Туніс має смак соковитих помаранчів та солодких фініків, перед незнайомцем з’являється розфарбованим хною. Це чарівна країна з ароматом жасмину та м’ятного чаю, із синім шматком моря та жовто-зеленими смугами пляжів, із грибними лісами та величними піщаними барханами. Тут оживають сторінки з підручника давньої історії, що розповідають про могутній Карфаген, його велич та занепад. Тут спростовуються загальні твердження підручника географії про відсталість африканських країн.
прапор Тунісу
Казково-райське, але цілком реальне місце Північної Африки, по-східному гостинний Туніс, завжди радий усім і тепло приймає відвідувачів. Долею йому даровано чимало сонячних днів на рік, лагідний клімат (на більшій частині) та різноманітні, вражаючі краєвиди. Так, узбережжя Середземноморя вкрито піщаними пляжами, на північному заході можна побачити вкриті лісами Атлаські гори, де «мандрує» річка Меджарта. Ці гори, підходячи до узбережжя, утворюють розділені затоками півострови. Ліси в горах дарують несподівано «європейські» (якщо не сказати «українські») пейзажі — тут багато сосен та грибів. Щоправда, сосни чергуються з корковим дубом. В Атлаських горах багато кабанів, диких баранів та газелей. У центрі країни розташована напівпустеля природничої зони Сахель, тут дерева поступаються високим травам та кущам, а серед представників фауни переважають гризуни, гієни, лисиці. Ці землі відомі безмежними плантаціями оливи. І, нарешті, на півдні Тунісу починається справжній африканський пейзаж: заселені зміями та скорпіонами бархани Сахари та її ж чарівні життєрадісні оазиси.
мапа Тунісу
Туніс на мапі світу
Ось так стрімко змінюється територія невеликого Тунісу, що має площу 164,1 тис. км2. Тутешній клімат теж зазнає істотних змін залежно від місця перебування. На півночі він м’який середземноморський, в центрі арідний степовий, а на півдні — пустельний. Але навіть нібито неприємна спекотна Сахара має шалений попит у туристів, цікавить їх своєю скупою екзотикою чи не більше, ніж узбережжя. Тож Туніс — це місце, варте уваги.
У столиці Тунісу
Міста Тунісу, як і природа, дуже різноманітні. Якщо столиця Туніс — це сучасний мегаполіс (1,8 млн мешканців) із цікавим середньовічним містом (медина), то, скажімо, Хаммамет запам’ятовується одноповерховими будівлями. Місто Сусс дивно поєднує древні мечеті з вогнями нічних клубів; Сиді-Бу-Саїд, блакитно-біла перлина Тунісу, є улюбленим місцем митців та поетів. Священне місто Кайрун чекає на відданих мусульман (воно є четвертим містом за значенням в ісламському світі), а острів Джерба зберігає в діючій синагозі древні сувої Тори.
Місто Махдія, розташоване на сході країни
Так здавна вважали багато народів. Цей ласий шматок Африки, з вигідним географічним положенням, намагалися присвоїти собі всі, кому не ліньки. Одними з перших мешканців цих земель були кочовики-бербери, яких у X ст. до н. е. потіснили фінікійці, котрі збудували тут місто Утіка. А через двісті років у цьому краї вже розквітав фінікійський Карфаген, що став центром величезної Карфагенської імперії, яка наважилась протистояти самій Римській імперії. Могутній Карфаген назавжди прославив ці місця, і тепер про них знає весь світ. Проте славетне місто було переможене Римською імперією та знищене. Щоправда, його незабаром поновили, і воно стало центром Римської Африки. Легенда говорить, що сюди їздив Юлій Цезар лікувати подагру в мінеральних джерелах.
Руїни римських терм Карфагену
Із VII ст. н. е. точилася боротьба арабів, візантійців і берберів за туніські землі. У VIII ст. своє панування тут встановили араби, поширивши іслам. У XVI ст. Туніс опинився під владою Туреччини, ставши провінцією Османської імперії, а в 1883 р. свій протекторат над ним встановила Франція. Європейці принесли до африканської землі багато прогресивного, приміром асфальтові дороги та власну модель освіти. У 1956 р. Туніс став незалежною державою, яку через рік було проголошено президентською республікою. Поступово країна увійшла до різних міжнародних організацій, найбільші серед яких ООН, Ліга арабських країн та Організація африканської єдності.
Туніс може пишатися одним з найвищих показників по Африці щодо тривалості життя (73 роки для чоловіків та 76 — для жінок) та низьким для континенту приростом населення (трохи більше 1 %). Останнє пов’язане з успішними програмами планування сім’ї і підвищенням статусу жінки в суспільстві. Туніська сильна половина жартує, що в їхній мусульманській країні у жінок прав більше, ніж у чоловіків. А слабка половина залюбки користується цими правами: носить майже європейський одяг (не дуже відкритий) та зводить з розуму чоловіків, яким, до речі заборонено мати кількох дружин.
Озеро Ішкьоль
Нова країна спершу просувалася вперед аграрними шляхами, тепер ситуація змінилася. Як і раніше, тут придатні для обробки дві третини земель; як і раніше, тут збирають оливи, помаранчі, виноград, фініки, бавовник, багато різних овочів, зернові (щоправда, останні доводиться докуповувати, повністю ними населення не забезпечене); розводять худобу. Проте порівняно з першими роками незалежності значно зросла роль добувної та переробної промисловості. Тут розроблені поклади нафти, природного газу, в невеликій кількості залізної, свинцевої та цинкової руд. Крім того, Туніс є одним з найбільших постачальників на світовий ринок фосфоритів. Окрім переробки продукції сільського господарства та добувної галузі, розвинена текстильна та швейна промисловість.
Велика мечеть Джема-ес-Зейтуна (VIII—IXст.)
В останнє десятиліття значно зріс добробут десятимільйонного населення країни, адже президент, якого тут щиро поважають, провів ряд успішних реформ. Туніс нині майже не імпортує продукти харчування. А за якістю своєї продукції може змагатися з будь-якою державою. Навіть вино тут, кажуть, не гірше за французьке. Виробляють його спеціально для гостей, адже мусульманам вживати подібні напої заборонено.
Султанський палац
Для туристів у Тунісі справжній рай, де постаралася і природа, і гостинні господарі. Перша створила незабутні пейзажі, лагідний клімат, а другі зробили все, щоб гості тут відпочили якнайкраще. Туристам пропонується 1300 км «золотих пляжів», гори оригінальних сувенірів, підводне плавання, катання на «кораблях пустелі», погляд на Сахару з повітряної кулі, а для оздоровлення організму — бані («хамам») і таласотерапія, що очищує та лікує за допомогою морських водоростей. Але чи не найголовніше — це можливість доторкнутися до античності, привезти додому на взутті пил Карфагену або інших давніх міст, наприклад Утіки чи Дугга.
Рівнина у Північному Тунісі
Хоча більшість жителів Тунісу і є мусульманами, їхня віра переплітається з доісламськими символами та традиціями. Так, поширений оберег «Рука Фатіми», у вигляді долоні. Житло захищають зображеннями риб та баранячих рогів, як це роблять у нас, вішаючи над дверима підкови. Літні жінки часто наносять хною на тіло знаки від порчі. Нареченим напередодні шлюбу малюють хною візерунки, що мають принести удачу. А чоловіки традиційно носять за вухом пучечок жасмину (одружені — за правим вухом, холості — за лівим).
Туніс причаровує розміреним ритмом пустелі, безкраїм морем і небом, він ніби читає арабською (вона є державною) якесь невідоме чужоземцям закляття. І турист, вже до нестями закоханий у цю землю, готовий обміняти всі гроші на туніські динари, осипати ними першого продавця на галасливому ринку, згребти всі сувеніри; і співати гімн туніській красі на своїй батьківщині, крадькома тренуючись намалювати хною щось схоже на захисний знак або приладити за вухом пучечок жасмину.
Римський акведук в Карфагені