Республіка Узбекистан, тобто «країна узбеків», розташована в центрі Середньої Азії. Це дуже давня держава. Її площа становить 447,4 тис. км2. На заході, півночі і північному сході вона межує з Казахстаном, на сході з Киргизстаном, на південному сході з Таджикистаном, на півдні з Афганістаном, на південному сході та на сході з Туркменією.
прапор Узбекистану
Більша частина території країни розташована на Туранській низині, значну частину якої займає пустеля Кизилкум. На північному сході й на півдні височать передгір’я та відроги гірської системи Тянь-Шаню та Паміро-Алаю. Висоти найбільших вершин цих гір перевищують 4643 м. Між ними лежать квітучі долини: Ферганська, Зеравшанська, Чирик-Ангренська та ін.
мапа Узбекистану
Узбекистан на світовій мапі
Клімат Узбекистану різко континентальний і посушливий. Середні температури липня тут — від +26° С на півночі до +32° С на півдні. У січні температури коливаються від —10° С на північному заході до +3° С на південному сході. Кількість опадів протягом року досить нерівномірна. Якщо в пустелі та на рівнинах вона становить лише 80—90 мм за рік, то у горах вона сягає 1000 мм.
Головними річками Узбекистану вважаються Амудар’я і Сирдар’я. Колись обидві вони впадали в Аральське море. Але нині вода Сирдар’ї повністю використовується для зрошення сільськогосподарських культур та інших господарських потреб і до моря-озера не доходить. У посушливі періоди Амудар’я теж не доходить до свого гирла, гублячи свої води в пісках пустелі. Втім, деякі ділянки цих річок є судноплавними. На тих ділянках створено кілька штучних озер-водосховищ.
Корабель пустелі поряд з юртою
На рівнинах переважає пустельна рослинність. У Кизилкумах у великій кількості ростуть саксаул та піщана осока. Для гірської місцевості характерні луки, ліси та степи. Деякі куточки Узбекистану є пам’ятками природи. Таким є Чаткальський заповідник, створений для охорони ландшафтів Чаткальського хребта. Тут на висоті понад чотири тисячі метрів збереглися густі ліси з арчі та волоського горіха, мальовничі альпійські луки. А взагалі в республіці створено 10 заповідників, у тому числі Народний парк Узбекистану.
Узбекистан має дуже давню і складну історію. Вже у VIII ст. до н. е. тут існували давні і впливові в тогочасному світі держави Бактрія, Хорезм, Согдіана, Парфія. У VI — IV ст. до н. е. ці землі були завойовані персами і довгий час підкорялися владі персидської династії Ахеменідів. Коли останній цар із цієї династії, Дарій III, загинув у боротьбі з військами Александра Македонського, вони мусили підкоритися новим завойовникам. Коли зі смертю Александра його величезна імперія була розшматована на частини його спадкоємцями, землі Узбекистану дісталися одному діадоху Селевку. Із занепадом династії Селевкідів зі складу їхньої держави відокремилося Греко-Бактрійське царство, яке проіснувало приблизно з 250 по 130 рр. до н. е. Відтоді аж до VIII ст. н. е. тут існувало кілька держав — Канпой, Фергана, Кушанське царство, Тюркський каганат та інші. Усі вони з часом занепали і стали частиною могутнього Арабського халіфату, утвореного самим пророком Мухаммедом.
Старовинна Бухара
Віддалені нащадки засновника ісламу Аббасиди не спромоглися утримати державу такою, якою вона була за часів Мухаммеда та його прямих спадкоємців Омеядів. Частина територій відокремилася від халіфату. Серед них були і землі сучасного Узбекистану, на теренах якого у 819 р. утворилася нова держава Мавераннахр. Протягом IX — XIII ст. нею правили династії Саманідів, Караханідів та Хорезм-шахи. Останній з Хорезмшахів, Мухаммед, через свою невдалу політику та боягузтво призвів до завоювання країни військами Чингісхана. Квітучі міста Мавераннахра Самарканд, Баміан та інші були зрівняні з землею. Втім, через століття відбудований Самарканд став центром могутньої імперії Тимурідів. Його правитель Тимур (Тамерлан) завоював багато могутніх східних держав і погрожував навіть європейським володарям. З його смертю в 1405 р. сини великого завойовника почали боротьбу за владу. Відтоді на землях поблизу Сирдар’ї та Амудар’ї з’явилися дві держави: Хорасанське царство з центром у Гераті і Мавераннахр зі столицею в Самарканді, який на той час був відомим на весь світ культурним центром Середньої Азії. У Самарканді правив онук Тимура — вчений цар-астроном і просвітитель Улугбек. На жаль, у 1449 р. його вбили за наказом власного сина Абдуллатіфа. Той недовго протримався на троні. Його наступником став засновник нової династії Шейбанідів, Мухаммед Шейбані, який походив з узбеків. Його нащадок Абдулла-хан II, який правив наприкінці XVI ст., спромігся стати ханом усіх узбеків. Але відразу після його смерті, в 1599 р. давній Мавераннахр захопили нащадки астраханських ханів Джаніди, які до того правили у Бухарі. Самарканд та інші узбецькі землі ввійшли до складу Бухарського і Хівинського ханств. На початку XVIII ст. зі складу першого з них відокремилося Кокандське ханство.
Російська імперія, яка прагнула встановити своє панування у Середній та Центральній Азії, приєднала у 60—70 рр. XIX ст. до себе Самаркандську, Сирдар’їнську області та частину Фергани. Перебіг подій, викликаний Жовтневою революцією 1917 р., привів до утворення у 1924 р. Узбецької Радянської Соціалістичної Республіки. Під час демократичних змін у СРСР узбеки за прикладом інших народів останньої у світі імперії теж спрямували свої зусилля на досягнення незалежності.
У серпні 1991 р. був прийнятий Закон про державну незалежність Узбекистану, а 8 грудня 1992 р. молода держава затвердила Конституцію, яка проголосила Узбекистан президентською республікою. Її головою є президент, а органом законодавчої влади — однопалатний парламент, який називається Олій Мажліс. До складу країни входить Каркалпакська автономна республіка, яка має свої органи самоврядування.
Нині в Узбекистані мешкають 25 млн жителів. Переважну більшість у цій багатонаціональній країні становлять узбеки — 56,6 %. Поряд з ними проживають близько 2 млн каракалпаків, а також росіяни, татари, казахи, таджики, корейці та ін. Більшість віруючих належить до мусульман-суннітів, які, на відміну від мусульман-шиїтів, визнають сунну, або сукупність переказів про вчинки та висловлювання пророка Мухаммеда.
Ансамбль меморіально-культових будівель Шах-і-Зінда в Самарканді
Офіційною мовою у державі є узбецька.
Грошова одиниця в Узбекистані називається сум.
Столиця держави — Ташкент, де мешкають понад 2 млн жителів. До інших великих міст Узбекистану належать дуже давні Бухара, Самарканд, Ургенч, Коканд, а також столиця Каракалпакстану — Нукус. Ташкент вважається одним із найкрасивіших міст Середньої Азії. Він відомий ще з IV—V ст. до н. е. Але, на жаль, давніх пам’яток архітектури тут збереглося не дуже багато. Місто знаходиться у зоні катастрофічних землетрусів. Особливо сильний землетрус відбувся в 1966 році. Тоді старовинні будівлі Ташкента дуже постраждали, і місто було заново відбудовано протягом 60—70-х рр. минулого століття.
Будівля Олій Мажліса Республіки Узбекистан
Надра Узбекистану багаті на корисні копалини. Тут видобувають мідь, срібло, золото, свинець, цинк, вольфрам, залізо тощо. Є великі запаси природного газу, сірки, озокериту, кухонної солі. До провідних галузей обробної промисловості належить виробництво азотних і фосфорних добрив, хімічного волокна, пластмас. Успішно розвивається машинобудування, здебільшого сільськогосподарське, а також електротехнічна, радіоелектронна, авіаційна промисловість, приладобудування, виробництво хімічного і нафтового обладнання. У легкій промисловості переважають бавовноочисні, бавовнопаперові, шовкові, харчосмакові виробництва.
Чарвакське водосховище
З давніх часів існувала легенда: якщо порушити спокій останків Тимура, похованого в Гур-Емірі, то на свободу вийде жахливий дух війни, втілений в особі жорстокого правителя Самарканда. Тоді на землі почнеться кривава війна, якої ще не знало людство, і вона триватиме, доки кістки великого завойовника не будуть знов поховані. Так сталося, що наприкінці 30-х рр. минулого століття радянські вчені вирішили дослідити поховання Тимура. Могила була відкрита, і невдовзі почалася Друга світова війна. Тривалий час учені працювали, щоб відновити справжній вигляд завойовника. Після реконструкції кістки знову поклали на старе місце і прикрили важкою плитою з чорного нефриту. Невдовзі відбулося святкування перемоги над нацизмом
Жіноча фігурка з вапняку із Бактрії, поч. 2-го тис. до н.е.
Щоб виростити в Узбекистані з його посушливим кліматом будь-які культурні рослини, треба використовувати поливне землеробство. Перевага віддається таким сільськогосподарським культурам, як бавовник, тютюн і деякі олійні культури, наприклад сезам або кунжут. Крім того, вирощується багато рису, кукурудзи, джугару та інших зернових культур. У долинах розвинені плодівництво, виноградарство, овочівництво, вирощування баштанницьких культур, особливо знаменитих динь, найкращих за смаковими якостями у світі.
У скотарстві чільне місце належить вівчарству, молочно-м’ясному скотарству, розведенню коней та верблюдів. Певна увага приділяється шовківництву. В Узбекистані успішно розводять тутового шовкопряда — метелика, з коконів якого одержують нитки для натурального шовку.
Значну частину своєї продукції держава експортує. Певні прибутки вона має від продажу за кордон природного газу, машин, обладнання, шовку-сирцю, вовни, каракулю, тканин, овочів, фруктів, винограду тощо.
Мавзолей Саманідів у Бухарі, столиці їхньої держави
Дуже цікавий Узбекистан і для туризму. У Самарканді збереглося багато архітектурних пам’яток світового значення. Серед них знаменитий мавзолей мусульманських святих Шах-і-Зінда, усипальниця Тимура та його нащадків Гур-Емір. А «шляхетну Бухару» — саме так у давнину називали це місто — взагалі можна вважати містом-музеєм. Усі ці ансамблі справляють незабутнє враження і завжди приваблюють прихильників давньої мусульманської культури.
Обсерваторія Улугбека в Самарканді