Республіка Ангола розташована в південно-західній частині Африки. На півночі і північному сході вона межує з Демократичною Республікою Конго, на південному сході — з Замбією, на півдні — з Намібією. А із заходу протягом 1600 км країну омивають води Атлантичного океану. Анголі належить відокремлена від неї провінція Кабінда, яку відділяє від основної території держави вузька смуга землі, що належить до Республіки Конго.
прапор Анголи
Загальна площа Анголи становить 1246,7 км2. Більшу частини країни займають плоскогір’я з висотами понад 1 тис. м. А на масиві Біє вони сягають навіть 2 тис. м. На ньому знаходиться найвища точка країни — гора Моко, 1620 м заввишки. На заході плоскогір’я стрімко обривається. Далі за ним тягнеться смуга прибережних рівнин шириною в 50—160 м. Більшість річок Анголи належить до басейнів великих африканських рік Конго та Замбезі, а дві великі річки — Кванза і Кунене — та багато дрібних річок течуть до Атлантичного океану. Багато річок на рівнинах судноплавні. Але на плоскогір’ї вони перетинаються порогами, що заважає руху суден. На притоці Кванзі, Лукала знаходиться найвищий у країні водоспад Дуки-ді-Браганса висотою в 100 м.
мапа Анголи
Клімат внутрішніх районів країни належить до екваторіального мусонного. Саме тому тут можна вирізнити два сезони — вологий та сухий. Перший триває в жовтні — травні. У січні — лютому він переривається невеличким сухим періодом. Протягом цього часу випадає 1300—1500 мм опадів. Сухий період без будь-яких відхилень триває з червня по жовтень. Найтепліші місяці року тут вересень та жовтень. У цей час на плато середньомісячні температури становлять +21—22° С, а на рівнинах — +24—29° С. Найпро-холодніше в червні—липні. У ці місяці температура повітря знижується до +15—22° С. На прибережній рівнині клімат належать до тропічного пасатного, посушливого. Тут відчувається вплив холодної Бенгальської течії, що проходить понад західним узбережжям Південної Африки. За рік у цих місцях випадає лише 300 мм осадків, а на крайньому півдні, в пустелі Наміб, взагалі лише 25 мм. Улітку середні температури цього регіону становлять +25—26° С, а взимку — +16— 20° С. Дощі йдуть переважно в лютому—березні.
Ангольські діти
Майже 40 % території Анголи займають сухі й вологі тропічні ліси гілеї. Особливо густі вони у провінції Кабінда та на північ від річки Кванза. Сухі листопадні тропічні ліси розкинулася на нагір’ї. Там вони межують із ділянками саван зі злаковою рослинністю. Для узбережжя теж характерні савани, але тут ростуть не злакові, а різні трави та чагарники. Поблизу моря багато пальмових гаїв. На півдні Анголи, в пустелі Наміб, рослинність дуже бідна. Тут трапляється унікальна рослина Вельвічія мірабіліт, яка зовні нагадує восьминога.
Петляста гірська дорога
Завдяки такому багатству природних зон тваринний світ Анголи вражає своєю різноманітністю. Тут зустрічаються слони, леви, носороги, гепарди, леопарди, зебри, антилопи та мавпи. Збереглися і дуже рідкісні тварини — червоний буйвіл, чорний соболь, манати і морські черепахи. Тваринний світ дуже потерпає від протизаконного полювання, тому кількість слонів, леопардів, чорних носорогів поступово зменшується. Цьому не стали на заваді навіть кілька національних парків, де полювання взагалі заборонено. Серед них найві-домішим є Парк Кісама (Бенго), який включає в себе хащі тропічного лісу і савани. Браконьєри полюють на слонів задля слонової кістки, яка дуже цінується в ювелірних виробах. А от чорний носоріг потерпає з іншої причини. Народна медицина вважає його ріг дуже цілющим. На африканських ринках за його маленькі частки добре платять золотом. А насправді цей ріг просто ороговіла щетина і ніякого лікарського ефекту, звісно, надати не може.
Деінде в Анголі збереглися унікальні племена, котрі досі ведуть спосіб життя, близький до кам’яної доби. Це привертає увагу етнографічних експедицій і любителів «екологічного туризму».
Нині в Анголі проживає близько 12 млн чоловік. Населення складається з багатьох племен. Найчисельнішими з них є народи овімбунду, амбунду та конто. Корінні жителі Анголи розмовляють мовами племен банту. Овімбунду, які живуть на плоскогір’ї, використовують мову умбунду. їхня питома вага у складі африканського населення Анголи сягає 38 %. Амбунду становлять приблизно 23 %. Вони вживають кімбунду. Решта африканців, що мешкають в Анголі, використовують мову кіконго. До них належать племена лунда, чокве і куньяма та деякі інші. Ангольці європейського походження й народжені від змішаних шлюбів між білими та африканцями віддають перевагу португальській.
Багатонаціональний склад населення дуже впливає на релігійні погляди мешканців країни. 38 % з них є католиками, 15 % — протестантами. Решта віддає перевагу традиційним місцевим віруванням, тобто язичництву.
Територія Анголи була заселена людьми понад тисячу років тому. У середні віки на цих землях існувало кілька державних утворень, на чолі яких стояли вожді, що наслідували престол від батька або його родича.
Коли в XVI ст. на узбережжя прийшли португальці, під їхнім впливом король Конго прийняв християнство і став іменуватися Афонсу І. Але королеву Нзінгу це не задовольнило. Протягом кількох десятиліть вона чинила опір колонізаторам і організовувала для боротьби проти них своїх підданих.
Врешті-решт португальці перемогли. Вони активніше за всіх європейців вели в Африці работоргівлю. З XVI по XIX ст. колонізатори вивезли звідси понад 3 млн невільників, більшість з яких було продано до Бразилії. У 1836 р. работоргівлю заборонили. Тоді португальці рушили у внутрішні райони країни. На початку XX ст. територія сучасної Анголи перебувала під їхнім контролем. Португальський колоніальний режим відрізнявся особливою жорстокістю. Тут дуже суворо дотримувалися расових забобонів. У суспільстві панівну роль відігравали лише португальці, що народилися в Європі. На другому місці перебували метиси, що народилися від змішаних шлюбів між португальцями і тубільцями. А справжні господарі країни, представники місцевих племен, ніяких прав взагалі не мали. Корінне населення нещадно експлуатували на державних плантаціях.
Але Перша світова війна внесла значні корективи в цей порядок. З Португалії до Анголи рушила хвиля переселенців, які прагнули виправити своє економічне становище. Це значно погіршило рівень життя африканців, бо викликало посилення расового гноблення. В країні почав розвиватися рух опору колонізаторам. У 1926 — 1974 pp., поки при владі в Португалії перебував диктатор Салазар, ангольським патріотам було заборонено створювати власні політичні об’єднання. Втім, це не допомогло португальцям утримати колонію. Вже в 1961 р. корінні ангольці включилися в антиколоніальну боротьбу. В країні були створені відразу три національні фронти. Після повалення диктаторського режиму Салазара новий уряд Португалії прийняв рішення припинити війну і надати колонії незалежність.
Назва країни має давні корені. Ндонго, короля середньовічної держави овімбунду, яка в XV—XVII ст. існувала на півночі сучасної Анголи, іменували «Нголо». Португальці використали перекручений титул короля для назви своєї африканської колонії Анголи.
Але вже перші спроби створити в країні тимчасовий уряд спричинили протиріччя між політичними об’єднаннями Анголи. Почалася жорстока громадянська війна, в яку втрутилася армія Південно-Африканської Республіки (ПАР). Політичним угрупованням комуністичного напрямку допомагали СРСР, Куба, деякі інші країни соціалістичного табору. Вони направляли до Анголи війська, воєнну техніку і воєнних спеціалістів. У 1975 р. партія Народний рух за визволення Анголи проголосила створення Народної Республіки Ангола на чолі з прокомуністичним урядом. Натомість інші політичні угруповання за підтримки армії ПАР на території, що перебувала під їхнім контролем, утворили Демократичну Народну Республіку Ангола з центром у провінції Уамбо. Декілька місяців між цими двома утвореннями тривав збройний конфлікт, який закінчився перемогою Народного руху за визволення Анголи. Народна республіка Ангола була прийнята до Організації африканської єдності.
Панорама Луанди - столиця Анголи
Втім, спокою в державі не було ще довгі роки. Антикомуністичні сили чинили опір уряду. На його боці виступали СРСР і Куба, а на боці опозиції — США і ПАР. Вторгнення військ ПАР на територію Анголи тривали аж до 1990 р.
У 1988 р. анголо-кубинські війська нанесли нищівної поразки військовим частинам ПАР. У грудні того ж року між Анголою, Кубою і ПАР була прийнята угода про надання Намібії незалежності в обмін на виведення кубинських військ з ангольської території. Рада Безпеки ООН призначила комісію для перевірки виконання цих домовленостей.
Але внутрішня ситуація в Анголі не покращилася. Опозиція вимагала від уряду створення в країні багатопартійної демократії. Натомість уряд запропонував амністію всім опозиціонерам. Вони з цим не погодилися і відповіли черговим озброєним виступом проти існуючого режиму. А після нападу партизан на кубинську військову частину Куба припинила вивід своїх військ з Анголи. Тільки в 1990 р. обидві сторони погодилися на суттєві поступки одна одній. Був призначений тимчасовий воєнний уряд, проголошено утворення багатопартійної політичної системи і необхідність перегляду конституції, введення ринкової економіки. Почався відхід від марксистсько-ленінської ідеології. Перші демократичні вибори були призначені на 1992 р. Результати їх не задовольнили опозицію. Знов спалахнула громадянська війна. Незважаючи на втручання Ради Безпеки ООН, політична нестабільність в Анголі триває. Вона поглиблюється намаганням провінції Кабінди відокремитися від республіки. Сепаратистський рух тут пов’язаний з головною силою ангольської опозиції — Національним союзом за повну незалежність Анголи.
Незважаючи на всі ці події, Ангола визнана у світі на рівні найбільших міжнародних політичних утворень. Вона є членом ООН, Організації африканської єдності та Спільноти розвитку Півдня Африки.
Сучасна Ангола вважається парламентською республікою. На її чолі стоїть президент. Законодавчий орган — парламент, який тут називають Національними зборами. Країна поділена на 18 провінцій, якими керують губернатори і місцеві законодавчі органи. У свою чергу провінції поділяються на ради, комуни, округи, райони і селища.
місто Бенгела
Столицею республіки є Луанда — найбільший порт країни. Тут мешкає понад 2 млн жителів. Найбільшими адміністративними, економічними і транспортними центрами внутрішніх районів держави вважаються Самбо, Маланже, Лубанго і Куіто.
Офіційною мовою є португальська. Державна грошова одиниця — кванза.
Ангола має дуже багаті природні ресурси: родючі землі, запаси нафти, діамантів та інших природних копалин. Проте громадянські війни звели нанівець економіку країни. Ситуацію погіршувало те, що доходи від продажу діамантів та нафти направлялися на воєнні потреби. Мали вплив і інші фактори.
плем'я Хімба
До проголошення незалежності більшість сільськогосподарських підприємств країни належала португальцям. В їхніх господарствах вироблялося 86 % усієї сільськогосподарської продукції. Португальські поселенці були головними споживачами продукції ангольських підприємств. До того ж вони працювали на цих підприємствах і виробляли продукцію. Коли ситуація стала небезпечною, більшість європейців залишила країну. їхні колишні підприємства перейшли до державного сектора і занепали. Певного розвитку досягло лише видобування нафти, яке здійснювалося під контролем зарубіжних компаній США, Франції, Японії, Італії і Бразилії. Розвідка нафти тривала навіть під час воєнних дій, що розпочалися в 1992 р. Саме тому нині Ангола посідає друге місце в тропічній Африці за обсягами видобування нафти. Щодоби тут видобувається 100 тис. тонн цього важливого природного ресурсу. Крім нафти, ведеться розробка фосфатів, урану та граніту.
водоспад Дюке-де-Браганса
Але в цілому Ангола вважається аграрною країною. Раніше тут існували великі плантації кави, цукрової тростини, бавовни, олійної пальми. Розвивається скотарство. Населення розводить велику рогату худобу, свиней, кіз, овець та свійську птицю. Ліси є джерелом цінної деревини деяких тропічних дерев. Утім, політична нестабільність останніх десятиліть призвела до занепаду державних господарств. Більшість їхніх земель захопили селянські сім’ї. Населення вимушене було повернутися до натурального господарства і перейшло до вирощування невибагливих місцевих культур — маніоки, проса і сорго.
Але, незважаючи на всі негаразди, ангольці оптимістично дивляться в майбутнє і залишаються веселими людьми. Іноземці, що відвідують Анголу, назавжди запам’ятовують запальні народні мелодії і танці, відомі ще із сивої давнини. Серед них найпопулярнішим танцем є семба, яку колись танцювали з приводу доброго врожаю та на весіллях. А до приходу португальців сембу присвячували богині моря Кіанде. Тепер її танцюють майже всюди, бо цей танок здатний підняти настрій у будь-якій ситуації.