Стрімкий потік води впевнено мчить до своєї мети. Перед обривом річка ніби впадає у розпач. Важкі краплі, збираючись докупи, стрімголов летять униз, у невідомість, і розбиваються на мільярди бризок... Водоспад — справді захопливе видовище, довершене й просте, як уся природа. А найвищий у світі водоспад, де водяний стовп сягає кілометра, — справжнє природне диво, заради якого варто їхати й за тридесять земель, наприклад — до південноамериканської країни Венесуели. Вона має вдосталь розкішних пейзажів: тут виблискує озерна гладінь і в'ються річки, спочиває морське узбережжя, обіцяють небезпеку таємничі джунглі і пульсує життя у столиці, Каракас — чарівна «долина співаючих птахів».
прапор Венесуели
Видатний мореплавець Амеріґо Веспуччі, мабуть, поквапився охрестити ці землі «малою Венецією» (саме так перекладається назва країни). Щодо води, то її тут дійсно багато. І озеро Маракайбо, яке наштовхнуло Веспуччі на таку назву, вражає і бере у свій чарівний полон, як справжня Венеція. Проте є одне «але»: «мала Венеція» насправді — велика (набагато більша за просто Венецію). Адже важко назвати малою країну, що має площу завбільшки 900 тис. км2. Її територія має значні перепади висот: від впадини озера Маракайбо до піку Болівар (5007 м). Різні висоти — різні погодні умови, хоча вся країна лежить у зоні тропічного клімату. Вічне літо Карибського узбережжя (північ Венесуели) ефектно контрастує з вічними снігами Анд, відроги яких знаходяться на заході країни. Не схожі між собою замріяна високо-травна савана Льянос, розташована в центральних районах, та пагористе, химерно порізане Гвіанське плоскогір’я із ділянками джунглів, що охоплює південний схід Венесуели, як не схожі й гірський підмарний ліс та зарості саванових злаків. Не менш різноманітним є й тваринний світ — від пуми до черепахи, від каймана до червоного ібіса. Ні, Венесуелі явно не пасує визначення «мала»...
фізична мапа Венесуели
Венесуела на мапі світу
Водоспад Анхель — найвищий у світі. Його висота дорівнює 1054 м, що в 15 разів перевищує висоту Ніаґарського водоспаду. Він названий на честь американця Джиммі Ейнджела (його прізвище, що означає «ангел», іспанською звучить як «анхель»), який шукав у цих краях золото і наштовхнувся на... водоспад. Мабуть, він був розчарований, що не знайшов великих скарбів. Але коли б він знайшов багато золота, його ім’я навряд чи увійшло б до історії та потрапило на карти. Хоча в цій назві є й несправедливість: першим описав водоспад венесуельський офіцер Ернесто Санчос. Однак і Америку ж відкрив не Амеріґо Веспуччі...
Національний парк Канайм
Від природного різнобарв’я забиває дух мандрівників. Не вгадаєш, який пейзаж відкриється за пагорбом. Навіть досконало дослідивши карту, не перестаєш дивуватися і йти назустріч незвичному, пірнати у вир пригод та несподіванок. Як та річка Чурун, що завмирає кожної миті перед урвищем і, довірившись долі, поринає назустріч цьому відчуттю, утворюючи найвищий у світі водоспад Анхель (1054 м). Проте Чурун не є найбільшою річкою країни. Головну роль тут відіграє велика річка Оріноко, що проходить через усю Венесуелу. Вона пишно тече-розтікається, збираючи притоки — численні річки, що плинуть з Анд та Гвіанського плоскогір’я. Оріноко знає собі ціну, усвідомлює, наскільки вона важлива для країни. Майже вся територія Венесуели належить до її басейну. Вона зволожує, побіля неї добре ростуть такі культури, як каучуконоси, канатні пальми та ін. А її мешканець орінокський крокодил занесений до Червоної книги.
Водоспад Анхель
Венесуела дуже змінилася з давніх пір: колись індіанці схилялися перед силою природи і тільки мріяли піднятися в небо, а нині найпопулярнішою розвагою туристів є огляд водоспаду згори, з невеличкого літака. Однак країна, приміривши сучасне вбрання, обрісши містами, заговоривши іспанською та прийнявши католицтво, зберегла первозданну чарівність і велич. Є в ній щось таємниче, якесь велике знання, що відоме було тільки індіанцям.
Піко-Болівар — найвища гора Венесуели
Отже, індіанці. Жили вони (араваки, кариби та інші племена) на цих землях багато тисячоліть тому. Тепер індіанців дуже мало і мешкають вони в таких недоступних місцях, що офіційні дані, які повідомляють про населення країни у 24,7 млн чоловік, взагалі їх не враховують. Це стосується аборигенів, які ведуть майже первісний спосіб життя, однак є й такі, котрі співпрацюють із туристами і дружать із благами цивілізації. А більшість населення Венесуели становлять метиси, в яких тече змішана індіанська і європейська кров.
Вперше європейці з’явилися тут п’ять століть тому. Відкрив ці землі Христофор Колумб у 1498 р. Амеріґо Веспуччі незабаром пройшов берегом до озера Маракайбо, яке й навіяло асоціації з Венецією. Венесуела була однією з найбідніших іспанських колоній. Якийсь час її частина входила до віце-королівства Нова Ґранада, а з 1777 р. вся територія Венесуели об’єдналася в генерал-капітанстві Каракас.
Столиця Венесуели — Каракас — веде свою історію з 1567 p., коли на місці спаленого індіанського поселення племені каракас у день Святого Якова було розпочате будівництво міста. Нині це найбільше місто країни, великий торговельний, промисловий, культурний та науковий центр, де мешкає понад 2 млн людей.
Барк BE-11 «Simon Bolivar»
У першій половині XIX століття «мала Венеція» активно боролася за незалежність — іспанців то виганяли, то вони поновлювали свою владу. Очолював визвольну боротьбу Симон Болівар, тепер національний герой усієї Латинської Америки, який повів за собою народи кількох латиноамериканських країн. У 1818 р. конгрес Венесуели проголосив його президентом республіки Венесуела. Через рік була створена федерація Велика Колумбія, куди увійшли сучасні території Колумбії та Венесуели, а згодом приєднався Еквадор. Болівар став президентом об’єднаної республіки. В 1830 р. Венесуела вийшла зі складу федерації. Потім упродовж тривалого часу земля «матої Венеції» була сповнена хаосу, політичних криз, сутичок між різними партіями та угрупованнями, що рвалися до влади. Численні каудильйо (іспанською — вожді) самовільно захоплювали владу протягом двох століть. Були серед них і помірні, прогресивні, однак все більше приходили до влади керівники з диктаторськими замашками. У 1969 р. відбулася визначна для Венесуели подія — вперше влада від одного президента до другого була передана конституційним шляхом.
Столиця Венесуели — Каракас
На початку 90-х років XX століття у країні розгорілася велика політична криза, «посипалися» перевороти, виступи невдоволених. Народні заколоти, особливо у «сезон» виборів, і досі час від часу накочуються на Венесуелу, як морські хвилі на берег.
В кінці XIX століття завершилася тривала територіальна суперечка між Венесуелою та Британською Ґвіаною з приводу прикордонних територій, де було знайдено золото. Зрештою, міжнародний арбітражний суд віддав більшість цих земель Гвіані (тобто збагатив британську корону).
Політичні скандали в останні десятиліття часто траплялися через головний стратегічний товар, що дає Венесуелі основні прибутки, — нафту. Свого часу ця країна була однією із засновниць Організації країн — експортерів нафти (ОПЕК). Входить вона й до ООН, Організації американських держав та ін. Окрім великих покладів нафти, на території «малої Венеції» є значні запаси бокситів, залізної й алюмінієвої руд, кам’яного вугілля. Нафтове багатство і досить вдала економічна політика дали змогу Венесуелі у 2002 р. за доходом на душу населення вийти на перше місце серед країн Латинської Америки. От і спробуй, аналізуючи ці вражаючі цифри, повірити, що перед нами — спадкоємниця бідної колонії.
Венесуельці — майстри змінювати свій основний закон, постійно вдосконалюючи його. Нині вони живуть при 24-й конституції, що набрала чинності у 2000 р. За цією конституцією, їхня федеративна держава офіційно називається Боліваріанська Республіка Венесуела. Це ще один знак поваги до національного героя, ім'я якого додалося до численних місцевих назв та валюти, яка теж іменується боліваром.
Нафта і нафтопродукти становлять основу венесуельського експорту і є гарантом добробуту населення та економічної стабільності. Вугілля й алюміній теж посідають чимале місце в експорті. Країна посилено розвиває важку промисловість, металургію, виробництво добрив. І це зовсім не значить, що легка або харчова промисловість тут занедбані, просто у Венесуели є гроші для розвитку зазначених вище потужних галузей. Не забувають мешканці «псевдо-Венеції» і про землю, що годувала їхніх предків. Кава й какао йдуть на експорт, для внутрішніх потреб тут ростуть всілякі овочі та фрукти. А прибережні води дають змогу ловити багато риби. В останні роки неабиякі прибутки приносять і туристи. Красуня Венесуела не приховує своїх скарбів, вона відкрита і чекає гостей. І її гостем варто стати — для того, щоб політати над водоспадом, відомим на весь світ, або ж для того, щоб відкрити свій ще не знаний куточок. А таких куточків тут багато, вона ж велика, ця «мала Венеція».
На одній з площ Каракаса