Декілька століть тому європейці, мріючи збагатитися, шукали в Африці не тільки золото, а й слонів. Судячи з того, що сучасний Кот-д’Івуар тоді нарекли Берегом Слонової Кості, цього товару тут було вдосталь. Нині слони майже недоторканні, а країна має іншу назву та інші статті прибутку. Какао-боби та кава, деревина і риба — це лише частина тих багатств, якими щедро наділила країну природа.
прапор Кот-д’Івуару
Кот-д’Івуар — західноафриканська країна, що омивається водами Гвінейської затоки. На її території (322,4 тис км2) мешкають близько 16 млн людей. У строкатому етнічному складі основними є такі групи народностей: аньї-ашанті, кру, манде, сенуфо, дан і гуру. Більшість з них вважають саме своїх пращурів корінним населенням цих країв. Адже здавна на території нинішнього Кот-д’Івуару співіснувало багато різних племен. Серед ранніх державних утворень вирізнялося об’єднання народу аньї (центр — Сакасу) та сенуфо (головне місто — Корого).
мапа Кот-д'Івуару
Кот-д'Івуар на світовій мапі
З XV ст. на цих землях почали свою діяльність європейці (першими були португальці, за ними прийшли іспанці, голландці, англійці). Торгівля слоновою кісткою, а також золотом і прянощами спочатку була основною їхньою справою, а пізніше поступилася більш прибутковій работоргівлі. У XVII ст. на Березі Слонової Кості з’явилися й французькі купці. На початку XX ст. Франція повністю підкорила територію країни, зробивши її своєю колонією. Берег Слонової Кості увійшов до складу Французької Західної Африки. У 1958 р. він отримав статус автономії в складі Французького Товариства, а в 1960 р. була проголошена незалежність держави, що в 1986 р. офіційно змінила назву на Кот-д’Івуар, а державною мовою залишила французьку.
Панорама Ямусукро
Після здобуття незалежності в країні було проведено ряд реформ, що забезпечили стійке зростання економіки. Активно діяла держава й на політичній арені — Кот-д’Івуар зіграв головну роль у створенні Союзу порозуміння та Загальної афро-маврикійської організації. Країна увійшла також до ООН, Організації африканської єдності, Економічної спільноти західноафриканських країн, прийнявши грошовою одиницею франк КФА.
Кот-д’Івуар — одна з найбагатших країн серед колишніх колоній Французької Західної Африки. Ще в колоніальний період Берег Слонової Кості заявив про себе як про значного постачальника на світовий ринок тропічної продукції. І нині утримує ці позиції. На сьогодні Кот-д’Івуар є найбільшим у світі експортером какао-бобів.
Республіка Кот-д’Івуар — країна двох столиць. З 1983 р. цей статус має місто Ямусукро (189 тис. мешканців). Воно відоме в християнському світі найбільш високою церквою, що збудована за зразком базиліки Св. Петра у Ватикані. Але резиденція президента й уряду, дипломатичні представництва залишилися в колишній столиці країни Абіджані (2,5 млн чоловік). Його називають «Парижем Західної Африки». Велич вишуканих соборів (найвідоміший — Сен-Пол Кефідрел, побудований італійськими майстрами й освячений Папою Римським) та свіжість зелених парків єднає його з європейською столицею. Абіджан претендує і на європейський комфорт, принаймні в одному місці — в Отелі Іворі, найкрасивішому готелі Західної Африки. Тут є все, щоб гості почувалися не гірше, ніжу Парижі, — навіть каток зі штучним льодом та художній магазин. Для любителів африканської екзотики Абіджан пропонує великий ринок, де багато виробів народних майстрів, та тропічний ліс на північно-західній околиці, котрий непомітно зливається з містом.
Какао та цінна деревина забезпечують 75 % експортних надходжень і виробляються переважно в лісовій зоні, на південному заході країни. У лісах Кот-д’Івуару ростуть кайя (червоне дерево), ар-ганія колюча («залізне дерево»), кола. Клімат тут вологий та теплий, зі значними перепадами температур.
Окрім лісної, в Кот-д’Івуарі вирізняють узбережну та суданську зони. На узбережжі багато лагун і пальм. Клімат схожий на лісовий, проте опадів більше, а перепади температур менші. А суданська зона вкрита саванами. В останні роки на цій території збільшується вирощення бавовнику, що допомагає згладжувати нерівність прибутків у різних районах країни. В суданській зоні чітко виражені вологий та сухий сезони, тут відчувається спекотний подих вітру харматану із Сахари. Тільки північ Кот-д’Івуару не потрапляє до ареалу мухи цеце, тому лише тут розводять худобу.
Заготівля деревини
Окрім какао, із сільськогосподарського арсеналу експортуються кава, банани, бавовна, ананаси, пальмова олія. На внутрішньому ринку головними культурами є батат, ямс, маніок, рис, просо. Важливе місце в економіці посідає рибальство, насамперед вилов тунця, а рибні консерви є важливою статтею експорту. Окрім цієї галузі промисловості, розвинені харчова, деревообробна, нафтопереробна, хімічна, складання автомобілів та інші. Взагалі в Кот-д’Івуарі розвиток промисловості відбувався семимильними кроками. За цим показником серед колег по Французькій Західній Африці його обігнав лише Сенегал.
Сільське поселення
У надрах Кот-д’Івуару знайдено алмази, залізну руду, в другій половині XX ст. дали про себе знати й досить великі запаси нафти, на які покладаються особливі надії як на стратегічно важливу сировину. Проте невідомо, наскільки зможе країна піднятися за рахунок чорного золота, бо за потенційну нафту вхопилися інвестори, переважно американські, які скуповують землю й кілометри океанського дна, щоб пробурювати там свої свердловини і контролювати ситуацію на цьому ринку.
До соціальної сфери інвестори не квапляться. Освіту країна піднімає самотужки і робить ставку не стільки на університет в Абіджані, скільки на розвиток технічних училищ, випускники яких могли б замінити французів на ключових постах в економіці. Але хоча французи й допомагають колишній колонії, поступатися африканцям своїми теплими місцями не поспішають.
Культура, особливо традиційна, виживає й без інвестицій — більшість народів зберегла племінні звичаї, давній фольклор. Мистецтво Кот-д’Івуару вважається одним із найкращих в Західній Африці. Тут поширено різьблення по дереву, виготовлення масок, що мають не лише декоративний характер — їх і досі використовують у церемоніях вигнання духів.
Одна з африканських масок
Як живуть сенуфо, визнані різбярі по дереву, ковалі й гончарі, можна дізнатися, відвідавши їхній район під назвою «Квартира Скульпторів». Давні обряди у «священному лісі» — не для сторонніх очей. Але деякі церемонії (наприклад, танець «людей-леопардів») відкриті для туристів і відбуваються безпосередньо в селищі.
національний парк Тан
Виготовлення масок — мабуть, найбільш типове африканське мистецтво. Маски в кожного народу різні. Так, у племен бауле і якуба вони є точним зображенням людського обличчя, підкреслюють риси характеру прототипу. Маски сенуфо, навпаки, сильно стилізовані. Найвідомішою з них є маска-шолом «вогонь». У ній поєднуються образи антилопи, бородавочника й гієни, найбільш «авторитетних» героїв місцевих вірувань. Наскільки ця маска ефектна порівняно з іншими, можна з’ясувати під час Фестивалю масок, який щорічно відбувається у країні.
національний парк Марахуз
Завжди відкриті для гостей і національні парки Тан і Марахуз (у них збереглися незаймані тропічні ліси з багатою фауною), Комоє (відомий своєю «звіриною стежкою»), заповідник Німба (розташований на однойменній горі, що є найвищою точкою країни), водоспад Лa-Каскад у бамбуковому лісі. В районі міста Ман височить «зуб людини» — гора у формі зуба, що вважається хранителем цих територій, а за деякими переказами — і всієї країни. Судячи з того, що в Кот-д’Івуарі все відносно спокійно та стабільно, «зуб» охороняє його досить-таки непогано.
водоспад Лa-Каскад