Усього тринадцять кілометрів Гібралтарської протоки — і починається Африка, точніше Марокко, загадкове й непередбачене, ніби лукавий чаклун із арабських казок. Воно червоне, з відблиском теракоту, сніжно-біле, зелене, синє і жовте. А захід сонця тут золотий. Марокко вміло заплутує незнайомця, і не знаєш, чого чекати далі, яким кольором зустріне наступне місто, що побачиш за поворотом — глиняні будинки або розкішні палаци, джип на перехресті або верблюда, пам’ятки давнини або цілком сучасний бутик... А можливо, й кобру, що танцює під дудку або трохи лякливу жінку в чадрі. Тут можна відчути себе могутнім правителем із казок «Тисяча й однієї ночі» або бідним подорожанином. Країна обдасть морськими хвилями, а потім збентежить монументальними пісками Сахари, або запросить... на гірськолижний курорт. От і спробуй тут щось передбачити.
прапор Марокко
Марокко, розташоване на північному сході Африканського континенту, впритул наближене до Європи. Через нешироку Гібралтарську протоку воно з цікавістю дивиться на Старий Світ, але робить все по-своєму. Воно говорить дивною марокканською мовою, що являє собою суміш французької і арабської, проте вільно може звернутися й чистою французькою, яка тим дивніше звучить в оточенні древніх мінаретів. Країна омивається Атлантичним океаном та Середземним морем. Було б дивно, якщо б ці землі, розташовані на перехресті різних світів, не зацікавили іноземців.
мапа Марокко
Корінним населенням цих місць є бербери, які жили тут ще в V—IV тисячолітті до н. е. У І тис. до н. е. на узбережжі розселилися фінікійці, які сильно вплинули на берберську мову та культуру. На початку І тисячоліття н. е. північна частина Марокко потрапила під владу Римської імперії, а згодом — візантійців. У VII ст. на марокканській території про себе заявили араби, які ісламізували берберів. Араби називали ці землі «країною далекого заходу» або більш поетично — «краєм золотого заходу сонця».
Руїни стародавнього міста Волюбіліса
Єдине марокканське королівство в межах, більш-менш наближених до сьогоднішніх (нині країна має площу 446 тис. км2), народилося в XI ст. й жило під керівництвом берберських династій. Період до XV ст. є золотим віком берберської архітектури, яка і тепер зачаровує мандрівника. В цей час корінне населення стало все частіше чути незвичні для нього європейські мови. Саме завдяки іноземцям країна й отримала нинішнє ім’я, адже вони вимовляли назву міста Марракеш як «Марокко». У XV ст. португальці побудували на атлантичному узбережжі Касабланку, на місці якої свого часу були поселення корсарів, котрі грабували кораблі. У XV—XVI ст. Іспанія і Португалія володіли марокканським узбережжям, але протекторат над країною (у 1912 р.) встановила Франція, і лише невеликі території на півночі опинилися під іспанською владою. В 1956 р. з’явився привід переробляти світові карти, адже Африка поповнилася новою державою, за якою так і закріпилася перекручена європейцями назва Марокко. Ця країна тоді ще не знала, що їй судилося втілити мрії багатьох людей про казку, що зустрічі з нею шукатимуть туристи з усього світу.
Стародавні стіни Марракеша
Не обійшлося в біографії новоспеченої держави без конфліктів: мала як і зовнішні (конфлікт навколо Західної Сахари з корінним населенням цих земель та з іспанцями з приводу о. Перихиль), так і внутрішні (страйки невдоволених, переслідування опозиції, порушення прав людини, розквіт контрабанди). Марокко є членом ООН, Організації африканської єдності, Ліги арабських держав та інших організацій.
Касабланка — найбільше місто Марокко
Економіку Марокко значною мірою підтримують високоякісні фосфорити, за експортом яких країна досягла першого місця у світі, велике значення мають також залізна руда, свинець, марганець, цинк та ін. Марокко посідає перше місце серед африканських родичів з вилову сардин, восьминогів і тунцю. Активно працює рибоконсервна промисловість — три чверті виловлених сардин тут же консервуються і відправляються в інші країни як привіт від гостинного Марокко. Експортується також текстиль та вироби зі шкіри.
Марокко інколи називають країною п’яти столиць. Рабат — сучасна політична столиця з мільйонним населенням, де розташована резиденція короля (у країні — конституційна монархія). Однак «королівськими столицями» з розкішними резиденціями голови держави є ще й міста Фес, Марракеш, Мекнес. Усі вони колись були на чолі марокканських земель і гордо бережуть пам’ять про свій зоряний час. Молодша за них Касабланка, хоч ніколи не мала такого високого офіційного титулу, вже тривалий час є визнаною економічною столицею, найбільшим портом континенту й амбіційним володарем звання «африканського Нью-Йорка».
Весь світ знає й дивовижно солодкі марокканські апельсини. Окрім цитрусових, у країні важливе значення має вирощування овочів та зернових. Однак досі чи не найважливішим фактором у сільському господарстві є погодні умови. Якщо на морському та океанському узбережжі клімат субтропічний, м’який (із теплим літом та дощовою зимою), то в середині країни він стає континентальним (зима тут холодна, а літо набагато спекотніше). В деяких районах трапляються засухи, а в Сахарі, на півдні країни, опадів може не бути кілька років. Температура літом тут набагато вища +40° С, проте зимою може опускатися до +5° С, інколи випадає й сніжок.
На південному сході, у степах Марокко, росте особливий вид ковили — альфа, або еспарто, що дає цінне рослинне волокно, з якого виготовляють високоякісний папір. А кедр атласький (або атлантичний), який росте в горах, високо цінується за свою деревину, що має неповторний аромат.
А в Атлаських горах (висотою до 3800 м), що перетинають країну з південного заходу на північний схід, сніг лежить майже цілий рік і товщина його покрову може сягати шести метрів. Після спекотної Сахари тутешні гірськолижні курорти можуть здатися туристу підступним міражем...
Сільськогосподарські угіддя
Проте Марокко лише задоволено посміхнеться, переконавшись, що вразило ще одного відвідувача. Щорічно сюди приїздять більш як два мільйони чоловік (туризм є одним із найважливіших джерел поповнення державної казни). Вони загоряють на пляжах, грають у сніжки в горах, випробовують себе в Сахарі; мандрують лабіринтами старовинних вуличок у містах, досліджують позбавлені комфорту й блиску селища, де немає гарячої води, зате є неповторний колорит.
Мінарет мечеті Аль-Кутубія
Марокко завжди несподіване навіть для тих, хто багато чув про нього. Його міста ніби розфарбував середньовічний митець, який любив побавитися з кольорами, і численні нові будинки не в змозі «перекрити» старовинний шарм і красу. Маракеш, що в перекладі означає «червоний», виграє всіма його відтінками — від гранатового до теракотового, тут усі будинки витримані в цих тонах, а шестиповерхова будівля є для цього міста справжнім велетнем. Після Маракешу дивним здається і Мекнес, вкритий зеленою черепицею, і Фес, розфарбований синім і голубим. А Касабланка — біла, інакше й бути не може, адже її назва перекладається, як «білий дім».
Хассанська вежа
Марокко сподобалося не тільки туристам, а й режисерам. Ця країна — гарний знімальний майданчик, де природа сама попіклувалася про декорації на будь-який смак. Марокканські землі ідеальні для зйомок кінострічок на біблійні, міфологічні та історичні сюжети. Тут народилися такі відомі фільми, як «Гладіатор», «Ісус із Назарета», «Астерікс і Обелікс: місія Клеопатри», декілька серій про пригоди Джеймса Бонда.
Руїни Chellah, Рабат
Марокко розгортає перед гостями килими своїх ринків, над якими стоїть аромат прянощів, запрошує на солодкий чай або національну страву таджин, щедро показує свої древні скарби і просить віддячити місцевими дирхамами. На численні свята й фестивалі, здається, з’їжджається все марокканське населення, понад 31 млн людей, і цей різнобарвний веселий натовп вражає не менше, ніж архітектурні пам’ятки.
Коли втомлений, але задоволений мандрівник збирається відпочивати, його очам відкривається марокканський золотий захід сонця. А потім... На небі з’являється багряний місяць. Проте його не впіймати на фотоплівку. Як і не передати словами запах марокканської кави, смак марокканських прянощів, колорит марокканських міст.
Казбах Айт-Бен-Хадду на верхньому Атласі