Республіка Камерун знаходиться в Західній Африці і розташована на березі Атлантичного океану. Її західне узбережжя омивається водами Гвінейської затоки. На північному заході країна межує з Нігерією, на північному сході — з Чадом, на сході — з Центрально Африканською Республікою (ЦАР), а на півдні має кордони відразу з трьома країнами — Народною Республікою Конго, Габоном і Гвінеєю.
прапор Камеруну
Площа республіки становить 475,4 тис. км2. Природа цієї території настільки різноманітна, що іноді Камерун називають Африкою в мініатюрі. І дійсно, тут можна знайти майже всі ландшафти, які зустрічаються на материку — від сухих саван до вологих екваторіальних лісів.
Більша частина країни лежить на плоскогір’ях висотою 1 тис. м над рівнем моря, але є й вищі території. У центрі розкинулося плато Адамауа заввишки 3008 м. На південному заході височить гірський масив Камерун. Уздовж узбережжя тягнеться прибережна низина до 150 км завширшки, яку називають Камерунським пальмовим берегом. Тут ростуть високі кокосові пальми.
мапа Камеруну
Камерун на мапі світу
Уперше в Камеруні побував карфагенянин Ганнон, коли за наказом своїх співвітчизників поплив уздовж берегів Африки, щоб заснувати нові карфагенські колонії. Ця подія відбулася десь у 600-х роках до н. е. А офіційне відкриття країни європейцями відносять до 1472 p., коли сюди прибули португальці. Вони висадилися на берег поблизу гирла річки Вурі і знайшли там багато креветок. Тому цю землю вони назвали Ріу-душ-Камаройнш — у перекладі «ріка креветок». Пізніше англійці та німці стали називати її Камеруном і поширили це ім’я на велику територію, яка охоплювала не тільки узбережжя, а й землі у глибині материка.
Для півдня Камеруну характерний екваторіальний тропічний клімат, дуже вологий на півдні і посушливий на півночі. На його південну частину впливає екваторіальний мусон, який приносить багато опадів. Щороку тут їх випадає від 3000 до 5000 мм на узбережжі і 1500—1700 мм — на Південно-Камерунському плоскогір’ї. Сухий сезон на узбережжі практично відсутній, середньорічна температура повітря становить близько +26° С і не має значних коливань.
Пейзаж на півночі країни
Візитною карткою Камеруну є вулкан Камерун, який добре видно з моря всім мореплавцям, що пропливають поблизу берегів країни. Його виверження спостерігали ще карфагеняни. Діє він і донині. Останнє сильне виверження відбулося в 1959 р. Висота вулкану — 4070 м. Вершина Камеруну завжди вкрита туманом і хмарами. Тут випадає найбільша кількість опадів в Африці — близько 10 тис. мм на рік.
А от на Південно-Західному плоскогір’ї бувають два сухих сезони. Вони тривають з вересня по листопад та з квітня по червень. В інші місяці йдуть тропічні дощі. Висота рельєфу впливає на температуру повітря. Тут вона дещо нижча, ніж на узбережжі, і становить +23—24° С.
У північній частині країни клімат теж пекучий, але сухий, з великими сезонними і добовими коливаннями температури. Він характеризується як субекваторіальний. Взимку тут панує північно-східний вітер, який місцеві жителі називають харматтан. Він несе з боку озера Чад, що поділяє країну з Нігером, Нігерією і Республікою Чад, гаряче і сухе повітря. Натомість влітку з узбережжя приходить західний мусон, який знижує температуру повітря.
Гігантський баобаб
А от у районі між Чадом і річкою Бенує клімат особливо пекучий і надто сухий. З кінця жовтня до кінця березня тут не випадає ані краплі дощу. Середньорічні температури сягають +28° С, а річна сума опадів становить лише 500— 600 мм на рік.
Клімат Камеруну сприяє великому рослинному розмаїттю. Вузька смуга узбережжя вкрита густими мангровими заростями. Далі на південь на береговій низині ростуть вічнозелені дощові тропічні ліси (гілеї), де ліани і дерева заввишки 60—70 м утворюють непролазні хащі в 4—5 ярусів. Тут ростуть майже всі види тропічних дерев: фікуси, хлібне, ебенове дерева, декілька видів червоного та жовтого дерева, акажу, сіпо, азобе, сапеле та багато інших.
У північному напрямку тропічні ліси змінюються саванами з розкиданими по них купками дерев та чагарників. Щодалі деревинна рослинність зникає, а натомість з’являються трави висотою до 3—5 м та поодинокі баобаби. Поступово високі трави змінюються на низькі, а ще далі на північ з’являються пустельні савани, де ростуть лише колючі чагарники й акації.
У саванах Камеруну росте колючий молочай, стебла якого сягають 50 см у діаметрі і 10 м заввишки. Його молочний сік отруйний. Місцеві мисливці використовують його для змащення стріл.
Але тропічними лісами і саванами природа Камеруну не вичерпується. У долинах річок Логоне і Шарі панує болотяна рослинність і лежать розкішні великі луки.
В усіх цих лісах, саванах і болотах живе багато різноманітних тварин. Саме тут, у серці тропічних лісів, ще збереглися горили та інші людиноподібні примати, у тому числі їх найбільший вид, який на честь її батьківщини назвали камерунською горилою. Не рідкість тут шимпанзе, білоносі гвенони, бабуїни, макаки та інші примати. Збереглися й тварини, які перебувають на межі вимирання, наприклад, схожий на плюшевого ведмедика лемур ангвантібо.
Багатий Камерун не тільки на ссавців. Тут живуть численні плазуни, такі знамениті, як чорна деревинна змія та королівський пітон. У річках багато крокодилів і черепах. Гордістю камерунців є величезна камерунська черепаха, яка, на жаль, нині трапляється дуже рідко. Не менше цінних тварин живе й у саванах. Це буйволи, різноманітні антилопи, красені жирафи, чорні носороги, леви, леопарди, а також дивовижні птахи — марабу, страуси та багато інших.
Велике тваринне розмаїття Камерун має завдяки плідній роботі по збереженню довкілля. З 1974 р. у країні діє Державна служба національних парків. До найбільших заповідних територій тут відносять всесвітньо відомі парки Бенує, Бубанджіда і Ваза.
Дуже різноманітною є й водна фауна. У прибережних водах Гвінейської затоки живе понад 130 видів риб, а також краби, креветки, лангусти. В численних річках вирують прісноводні риби. Особливо багато їх у річках Вурі, Санага, Ньонг, Бенує, Логоне та в озері Чад.
Про історію Камеруну до появи тут європейців відомо дуже мало. А те, що відомо, свідчить про багато подій, пов’язаних із життям різних африканських племен. Близько VIII—XIV ст. на його північних землях, між річками Логоне і Шарі жили племена сао. Вони були землеробами, але вже знали гончарну справу та вміли виплавляти вироби з бронзи.
Хижа над водоспадом
На початку XVII ст. поблизу гирла річки Вурі оселилися племена дуала. Вони охоче обмінювалися товарами не тільки з португальцями, а й з голландцями і англійцями, які теж розвідували камерунські береги, і служили посередниками між європейцями й африканськими племенами, що жили далі, в глиб континенту.
Проте найсильніший вплив на доєвропейську історію камерунських земель мав султанат Мандара, який існував у XV—XVI ст. на північно-західних землях Камеруну. Як вважають учені, він підкорявся сусідній державі Борну, що була розташована на захід від озера Чад. Саме з цього султанату до Камеруну прийшов іслам. Проте ця держава, так само як і племена дуала, не витримала натиску скотарів-кочовиків фульбе. Вони завоювали Мандару і заснували в північній та центральній частинах земель Камеруну декілька мусульманських держав-султанатів. Серед них найвпливовішими були Марва, Гарва і Нгаундере.
В історії народів Центрального Камеруну велику роль відіграла також потужна держава Бамум, яка існувала у XVIII— XIX ст. і мала розвинену систему адміністративної влади. За її допомогою контролювалася система землеволодіння і землевикористання.
З кінця XVI ст. на узбережжя Камеруну почали проникати голландські, а з початку XVIII ст. англійські, французькі і німецькі торговці. Вони заснували тут багато торгових факторій, фортів і релігійних місій, котрі використовували як опорні бази для колонізації африканських земель. Між європейцями тривала запекла боротьба за володіння багатими африканськими територіями.
У червні 1884 р. дуала були вимушені підписати договір про передачу німцям у володіння земель на узбережжі. Так утворився німецький протекторат Камерун, який проіснував до 1914 р. Німецькі колонізатори ринули до внутрішніх районів країни, але там вже закріпилися англійці і французи. Ніхто з них не хотів поступатися прибульцям. Пізніше до претендентів на багаті землі Камеруну приєдналася і Бельгія, яка теж вела активну колоніальну політику в Африці.
У 1916 р. Камерун водночас був окупований англійськими, французькими і бельгійськими військами. Втім, бельгійці були вимушені відступити, а англійці і французи у 1922 р. поділили спірні землі між собою, але обидві частини вважалися підмандатними територіями Ліги націй.
Площа Французького (Східного) Камеруну становила понад 432,5 тис. км2, а британці володіли Західним Камеруном — двома вузькими смугами земель уздовж кордонів з Нігерією. їхня площа становила 88,4 тис. км2. Проте Південний Камерун, де свого часу німці створили квітучі плантації бананів, шоколадного і кавового дерев, фактично теж належав Великій Британії. Ним керувала британська колоніальна адміністрація Нігерії. Крім того, Північний Камерун теж був включений до складу британської колонії Нігерія.
Камерунка
Друга світова війна майже нічого не змінила в цій ситуації. У 1946 р. обидві частини Камеруну стали підлеглими територіями щойно створеної на зміну Ліги націй Організації Об’єднаних Націй, але керували ними Франція і Велика Британія. Проте, щоб загальмувати розвиток національно-визвольного руху африканців, французи утворили Територіальну асамблею, що діяла при комісарі Франції. До її складу входили не тільки білі, а й африканці. До того ж Французький Камерун мав свого представника у французькому парламенті.
Але ці заходи не зупинили розвиток національно-визвольного опору в країні. Протягом 1948—1960 рр. тут виникло понад 100 політичних організацій, які прагнули до незалежності. Серед них найвпливовішою був Союз народів Камеруну (СНК) — партія, яка вимагала об’єднання французької і британської частин Камеруну і надання йому незалежності. У середині 50-х років XX століття ця партія організувала збройне повстання, яке було придушене колонізаторами.
Нарешті, у 1957 р. Французькому Камеруну було надано статус автономії в межах Французького Співтовариства, а через деякий час Британський Камерун приєднали до британської колонії Нігерія. Але корінні мешканці обох частин країни прагнули до об’єднання.
У 1960 р. Французький Камерун дістав незалежність. Через рік у Британському Камеруні було проведено референдум. Жителі його південної частини висловилися за приєднання до колишнього Французького Камеруну, а мешканці північної частини побажали залишитися у складі Нігерії. Так у 1961 р. на карті Африки з’явилася Федеративна Республіка Камерун (ФРК). Суб’єктами федерації стали дві держави — Східний Камерун (колишня французька колонія) і Західний Камерун (південна частина колишньої британської колонії).
Поступово громадяни ФРК дійшли висновку про необхідність перетворення федерації на єдину державу. Це підтвердив референдум 1972 p., на підставі якого цього ж року була проголошена унітарна республіка — Об’єднана Республіка Камерун. Її президентом став мусульманин Ахмад Ахіджо, а пост першого прем’єр-міністра одержав християнин Поль Бійє.
Президент країни почав правити дуже авторитарно. Його партія панувала у всіх сферах життя. Вибори президента і парламенту проводилися формально, без будь-якої альтернативи. Тому в країні, особливо на заході Камеруну, де здебільшого жило англомовне і християнське населення, почали утворюватися підпільні опозиційні угруповання.
У 1982 р. Ахіджо під тиском французького уряду передав свої повноваження Полю Бійє, а через рік організував заколот проти свого наступника. Про його наміри президент довідався своєчасно і наказав заарештувати Бійє і двох його найближчих воєнних радників. Організатор заколоту втік до Франції, а його прибічники були засуджені до довічного ув’язнення.
На нових виборах у 1984 р. 98,7 % населення підтримали Бійє, але вибори знов були безальтернативними, бо президент виступав проти багатопартійної політичної системи. Опозиція залишалася в підпіллі, а засоби масової інформації перебували під наглядом цензури. Уряд не звертав уваги на політичні настрої громадян. Щоб довести всьому світові, що Камерун є не об’єднаною, а єдиною державою, він перейменував її на Республіку Камерун.
Невдовзі це призвело до нового потрясіння. У квітні 1984 р. республіканська гвардія, серед офіцерів якої було чимало прибічників Ахіджо, спробувала здійснити воєнний переворот. Ця спроба була приборкана вірними президенту військами, а 46 учасників заколоту були страчені.
Нарешті масові демонстрації і сутички прибічників демократичних перетворень із силами безпеки примусили Бійє провести деякі реформи. Дещо пом’якшала цензура. Було дозволено створювати політичні організації.
У 1992 р. відбулися перші президентські і парламентські вибори, в яких взяли участь 32 партії. Перемогу знову здобув Бійє, але його основний суперник Фру Нді оголосив вибори недійсними і наполягав на власній перемозі. Він скористався свідченнями американських наглядачів за ходом виборчої кампанії, які виявили багато порушень. Втім, Верховний суд Камеруну визнав результати виборів правомірними. Це спровокувало масові виступи прибічників Фру Нді. Лідер опозиції та його найближче оточення опинилися під домашнім арештом, а в Південно-Західній провінції було введено надзвичайний стан терміном на три місяці.
Відтоді політичний неспокій залишається характерною рисою Камеруну, хоча кривавих форм він досі ніколи не набирав. Проте правлячий режим стає дедалі більш корумпованим і авторитарним. Термін президентського правління збільшено з п’яти до семи років, а Бійє, який знову здобув перемогу на виборах 1997 p., досі править державою.
Форма правління в сучасному Камеруні вважається республіканською. Головою держави є президент, а законодавчий орган називається Національними зборами.
У центрі Яунде
Столиця країни — Яунде. Вона була заснована в 1888 р. як німецький воєнний пост, у 1919 р. стала адміністративним центром Французького Камеруну, а з 1960 перетворилася на столицю незалежної держави. Тут мешкають 800 тис. чоловік.
Республіка входить до зони французького франка і через Центральний банк для країн колишньої Французької Екваторіальної Африки використовує так званий франк КФА — Африканської фінансової спільноти. Саме тому Камерун бере активну участь у тих африканських організаціях, які зорієнтовані на Францію. Крім того, він входить до Митного та економічного союзу Центральної Африки, Організації африканської єдності та ООН.
Населення Камеруну налічує 15,4 млн чоловік. Тут живуть понад 130 різних етнічних груп — бамілеке, кірді, фулані, фанг, дуала, фульбе та інші. Вони належать до різноманітних мовних груп. Саме тому офіційними мовами в державі вважаються французька та англійська, хоча використовуються десятки африканських мов і діалектів.
Більшість населення здавна віддає перевагу світовим релігіям. Серед мешканців Камеруну 35 % — католики, 18 — протестанти, 20 % — мусульмани. Інші сповідують різні африканські вірування.
У лісових хащах Камеруну живе найцікавіший народ нашої планети — пігмеї. Зріст дорослого чоловіка-пігмея не перевищує 160 см. Цей народ досі живе так, як жили наші примітивні предки. Пігмеї будують у глибині тропічних лісів з гілок і листя круглі домівки, а годуються мисливством та збиранням плодів, пташиних яєць і навіть гусениць. Пігмеїв вважають найдавнішими жителями камерунських земель. На жаль, цей цікавий народ поступово вимирає. Нині кількість пігмеїв скоротилася до декількох десятків тисяч.
У релігійному та соціальному відношенні країна нібито поділена на дві частини. Народи півдня та заходу перебувають під сильним впливом християнства і запозичили у призвичаєних європейських колонізаторів орієнтування на світовий ринок. Тому ці регіони розвинені економічно й урбанізовані. А мешканці півночі здебільшого сповідують іслам і зберігають традиційний спосіб життя.
Економіка держави досі перебуває під сильним впливом деяких європейських держав. У 1995 р. Камерун став повноправним членом Співдружності, яку очолює Велика Британія. При цьому він зберіг тісні стосунки з Францією, особливо у воєнній галузі.
У надрах Камеруну знайдено різноманітні корисні копалини. Тут існують великі родовища бокситів, другі за обсягами в Африці після Гвінейської Республіки. До найбільших у світі належить і родовище силікату алюмінію — кіаніту, яке розташоване поблизу м. Дуала. Є також залізна, олов’яна, титанова руди, мідь, вольфрам, зустрічаються золотоносні піски, ведуться пошуки урану. На узбережжі знайдено запаси нафти і природного газу. Існують також великі запаси мармуру та іншого цінного будівельного каміння. Однак видобувна промисловість поки що становить лише 20 % валового продукту.
Камерун вважається аграрною країною. У сільському господарстві тут працює понад 70 % населення. Воно повністю забезпечує потребу держави у продуктах харчування. Крім того, сільськогосподарська продукція експортується. Вона становить 40 % експортних надходжень до країни. Основні продовольчі культури — маніок, банани, таро і кукурудза. У північних районах вирощують просо і сорго. Частина селян спеціалізується на вирощуванні суто експортних культур — шоколадного дерева, бананів і бавовнику. В західних провінціях існують великі плантації олійної пальми, каучуконосів, чаю і бананів.
Деякі племена, що живуть у Камеруні, використовують цікаві способи будування осель. Народ музгу, що мешкає на лівому березі річки Логоне, виліплює з глини куполоподібну будівлю з димовим отвором нагорі, яке нагадує великий глечик. Щоб стіни оселі не розмивало дощами, на них роблять жолоби, які утворюють красиві візерунки. Геометричним орнаментом прикрашено стіни і всередині домівки, але там їх роблять виключно для краси.
Серед невеликої кількості промислових підприємств Камеруну найпотужнішим вважається алюмінієвий завод у місті Едеа. Він працює на сировині, що завозять з Гвінеї, а вся його продукція відправляється на експорт. Крім того, діє нафтопереробний завод у Лімбі, целюлозно-паперовий комбінат, текстильні і взуттєві фабрики.
Камерунське селище
Камерун — дуже приваблива для туристів країна. Іноземні гості знайомляться тут з цікавими звичаями різних африканських народів, відвідують численні музеї та пам’ятки культури і мистецтва, милуються чарівною природою, екзотичними африканськими тваринами.
Вожді бамілеке у традиційному одязі
Відомий Камерун і своїми пляжами. Особливо знамениті багатокілометрові сніжо-білі пляжі Крібі, тут знайдено скупчення цілющих вулканічних солей з унікальним складом мікроелементів. Тому в недалекому майбутньому на цих територіях планують створити курорт.
Для залучення туристів у Камеруні влаштовують яскраві видовища, присвячені святковим подіям. Під час священного для мусульман свята Рамадан гостей приваблюють яскраві богослужіння і кінні процесії. На святі Табаскі на вулицях з’являються «марабути», що ворожать на майбутнє. А в травні в Маруа щорічно відбувається величезне національне фольклорне свято, на якому можна побачити культурні традиції багатьох народів країни. Але особливо відомим є знаменитий забіг на гору Камерун, який вважається найважчим атлетичним змаганням Чорного континенту.
На жаль, у Камеруні живі сепаратистські тенденції, тому політична ситуація може погіршитися. Ще в 1990 р. спостерігалися протести проти унітарності держави. Лунали голоси щодо повернення федеративного устрою. У 1993 р. з такими лозунгами пройшов мітинг у столиці південно-західної провінції Буеа. Справа в тім, що протягом усього періоду незалежності домінуючу роль у житті держави відігравав Східний Камерун, що колись належав Франції. Жителі колишніх англійських територій незадоволені тим, що панівну роль в усіх сферах життя країни відіграють представники франкомовної частини населення. Внаслідок цього Південний Камерун має тяжіння до автономії і навіть повного відокремлення від держави. У 1995 р. політичні організації цього регіону навіть звернулися в ООН з пропозицією про створення незалежної Республіки Південний Камерун. Того ж року Національна рада Південного Камеруну подала заявку про вступ до Співдружності, яку очолює Велика Британія. Таким чином, важко сказати про подальшу долю Камеруну. Чи переважать у ньому мир, спокій і добробут, чи країна спалахне вогнем або розділиться на окремі частини, а потім народ тривалий час буде страждати від необачної політики своїх керівників.
Велика мечеть Ламідо в місті Нгаоундере