Алюмінієвий Берег — так можна було б назвати (за аналогією із Золотим Берегом) західноафриканську країну Гвінею. Ця держава має найбільші на планеті поклади бокситів — понад третину світових запасів. Окрім цього, золото, алмази, залізну руду... Гвінея живе завдяки багатим надрам. Правда, живе поки що зовсім небагато, якщо не сказати бідно. Вона залишається в списку найменш розвинених країн світу.
прапор Гвінеї
мапа Гвінеї
Гвінея на світовій мапі
Територія Гвінеї в різний час входила до складу різних імперій — спочатку була частиною держави Гана, потім — Малі. З XVI ст. одну частину Малі захопила сонгайська імперія Гао, а іншу — держава народу фульбе під назвою Текрур. Тодішні мешканці цих земель не підозрювали про боксити і не знали, що таке алюміній. Вони займалися сільським господарством та завоюванням територій. Європейці поширили тут работоргівлю — на узбережжі довгий час тривало змагання між англійськими, французькими та португальськими работорговцями. Після заборони работоргівлі країна стала приваблювати торгівців «живим товаром» навіть більше, сталося це через те, що в районі Гвінеї сильно порізаний берег — він забезпечував надійне прикриття «неофіційним» суднам работорговців, на які полювали британські воєнні кораблі.
На гвінейському ринку
Згодом європейські купці освоїли торгівлю арахісом, пальмовою олією, каучуком. Вони жили переважно на узбережжі й платили данину місцевим вождям. Вожді бажали отримувати все більше, купці не хотіли платити взагалі нічого. Це протистояння завершилося на користь купців — в середині XIX ст. Франція встановила протекторат над частиною Гвінеї, а в 1895 p., після тривалого опору, вся територія сучасної Гвінеї увійшла до Французької Західної Африки. У 1905 р. було остаточно встановлено кордони Французької Гвінеї, що стала окремою колонією. Французькі правителі не дуже чемно поводилися з корінним населенням. Гвінейці мали платити подушний податок, їх примусово залучали до неоплачуваних громадських робіт. До середини XX ст. Франція надала жителям колонії більше політичних прав, і гвінейці не забарилися з їх реалізацією, проголосувавши на референдумі 1958 р. за незалежність.
Народний палац в Ру-дю-Нігер
Позбавившись означення «французька», республіка Гвінея втратила й кваліфікованих спеціалістів, інвестицій, ринку збуту своїх товарів. Довелося все починати з чистого аркуша. Певний час Гвінеї надавали допомогу СРСР та Китай, і молода країна намагалася перейняти їхній соціалістичний досвід. Гвінейці швидко провели націоналізацію в промисловості і сільському господарстві. Це так само швидко призвело до застою в економіці. Керівництво країни ліквідувало приватну торгівлю, і лише на початку 1980-х років цей вид діяльності було реабілітовано. Дев’яності роки ознаменувалися переходом до багатопартійної системи та ринкової економіки. Нині Гвінея є членом ООН, Організації африканської єдності та Економічної спільноти західноафриканських країн. Налагоджено дипломатичні стосунки з Францією.
архіпелаг Іль-де-Лос
На сучасному етапі Міжнародний валютний фонд оцінює економічну діяльність країни як задовільну: почалося зростання ВВП, держава втримує інфляцію (грошовою одиницею країни є гвінейський франк), але в списку проблем залишається величезний зовнішній борг, низький рівень життя населення. Серйозною загрозою економіці та політичній стабільності Гвінеї є великий і практично безперервний потік біженців із сусідніх країн Сьєрра-Леоне та Ліберії, охоплених громадянськими війнами. Кількість їх особливо зросла наприкінці XX ст. Біженці загострюють ситуацію зі станом охорони здоров’я, а ця галузь і так перебуває не в найкращому стані: у Гвінеї дорогі медикаменти, бракує кваліфікованого медичного персоналу.
Гвінейці за молитвою
Гвінея має територію у 245,9 тис. км2, яка розділяється на чотири фізико-географічних райони, населені різними етнічними групами. Нижня, або Приморська, Гвінея розташована на заході — район товарно-експортного землеробства. Це плоска низовина, де вологий сезон триває довше, ніж в інших районах. Тут живуть переважно представники народу сусу. В цьому районі розташована й столиця Конакрі (700 тис. мешканців), яка є головним портом країни. В Середній Гвінеї переважають савани, які перетинає пісковиковий масив Фута-Джаллон з мальовничими гірськими луками. Район заселений народом фульбе, який традиційно займається скотарством на цих луках. У долинах рік, які беруть свій початок у Середній Гвінеї, вирощують рис, маніок та інші культури. На схід від масиву Фута-Джаллон, в басейні річки Нігер, лежить Верхня Гвінея. Це район саван, заселений переважно землеробами малінке. Лісова Гвінея, де мешкає багато дрібних народностей, розташована на північному сході — тут разом із саваною збереглися й тропічні ліси.
гвінейська маска
Розмаїття етнічних груп у Гвінеї (загальна кількість населення 7,6 млн чоловік) нерідко призводить до того, що вони не розуміють один одного (в прямому і в переносному значенні). Так, ще й досі не подолано ворожнечу за політичне панування в країні між землеробами малінке і сусу, які говорять на мовах манде, і скотарями фульбе. Окрім названих народів, у Гвінеї проживають малочисельні народності лома, герзе, кісі та ін. Місцеві мови настільки різняться, що навіть гвінейці, які живуть у сусідніх районах, інколи не в змозі порозумітися. Не завжди рятує й офіційна французька мова, яку знають не всі, особливо в сільській місцевості.
гора Німба
Переважна більшість гвінейців зайнята сільським натуральним або дрібнотоварним господарством. Навіть у початкових школах, які відвідують близько 50 % дітей, разом з викладанням азів читання велика увага приділяється набуттю сільськогосподарських навичок. Проте така шкільна програма, родючі землі, великі пасовиська, достатня кількість опадів не позбавляють Гвінею необхідності імпортувати продукти харчування — переважно це рис, цукор, молочні продукти.
Типове гвінейське поселення
Але Гвінея має потенціал для підняття економіки. Матеріально він виражений в унікальних за кількістю та якістю покладах бокситів, солідних запасах золота (ведеться його промислове видобування) й алмазів. Тільки-но починається освоєння розвіданих значних запасів залізної та уранової руд, міді. Поступово набирає обертів промисловість (найбільше підприємство — завод у місті Фріа, де виплавляють алюміній на експорт). Таким чином, гірничодобувна промисловість дає майже весь обсяг надходжень від експорту. Невелику частину в експорті мають кава, банани, ананаси, арахіс. Перспективним є освоєння океанських вод, які дають можливість для високопродуктивного рибальства. Однак пересічний гвінеєць не має багато риби у своєму раціоні. М’ясо теж далеко не щодня буває в нього на столі. Основою харчування зазвичай є кукурудза, рис та маніок. Взагалі пересічний гвінеєць — це людина бідна, яка небагато що може собі дозволити. Проте при розумному керівництві країною така ситуація невдовзі може змінитися на краще.
Національний музей Конакрі