На північному сході Африки розташована молода держава Еритрея. У перекладі з грецької ця назва означає «червона», бо зі сходу країну омивають води Червоного моря. На півночі і заході Еритрея межує з Суданом, а на півдні — з Ефіопією і Джібуті. Площа країни становить 125 тис. км2, якщо рахувати разом з площею численних островів, що їй належать (їх — понад 350, зокрема 200 з них утворюють архіпелаг Дахлак).
прапор Еритреї
Майже третину країни займає Еритрейське нагір’я з висотами близько 2 тис. м над рівнем моря. На узбережжі тягнуться прибережні рівнини. А на заході знаходиться плато, де здіймається найвища вершина країни — гора Соіра 2989 м заввишки. На південному сході лежить западина Афар, глибина якої сягає в районі Кобар-Сінк відмітки 75 м нижче рівня моря. Головними річками Еритреї вважаються Баркі, Гаша і Мереб, які час від часу пересихають.
Клімат країни належить до субекваторіального, пустельного. Це один з найпекучіших районів землі. Середньорічні температури тут коливаються від +23 до +37° С. Але влітку температура повітря може підніматися навіть до +45— 50° С. Опадів випадає мало — до 200 мм на рік. Втім, на Еритрейському нагір’ї дещо прохолодніше і випадає більше опадів — від 500 до 850 мм на рік. Іноді взимку вночі температура тут може падати навіть до 0° С.
мапа Еритреї
Такі кліматичні умови несприятливі для розвитку рослинного і тваринного світу. Тут панує напівпустельна і пустельна рослинність, живуть відповідні види тварин. А от морські води Еритреї дуже багаті. У Червоному морі рибні запаси, на відміну від переважної більшості інших водних басейнів планети, не скорочуються. Саме тому поблизу берегів Еритреї існує понад 250 видів риб. Серед них — лосось, сардини, тунець, анчоуси, барракуда, морська щука, тріска та інші. Багато також креветок і омарів.
Першими мешканцями еритрейських земель були нілотські племена, які прийшли сюди з долини Нілу ще за часів фараонів. Пізніше з ними змішалися хамітські племена. Але на цьому міграції не скінчилися. На землях Еритреї час від часу з’являлися нові поселенці. У VII — V ст. до н. е. це були сабейці з Південної Аравії, у І ст. до н. е. — Йєменські племена. З узбережжя вони рушили в центральні райони країни, змішалися там з місцевими жителями і утворили етнічні групи, які розмовляли мовами тігрінья та тігре. Це були досить розвинені народи. Вони використовували залізні знаряддя виробництва, робили тераси для посівів і мали навіть власну писемність. Тоді вони підкорялися сабейській державі, яка існувала на території сучасного Йемену. Але через деякий час предки еритрейців утворили власні невеличкі держави з центрами у Метере, Кохаіто, Текондае і Кескессе. У той час еритрейський порт Адуліс був широко відомий багатьом античним народам і вважався брамою для торгівлі навіть з Грецією і Римом.
печера Аді Алауті
У IV—VI ст. за 180 км на південь від сучасної столиці Еритреї Асмери існувала могутня ефіопська держава Аксум. Вона вважалася великим центром торгівлі в регіоні. Але в IX ст. держава занепала. У XIV ст. країну називали Медрі-Бахр («країна моря»), бо нею правили бахр-нагаші («правителі моря»). Однак уже в XV ст. тут існувало кілька дрібних державних утворень на чолі з вождями і шейхами, які ворогували між собою. Постійна ворожнеча зробила край легкою здобиччю для загарбників. У 1557 р. узбережжя Еритреї захопили турки-османи. Але вони так і не змогли закріпитися в центральних гірських районах на заході і північному заході країни. Племена, що тут мешкали, підкорялися володарям Ефіопії.
У середині XIX ст. серйозною загрозою незалежності племен Еритреї був єгипетський правитель Алі-паша. Але імператор Ефіопії Йоганнис IV розбив армію Єгипту і припинив агресію з боку Алі-паші. Намісником імператора в Еритреї став воєначальник Раса, який правив країною протягом 17 років. Тоді на узбережжі господарювали турки, а єгиптянам належав район Богос поблизу міста Керн. Його османи передали Єгипту в 1846 р.
Поступово позиції Туреччини на узбережжі Червоного моря слабшали. У 1885 р. вона вимушена була передати свої права на нього Єгипту, який у той час був протекторатом Великої Британії. Але одночасно тут висадився італійський десант і закріпився в районі Асеба. Звідси італійці продовжили захоплення навколишніх територій. Через п’ять років Італія об’єднала набуте в межах колонії Еритрея. Цей період історії країни тривав, аж доки у 1941 р. англійські війська не вигнали італійців.
район Кохаїтто
Після звільнення від італійської колонізації Еритрея за згодою між Великою Британією, Францією, СРСР і США опинилася під управлінням британської воєнної адміністрації. Поки тривала Друга світова війна, економіка країни завдяки товарним перевезенням і попиту на деякі стратегічні товари активно розвивалася. Але після війни англійці вирішили, що мають право на воєнні трофеї в Еритреї і вивезли звідси обладнання на суму 86 млн доларів. Вони також мали намір розділити країну між Ефіопією і Суданом. Втім, інші великі держави не підтримали цю ідею, і питання було передано на розгляд Генеральної асамблеї ООН.
В ООН еритрейська делегація активно виступала за надання країні незалежності. А Ефіопія наполягала на своєму керуванні. Це знайшло підтримку в США, бо американці сподівалися на створення своєї воєнної бази в районі Асмери. В результаті в 1952 р. було прийняте рішення про створення Федерації Ефіопії і Еритреї. Але більшість еритрейців бажала незалежності.
Кладовище танків
Вже через 10 років усі державні інститути Еритреї, джерела фінансових надходжень, поліція опинилися під повним контролем уряду Ефіопії. Припинився випуск літератури мовами народів Еритреї, а їхні культурні традиції ігнорувалися. До цього додалися жорстка цензура преси та обмеження демократичних прав і політичної діяльності. Навіть еритрейський прапор був замінений на ефіопський, уряд перейменований на адміністрацію, а офіційною мовою стала амхарська, якою розмовляли ефіопи.
Мечеть Джамі аль Хулафа ель Рашедін
Протягом війни за незалежність Еритрея втратила 100 тис. своїх синів. 65% з них загинули під час воєнних дій. 150 тис. чоловік стали інвалідами. Близько 1 млн емігрували з країни.
У 1961 р. еритрейські патріоти почали озброєну боротьбу за незалежність, яку очолив Фронт за визволення Еритреї (ФВЕ), а потім Народний фронт визволення Еритреї (НФВЕ). Боротьба тривала аж до 1991 р. і закінчилася перемогою НФВЕ.
У 1993 р. в Еритреї відбувся референдум, під час якого 99,8 % її жителів висловилися за надання їхній батьківщині незалежності. Еритрея була проголошена суверенною державою — республікою на чолі з президентом. Між нею і Ефіопією були досягнені взаємовигідні домовленості з приводу вільного використання Ефіопією порту Асеб для зовнішньоторговельних операцій, аеродрому в Асмері, використання в Еритреї ефіопської грошової одиниці бир, вільного пересування громадян обох країн через ефіопсько-еритрейський кордон. За конституцією, прийнятою в 1997 p., головою Еритреї є президент, який обирається із числа депутатів однопалатних Національних зборів — законодавчого органу держави. Еритрея є членом ООН та Організації африканської єдності (ОАЄ).
Католицький собор Асмери
Столицею держави є Асмера, де мешкає 367 тис. жителів. Офіційною грошовою одиницею є введена в 1997 р. накфа.
Населення країни становить 4,4 млн людей. З них тільки 20 % мешкає в містах. Решта живе в сільських районах і займається сільським господарством.
Еритрея є багатонаціональною країною. Тут існує 9 етнічних груп, які відрізняються за мовою, культурними традиціями і звичаями. Це народи афар, білін, гедареб, кунама, нара, рашейда, сахо, тігре та тігрінья. Найчисленнішими є два останніх. На їхню долю припадає майже 85% у складі населення. Всі ці народи розмовляють своїми мовами, які за назвою збігаються з назвою племен. Винятком є тільки рашейда. їхня мова називається беджа. Багато хто розмовляє арабською. А взагалі більшість еритрейців володіє кількома мовами, в тому числі амхарською, яка є державною мовою Ефіопії. Втім, офіційною мовою у країні вважається тігрінья, якою говорить переважна більшість населення. Але в діловому спілкуванні та в державних установах дедалі більше поширюються англійська та арабська. Англійською ведеться також викладання в середніх і вищих школах.
Вулиця Ліберасьйон Аве
Основними релігіями країни є християнство та іслам. Лише невеличка кількість населення сповідує традиційні африканські вірування.
Еритрея є аграрною країною. Основа її економіки — сільське господарство, в якому зайнято понад 75 % населення. В країні досі існують примітивні форми господарювання на зразок ручної обробки землі і кочового скотарства. Поряд з цим поширене і високопродуктивне землеробство з високою технікою зрошування для вирощування садових і овочевих культур. Навколо міст високими темпами розвивається високопродуктивне молочне скотарство і птахівництво. До найпопулярніших культур тут належать сорго, бобові, різноманітні овочі, кунжут, бавовник, тютюн і цитрусові. Скотарі розводять велику рогату худобу, овець, верблюдів і свійських птахів. У прибережних районах ведеться риболовля.
В останні десятиліття уряд країни приділяв велику увагу розвитку обробної промисловості. Налагоджено виробництво хлібобулочних виробів, пива, м’ясних і рибних консервів, олії, цементу, скла, кухонного обладнання, шкіряних виробів, сірників, тканин.
Але в Еритреї, завдяки запасам корисних копалин, є значні перспективи. Тут знайдено золото, калійна сіль, цинк, мідь та інші мінеральні ресурси, а також природний газ. З середини 1990-х років ведеться розвідка нафти.
Храм Маріам Уакіро