Найпопулярнішим транспортом у мешканців Кабо-Верде є пароплав. Адже по землі тут далеко не заїдеш, ця країна острівна. Вона раніше так і називалася — Острови Зеленого Мису (однаково з архіпелагом, де розташована). Ці місця здавна приваблювали мандрівників та шукачів пригод. Нині їм теж є де розгорнутися — з десяти відносно великих і п’ятнадцяти маленьких островів, що складають країну, заселено тільки дев’ять. Причому якщо ти побував на одному острові, то не можеш стверджувати, що бачив країну Кабо-Верде, бо кожен її острів унікальний за природою та ландшафтом.
прапор Кабо-Верде
Острови Зеленого Мису лежать в Атлантичному океані за 50 км від західного узбережжя Африки. Архіпелаг має вулканічне походження, але тільки вулкан Фогу (2829 м) на однойменному острові запитується в списку діючих і не хоче «впадати в довгу сплячку». Острів Фогу весь чорний — і пісок, і скелі. Так його «пофарбував» вулкан, останнє виверження якого було в 1995 р. На острові то тут, то там можна побачити сліди вулканічної діяльності. Місцеві жителі роблять бізнес на цікавості іноземців — тут непогано розвинена сфера обслуговування. Туристичні компанії організовують підйом до кратерів вулкану, але найбільш затяті мандрівники підкоряють Фогу самотужки. Мешканці острова попереджають сміливців, що робити це краще в ранкові часи, бо вдень чорні схили вулкану нестерпно розжарюються.
мапа Кабо-Верде
Гірський рельєф мають також острови Сантьягу, Сан-Вінсенті й Сан-Ніколу. Острів Сантьягу, де розташована столиця країни Прая, є найбільшим за площею (992 км2 при загальній площі 4033 км2) і за населенням (тут мешкають 82 тис. з 401 тис. чоловік). А ось найбільший міжнародний аеропорт розмістився на острові Сал. Багатьом відвідувачам цей острів нагадує пустелю чи напівпустелю — бідна рослинність (переважно кущі-колючки), спекота, нестача опадів... Аеропорт вдихнув у нього життя — з’явилися готелі, ресторани, «причепурилися пляжі». Корінних мешканців країни на цьому острові небагато. Тут живуть переважно туристи, які чекають на свої рейси та розглядають місцевість.
Одне з поселень Кабо-Верде на узбережжі Атлантичного океану
На острові Майу, навпаки, гостей не дуже багато, зате жителі країни його поважають — тут добре розвинене сільське господарство, найбільшою є площа орних земель. Гарними пляжами славляться острови Сан-Ніколу та Боавішта. Золотистий пісок і лазурне море на них поєднується з пристрастю високих скель і спокоєм рівнинного ландшафту. Боавішта особливо приваблює любителів дикого відпочинку. Найбільш мальовничим і цікавим островом країни визнано Сан-Антан. Відвідувачам подобається міні-сафарі на джипах або велосипедах, піші прогулянки його зеленими пагорбами. М'який клімат країни — більшу частину року тут тепло та сухо — якнайкраще сприяє відпочинку. Кількість опадів залежить від конкретного місця: якщо на рівнинних островах дощі бувають рідко і в невеликій кількості, то в горах трапляються дуже сильні зливи.
Характерною особливістю фауни Островів Зеленого Мису (до приходу європейців) була повна відсутність будь-яких ссавців. Це при розмаїтті птахів, плазунів та морських жителів в узбережних водах. Ссавців завезли португальці. Досить добре прижилася тут домашня худоба, а особливо сподобалося мавпам, котрі на деяких островах вже давно почуваються, як удома, і не підозрюють, що вони — зовсім не корінне населення цих земель.
готель Кріула
Усі назви в цій африканській країні на диво звичні для європейського вуха. Справа в тому, що імена островам, горам, протокам давали португальці, обживаючи цей архіпелаг, відкритий ними в середині XV ст. Тоді він був незаселений. Наприкінці століття на узбережжях островів виросли португальські поселення. Згодом архіпелаг відійшов до Іспанії, а в 1640 р. став колонією Португалії. З одного боку, ці землі були не дуже привабливими — тут практично немає корисних копалин, природні умови далеко не скрізь сприяють веденню сільського господарства, до того ж діючий вулкан близенько. Але всі ці «недоліки» перекривалися одним значним плюсом: архіпелаг розташований на перехресті морських торгових шляхів. Повз цей ласий шматок португальці пройти не могли.
острів Боа Вішта
За часів активної работоргівлі на Гвінейському узбережжі (XVII—XVIII ст.) Острови Зеленого Мису були важливою перевалочною базою, звідки рабів відправляли до Європи та Америки. Коли продаж «живого товару» було заборонено, зросло значення архіпелагу як транспортного вузла на перехресті міжнародних комунікацій. Тут зупинялися кораблі, що йшли з Європи до Азії. Заборона работоргівлі спонукала володарів острівних земель шукати інші способи заробітку — в Кабо-Верде почало розвиватися сільське господарство. На плантаціях працювали колишні раби, вирощуючи (вже за гроші) каву, цукрову тростину, кукурудзу, бавовну.
острів Сан-Вінсенте
До 1879 р. територія сучасної Кабо-Верде і португальська Гвінея (нинішня Гвінея-Бісау) були єдиною колонією. З 1951 р. Острови Зеленого Мису стали «заморською територією» Португалії, а в 1975 р. здобули незалежність й дістали назву Кабо-Верде. Ще за колоніальних часів склалася Африканська партія незалежності Гвінеї та Островів Зеленого Мису. Ставши самостійними, ці країни підтримували тісні стосунки, навіть йшлося про їхнє об’єднання. Але після військового перевороту у Гвінеї-Бісау (1980) керівництво Кабо-Верде рішуче відкинуло цю перспективу. І острівна країна почала розвиватися цілком автономно, без мрій про «приєднання» до материка. В 1992 р. ця республіка на чолі з президентом перейшла до багатопартійної системи, обравши шлях демократичного розвитку. В 1996 р. Кабо-Верде стала одним із засновників Товариства португаломовних країн.
острів Сантьягу
Кабо-Верде не може похвалитися покладами корисних копалин, проте її географічне положення приносить значну кількість грошей до казни. Аеродроми й порти островів є транзитними центрами обслуговування іноземних літаків та кораблів. Аеропорт на о. Сал використовують для перевезення вантажу європейські та американські авіакомпанії. Поступово зростає й об’єм морських перевезень через порт Кабо-Верде. Особливе значення мають порти Прая та Манделу, які нещодавно були модернізовані, тепер там цілком сучасний сервіс.
Країна імпортує значну частину харчових продуктів, хоча її жителі й вирощують кукурудзу, фрукти, цукрову тростину, бобові, кавове дерево та ін. Ведення сільського господарства можливе не на всіх островах, на рівнинах воно ускладнюється малою кількістю опадів, а в горах зливами, що вимивають родючий шар ґрунту. На експорт ідуть кава, цукрова тростина, банани. Але більшу частину експорту забезпечують дари океану — омари, риба, лангусти.
острів Сан-Ніколау
Кабо-Верде — це знахідка для любителів підводного плавання, підводної фотографії, спортивного рибальства. Коралові рифи з численними мешканцями, підводні печери та лабіринти ваблять до себе всіх любителів океанських красот. У період міграції до берегів архіпелагу припливають стада китів, які достатньо близько підпускають людей до себе, а також з’являються косяки океанських риб. У 2000 р. тут було зареєстровано шість світових рекордів щодо розмірів та ваги виловленої риби.
У Кабо-Верде мешкають в основному мулати — люди змішаного африкансько-європейського походження. Кожен з населених островів має власні традиції, культурні особливості та варіації (діалекти) найпоширенішої в країні креольської мови (державною є португальська).
Через недостатні природні запаси, слабку промисловість та обмежені можливості сільського господарства багато мешканців Кабо-Верде виїжджають за кордон на заробітки. В останні роки потік трудових іммігрантів трохи зменшився. Зате поступово збільшується кількість туристів, які охоче міняють валюту на кабо-вердівські ескудо та щедро витрачають їх на островах, роблячи свій внесок у розвиток цієї екзотичної країни.
острів Майу