Два десятиліття тому західні економісти ставили невеличку Гвінею-Бісау (колишню Португальську Гвінею) у приклад державам третього світу, подавали її як оптимальну модель розвитку цих країн. Проте модель підвела, не реалізувавши теорій щодо свого райдужного майбутнього. Наприкінці 90-х років країну охопила громадянська війна, її накрили хвилі інфляції, економіка почала тонути. Нині Гвінея-Бісау — дуже бідна держава, яка майже нічого не виробляє і залежить від урожаїв, вилову риби та міжнародної допомоги.
прапор Гвінеї-Бісау
мапа Гвінеї-Бісау
Країна знаходиться у Західній Африці, на узбережжі Атлантичного океану, і має площу 36,1 км2. Територія Гвінеї-Бісау — це не тільки материкова частина, а й численні острови. Свого часу підтоплення берегів океаном призвело до відокремлення від материка багатьох островів, у тому числі й архіпелагу Біжагош в усті річок Жеба і Корубал. Цікаво, що кордон між водою та суходолом тут не є постійним, він змінюється залежно від рівня води в річках, від припливно-відпливної поведінки океану (висота припливної хвилі сягає 4 м). Завдяки такій особливості це узбережжя називають «район-амфібія».
архіпелаг Біжагош
Землі цієї країни завжди привертали увагу різних племен завдяки сусідству з океаном та досить родючим ґрунтам. Розвитку сільського господарства сприяла і майже вирішена природою проблема зволоження, що є актуальною для Африки. Територія країни — це в основному низовина, яку перетинають повноводні річки (Жеба, Кашеу, Корубал), що возз’єднуються і впадають в Атлантичний океан. Клімат тут тропічний, вологий та теплий, з достатньою кількістю опадів (щоправда, час від часу бувають і засухи). Узбережжя облямовують так звані мангри (невисокі зарості вічнозелених дерев, що добре прилаштувалися до життя в напівзатопленому стані), за ними розташовані вічнозелені тропічні ліси, а внутрішні райони країни — це в основному савана.
Музей африканських артефактів
Жителі імперій Гана, Малі та Сонгай (до яких у середні віки входила територія сучасної Гвінеї-Бісау) займалися сільським господарством переважно в долинах рік та на узбережжі. У 1446 р. цих берегів досягли португальські кораблі, що назавжди змінило життя місцевого населення, основу якого становлять етнічні групи баланте і фульбе. Португальці збудували на узбережжі форти, звідки протягом двохсот років відправляли рабів в основному до Латинської Америки. До середини XIX ст. позиції Португалії на цих територіях дещо ослабли, їй наступали на п’яти Франція та Британія. В ролі арбітра в цій ситуації виступив американський президент У. Грант, який відхилив британські зазіхання на узбережжя нинішньої Гвінеї-Бісау, а кордони у внутрішніх районах згодом були закріплені франко-португальським договором. До 1879 р. Португальська Гвінея та Острови Зеленого Мису (нинішня Кабо-Верде) були єдиною колонією. Остаточно кордони Португальської Гвінеї були визначені лише на початку XX ст.
На одній з вулиць Бісау
У 1960-ті роки Африканська партія незалежності Гвінеї та Кабо-Верде розпочали озброєну боротьбу з колонізаторами. Завершилася вона в 1974 р., коли Португалія визнала Гвінею-Бісау самостійною державою. Згадкою про колоніальне минуле залишилася тут державна (португальська) мова. Об’єднанню з Кабо-Верде, про яке довго йшла мова, не судилося відбутися — після жорстокого військового перевороту у Гвінеї-Бісау 1980 р. Кабо-Верде вирішила залишитися з нею просто сусідами. Друга половина 1980-х років принесла республіці Гвінея-Бісау те саме поступове зростання, завдяки якому її оголосили прикладом для інших. У країні було скасовано державну монополію на торгівлю, проведено лібералізацію цін, взято курс на ринкову економіку.
Гай з кокосових пальм
У середині 1990-х років економіка похитнулась і країна вступила до Африканської фінансової спільноти КФА (на той час вона вже була членом ООН, Організації африканської єдності, ініціювала створення Товариства португаломовних країн). Гвінейський песо поступився франку КФА. А в 1998 р. розгорілася жорстока збройна боротьба між урядовими загонами, підтриманими Сенегалом, Гвінеєю та воєнною хунтою, що мала підтримку Нігерії. Загинуло багато мирних людей, п’ята частина мешканців змушена було покинути свої домівки. Громадянська війна принесла із собою розруху, злидні і безжалісно поглинула всю нароблену економічну інфраструктуру країни й економічні здобутки.
острів Болама
Якщо офіційний Сенегал підтримував у громадянській війні уряд Гвінеї-Бісау, то повстанці-сепаратисти сенегальської провінції Казаманс допомагали своїм «колегам» — повстанській армії сусідів. Це сталося невипадково — сепаратисти з Казамансу неодноразово висловлювали свої претензії на частину території Гвінеї-Бісау задля возз’єднання розділеного народу (волоф). Свого часу кордони були проведені «по лінійці» і не враховували розселення племен. Втім, народність волоф становить лише кілька відсотків населення Гвінеї-Бісау. А найчисленнішими етнічними групами є баланте (і споріднені йому) та фульбе.
Національний музей в Бісау
На початку XXI ст. ситуація в країні більш-менш стабілізувалася. Проте і досі тут чиниться тиск на опозицію, на пресу, і через це залишаються напруженими стосунки країни зі світовими донорськими організаціями. А допомога їй потрібна. Адже на сьогодні Гвінея-Бісау — одна з найбідніших країн світу. Понад 80 % її населення зайнято в сільському господарстві і розселяється в сільськогосподарських зонах (всього в країні мешкають 1,2 млн чоловік). Так, найбільш густо заселене океанське узбережжя, де міститься й столиця країни — місто Бісау (200 тис. мешканців), та долини рік.
плато Фута-Джаллон
Основними експортними культурами Гвінеї-Бісау є горіхи кеш’ю, продукти переробки олійної пальми, арахіс. «Для себе» вона вирощує рис, просо, маніок. Важливим джерелом прибутку є також продаж ліцензій іноземним компаніям на вилов риби в узбережних водах. Проте така практика дуже непокоїть екологів, які фіксують збіднення рибних запасів у водах Гвінеї-Бісау через зловживання виловом. Непокоїть їх і проблема зменшення площі лісів, ерозія ґрунтів та ін. Країна бере участь у багатьох екологічних програмах, проте самотужки фінансувати їх не може, адже вартість імпорту (це промислові товари та продукти харчування) значно більша за надходження від експорту. Правда, в останні роки були збільшені врожаї горішків кеш’ю, і Гвінея-Бісау вийшла на шосте місце у світі з виробництва цієї культури. Однак найбільші надії керівництво країни покладає на нерозвідані запаси нафти, пошуки яких ведуться вже не один рік.
народ Баланте