Ще донедавна Латвія — одна з трьох прибалтійських країн — існувала у нашому уявленні як «радянська Західна Європа». Багато в чому латвійські міста залишили в собі численні зразки середньовічної європейської архітектури. Будь-який радянський фільм про Середньовіччя знімався саме тут. Тісний історичний зв’язок із Заходом зробив Латвію зовсім не схожою на своїх східних «братів». Але хіба можна було назвати чужою країну, в яку будь-хто міг вільно поїхати у відпустку, в якій проводився один з найвідоміших у СРСР музичних фестивалів у Юрмалі? Зараз Латвія стала справжнім закордоном, але бажаючі все ж можуть її відвідати, проте тільки на підставі візи і закордонного паспорта.
прапор Латвії
Латвія розташована у Східній Європі і Прибалтиці, на крайньому заході Східноєвропейської рівнини і займає 64,6 тис. км2. Її кордон межує з Естонією на півночі, Росією на сході, Білоруссю та Литвою на півдні. На заході країна омивається Балтійським морем, через що і вважається приморським курортом. Море дає Латвії ще і своєрідну «візитну картку» — бурштин.
Латвійські краєвиди досить одноманітні. Латвія — це рівнина, вкрита пагорбами висотою від 100 до 200 м над рівнем моря. А найвища точка рельєфу— гора Гайзинькалнс, що сягає лише 312 м заввишки.
адміністративна мапа Латвії
Латвія на мапі світу
На території Латвійської Республіки тече понад 700 річок, і всі вони впадають до Балтійського моря. Найбільша з них Даугава, яка бере свій початок у Росії і відома там під назвою Північна Двіна. Багато також і заболочених регіонів, що чергуються із сільськогосподарськими землями, озерами і змішаними та сосновими (біля узбережжя) лісами.
Латвійський краєвид
Клімат у країні перехідний від морського до континентального. Близькість моря робить річні коливання температури незначними. Середня температура січня не знижується за позначку —7° С, липня— зазвичай не перевищує +18° С. Найбільша кількість опадів припадає на зиму. В середньому їх випадає 500—800 мм на рік.
На латвійській території розташовано 5 заповідників, багато заказників, понад 90 парків і один національний парк Гауя. Але тваринний світ не вирізняється різноманітністю. Тут водяться дикі олені, кабани, бобри. Нерідко можна зустріти й чорного журавля. Але національним птахом проголошена, як це не дивно, біла трясогузка. Адже цей птах є перелітним і перебуває в країні лише з квітня по жовтень. Не менш загадкова ситуація і з рослинами, які вважаються національними символами. До них віднесено ромашку, липу й дуб, незважаючи на те, що вони розповсюджені по всій Європі.
Історики остаточно не визначилися, з якого моменту починається латиська історія. Припускають, що коріння латишів сягають вглиб приблизно до III—II тис. до н. е., коли територію Латвії займали люди так званої культури ямково-гребінчастої та шнурової кераміки (назва походить від типу орнаменту на глиняних виробах), які згодом дали початок культурі балтійських племен.
У І тис. до н. е. територію країни вже ділили між собою балтійські племена куршів, земгалів, селів, латгалів. Припускають, що саме від латгалів походить назва Латвії. Поряд з балтійськими племенами жили фінські племена лівів. Тому балтійські наріччя зазнали сильного впливу фінської мови. У доброму сусідстві всі ці народи проіснували дуже тривалий час — аж до пізнього Середньовіччя.
У 1198 р. територія Латвії привернула увагу католицької Європи. Папа Римський проголосив хрестовий похід проти прибалтійських поганців. Першими полягли ліви. А в 1201 р. єпископ Альберт заснував форпост для подальшого захоплення непокірних народів — Ригу. Головним загарбником виступив Лівонський орден — місцева частина Тевтонського ордену, яка отримала назву від захопленої Лівонії, країни лівів. Наприкінці XIII ст. Лівонією почали називати всю територію Латвії та Естонії. Володарями на цих землях були Лівонський орден та Ризьке архієпископство. Таким чином німці на декілька століть стали привілейованою нацією в Прибалтиці.
Наприкінці XV ст. відбулося юридичне затвердження кріпосництва. Жорстокі умови, в яких доводилося жити корінному населенню, привели до розповсюдження ідей Реформації. У середині XVI ст. католиками у Лівонії залишалися лише феодали — решта населення прийняла лютеранську віру.
Рига. Будинок «Три брати» (XV—XX ст.)
У середині XVI ст. починаються суперечки за територію Лівонії між Росією, Швецією, Данією і Литвою, внаслідок чого різні її частини впродовж тривалого часу переходили з рук у руки. Пізніше до суперечників приєдналася й Польща. На початку XIX ст. територія сучасної Латвії підпадала під владу Росії і почала зазнавати сильної русифікації. Наприкінці XIX ст. викладання у школах велося лише російською мовою, керівні посади могли займати лише росіяни. Становище дещо покращилося лише після революції 1905 року.
Під час Першої світової війни Латвія була окупована німцями. Окупація продовжувалася до революції в Німеччині у листопаді 1918 р. 18 листопада Народна рада Латвії, яка була терміново створена Демократичним блоком, проголосила створення нової незалежної держави, але фактично влада залишалася за місцевою німецькою верхівкою. У боротьбу за Латвію включилася радянська Росія. Білогвардійці підтримали пронімецький уряд. Так Латвія стала ареною боротьби між червоними та білими.
11 листопада 1920 р. був підписаний мирний договір між Латвією та радянською Росією, внаслідок чого країна вперше стала незалежною державою. Але проіснувала ця республіка недовго. У 1934 р. президент Кароліс Ульманіс влаштував державний переворот і встановив у країні диктатуру. Всі партії були заборонені, Сейм скасовано. Президент став одноосібним керівником держави.
У 1940 р. владу в Латвії захопила комуністична партія. У червні на територію країни були введені радянські війська, і 5 серпня вона увійшла до складу СРСР. Почалися репресії щодо людей, які не підтримували радянську владу.
Невдовзі латвійську територію окупували німецькі фашисти. Частина населення пішла у антифашистське підпілля, а частина підтримала окупантів і чинила опір радянським військам, які у травні 1945 р. визволили країну від фашистського поневолення. Цей опір відносно прорадянських урядовців продовжувався аж до кінця 40-х років. Після остаточного його придушення радянська влада запровадила у Латвії насильницьку колективізацію, в ході якої більше 41 тис. латишів було вивезено за Урал. Але радянський режим мав не тільки негативні наслідки. Форсована індустріалізація виробництва сприяла появі багатьох нових галузей, було збудовано 2 електростанції.
У 1990 р. Верховна Рада Латвійської Радянської Соціалістичної Республіки прийняла Декларацію про незалежність і рішення про зміну назви країни на Латвійську Республіку. Через рік Радянський Союз, врешті-решт, визнав незалежність Латвії. А в 1993 р. були проведені вибори до нового Сейму.
З цього часу життя російськомовного населення країни значно погіршилося. Наприкінці 90-х років це навіть призвело до того, що Російська Федерація погрожувала ввести економічні санкції проти держави. Ще й досі майже третина її населення вважається апатридами, тобто негромадянами Латвії. Вони не можуть брати участь у виборах, мають й інші обмеження у правах. Таким чином латвійський уряд намагається витіснити з республіки осіб нелатиської національності.
Населення республіки складає приблизно 2,386 млн чоловік. З них латишів тільки 52 відсотки. 34% складають росіяни, 4,5% — білоруси, 3,4% — українці, 2,3% — поляки. Більша частина віруючих — лютерани і католики, існує також православна меншина. Державна мова — латиська, але значна кількість людей розмовляє російською.
Крім однопалатного Сейму, система влади у Латвійській Республіці передбачає наявність президента, який обирається Сеймом на чотири роки. На сьогодні Латвія є членом ООН, Всесвітнього банку, Міжнародного валютного фонду, Ради Європи, НАТО.
Національна валюта — лат, що складається зі 100 сантимів.
Столицею республіки є Рига, яка розташована у гирлі Даугави, там, де ріка впадає у Ризьку затоку. Місто відоме ще з 1198 р. Тут збереглося багато середньовічних будівель. Серед них широко відомим є Домський собор, заснований у XIII столітті. Орган собору вважається одним з найкращих у світі завдяки унікальному звучанню.
Рига. Міст через Даугаву
У Ризі живе близько 1 мли людей, що складає майже третину населення республіки. Інші міста Латвії значно менші. Найзначнішими з них є морський порт Лієпая (114 тис. жителів) і Даугавпілс (128 тис.).
Латвія — індустріально-аграрна країна. До її провідних промислових галузей належать машинобудування та металообробка. Особливо розвиненими вважаються енергетичне машинобудування, електротехнічна, радіоелектронна промисловість, виробництво засобів зв’язку та приладобудування, транспортне і сільськогосподарське машинобудування. Розвиваються хімічна і нафтохімічна, легка, харчова промисловість. Але основним джерелом доходу країни є транзит російської нафти.
Руїни першої церкви в Лівонії
Головною галуззю сільського господарства вважається тваринництво, а точніше, молочно-м’ясне скотарство і вигодовування свиней на бекон, яке має великі відмінності у раціоні годування від звичайного свинарства. Під ріллю зайнято 1740 тис. га землі. Вирощуються жито, пшениця, ячмінь, льон, цукровий буряк, картопля та овочі.
Рига (точніше, її центральна частина) у 1997 р. була включена у список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
У туристичному бізнесі основний прибуток надходить також з боку Росії. Її мешканців ще з часів Радянського Союзу приваблювали курорти Ризького узбережжя, популярні і в наші часи. Але, зважаючи на деякі непорозуміння між сусідами щодо становища російськомовного населення, ці джерела не реалізують себе на 100%.
Монумент Свободи в Ризі
Говорячи про латиську культуру, на думку спадають такі імена, як Раймонд Паулс, Валдіс Пельш, Лайма Вайкуле. Але це діячі сучасності. Щодо минулого, перш за все було б варто згадати латиського народного героя Лачплесіса. Легенда про нього — основа латиської епічної традиції. Її письмова версія з’явилася лише наприкінці XIX століття. Лачплесіс, за легендою, був вихований ведмедицею. Він вирізнявся незвичайною силою і... ведмежими вухами. Прославився завзятою боротьбою з різними втіленнями ворогів латиського народу. 11 листопада латвійці відмічають офіційний день Лачплесіса. Уряд країни також заснував орден його імені.
Латвійський сир
Подальший розвиток культури проходив під німецьким впливом. Найбільше від цього постраждала література. Тільки у XVI ст. відбувся перший прорив. Тоді був виданий католицький катехізис латиською мовою. У Ризі були відкриті латиськомовні навчальні заклади.
Тиск на латиську самобутність продовжила Росія. Таким чином, перші дійсно латиські літературні твори з’явилися тільки у середині XIX століття. З митців того часу найбільш відомими були поети Яніс Райніс і Аспазія.
Біля міста Сабіле
У цілому Латвійську Республіку можна вважати досить розвиненою і успішною державою. Її мешканці впевнено дивляться у майбутнє, відчуваючи підтримку з боку західних держав, які після Другої світової війни вважали, що Латвія у складі СРСР була окупована Союзом, і декілька десятиліть підтримували ідею незалежності прибалтійських країн.
місто Сігулда