назву Долина Мойсея. А в самій Петрі найбільш знаменитою є Хазнат-ель-Фарун — «Скарбниця фараона». За бедуїнською легендою, фараон, який переслідував євреїв, віз за собою великі скарби і тому просувався дуже повільно. Тоді він вирішив сховати коштовності в Петрі. Для цього, начебто, за допомогою магії миттєво створили прекрасну будівлю. Сучасні спеціалісти вважають, що «Скарбниця» — 40-метровий будинок з фасадом — є царською гробницею. Можливо, тут знайшов останній притулок Арета IV. Петра — це місто, яке майже цілком вирізьблене в скелях із червоного піщаника. Будівлі видовбані в стрімких кручах у три-чотири рівні і з’єднані вулицями-терасами. Святилища тягнуться до самого неба. Театр на 3000 місць, вірогідніше за все, використовувався для релігійних потреб задовго до приходу римлян. Потрапити в цей загублений світ, який пломеніє безліччю відтінків червоного та рожевого, можна тільки крізь вузькі ущелини. У давнину, коли в Петрі жили не менше 20 тис. людей, ці проходи ретельно охоронялись. Нині давнє мертве місто входить до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, хоча дослідженими залишаються тільки 15% скельних приміщень. А ми можемо побачити його на екранах телевізорів: Петра стала ютовою декорацією для багатьох художніх фільмів. Найкраще глядачі могли роздивитися цю унікальну перлину давнини, спостерігаючи за тим, як невтомний Індіана Джонс намагається відшукати Святий Грааль...
Неподалік від столиці можна подивитися на класичний зразок арабського караван-сараю, побудованого для захисту караванів від нападу розбійників та просто для відпочинку подорожан. Каср (палац) Харана виник на місці зруйнованого грецького, римського або візантійського укріплення. Скільки років він владарює над пісками — невідомо, однак один із численних записів на стінах зроблений у 710 році. Квадратна будівля з внутрішнім двором для верблюдів та інших тварин давала притулок одночасно 400 особам. Двері зачинялися на ніч, а за пустелею можна було спостерігати через вузенькі вікна-бійниці.
Одне з найдавніших міст Йорданії, Джераш (Гераса) заслуговує на назву «східної Помпеї»: у 749 році, під час небувалої сили землетрусу, його зруйнував сель, що зійшов з розташованих поблизу гір. Місто виявилося законсервованим і напрочуд гарно збереглося. Тут можна побачити 17 візантійських церков, два амфітеатри, декілька вулиць, обабіч яких установлені колони, величну Тріумфальну арку. Про грандіозні будівлі Джерашу можна прочитати ще у Флавія в «Іудейських старожитностях». Вражає один не зовсім зрозумілий факт: у місті на момент катастрофи не залишилося жодної людини.
Величезний замок хрестоносців, один з найбільших на Близькому Сході, був побудований християнськими лицарями в 1142 році в місті Керак. Пізніше грандіозна будівля неодноразово перебудовувалася й міняла господарів. Фортеця збудована в прекрасній гірській місцевості на висоті понад 1000 м над рівнем моря. Під нею розкинулося невеличке містечко Керак. Там збереглися кілька гарних мечетей. А одна з табличок стверджує, що саме тут покоїться Ной.
Мадабі, «місто мозаїк», якому вже понад 4500 років. Тут є прекрасний археологічний парк та музей мозаїки. Найбільш відома мозаїчна мапа Святої землі, виготовлена за часів імператора Юстініана. Вона викладена на підлозі грецької православної церкви святого Георгія. На тому фрагменті, який зберігся до наших днів, можна побачити Єрусалим, Єрихон, Наблус, Мертве море, річки Ніл, Йордан та інші об’єкти, більшість з яких існує й досі.
Куточок узбережжя Мертвого моря
Тепер піднімемося на гору Небо. Вона підноситься над Йорданською долиною на 833 метри. На її вершині залишилися руїни церкви, побудованої ранніми християнами, та монастир (V ст.). За легендою, саме тут знаходиться могила Мойсея: через 40 років після втечі з Єгипту пророк піднявся на гору, звідки Господь уперше й востаннє показав йому землю, куди йшов єврейський народ. Місія Мойсея була виконана, і він помер прямо на вершечку гори Небо, а його співвітчизники поховали пророка в таємному місці біля підніжжя гори. Так це чи ні — насправді не знає ніхто. Одначе меморіал Мойсея, збудований тут, постійно відвідують туристи.
Коли Папа Римський відвідував Йорданію з офіційним візитом, він передовсім побував на місці, де хрестився сам Ісус. Останні археологічні дані стверджують, що хрещення відбулося не в самому Йордані, а на його притоці у Ваді Харар — невеличкій сезонній річці, яка впадає в Мертве море. Жоден турист не минає також фортецю Мукаввір, де колись знаходився палац Ірода Великого і де син останнього, Ірод Антіпа, стратив Іоанна Хрестителя.
курорт Акаба в Йорданії
Одначе Йорданія становить інтерес не тільки пам’ятками минулого. Національний парк Ваді-Рам, природний заповідник, — місце, яке балансує на межі реальності. Це — величезна пустеля, примхливо прикрашена піщаними дюнами та гігантськими темними скелями, прорізаними каньйонами. А поряд з парком розташувалося бедуїнське селище.
Акаба — чудовий курорт на березі Червоного моря. Кришталево чиста вода та нечувано розмаїтний підводний світ ще нікого не залишали байдужим. У місті зберігся величний фасад старовинного османського форту.
Національний парк Ваді-Рам
Мертве море — унікальне природне явище. Враження воно справляє дуже сильне. На березі всюди — мармуровий наліт солі, пісок від неї аж липкий. Тут не живуть риби, птахи, не можна побачити катер чи човен, у цій мертвій місцині жодного разу не виникало поселень.
Люди завжди боялися страшної і якоїсь неприродної води, яка поглинула два біблійні міста: Содом і Гоморру. Врятуватися, за легендою, зміг тільки Лот із родиною. Він деякий час переховувався в печері на березі. Араби досі називають це море Лотовим. Тільки в XIX ст. один з німецьких дослідників відважився занурити руку в це майже потойбічне водоймище. Вода виявилася дуже густою й досить відворотною, вона на 30 % складається із солей брому, магнію, калію, кальцію, натрію, хлору. При такій концентрації речовин тут просто не може існувати життя! Але лікувати Мертве море може. І дуже гарно. От уже справді — мертва вода з казок! Крім того, важка солона вода не дає можливості плавати й пірнати, зате дає змогу напівлежати чи сидіти. Загрози потонути в Мертвому морі просто не існує!
Руїни Джераша
Подорожувати Йорданією дуже цікаво й спокійно: в країні немає злочинності, тероризму, тут ніхто не чув про мафію, алкоголю місцеві жителі не вживають. Йорданці дотримуються давніх традицій, що йдуть від кочівників-бедуїнів. Хоча самих «синів пустелі» залишилося тільки 40 тис., і з кожним роком ця цифра зменшується...