У 2004 р. слово «Португалія» майже не сходило зі сторінок газет та журналів, його повторювали диктори радіо і телебачення. Причина цього дуже проста: саме в Португалії відбувся чемпіонат Європи з футболу «Євро-2004». Як часто трапляється в таких випадках, журналісти цікавилися не тільки результатами матчів, але й самою країною: як живуть її громадяни, що цікавого можна побачити в Португалії, чим вона знаменита? Давайте і ми проведемо невеличке «розслідування».
прапор Португалії
Португалія — сусідка Іспанії, вона займає західну частину Піренейського півострова. Південне та західне узбережжя країни омивається Атлантичним океаном. Разом з островами (Азорський архіпелаг та Мадейра) площа Португалії дорівнює 92,3 тис. км2. Берегова лінія країни майже рівна, тому зручних для мореплавства бухт небагато. Найбільші з них — це затоплені морем гирла рік Дору (Дуеро) і Тежу (Тахо), у яких розташовані найбільші портові міста — Лісабон (столиця країни) та Порту. Ріка Тежу — своєрідний кордон між несхожими частинами Португалії: гористою північчю та рівнинним півднем. Найвища точка Португалії — пік Торре (1993 м) — знаходиться у гірському хребті Серра да Ештрела.
мапа Португалії
Португалія на мапі світу
У Португалії дуже популярні цифри сім та п’ять. На гербі країни зображено сім замків, її моряки підкорили сім морів, на логотипі чемпіонату Європи поруч із серцем, у яке вписаний футбольний м’яч, сім кружечків. П’ятірка також часто зустрічається у символіці: п’ять щитів, розміщених у середині герба, означають п’ять великих перемог першого короля Португалії над маврами.
Південні землі здавна використовувалися для вирощування пшениці, жита, картоплі, винограду та маслин. Це — сільськогосподарський район з добрими давніми традиціями. На Півночі знаходиться більшість промислових підприємств, крім того, тут видобувають руди, які містять вольфрам, уран та олово. Ще одне джерело прибутків Португалії — риболовство. Серед промислових риб, які потрапляють до тралів, — сардини, анчоуси, тунець та тріска. Головні риболовні порти — Матозіньюш, Сетубал та Портиман. Втім, за рівнем економіки Португалія посідає одне з останніх місць у Західній Європі.
За експортом корків Португалія посідає перше місце в світі. Здавалося б, корок — така дрібниця! Але навіть найсучасніші технології не можуть створити нічого кращого для зберігання вина, ніж кора коркового дуба.
Природа країни дуже різноманітна. На півдні ростуть вічнозелені чагарники і пальми, посадки помаранчевих та лимонних дерев змінюють стрункі маслини, на схилах розбиті знамениті на весь світ виноградники. Тут росте корковий дуб. Дуже зручно: вино з власних виноградників закорковується власними ж корками!
У північних горах все залежить від висоти: підніжжя вкриті широколистими лісами, трохи вище ростуть хвойні дерева, а далі — царство альпійських лук. На узбережжі деінде трапляються піщані дюни, на яких добре почуваються сосни та привезені з Австралії евкаліпти. У спекотні дні повітря насичене терпким смолистим ароматом.
Клімат у Португалії помірний. З квітня по жовтень зберігається тепла погода, взимку йдуть дощі, а в горах усе вкриває сніг. Тут немає такої спеки, як в Іспанії, але сієста (денний відпочинок з 12 до 15 години) — необхідний елемент життя. На ці три години все завмирає: не працюють не тільки підприємства, але й кафе та музеї.
Найдавніші мешканці Португалії, про яких ми щось знаємо, — динозаври. Нещодавно на пляжах Лісабона були знайдені відбитки слідів цілого стада цих гігантів. Учені стверджують, що відбитки були залишені близько 100 млн років тому.
Португалія — країна зі славетним минулим. Перші сліди людей на її території відносяться до VIII ст. до н. е. З предками португальців торгували греки та фінікійці. Ганнібал завоював південну частину країни та приєднав її до Карфагена. Потім настали часи Римської імперії. У римських документах І—II ст. країна називалася Лузітанією. Подальша історія Португалії має багато спільного з іспанською: спочатку — прихід вестготів, потім — мусульманське завоювання (вільною залишилася тільки Астурія, що знаходилася на півночі).
Португальська мова, як вважають учені, стала такою, як ми її знаємо, завдяки завойовникам. Її основу складає «вульгарна» латинь та арабська мова. Завдяки синтезу цих мов утворилося щось самостійне: португальська має особливості, не притаманні більше жодній мові.
У X—XI ст. християни відвоювали у маврів більшість територій, і розпочалася боротьба за незалежність Португалії. 1143 рік став поворотним моментом в історії країни: португальські лицарі оголосили Альфонсо Енрікеша королем. Через чотири роки він захопив Сантарен, потім — Лісабон, але визнання країна дочекалася тільки в 1179 р., коли Папа Римський взяв королівство під свою особисту опіку. Після двох століть війн з арабами розпочався розквіт Португальської імперії, пов’язаний з діяльністю Генріха Мореплавця. У 1418 та 1427 рр. португальські моряки відкрили Мадейру та Азорські острови. Він також заснував на мисі Сан-Вінсенте першу в історії школу мореплавців та судноверф, на якій будували каравели.
Португальські експедиції відкривали нові й нові землі. У 1488 р. Бартоломео Діас (Діаш) обігнув Африку, відкривши шлях до Індійського океану. Через десять років Васко (Вашку) да Ґама приплив до Індії. А в 1500 р. їхній послідовник Педро Кабрал випадково відкрив Бразилію. Фернан Маґеллан, який вперше втілив мрію людства про кругосвітню подорож, також був португальцем. У XV—XVI ст. Лісабон став найрозкішнішою з європейських столиць. Близько двох тисяч кораблів щороку привозили до портів коштовності, шовк, прянощі та невільників.
Дуже скоро невелика Португалія стала господинею колоній, чия площа була майже в 20 разів більша за неї. Але після того, як країна у 1581 р. уклала угоду з Іспанією, вона отримала двох сильних ворогів: Англію та Голландію. Вони припинили з Португалією всі торговельні стосунки та захопили більшість її колоній.
У 1640 р. спалахнуло повстання, в результаті якого герцог Жуан Бар Ганський став королем Португалії. Йому вдалося відновити союз з Англією та вигнати голландців з найбільшої колонії — Бразилії. Його зусилля не були марними: у XVIII ст. в Бразилії були знайдені запаси золота, а потім — алмазів. 1 листопада 1755 р. сталася катастрофа: страшенний землетрус зруйнував Лісабон. Тисячі людей загинули. Але маркіз Помбалу, який обіймав тоді посаду міністра, зробив усе, щоб відбудувати місто. З ім’ям Помбалу пов’язані також реформа найстарішого університету в місті Коїмбрі, розповсюдження портвейну до інших країн та введення стандартів на вирощування винограду.
Наприкінці століття запаси золота в рудниках були вичерпані, а інші товари не змогли поліпшити торгівлю. На Португалію посипалися лиха. Після того, як у Франції захопив владу Наполеон, виникла серйозна загроза втрати незалежності. Королівська сім’я у 1801 р. втекла до Бразилії і до 1820 р. правила країною з-за моря. Економіка держави дедалі слабшала, а про короля, який на довгий час покинув свою резиденцію, почали забувати. В результаті у 1910 р. відбулася революція, після якої Португалія стала республікою. Через 16 років стався військовий переворот, а в 1932 р. до влади прийшов диктатор Антоніо Салазар, який правив до 1968 р. У 1974 р. стався новий переворот, після якого країна повернула на шлях демократії.
Культура Португалії дуже своєрідна. Її архітектура — гібрид арабської, місцевої сюрреалістичної архітектури (вона набула найбільшого розквіту у XVI ст.) та стилю мануеліно (він склався за часів правління короля Мануеля І і називається так на його честь). Характерними ознаками цього стилю є прикраси у формі черепашок, морських зірок, канатів та взагалі всього, що пов’язане з морем. Житлові будинки, палаци та собори зсередини та зовні вкриті кахлями (техніку їхнього виготовлення португальці перейняли в арабів). Основні кольори, що використовуються при цьому, — білий та синій. Покрівля на більшості будинків — червона черепиця, отож португальські міста й містечка мають чарівний вигляд.
Столиця Португалії, Лісабон, розташована на мальовничих пагорбах на березі Атлантичного океану. Тут мешкає понад 900 тис. португальців. Місто надзвичайно красиве, невипадково відомий письменник Олександр Грін одне зі своїх фантастичних міст назвав Лісс — у його описах можна пізнати деякі куточки португальської столиці.
Куточок старовинного Лісабону
Одним із найцікавіших видатних місць Лісабона є монастир ієронимітів. На те, щоб побудувати цей величний архітектурний комплекс, заснований на честь знаменитої подорожі Вашку да Ґама до Індії у 1502 р., знадобилося майже сто років. Монастир побудований у стилі мануеліно. Перед ним розстеляються сади, які ведуть до Пам’ятника першовідкривачам. Поруч з монастирем знаходиться сторожова вежа Торре де Белен. Навіть не віриться, що цей ажурний палац колись використовувався як сторожова вежа, митниця та тюрма. Вулиця Белен веде до палацу, де знаходиться резиденція президента республіки. Біля неї, у колишньому королівському манежі, розташована експозиція Музею карет. Деяким з її експонатів виповнилося по 300 років. Серед інших цікавих місць — Музей церковного мистецтва, Музей Калуста Гюльбекяна, у якому зібрані картини, скульптури, ковдри та кераміка з усього світу, Національний музей старовинного мистецтва. Неможливо не відвідати площу Росіу, на якій колись палали вогнища інквізиції та влаштовувалися кориди; вулиці, де працюють ювеліри із золотом і сріблом; Кафедральний собор, церкви Св. Вінсенте ді Фора, Консейсау Велья та Св. Роке. Деякі сучасні споруди не менш цікаві, ніж їхні попередниці. Наприклад, міст 25 Квітня — справжній шедевр інженерної думки. Довжина його підвісної частини становить 2000 м. А на березі, на високому п’єдесталі, височить статуя Христа. Його розпростерті руки нібито обіймають місто.
Башта Белен
Мафри були задумані як архітектурний комплекс, який мав стати величнішим за іспанський Ескоріал. Палац, бібліотека, монастир та мармурова базиліка з органом налічували близько 880 приміщень. На будівництві цього ансамблю було зайнято 50 тисяч робітників.
Неподалік від Лісабона знаходиться архітектурний комплекс Мафри з королівським палацом XVIII ст., літня королівська резиденція Келуш та знаменитий Палац Маврів. Майже поруч — гірське пасмо Аррабіда та відомі курорти Ешторіл та Кашкаїш.
Музей Галуста Гюльбенкяна
У Португалії чимало видатних місць, які можуть розповісти багато цікавого. Скажімо, Обідуш відомий як «Весільне місто». Ця назва з’явилася після того, як у 1282 р. португальський король Дініз подарував його своїй нареченій, донні Ізабеллі. Король став засновником традиції: з того часу португальські монархи продовжували використовувати Обідуш як весільний подарунок. Місто Алкобаса, розташоване неподалік від Обідуша, має свою історію. Цей монастир, побудований у XII ст., був колись одним з найвпливовіших в Європі. У ньому мешкало 999 монахів (оскільки в статуті було сказано, що їх повинно бути менше тисячі). Тут знаходяться розкішні саркофаги найромантичнішого королівського подружжя, чиє життя перетворилося на трагедію. Педру І, принц Португалії, та іспанська аристократка Інеш ді Каштру покохали одне одного. Але король-батько, злякавшись, що його син може поставити під загрозу незалежність Португалії, не погодився на цей шлюб. Закохані побралися таємно. Дізнавшись про це, старий король наказав убити невістку. Коли дон Педру успадкував португальський трон, він наказав дістати труну своєї коханої з-під землі і примусив усіх придворних визнати її королевою. Після його смерті, згідно з останньою волею, короля поховали поруч з дружиною.
статуя Христос-Король
Порту, колишня столиця Португалії, знаходиться на правому березі ріки Дору. Саме тут виготовляють портвейн. Чотири мости з’єднують Порту з містом-супутником Віла-Нова-ді-Гая — місцем, де зберігається знамените вино. На хвилях колишуться старі баржі, які колись переправляли через Дору бочки з портвейном. Вони вважаються символом міста. Ще один символ — архітектурний. Це Клерігуш, найвища з церковних веж у Португалії. Порту здавна славився нескореністю. Це, мабуть, єдине велике місто, де не було королівської резиденції. Король міг тільки користуватися гостинністю городян. Аристократам доводилося ще складніше: вони мали право приїжджати у Порту тільки на три дні.
Місто-музей Евора занесене до списку пам’ятників світової культури, які знаходяться під охороною ЮНЕСКО. Тут є і чудовий замок, і собор, де розташований Музей релігійних скарбів, і жахлива каплиця Святого Франсіска, побудована з людських кісток та черепів.
Природний парк «Ріа-Формоза»
Одне з найчарівніших місць у Португалії — Сінтра. Назва містечка походить від одного з імен богині Місяця Артеміди — Сінтії. Не випадково гірський хребет Сьєрра-ді-Сінтра римляни називали «Місячні гори». Тут побував знаменитий поет Байрон, який назвав Сінтру «в усіх відношеннях найприємнішим містечком у Європі». Ганс Крістіан Андерсен також відвідав Сінтру і був у захваті від саду Монсерраті та замку короля Фернандо. Він писав: «Кажуть, що кожний знайде у Сінтрі частинку своєї батьківщини. Я там знайшов Данію, і мені здавалося, що я знов відкриваю багато дорогих серцю місць з інших прекрасних країн...»
Містечко Фатіма зовсім невелике за розміром, але воно приваблює чи не найбільше туристів та паломників з усього світу. Саме тут 13 травня 1917 р. трьом дітям явилася Богородиця. Це диво повторювалось кілька разів протягом п’яти місяців, і кожного разу — саме 13 числа. З одним з дітей, дівчинкою Люцією, Богородиця навіть говорила. Вона відкрила їй три великі таємниці. Перша — що скоро настане мир (тоді йшла Перша світова війна), друга — що Росія розповсюдить свої помилки по світу, що призведе до страшних злочинів проти церкви (як зрозуміли пізніше, йшлося про революцію і комунізм). Третя таємниця не була розголошена — настільки вона жахлива. Кажуть, що вона зберігається у Ватикані і читається кожним Папою, коли він вступає на престол.
Піку-ду-Аріейру на Мадейрі
Куїмбра — веселе студентське місто, де знаходиться один з найстаріших у Європі університетів. На свята студенти вбираються у традиційні костюми — чорні плащі з кольоровими стрічками. Кількість стрічок означає курс, на якому вони вчаться, а за їхнім кольором можна визначити факультет. У Куїмбрі найбільш відвідуваним місцем залишається августинський монастир Санта-Круш, в якому похований перший король Португалії Альфонсо Енрікеш І. Популярним серед туристів є також парк Бусаку, який виростили монахи ордену кармелітів. Саме тут у 1810 р. відбувся вирішальний бій між військами Наполеона та англо-португальською армією під керівництвом Веллінгтона.
Палац Матеуш
Культурне життя Португалії — це низка ярмарків, паломництв, карнавалів та національних свят. У свята можна побачити скачки, бої биків (до речі, на португальській кориді вбивати бика заборонено), а вулиці заповнюють танцюристи та музиканти. Традиційний португальський жанр «фаду» нагадує балади або міські романси. Для португальців ці пісні — важлива частина життя. У піснях-фаду йдеться про кохання та ненависть, про радість та сум, про життя та смерть. У них міститься вся мудрість португальського народу: навіть тоді, коли дуже важко, потрібно пам’ятати про те, що рано чи пізно горе мине і світ знову стане прекрасним.
стадіон Афонсу Енрікеш