Африка охоплює п’яту частину земної кулі і за розмірами поступається лише Євразії. Загальна площа материка становить понад 29,2 млн км2, а разом з островами — 30,3 млн км2. Найбільші з цих островів — Мадагаскар, Сейшельські, Сокотра, Мадейра, Канарські, Острови Зеленого Мису.
Караван у пустелі
Із заходу Африку омивають води Атлантичного океану, з півночі — Середземного моря. На її північно-східному рубежі вирують хвилі Червоного моря, на східному — Індійського океану. Африка простягається з півночі на південь аж на 8 тис. км. А із заходу на схід у найширшій частині вона має 7,5 тис. км. На півночі її крайньою точкою є мис Ель-Аб’яд, а на півдні — мис Гольний. Так само західним краєм материка є мис Альмаді на півострові Зелений Мис, а східним — мис Ха-фун на півострові Сомалі.
Мис Доброї Надії
Африка — давній материк. Його утворює величезна докембрійська платформа. Це означає, що вона з’явилася значно раніше кембрійського геологічного періоду, який почався десь 550—590 млн років тому. Тож не дивно, що африканські надра дуже багаті на корисні копалини. Частина їхніх родовищ має світове значення. За запасами алмазів Африка посідає перше місце у світі. Тут також багато золота, урану, залізної руди, алюмінію, марганцю, мідної руди, кобальту, берилію, літію, фосфоритів, вугілля, нафти, природного газу тощо.
Здавна Африку називали Чорним континентом. Можливо, це пов’язано з кольором шкіри більшості її мешканців. Втім, ще давні греки називали Єгипет Чорною землею — Та-Кем — завдяки чорному кольору родючих ґрунтів у долині Нілу. А назва «Африка» відома ще з III тисячоліття до н. е. Тоді так іменували місцевість поблизу давнього міста-держави Карфагена у Північній Африці. Пізніше, у середні віки, ця назва поширилась на Лівію та Алжир, а потім на весь материк.
В африканському рельєфі переважають рівнини, плато і плоскогір’я. Серед них височіють ізольовані гірські масиви й окремі вершини. Але є й великі гірські системи. До них належать гори Атласу на півночі і Капські гори на півдні. Середня висота материка становить 750 м над рівнем моря, а її найвища вершина, недіючий вулкан Кіліманджаро, здіймається аж на 5895 м. Друга за висотою гора Кенія має 5199 м заввишки.
В Африці розташована найбільша на планеті пустеля Сахара площею понад 7 млн км2. Зазвичай її уявляють як величезне море піску. Насправді Сахара — це пустельний комплекс, який складається з пустель різних видів: кам’янистих хамадів, галечникових регів і піщаних пустель ергів. Є тут і гірські масиви — Ахаггар і Тібесті з вершиною Емі-Кусі (3415 м), яка вважається найвищою точкою Сахари. Є в Африці й інші пустелі. Серед них найвідомішою вважається пустеля Калахарі, що розташована на півдні материка.
На весь світ відомі великі африканські річки Конго, Нігер, Замбезі, Оранжева, Лімпопо та інші. Серед них особливо вирізняється Ніл, який вважається найдовшою річкою Землі і тече протягом 6671 км. А на Замбезі знаходиться один з найбільших у світі водоспадів — Вікторія заввишки 120 м. Весь час над ним стоїть величезна хмара водяного пилу, а вдень палає яскрава веселка. Шум від водоспаду чутно за багато кілометрів. Недарма місцеві жителі називали його «Туман, який гуркотить».
Селище на березі річки Нігер
Не менш знамениті й озера Африки. Найбільшим з них є озеро Вікторія. У перекладі це означає «Велика вода». Вікторія — друге за величиною прісне озеро планети і найбільше в Африці. Його площа становить 68 тис. км2, а глибина сягає 80 м. Озеро Танганьїка вважається другим за глибиною після Байкалу. Тут є місця, де лот опускається на 1470 м. Широко відомі також озера Чад і Ньяса.
Африку майже навпіл поділяє екватор. Таким чином, обидві її половини здебільшого знаходяться у теплих і жарких широтах. Саме тому вона є найпекучішим з материків Землі. На екваторі, звісно, панує екваторіальний клімат. А на північ та на південь від нього лежать зони субекваторіального, тропічного і субтропічного клімату. Середньомісячні температури влітку сягають +25—30° С. Взимку вони дещо опускаються, але зазвичай не нижче +10—25° С. Втім, у горах температура може знизитися і до 0° С. В горах Атласу навіть випадає сніг, а на вершині Кіліманджаро завжди лежать льодовики. Саме тому місцеві жителі дали вулкану це ім’я. Мовою суахілі воно означає «гора бога холоду» або «блискуча гора». У Сахарі спостерігаються різкі коливання між денною і нічною температурами. Різниця між ними може становити аж 30° С. Максимальний температурний рівень влітку іноді сягає +58° С. А взимку в горах Тібесті буває навіть —18° С.
Савана на заході Чаду
Найбільше опадів, від 1500 до 2000 мм на рік, випадає в екваторіальній зоні, на узбережжі Гвінейської затоки. Далі на північ та південь їхня кількість знижується. У пустелях вони становлять 100 мм і менше на рік, а на дуже посушливому плоскогір’ї Намакваленд, на крайньому півдні материка, — всього 25 мм на рік.
В екваторіальній та на прибережних районах субекваторіальних зон, де кілька місяців поспіль йдуть тропічні дощі, буяють дощові тропічні ліси — гілеї. Вони мають велике розмаїття дерев та ліан. На решті території, а це становить аж 80 %, розкинулися савани та пустелі. В цих природних зонах живуть тварини та птахи, більшість з яких не можна зустріти на інших материках планети. Це страуси, африканські слони, носороги, бегемоти, жирафи, зебри, леви, леопарди, різноманітні антилопи, мавпи, плазуни та багато інших. На жаль, кількість диких представників тваринного царства останнім часом значно скоротилася, тому на материку створено багато національних парків світового значення. їх має майже кожна африканська країна.
Стадо африканських слонів на водопої
Африка вважається колискою людства. Саме тут знайдені найдавніші останки предків людини — дріопітеків і австралопітеків. Вони жили на материку десь 4—12 млн років тому. За кам’яної доби тут мешкали численні племена. А на початку історичної доби Африка стала колискою першої з найпотужніших людських цивілізацій — Давнього Єгипту. У минулому ж тисячолітті тут існувало багато дрібних державних утворень, де племінні вожді заснували династії на зразок європейських королів.
У сучасній Африці, заданими 1993 p., живе понад 670 млн людей. На її теренах існує понад 50 суверенних держав (за браком місця в книзі подаються відомості лише про 46 країн), більшість з яких до середини XX ст. були колоніями європейських держав. їхня колонізація почалася ще з XVI ст. В цей час Іспанія спромоглася захопити багаті торгові міста Сеуту та Мелілью (Марокко). Далі колонізація поширилася на Західне узбережжя материка, а потім європейці почали захоплювати внутрішні райони. Таким чином, на початку XX ст. майже 90 % Чорного континенту було розподілено між європейськими державами. Найбільшими були володіння Великої Британії і Франції: французи закріпилися переважно в Північній, Західній і Центральній Африці, а англійці намагалася створити єдину Британську Африку на сході материка, куди входили землі Танзанії, Уганди і багато інших територій. Крім того, в Західній Африці Британії належали Нігерія, Гана, Гамбія та Сьєрра-Леоне. До португальських володінь належали Ангола, Мозамбік, Гвінея-Бісау, Кабо-Верде, Сан-Томе і Прінсіпі. Німецькими були Танганьїка, Намібія, Руанда-Урунді, Того, Камерун. Бельгія одержала Конго (Заїр), а після Першої світової війни ще й Руанду і Бурунді. Більша частина Сомалі, Лівії і Ерітреї були колоніями Італії. Таким чином, на початок 50-х років XX ст. в Африці було тільки чотири юридично незалежних держави — Єгипет, Ефіопія, Ліберія і Південно-Африканська Республіка (ПАР). Але й вони відчували сильний вплив європейців.
Мешканці Буркіна-Фасо
Під тиском антиколоніального руху в середині минулого століття почався розпад колоніальної системи: у 50-ті роки незалежними стали Лівія, Марокко, Туніс і Судан, а потім Гана і Гвінея. Далі процес значно активізувався. 1961 р. увійшов у світову історію як «Рік Африки», бо тоді незалежність вибороли аж 17 колоній. Але процес деколонізації тривав ще довго. Остання колонія материка — Намібія — стала вільною лише в 1990 р.
Більшість африканських держав є республіками. Тільки Марокко, Лесото і Свазіленд вважаються монархіями. За типологією ООН майже всі вони віднесені до групи країн, що розвиваються, — так званих «країн третього світу». Винятком є тільки Південно-Африканська Республіка, де аж до початку дев’яностих панували нащадки білих колонізаторів. Вони встановили у країні жорстокий і принизливий для африканців режим апартеїду — роздільного існування для білих і кольорових. Звісно, ключові позиції в економіці теж належали расистам. От вони й багатіли на використанні ресурсів країни і дешевої робочої сили. Білі й досі володіють усіма потужними підприємствами країни.
Битва проти колоніальної залежності далася африканцям непросто. Наслідком її ставали воєнні перевороти, криваві міжетнічні сутички і громадянські війни. Справа в тім, що для багатьох молодих держав був характерним трайбалізм (трібалізм) — племінна уособленість, яка зазвичай супроводжувалася міжплемінною ворожнечею. У багатьох країнах до влади приходили диктатори, які знищували громадян власних країн. І все ж більшість республік спромоглася перейти до демократичних форм правління і навчилася вирішувати конфлікти мирним шляхом. Але не всі. Близько 20 років тривають громадянські війни в Анголі, Чаді і Мозамбіку, йдуть вони й у Бурунді і Руанді. Багато років панує війна та голод у Сомалі. Навіть у Ліберії, яка здобула незалежність ще в 1847 p., не вщухають воєнні дії. Понад 10 років не припиняється міжетнічний конфлікт у Судані. Диктаторські режими після воєнних переворотів закріпилися в Бурунді та Нігерії.
Ринкова площа в місті Дурбані (ПАР)
Ще й досі політична карта Африки залишається нестабільною. Є невеликі території, котрі прагнуть до власної незалежності. Іноді вони досягають цієї мети. Десять років тому так утворилася Республіка Ерітрея, яка відокремилася від Ефіопії. Не визначено статус Західної Сахари — великої території у 266 тис. км2, де проживає 213 тис. маврів. Право на неї проголошує Марокко. Але ще в 1976 р. Народний фронт визволення проголосив створення Сахарської Арабської Демократичної Республіки. Воєнні дії між двома сторонами було припинено лише в 1991 р. А нині ООН має намір провести в Західній Сахарі референдум, на якому маври повинні визначити, чи залишатися їм у складі Марокко, чи стати незалежними.
Будинок штаб-квартири Африканського союзу
Для вирішення спільних проблем африканці створили низку міжнародних організацій, які мають великий вплив на політичне й економічне становище на материку. Найбільшою і найвпливовішою з них довгий час була Організація африканської єдності (ОАЄ), яка працювала з 1963 р. Вона сприяла зміцненню єдності і співробітництва африканських держав, захищала їхній суверенітет і чинила опір усім формам відродження колоніальних відносин — неоколоніалізму. На її основі в 2001 р. був створений Африканський союз (АС), який шукає нові механізми економічного розвитку африканських держав. Союз об’єднує 52 держави. Поза його межами залишилося лише Марокко. На відміну від ОАЄ, АС приділяє велику увагу економічній інтеграції в масштабах Африки, має сприяти єдності, солідарності і співробітництву своїх членів, а також веденню діалогу зі світовою спільнотою, захисту суверенітету держав-учасниць союзу на світовому рівні. Штаб-квартира АС знаходиться в Аддис-Абебі (Ефіопія). Його вищим органом є Асамблея голів держав і урядів, а головним виконавчим органом — Комісія АС. Передбачено також, на зразок Європи, створення Африканського парламенту і Суду союзу. До 2010 р. під його егідою будуть створені спільні африканські військові сили.
Сучасний будинок в Аддис-Абебі
Планується, що з часом Африканський союз замінить також Африканську економічну спільноту (АЕС), яка діяла з 1991 р. Ця організація мала на меті сприяння соціально-економічному розвитку країн Африки, але її діяльність не принесла суттєвих результатів.
Впливовою міжнародною організацією Африки вважається ще Ліга арабських держав (ЛАД), утворена в 1945 р. До неї входять арабські країни Північної Африки і Близького Сходу. Ліга виступає за зміцнення економічного і політичного співробітництва арабських народів.
Крім цього, на материку існують і інші регіональні міждержавні організації. Серед них Південно-Африканський митний союз. Його членами є Ботсвана, Лесото, Свазіленд, Намібія і ПАР.
Таким чином, Африка не відстає від Європи щодо об’єднання заради спільних інтересів.
Обеліск у Луксорському храмі, Єгипет