Ох, і далася взнаки Христофору Колумбу ця земля! Вона мовби дражнила бувалих моряків глибиною прибережних вод та відсутністю мілин. Це могло неабияк розлючити: земля поряд, а кинути якір, щоб зійти на берег, дуже важко. Моряки так і записали в журналі: «Гондурас», що іспанською означає «глибина». Це трохи незвичне ім’я згодом стало назвою країни. Невдовзі актуальності набуло й переносне значення цього слова — «глибинка». Гондурас одним із перших отримав зневажливе прізвисько «бананова республіка» — дуже багато було там бананів і дуже невисокий розвиток мала економіка країни, що базувалася лише на цій сировині. А нині сміливі туристичні фірми пропонують Гондурас як недорогий варіант теплого і затишного відпочинку — земля розкішна, міста майя дивовижні, та й банани тут, може, кращі, ніж будь-де.
прапор Гондурасу
Значення покладів срібла було таке вагоме для цих земель, що відбилося і в топоніміці. Поселення «срібний пагорб» (Теґусіґальпа) швидко розрослося й згодом стало столицею країни, де нині мешкає 800 тис. людей.
мапа Гондурасу
Гондурас на мапі світу
Корінне населення цих земель, індіанці майя, ацтеки та інші народи про економічну перспективність бананів не знали. Вони жили тут задовго до нашої ери, вирощували кукурудзу, курили тютюн, збирали фрукти й споживали морські дари. А моря тут багато — Гондурас омивають карибські води (довжина берегової лінії — 650 км). Він має вихід до затоки Фонсека (Тихий океан). Не знали індіанці й про труднощі, що спіткали команду Колумба біля узбережжя. Проте моряки все ж таки дісталися берега. Це був 1502 рік. Через декілька років іспанці розпочали колонізацію Гондурасу і в 1539 р. включили його до свого генерал-капітанства Гватемала. У «глибинці» було знайдено золоту руду й особливо багато срібної. Індіанці й уявити не могли, як цей блискучий метал (для них — не більш цінний, ніж красиві мушлі молюсків) змінить їхнє життя. Європейці встановлювали на їх територіях свої порядки, експлуатували індіанців на срібних рудниках, а також привозили з Африки їм «підмогу» — чорношкірих рабів.
Узбережжя Гондурасу
У 1821 р. Гондурас проголосив незалежність, струсив із рукавів срібний пил і розігнув натруджену спину. Однак не встиг він цього відсвяткувати, як був приєднаний до Мексиканської імперії. У 1823 р. Гондурас увійшов до федерації країн Центральної Америки. У 1838 р. це нестабільне об’єднання припинило своє існування. А потім все закрутилося, мов вихор: країна не могла встежити за зовнішніми проблемами, не кажучи вже про внутрішні. Англійці взяли під контроль Москітовий берег (він тягнеться й територією сусіднього Нікарагуа). Це місце з великою кількістю цінних порід дерев мало для них неабиякий інтерес. У 1853 р. Британія повернула гондураську частину берега законному господарю, проте за нетривалий час хазяйнування гондураського уряду лісів тут суттєво поменшало. Потім почалися воєнні сутички із Сальвадором та Гватемалою, по їх закінченні в самому Гондурасі вибухнула громадянська війна. А потім в ньому надовго поселилися неспокій, безладдя, нестабільна ситуація...
В історії Гондурасу є безпрецедентна «футбольна війна». Поштовхом до неї став футбольний матч 1969 р. між командою цієї країни та збірною сусіднього Сальвадору (грали в тамтешній столиці). Вболівальники Гондурасу не хотіли визнавати несправедливу, на їхню думку, поразку своїх улюбленців. Сутички між гарячими і не в міру агресивними футбольними фанами переросли у справжню війну. Вона тривала чотири дні і встигла забрати понад дві тисячі життів.
На початку XX століття американські компанії прибрали до рук території уздовж Карибського узбережжя і відкрили там банановий бізнес. Завдяки цьому Гондурас прозвали «банановою республікою». Ця назва почала широко вживатися для позначення слаборозвинених країн. У ній не було б нічого образливого (хіба банани — не товар, тим паче коли вони якісні й недорогі?), якби б держава сама контролювала їх вирощування та експорт і не віддавала левову частку іноземним бізнесменам. А сталося так, що її використовували як сировинний (банановий) придаток розвинених Сполучених Штатів Америки.
місто Чолутека
На північному узбережжі Гондурасу живуть індіанці тарифи, так звані «чорні кариби». Вони є нащадками власне карибів і завезених африканських невільників. Цей гордий народ пишається своїм походженням, говорить не державною іспанською мовою, а тією, що походить від давньої карибської, полюбляє суп із равликів і кокосовий хліб.
У 1933—1949 рр. у Гондурасі панувала сильна диктатура. А друга половина XX століття була ущерть переповнена зміною урядів, військовими режимами з обов’язковими для них репресіями.
місто Юскаран
Дійшло до того, що на початку 90-х років минулого століття про Гондурас почали говорити як про державу вкрай убогу. І справді: 70% населення перебувало за межею бідності. І це тільки за офіційними даними. А безробіття, за цими ж даними, становило 30%. Кінець 90-х років ускладнився ще й сутичками з Нікарагуа з приводу кордонів, ураганами і сильною засухою. Щоб подолати голод, країні довелося звертатися до оон за допомогою. Останні кілька років Гондурас намагається стати на ноги, прийняти правила ринкової економіки, реформує всі сфери життя. Країна є членом Організації американських держав, ООН та інших організацій.
Гори Комаягуа
Багаторічне іноземне панування призвело до того, що чистокровні індіанці (племена чорті, ленка, хікаке та ін.) становлять лише сім відсотків населення Гондурасу, а більшість його мешканців є метисами (нащадками індіанців і білих). Всього ж у країні мешкає 6,6 млн людей.
Гондурас довго лякав світ своєю розрухою та безладдям, що там панувало, а тепер уже з’явився на сторінках деяких туристичних буклетів. Тур-оператори називають його гостинною і спокійною країною, привабливим місцем відпочинку. Напевне, видають Гондурасу аванс, сподіваючись, що з часом він виправдає ці слова. Адже вони знають і не приховують: тут високий рівень злочинності, це одна з найменш розвинених країн Латинської Америки, з епідеміями, низьким добробутом — коротше кажучи, поки що зовсім не казка. Але вона має багато того, що варте уваги: чудові піщані пляжі, древні міста майя (найвідоміше — Копан), острови, печери, водоспади, заповідники. Тропічний пасатний клімат завжди ласкавий до гостя. Температура тут протягом року +22—+26° С, однак у горах ці показники значно нижчі. Проте це не має значення для справжніх підкорювачів гірських вершин.
Кафедральний Собор Комаягуа
Гори (до 2800 м), круті та пологі, з прокладеними маршрутами й незнаними стежками, з мальовничими долинами займають більшу частину Гондурасу (його загальна площа — 112 088 км2). їхні схили вкриті лісами, переважно дубовими та сосновими. Внизу, коло підніжжя, колись буяли тропічні джунглі, але тепер їх обмаль. Багато пралісів залишилося на східному Москітовому березі, найбільшій низовині країни. У центральних районах розташовані ділянки саван та рідколісся.
місто Копан
Гондурас може пишатися тим, що має багату флору і фауну, охайні національні парки і всі умови для екотуризму. Проте це справа не одного дня і навіть не одного року — зарекомендувати себе на туристичному ринку як цікавий і безпечний об’єкт. Тим паче, що не все так спокійно на теренах країни. Отож поки що Гондурас мало заробляє на туристах і фактично залишається «банановою» республікою. Його економіка базується на сільському господарстві, хоча для обробки придатна тільки чверть земель. Половину всіх експортних прибутків дають банани та кава. Постачають за кордон також м’ясо, деревину, креветки й омарів, корисні копалини. У надрах Гондурасу є срібло, золото, цинк, свинець, залізна руда. Розробляється все це переважно іноземними компаніями. Та й велика кількість «бананових потоків» залишається під наглядом США (часто — таємно), хоча зрушення в цій сфері відбулися значні і Гондурас намагається досягти тут повної самостійності. Але поки що найболючішим питанням уряду й президента (Гондурас — президентська республіка) є зовнішній борг та швидкі темпи інфляції (грошова одиниця називається лемпіра).
Пам'ятник Франціско Морасану
Як у всіх латиноамериканських країнах, у Гондурасі гучно й весело проходять барвисті карнавали й всілякі національні свята. Можливо, колись ця тепла країна й доведе, що вона — гарна й розмаїта місцина, де можуть затишно почуватися не лише бананові гаї.
місто Тегусігальпа