Алмазні розсипи та великі кокоси, родючі землі та багата фауна, привабливе океанське узбережжя й столиця під назвою «місто вільних» — все це Сьєрра-Леоне. Її, так би мовити, парадний вигляд. Проте місцеві жителі про нього майже забули, та й відвідувачі найчастіше бачать іншу Сьєрра-Леоне. Алмази йдуть повз державну казну, селяни кидають свої землі, а в «місті вільних» страшно навіть удень вийти на вулицю — Фрітаун не може оговтатися від безчинств аж занадто вільних молодчиків-повстанців.

прапор Сьерра-Леоне

Зовсім не те бачили португальці, які в XV ст. зійшли з кораблів тут, на Західному узбережжі Африки. Сьєрра-Леоне, тобто «левові гори», охрестили вони ці місця, хоча насправді країна зовсім не гірська, та й висоти її нечисленних гір скромні. Більша її частина — це низовина, лише на північному сході лежить узгір’я з найвищою горою Бінтімані (1945 м). Як би там не було, португальці залишилися враженими красою місцевості, і ця експресивна назва закріпилася згодом за невеличкою країною (її площа — 71,7 тис. км²). Хоча хрещеними батьками Сьєрра-Леоне і були португальці, в колоніальний період влада над нею дісталася Британії. В 1808 р. узбережна частина була оголошена англійською колонією, Фрітаун незабаром перетворився на західноафриканський осередок європейської культури. В 1896 р. Британія встановила протекторат над внутрішніми районами сучасної Сьєрра-Леоне.

мапа Сьерра-Леоне

Таким чином, з XIX ст. населення Сьєрра-Леоне ділилося на дві великі групи — креоли, які жили на колоніальних землях, та корінні африканські племена (темне, менде та інші), які мешкали на території протекторату. Хоча перші трохи недовірливо ставилися до других, проте гаряче підтримали прагнення звільнитися від англійського панування. У 1961 р. Сьєрра-Леоне стала незалежною. Однак номінальним головою держави залишився англійський монарх, представлений у країні генерал-губернатором. Його було «усунуто» в 1971 p., після внесення поправок до конституції, що «оголосила» країну республікою і наділила виконавчою владою президента. Сьєрра-Леоне довго залишалася країною однієї партії (до 1990-х років). Політична нестабільність, зміна урядів, воєнні перевороти, надзвичайний стан міцно увійшли в її життя.

Один з островів архіпелагу Банана, що належить Сьєрра-Леоне

Проте головна біда прийшла потім — в обличчі жорстоких молодих повстанців, з автоматами в руках, які грабували й вбивали, знущалися з мешканців сіл та міст. Вони стали прокляттям цієї країни. Три правлячих режими намагалися знешкодити їх. Вони — члени Революційного об’єднаного фронту (РОФ), кістяком якого є люмпени. Неначе дика орда, що не залишає по собі живого місця, ці озброєні молодики у 1991 р. почали свій кривавий хід країною. В середині 1990-х років у виснаженій громадянською війною Сьєрра-Леоне почався масовий голод. Усі пограбовані й скривджені мешканці країни знали, що агресивні люмпени ведуть війну не проти постколоніального правління, як вони гучно оголосили, а проти власних розорених співгромадян.

Океанське узбережжя

У 1997 р. РОФ увірвався до столиці, принісши розруху, забравши життя багатьох людей. Початкова ідея протесту давно загубилася, в тому числі і серед алмазного блиску. Так звані повстанці сидять у лісах, намивають алмази на великі суми та купують зброю, що відчиняє всі двері. Вони цинічно вербують на «службу» десятирічних хлопців з убогих кварталів, віддаючи їм накази, «годуючи» наркотиками і озброюючи автоматами, культивують жорстокість.

Найвища гора Сьєрра-Леоне — Бінтімані (1945м)

Війна вдарила по і без того хиткій економіці країни, дискредитувала грошову одиницю леоне та внесла Сьєрра-Лeoне до списку найбідніших країн. Ця держава багато років фінансово залежить від Програми розвитку ООН, країн ЄС, США, Японії. Від цього не врятували й природні багатства — дуже великі запаси алмазів, а також поклади золота, бокситів, залізної руди, рутилу, наявність цінної деревини (в лісах ростуть тік, кола, рожеве та чорне дерево). Екваторіальний клімат, родючі ґрунти й велика кількість річок є гарним підґрунтям для сільського господарства.

Фрітаун

Сьєра-Леоне експортує пальмову олію, кокоси, каву, какао, арахіс, імбир. Рис і маніок — основні продовольчі культури. Добре ростуть і бобові, цитрусові, овочі. У мирний час близько 80 % населення працювали на землі. Скільки нині — невідомо. Більше того, через війну, що вигнала з домівок велику масу біженців, не ведеться точний підрахунок кількості населення. За приблизними даними, нині в країні близько 5,2 млн мешканців. Через загальну нестабільну ситуацію не працює велика кількість шкіл. До підручників ще мають внести історію про бідну розорену країну, багату алмазами.

Розробка розсипного родовища алмазів у Сьєрра-Леоне

Як не парадоксально, колоніальний шлях Британії в Сьєрра-Леоне починався з «міста вільних» — Фрітауна, майбутньої столиці країни, де нині мешкають 669 тис. жителів. Таку назву дали своїй новій батьківщині звільнені та збіглі раби. Почалося все з того, що в 1788 р. капітан британського флоту Джон Тейлор, який діяв від імені общини вільних поселенців, підзахисних Туманного Альбіону, викупив в одного з місцевих вождів частину володінь. Чотириста колишніх рабів та шістдесят англійських жінок стали першими мешканцями Фрітауна. Звільнені раби все прибували й прибували,поселення розросталося, поступово всі узбережні землі були викуплені у вождів, і британська влада зрозуміла, що настав час внести цю територію до списку своїх колоній.

Алмазна копальня в Kono District

У 2003 р. голова РОФ, перебуваючи на той час в розпорядженні Суду ООН зі злочинів у Сьєрра-Леоне, помер в тюрмі, не дочекавшись судового процесу. Світовій спільноті і керівництву країни вдалося трохи приборкати повстанців. Проте в країні ще не вщухли пристрасті навколо РОФ, тут залишається багато алмазів, убогих дітей, яких можна завербувати, і немало бажаючих жити в «непокорі».

Дорога з Кенема до Кайлагуна

Ідея Революційного фронту витала в повітрі убогих околиць Фрітауна ще в 70-ті роки минулого століття. Точніше, не в повітрі, а в наркотичному диму дешевих брудних барів. Тут молоді люмпени плекали паростки своєї «нової» культури, оплотом якої стало поняття «оделайо» — непокора. Це була логічна реакція на політичну кризу, на негаразди в соціальній сфері. Однак «непокора» вилилася не в реальний політичний протест, а в зневага законів людяності, в антисоціальну поведінку. У люмпенському середовищі з’являлися й вихідці з університету, готові на справжній протест, знайомі зі світовими революційними ідеями, але такі ініціативи розчинилися в жорстокості й безглуздій боротьбі з невинним народом. Це стало страшним способом життя в «оделайо».

Уламки стародавньої кераміки в Сьерра-Леоне