Киргизстан, або Киргизька Республіка знаходиться у північно-східній частині Центральної Азії. Вона межує з Казахстаном на півночі, Китаєм — на сході та південному сході, Таджикистаном — на південному заході й Узбекистаном — на заході. Населення Киргизстану становить 4,6 млн чоловік. Бішкек — столиця Киргизької Республіки (641 тис. мешканців), є найбільшим містом країни. Другим за величиною містом є Ош. Державна мова — киргизька, грошова одиниця — сом.

прапор Киргизстану

Киргизстан вражає контрастами. Це країна могутніх гір, укритих вічними снігами, та альпійських луків з розсипом квітів; країна бурхливих гірських рік з пінистими водоспадами та степів, країна блакитних озер і зелених долин. Тут винятково сприятливі курортно-кліматичні умови.

Хоча сама територія Киргизстану не така вже й велика (198,5 тис. км²), «об’єму» їй додає гориста місцевість. Більша частина країни входить до гірської системи Тянь-Шаню, і тільки крайній південний захід належить до Паміро-Алаю. Найвища вершина — шпиль Перемоги, або ще її називають Дженгиш-Чокусу (7349 м), розташована в Тянь-Шані на сході країни, на кордоні з Китаєм. Між хребтами Кюнгей-Ала-Тоо та Терскей-Ала-Тоо знаходиться міжгірська западина, дно якої зайняте великим озером Іссик-Куль, так званим «Киргизьким морем». На північ від Киргизького хребта розташована передгірна Чуйська западина, найбільш освоєна та густонаселена частина республіки.

Киргизстан на світовій мапі

мапа Киргизстану

У верхньому ярусі гір вічні сніги та льодовики займають приблизно 4% території країни, що становить близько 8 тис. км². Це значно більше площі льодовиків Кавказу й Альп, разом узятих. У льодовиках зберігається така величезна кількість прісної води, що на площі, рівній площі республіки, вони могли б утворити триметровий шар води. Снігова лінія на хребтах розташовується на висотах близько 3—4,5 км. Найбільшими льодовиками Киргизстану є Південний Іниль-чек довжиною 59,5 км та Північний Інильчек довжиною 38,2 км, вони ще мають кілька льодовиків-приток.

Крім того, гірська система Тянь-Шань багата на водні ресурси і є основним постачальником вологи для навколишніх рівнин. Великі річки — Чу, Нарин та Талас — беруть початок у високогір’ях. Чу протікає на півночі країни, вона є ніби кордоном між Киргизстаном та Казахстаном завдовжки 145 км.

Засніжені верхівки Ала-Тоо

У межах Киргизстану нараховується понад 3000 озер, у тому числі мальовниче озеро Іссик-Куль — одне з найбільш глибоких у світі. Його максимальна глибина 668 м. Озеро здається величезним дзеркалом, що здатне охопити всю велич гір, відбитих у ньому. У перекладі з киргизької Іссик-Куль означає «гаряче озеро», чи з давньотюркської — «священне, заповідне озеро». А за красою воно таке чарівне, що місцеве населення називає його «Перлиною Киргизстану».

Країна має континентальний клімат. Але західні та північні схили гір одержують велику кількість опадів. Вона збільшується з висотою до 5000 м. На великих висотах волога випадає у вигляді снігу, до речі, тут навіть улітку можливі заморозки. Середні температури січня коливаються від —2° до —8° С в долинах та від —8° до —20° С в горах. Іноді у високогір’ях середня січнева температура становить близько —28° С. Літо жарке та сухе, із середніми температурами липня в долинах від +20° до +27° С, у середньогір’ях від +15° до +17° С, а у високогір’ях +5° С та нижче.

Флора Киргизстану дуже розмаїта. На території країни вона представлена різними видами рослинності: центральноазіатські, індогімалайські, північні та передньоазіатські й, звичайно, тянь-шань-алайські. Для Тянь-Шаню характерна наявність лісового поясу тяньшанської ялини, який вище переходить у субальпійські луки. У північній гірській місцевості Ферганської долини збереглися горіхові ліси. У високогір’ях поширені луки, на яких протягом багатьох років влітку пасли овець. На найвищих рівнях рельєфу багато кам’яних розсипів. Трав’янисті рослини там украй нечисленні, звичайні мохи та лишайники. У передгір’ях поширені пустелі, напівпустелі та сухі степи, на зміну яким вище приходить чагарникова рослинність та рідколісся.

Гірське озеро Саричелек

У високогір’ях живуть гірський козел теке, гірський баран архар, барс, кам’яна куниця, червоний вовк, сірий та червоний гірські бабаки. У лісовому гірському поясі мешкають косулі, вовки, горностаї, кабани, рисі, бурі ведмеді, лисиці, куниці. Для степових районів характерні численні види гризунів, у тому числі жовтий ховрашок, великий тушканчик, різні плазуни, з копитних — джейран, із птахів — куріпки, дрохва та ін. Деякі тварини Киргизстану (сніжний барс, бабак Мензбира, джейран, червоний вовк, сірий варан) занесені в Червону книгу Міжнародного союзу охорони природи.

Територія Киргизстану, як і вся Середня Азія, є одним з найдавніших осередків людської цивілізації. Найдавніші сліди діяльності людини тут виявлені в Центральному Тянь-Шані (біля озера Іссик-Куль) та у Ферганській долині і належать до палеоліту. Палеолітичні знаряддя були знайдені також на півдні, у районі Капчигая. Перша письмова згадка про Киргизстан належить до 569 року. В ній повідомляється, що візантійський посол одержав у подарунок раба-кирґиза. В околицях Бішкека та Нарина були виявлені неолітичні поселення. В печерах у долині р. Сари-Джаз знайдені наскельні зображення тварин. Племена, що жили тут у V—III тис. до н. е., виготовляли кам’яні знаряддя, глиняний посуд, користалися луком та стрілами. Саме в ті часи людина почала займатися скотарством та землеробством. Найдавніші відомості щодо території сучасного Киргизстану містяться в «Авесті», священному каноні та творах Геродота. У перських джерелах племена називалися саками, а в грецьких — азіатськими скіфами.

У передгір’ях Тянь-Шаню

На території республіки знаходиться понад п’ять тисяч історико-культурних пам’яток. Ці безцінні свідчення культури давніх часів мають величезне пізнавальне значення. Серед них — печерні стоянки первісної людини й унікальні рунічні написи на валунах, дивні наскельні малюнки та кам’яні статуї, залишки античних поселень та середньовічні фортеці, що вражають уяву сучасників своєю раціональністю та неприступністю. Пізніше, у бронзовому віці, все частіше використовувалися знаряддя з бронзи, а потім — з міді. У різних районах Киргизстану відлюдно жили групи хліборобів та скотарів. Кирґизстанські племена згадуються як союзники тюрків в їхніх походах проти уйгурів у VIII—IX ст. На початку XIII ст. Киргизстан був скорений монголами і лише в 1399 р. знову здобув незалежність. Протягом кількох століть він підпадав під владу сусідніх народів. У середині XVIII ст. у Киргизстані сформувалися певні родоплемінні відносини, що збереглися до XX століття.

Юрта є цінною пам’яткою культури кирґизького народу. Це переносне житло, в якому минало все життя кочівника, мало великі розміри й іноді вміщало до 200 чоловік.

Традиційна киргизька музика

Як єдиний етнос киргизи виявили себе з XVI століття. Нині, окрім 2,7 млн киргизів, що мешкають у республіці, приблизно 300 тис. живуть в Узбекистані, Казахстані, Таджикистані та Росії, ще 300 тис. — у Китаї. Невеликі групи киргизів проживають у Монголії, Туреччині та Пакистані. До появи в Середній Азії ісламу основну роль у релігійному та політичному житті народу відігравали шамани. Деякі киргизи прийняли мусульманство у VIII ст., однак остаточне сприйняття релігії народом в цілому завершилося лише у XIX столітті. Через територію Киргизстану проходив Великий шовковий шлях, який сприяв торгівлі між Сходом та Заходом, поширенню ідеологій, релігій, мистецтва та технологій.

Киргизькому народу традиційно була властива родоплемінна структура. На чолі роду в киргизів стояв старійшина — аксакал (біла борода), що був також вождем племені. Йому допомагав мулла, мусульманський священнослужитель, який керував релігійним життям громади, здійснював шлюбні та похоронні обряди та разом з вождями роду або племені вирішував суперечки, що виникали.

Бішкек - столиця Киргизстану

Киргизький фольклор включає складну міфологію, легенди, народні прислів’я та приказки. Однією з головних проблем киргизької мови є алфавіт. На початку 20-х років радянський уряд, вважаючи, що арабський алфавіт перешкоджає поширенню грамотності, ухвалив рішення про поступовий перехід на латинський алфавіт. Цей перехід завершився лише у 1926 році. Однак у 1940 р., не враховуючи думки населення, в адміністративному порядку був реалізований перехід писемності всіх тюркських народів, зокрема й киргизів, з латиниці на кирилицю. У 1992 р. уряд Киргизстану прийняв рішення про повернення до латиниці.

Киргизький народ з давніх часів славився своєю музикальністю. Свою музику, що йде з глибин століть, киргизи поділяють на пісні та кю. До кю належать усі музичні твори для народних інструментів. Найбільш популярним музичним інструментом є триструнний щипковий комуз. Популярні також двострунний смичковий кияк та язичковий темир ооз комуз. У народній музичній практиці застосовуються язичковий жигач ооз комуз, духовий флейтовий чоор, духовий тростяний пурнай та інші інструменти.

У долині річки Карасу

За радянської влади Киргизстан в основному був джерелом сировини, що відправлялася на переробку в інші регіони СРСР. Після 1991 р. економіка держави вступила на шлях ринкових перетворень. Але перехід до ринкової економіки виявився важким.

Киргизстан — індустріально-аграрна країна з низьким рівнем розвитку економіки та життя населення. Тут ведеться розробка родовищ кам’яного вугілля, нафти, ртуті, сурми (одне з перших місць у світі), цинку та свинцю. Розвинені галузь машинобудування, такі промисловості, як текстильна, швейна, шкіряно-взуттєва. Головний напрямок сільського господарства — пасовищне тваринництво (вівчарство, молочно-м’ясне скотарство, конярство). Вирощуються в невеликій кількості пшениця, кукурудза, цукровий буряк та ін. Дуже поширені посіви маку (посідає одне з перших місць у світі за кількістю продукції). Іноземних туристів у країні практично не буває.

Озеро Іссик-Куль

Через гірський рельєф розвиток залізничного та трубопровідного транспорту обмежений. Довжина залізниць становить близько 370 км. Вони є продовженням залізниць сусідніх держав.

У Киргизстані 54 вищих навчальних закладів (у тому числі Кирґизстанський національний університет, Киргизстанський технічний університет, Державний університет архітектури і будівництва, Слов’янський університет, Ошський університет, Американський університет, Медична академія, Академія сільського господарства), сім великих музеїв, чотири театри. Але найголовніше — Киргизстан є однією з небагатьох країн, які зуміли знайти «золоту середину» між засвоєнням загальнолюдської культури та збереженням національних традицій.

Караколь, дунганська архітектура