Вікторія та Джордж, Альберт та Едуард — ці імена для жителів Уганди особливі. Ні, вони не називають так своїх дітей, для них це перш за все імена озер, що повністю компенсують відсутність на цих східноафриканських землях морського узбережжя. Уганда — країна озер, мальовничих гір та стрімких річок. Саме тут бере початок один з витоків Нілу — Вікторія-Ніл. Це країна засніжених вершин біля самісінького екватора. Країна, де в лісах мешкає багато диких мавп. Країна, де запросто збирають по два врожаї на рік, не знаючи засух.
прапор Уганди
Скільки врожаїв мали давні мешканці цих місць, невідомо. Бантумовні землероби переселилися на територію сучасної Уганди, яка охоплює площу у 241 тис. км2, у середині І тисячоліття до н. е. (а перші збирачі та мисливці жили тут за 50 тис. років до н. е.), через кілька століть сюди мігрували й кочовики-скотарі. Поступово тут утворилися держави Буньоро, Анколе, Торо, Бусьога та могутня Буганда. В середині XIX ст. араби почали купувати в цих районах слонову кістку та обертати населення в іслам.
Уганда на мапі світу
мапа Уганди
Через те що англійці підтримували бугандійських протестантів, останні й нині мають найбільший політичний вплив в Уганді. Протестантами є 30 % населення країни, 26 % становлять католики та 7 % — мусульмани. Але в Уганді діє негласне правило: хоч би ким би ти був, маєш поважати традиційні місцеві вірування і можеш здійснювати народні обряди. Часто навіть християни беруть участь у ритуалах, пов’язаних з відправленням древніх язичницьких культів. Угандійське суспільство і в іншому зберегло повагу до традиційних цінностей. Почесним обов’язком для угандійця є турбота про свою велику сім’ю. Чотири дитини — тут зовсім небагато. Більшість жителів, як і раніше, не визнає рівності чоловіків і жінок і вважає, що кілька дружин у заможного чоловіка — цілком нормальне явище.
Європейці цікавилися цими територіями, шукаючи витоки Нілу. В кінці XIX ст. сюди прийшли англійські місіонери-протестанти та французи-католики. Проповіді кожних знайшли відгуки в серцях населення, і при дворі правителя Буганди почали активно суперничати католицьке, мусульманське та протестантське угруповання. Релігія стала важливим фактором у політичному житті країни.
Так позначено екватор
У 1894 р. Уганда (до складу якої увійшли Буганда, Буньоро, Анколе, Торо, Бусьога) стала протекторатом Британії. З усіх держав Буганда мала привілейоване становище, з її вождями було підписано найбільш вигідні договори. За часів Першої світової війни активізувалися угандійські політичні угруповання, які вимагали поліпшити становище африканців. У 1962 р. Уганда стала незалежною республікою у складі Британської Співдружності, згодом відокремилася від англійців остаточно. Постійні сутички за владу, зміна конституцій, введення в країні надзвичайного стану — таким було життя в 1960-ті роки. Наступне десятиліття ознаменувалося воєнною диктатурою з усіма притаманними їй атрибутами — репресіями, секретною поліцією, доносами. Економіка країни деградувала, інфляція зростала, місцеві гроші — угандійський шилінг — знецінювалися. Диктатор Амін проголосив себе довічним президентом, вигнав з країни ізраїльтян та індійців. А в 1978 р. його армія вдерлася в Танзанію, захопивши частину її території. Війська Танзанії разом із загонами угандійської опозиції витіснили незваних гостей зі своєї країни та остаточно розбили їх на території Уганди. Після падіння диктатури почався перехідний період, що теж був насичений збройною боротьбою за владу, вибухами громадянських війн, міжусобних конфліктів у різних куточках країни. Все це гальмувало економічні реформи. Відродження економіки та поновлення нормального життя почалося в 1990-х роках. Значну допомогу надали іноземні донори. Уганда — член ООН, Організації африканської єдності, Співдружності, очолюваної Британією, та інших організацій.
Каскад водоспадів на річці Вікторія-Ніл
Головним заняттям 23-мільйонного населення Уганди є сільське господарство «на чолі» з мотикою, без використання механізмів, а головною експортною культурою — кава, яку ніяк не можуть випередити чай, тютюн і бавовник. Проте частка кави в експорті знизилася, через появу в кінці 1990-х років нових його статей — золота й риби. Уряд вкладає інвестиції у створення ринку зерна, бобових, кунжуту, какао й ванілі, а також відроджує видобування мідної руди. Промисловість країни зайнята в основному переробкою сировини. У 1990-х роках, коли на більшості території стало спокійно, почав відроджуватися й туризм, було приведено до ладу занедбані заповідники. Туристів приваблює виток Нілу, який вже не треба шукати роками, національні парки Рувензорі та Кабарага зі знаменитим водоспадом, а також місце поховання останніх королів Буганди в Кампалі, столиці країни. Це місто було засноване на узбережжі озера Вікторія в 1890 р. як невеличка фортеця. Нині тут мешкають 773 тис. жителів. Серед пам’яток столиці собор Рубага, Музей Уганди, Національний театр, Центр археологічних досліджень.
Угандійське сільське поселення
Відвідувачі почуваються в країні комфортно, адже тут рідко буває вище +29° С. Хоча Уганда розташована на екваторі, спеку пом’якшують значні висоти над рівнем моря та вплив великих озер.
найбільше озеро Африки Вікторія
Розпізнати освіченого угандійця дуже просто, варто лише звернутися до нього державною англійською мовою. Нею говорять лише ті мешканці країни, в біографії яких є шкільні роки. Більш поширена мова суахілі, а взагалі населення говорить мовою своєї етнічної групи (таких груп нараховується до 35). Взагалі кількість охочих навчатися набагато більша за кількість шкільних місць. Держава у 1997 р. фінансувала програму, за якою в кожній сім’ї четверо дітей могли б отримати початкову освіту. Але більше половини випускників початкових шкіл не мають змоги продовжити навчання хоча б у середніх школах.
національний парк Рувензорі
Майже з усіх боків Уганду, розташовану на Східно-Африканському плоскогір’ї, обступають гірські масиви. Уздовж західних кордонів простяглися наймогутніші гори Рувензорі (з найвищою точкою Маргерита — 5109м). Розташовані майже на екваторі, вони дивують відвідувачів своїми сніговими вершинами. На схилах угандійських гір залишилися тропічні ліси, де мешкають шимпанзе, рідкісні гірські горили та інші мавпи, а більша частина території вкрита саваною, де можна зустріти зебру, антилопу, різних хижаків. В озерних районах водяться слони, бегемоти, буйволи, крокодили. Звертає на себе увагу найбільше озеро Африки Вікторія, а також Альберт, Едуард, Джордж на заході, Кьога, Кваніа в центрі та Бісіна й Опета на сході.
Столиця Уганди — Кампала
В Уганді багато незвичайних рослин, які цікаві не тільки екзотичним виглядом, а й своїми назвами, що говорять самі за себе. Так, у лісах росте червоне (кайя) та фіалкове дерево (рінорея). В савані — масляне дерево (горіх бассія, ядра плодів якого вміщують до 50 % жиру), «ковбасне» дерево (кігелія), назване так за форму плодів, та залізне дерево (лофіра) з глянцевим смарагдовим листям. Цікаві також гіллясті дерева ланнеа з червоним листями та корою, схожою на крокодилову шкіру, «африканський бузок» лонхокарпус, а також височенна «слонова» трава із жорстким листям.
Водоспад Кабарага
Угандійський уряд посилено бореться з європейськими назвами озер, замінюючи їх на африканські. Але навіть корінні мешканці, не кажучи вже про відвідувачів, чомусь говорять «озеро Альберт» (а не Мобуту-Сесе-Секо) та «озеро Едуард» (а не Іді-Амін-Дада). Можливо, справа в духах озер, про яких існує багато легенд, — ці істоти самі вирішують, яку назву матимуть їхні володіння, тому перейменування, на які вони не давали згоди, не приживаються.
озеро Альберт