Невелике озеро Того вабить до себе. Воно відоме не тільки тим, що дало назву всій країні. Дуже давно на його берегах почали відправляти свої таємничі ритуали прибічники вуду. Це справжнє магічне місце, осередок вуду, звідки воно поширилося на весь світ. І хоча християнство та іслам знайшли прибічників серед мешканців країни, у свідомості багатьох Того залишається перш за все країною вуду. А вже потім згадують про фосфорити, бавовну, какао й пляжі на узбережжі Гвінейської затоки.
прапор Того
Озеро поділилося назвою з країною в XIX ст. До того ці західноафриканські землі не мали певного імені, їх населяли різні племена, які не створювали держав і не дуже опікувалися топонімікою. В XVI ст. з території Нігерії на узбережжя сучасного Того та Гани переселився народ еве. Через пару століть тут налічувалося понад сто племінних угруповань еве, проте до об’єднання в державу справа так і не дійшла. Сусідні конфедерації Ашанті та Дагомея багатіли, продаючи в рабство населення майбутнього Того.
мапа Того
У середині XIX ст. на землі еве приїхали німецькі місіонери, а потім і торговці, яким дуже сподобалася пальмова олія. Згодом було укладено договір про німецький протекторат, і підпис одного з вождів, чиї землі розкинулися біля озера Того, вирішив долю назви країни. У 1894 р. територія увійшла до складу німецького Тоголенда. Під час Першої світової війни він був окупований французькими та британськими військами, згодом ці країни й поділили Того між собою. Франції відійшла більша, східна частина, зі збудованим німцями портом у столиці Ломе, а Британії — західна, яка славилася своїми какао-бобами. Британське Того стало частиною британського ж Золотого Берега. Своїм Того Франція управляла як окремою колонією. Поширювався рух за об’єднання народу еве, розділеного кордонами. Проте цього не сталося завдяки самому ж народу. На референдумі під егідою ООН у 1956 р. населення британського Того побажало залишитися повноправною частиною Золотого Берега, що через рік став незалежною Ганою. Франція надала своєму Того статусу автономної республіки у складі Французького Товариства. У 1960 р. Того було оголошено незалежною державою (згодом офіційно країна стала називатися Тоголезькою республікою) з площею 56 тис. км2. Еве так і залишилися по різні боки кордонів.
Тоголезький барабан
Мобільне населення півдня за рівнем розвитку випереджає більш консервативних співгромадян із північних районів. Це стосується всіх сфер життя. Північні народи зберегли прихильність до язичницьких вірувань. Вони, як і раніше, шанують вождів, живуть у глиняних хатах, ведуть натуральне сільське господарство і нічого не чули про маркетинг та ринкові умови. Це — справжня Африка — колоритна й несучасна. Евемовні народи півдня активно переймають усе нове. Вони прийняли християнство, переїхали до міст, а в селах перейшли на товарне сільське господарство, орієнтоване на експорт. Вони прагнуть отримати вищу освіту, вивчають закони ринку, доходять до керівних посад.
Сільське поселення на півночі Того
Крім еве, які проживають на півдні і становлять п’яту частину населення, в Того мешкає багато етнічних груп, основними з яких на півночі є катре й тамберма. Всі народи надають перевагу місцевим мовам, хоча офіційною є французька.
Французи залишаються основними торговими партнерами Того. На експорт ця країна пропонує фосфорити, багатющим запасам яких може позаздрити будь-яка держава (видобувають також мармур, залізну руду, боксити). Промисловість спеціалізується на збагаченні фосфоритів та переробці аграрних «дарів». Із сільськогосподарської продукції за кордон вивозяться бавовна, кава, какао. Того є членом Міжнародних організацій виробників какао та кави (а також ООН, Організації африканської єдності, Західноаф-риканського валютного союзу з франком КФА). Різноманітні культури вирощуються для внутрішнього вживання. Того тривалий час майже повністю забезпечувала себе харчами, імпортуючи тільки м’ясо.
Землеробству сприяють природні умови. В цілому рівнинна територія країни, яку з північного заходу на південний схід перетинають невисокі гори, добре зволожується. Субекваторіальний клімат з двома сезонами дощів на узбережжі та одним у центральних районах і з лагідними для Африки температурами (протягом року — +24—27° С) теж на боці селян. На узбережжі ростуть кокосові пальми, в середині країни — олійна пальма. Найбільш родючі землі — в узбережній зоні, на північному плато пасеться худоба. На берегах річок частково збереглися вічнозелені ліси з дикою фауною. В нижньому ярусі лісів непогано почувається какао. За межами орних площ розкинулися савани з величезними баобабами.
Національний парк Форет-де-Фазао
З 1990-х років приріст населення (на 2000 р. в країні проживало понад 5 млн чоловік) почав випереджати приріст ВВП, і постала проблема дітей, які недоїдають. Економічна ситуація погіршилася, Того потрапила до списку найбідніших країн. Цьому «посприяли» також політичні катаклізми останнього десятиліття — тиск на опозицію, репресії, скандальні вибори, занадто жорстка боротьба за владу. Втім, країні до цього не звикати. Адже тоголезці були авторами першого в історії Африки воєнного перевороту (у 1963 p.).
Політична та економічна нестабільність сильно зашкодила соціальній сфері (навіть зменшився відсоток дітей, які відвідують школи) та сфері послуг. Раніше країни, що не мають виходу до моря, користувалися портом Ломе. Тепер вони надають перевагу сусідньому Беніну. Ломе, столиця Того (513 тис. мешканців), взагалі сильно постраждала від політичних катаклізмів. Колишня перлина Західної Африки без належного догляду і коштів істотно потьмяніла. На пляжах усе менше іноземців, туристична інфраструктур занедбана.
Пам’ятник Незалежності у Ломе
Містечко Тоговілль на березі озера Того і є тим центром вуду, куди з’їжджаються його прихильники з усього світу та просто допитливі. Прогулянки на човнах та риболовля — це на потім, головне тут — культ вуду. Розповіді, практичні заняття, дозвіл спостерігати за обрядами — все це приваблює відвідувачів. Купити ритуальні предмети вуду можна і в столиці, на «ринку ідолів». Тут є все необхідне для відправлення культу — висушені органи тварин, трави, мікстури тощо. Проте це розраховано на туристів і сприймається більше як сувенір, бо справжній прихильник вуду все висушить та приготує самостійно. Цікаво, що в Того прибічників світових релігій не так уже й багато — 30 % християн та 15 % мусульман. Тоді як у деяких африканських країнах цим релігіям, разом чи самостійно, вдається проникнути в душі 80—90 % населення.
Цементний завод у Того
Проте яскравим і затребуваним залишається столичний Великий Ринок з товарами з усього світу та Селище Ремісників на окраїні, де можна на власні очі спостерігати за роботою майстрів, а потім «з пилу з жару» купити дерев’яні статуетки, шкіряні вироби та ін. Цікаві й національні парки. Найбільший з них — Форет-де-Фазао, у невисоких мальовничих горах, в області лісистої савани: тут багато водоспадів та диких тварин, за якими зручно спостерігати з гірських площадок.
І, звичайно, ніколи не залишається без уваги озеро Того — таємниче місце, де колись починалася країна вуду.