Швейцарія — невелика країна, майже у 15 разів менша за Україну. Якщо сісти в автомобіль, країну можна проїхати з краю в край за три з половиною години (це вздовж, а якщо впоперек — то й узагалі за дві з половиною). Її площа дорівнює всього 41,3 тис. км2, але і ця невелика територія поділяється на 23 області, які в Швейцарії називають кантонами. У країні проживає понад 7 млн громадян.
Швейцарія, як то кажуть, знаходиться в добрій компанії. Її сусіди — Німеччина, Франція, Італія, Австрія та Ліхтенштейн. Серед її мешканців є нащадки німців, італійців та французів. Саме тому в країні три офіційних мови: німецька, французька та італійська. Конституцією закріплена ще одна — ретророманська. Її вважають рідною близько 70 тисяч швейцарців, які мешкають переважно в кантоні Граубюнден. Кожен швейцарець володіє щонайменше двома мовами.
прапор Швейцарії
Втім, сильні сусіди — не завжди добре, особливо для маленької країни. Історія Швейцарії — це історія боротьби за самостійність, за право мати власне обличчя. У давнину тут проживали кельтські племена — рети та гельвети. Потім швейцарські землі були завойовані римлянами (І ст. до н. е.). Через шість віків сюди прийшли алемани, бургундці та остготи. Потім швейцарські землі увійшли до імперії Карла Великого та його нащадків. З X—XI ст. Швейцарія стала частиною Священної Римської імперії. Відстоюючи свою незалежність, швейцарські кантони Швіц, Урі та Унтервальден 1 серпня 1291 р. уклали «довічний союз», який зробив швейцарську конфедерацію країною в країні. А в 1499 р. Швейцарія стала фактично незалежною від Священної Римської імперії.
мапа Швейцарії
Найвідоміша сторінка боротьби швейцарців проти Габсбургів — це історія Вільгельма Телля. Народна швейцарська легенда розповідає про відважного стрілка, якому один з габсбургських урядовців, Геслер, наказав збити стрілою яблуко з голови сина. Вільгельм Телль подивився на свою маленьку дитину, яка могла постраждати від найменшої його неточності, потім натягнув лук і відпустив тятиву. Стріла попала точно в центр яблука. А наступною стрілою Вільгельм убив Геслера, що стало сигналом до народного повстання. Ці події стали основою драми Ф. Шіллера «Вільгельм Телль».
У XIV—XV ст. Швейцарія майже не знала війн на своїй території. Але її бійців охоче наймали всі армії країн Західної Європи. Швейцарці мали славу хоробрих та мужніх воїнів. Майже у кожному швейцарському місті можна побачити пам’ятник ландскнехту — найманому солдату. Втім, у Ватикані можна подивитися і на живих швейцарських гвардійців у формі, яка не змінилася з часів Середньовіччя. Вони служать в охороні Римського Папи.
У XVI ст. Женева та Цюріх стали центрами Реформації — суспільного руху, спрямованого проти католицької церкви. На той час церковники володіли величезними наділами землі, у церквах та абатствах накопичувалися багатства. Католицька церква була фактично державою в державі, вона втручалася і в справи правителів, і в життя звичайних людей. Реформація стала причиною заснування протестантської церкви, яка на сьогоднішній день відіграє значну роль у багатьох європейських країнах.
XVIII ст. було порівняно спокійним. Епоха Просвітництва зробила всесвітньо відомими імена видатних швейцарців: філософа Жан-Жака Руссо, поета Альбрехта фон Галлера, видатного педагога та гуманіста Йоганна Генріха Песталоцці, лікаря та філософа Парацельса, художників Генріха Фюслі, Фердинанда Ходлера та Пауля Клеє, архітектора Ле Корбюз’є. Із Швейцарією була тісно пов’язана наукова діяльність психологів Карла Густава Юнга та Жана Піаже. В 1798 р. французькі війська вторглися до країни і окупували її. Завойованим кантонам вони надали нову конституцію, що сформувалася під впливом Французької революції. Після поразки Наполеона кантони повернулися до звичного способу співіснування — конфедерації.
Політика нейтралітету, завдяки якій країна стала загальноєвропейським посередником у різних питаннях, була закріплена у 1815 р. Віденським конгресом. На початку XIX ст. Швейцарія пройшла через громадянську війну, яка була викликана внутрішніми конфліктами. Але втручання іззовні не знадобилося: швейцарці змогли добитися порядку в країні. «Вічний нейтралітет» Швейцарії не дозволив їй взяти участь у жодній зі світових війн. Вона також не вступила в жоден воєнний блок. Крім того, Швейцарія практично не має жодного солдата. У збройні сили входить близько 1600 офіцерів та сержантів. Але всі чоловіки віком від 20 до 50 років час від часу відправляються на збори, де вчаться військовій справі.
Нейтральна позиція Швейцарії сприяла тому, що в її містах знаходяться штаб-квартири багатьох міжнародних організацій: Всесвітньої торговельної організації, Міжнародної організації праці, Всесвітньої організації охорони здоров’я, Міжнародної спілки те-лекомунікацій, Всесвітньої метеорологічної організації, Міжнародного Червоного Хреста (його заснував швейцарець Анрі Дюнан). Тут же знаходиться Всесвітня Рада церков та Управління Верховного комісаріату ООН, що займається справами біженців.
Дві третини Швейцарії займають гори: Юра на північному заході та Альпи на південному сході. Між ними лежить Швейцарське плато — плоскогір’я. Низини розташовані тільки в долинах річок. Гори видно майже звідусюди. Найвища з них, пік Дюфур, має висоту 4634 метри. Не далеко відстають від нього Дом (4545 м), Вайссхорн (4505 м), Маттерхорн (4477 м), Гран-Комбен (4314 м), Фінстерархорн (4274 м) та Юнгфрау (4158 м). Найвищі гори Альп вкриті вічними снігами й льодовиками. Надзвичайний вигляд гірської країни віддавна приваблює любителів підкорення вершин. Слово «альпінізм» зобов’язане своїм походженням Альпам. Саме тут з’явилися перші альпіністи. Швейцарія і сьогодні є місцем «паломництва» альпіністів, гірських туристів та всіх, кому до вподоби зимові види спорту. На засніжених схилах Альп побудовані гірськолижні курорти, обладнані всім необхідним для повноцінного відпочинку.
З гірських схилів стікають бурхливі річки — Рейн, Рона, Тичино. Так-так, Рейн починає свій шлях саме з альпійських льодовиків. Утім, судна можуть доходити його водами тільки до Базеля.
Швейцарський краєвид
У Швейцарії багато озер — великих та малих. Більшість з них мають льодовикове походження, тому вони не дуже глибою, але довгі. Найкрасивішими вважають Женевське, Тунське, Фірвальдштетське, Цюріхське, Лугано, Невшательське та Більське. Женевське озеро нагадує невелике море. Його довжина 72 кілометри, глибина — до 310м. На його берегах розташовані Женева та Лозанна, бальнеологічні курорти Веве та Монтре.
Гори «диктують» Швейцарії кліматичні умови. Підіймаючись вгору, мандрівники нібито подорожують з півдня на північ: чим вище, тим холодніше. Гірські схили також утримують дощові хмари, регулюючи кількість опадів. Для того щоб потрапити з однієї природної зони в іншу, потрібно спуститися або піднятися на пару сотень метрів. Найвідоміша з природних зон Швейцарії — альпійські луки. Розмаїття різнобарвних квітів, що змінюється протягом року, надихнуло садівників на створення альпінаріїв. У цих незвичайних клумбах відтворюються природні умови зростання багатолітніх та однолітніх рослин: каміння, сонце та небагато грунту.
Здавалося б, ця країна зовсім не придатна для сільського господарства: навкруги тільки гори та ліси. Але швейцарці надзвичайно працелюбні люди. Вони не тільки себе забезпечують, але й експортують сільськогосподарську продукцію. Швейцарські сири, молоко та шоколад вважаються чи не найкращими в світі. До речі, рекламні ролики, де корови з яскравими дзвіночками пасуться на яскраво-зелених луках, — звичайна деталь швейцарського пейзажу. Тут вирощують і виноград, але швейцарські вина майже не потрапляють за межі країни — їх виготовляють для себе.
Гірське селище
Швейцарію люблять згадувати у підручниках з історії та економіки. І не дивно: саме тут з’явилися одні з перших мануфактур. А виробляли на них... звичайно ж, знамениті швейцарські годинники. Як і раніше, вони точно вказують час і користуються неабияким попитом, незважаючи на найсучасніших електронних конкурентів. У Швейцарії виготовляють також ліки, різні хімічні продукти, наукові та вимірювальні пристрої, обладнання, оптичні інструменти, верстати, взуття, папір, а також шкіряні та гумові вироби.
Ще один еталон якості — швейцарські банки. У цих могутніх фінансових закладах зберігають кошти найбагатші люди планети. І це не дивно: швейцарські банки не розголошують таємниць клієнтів, вони надійні та добре захищені. Колись навіть існував вислів: надійно, як у швейцарському банку!
Швейцарські міста здебільшого знаходяться у рівнинних районах. Найбільші з них — Цюріх (340 тис. мешканців), Женева (173 тис.), Базель (171 тис.), Берн (124 тис.), Лозанна (114 тис.), Вінтертур (87 тис.), Санкт-Галлен (71 тис.) та Люцерн (59 тис.). Здавалося б, столицею Швейцарії повинно бути найбільш населене місто — Цюріх. Але столиця країни — місто Берн, засноване у 1191 р. Правда, на таку високу посаду місто було обране не так давно — у 1848 р. Про його славетну історію нагадують міська ратуша, готичний собор та середньовічні укріплення. В Берні знаходяться головні органи правління, великі підприємства, що виготовляють годинники, один з найстаріших університетів (усього їх у Швейцарії дев’ять). Берн не дуже схожий на інші європейські столиці насамперед тому, що після десятої години вечора місто завмирає. Ніч — час для відпочинку, а не для розваг. Так вважають швейцарці. Тому всі магазини, кафе, офіси та музеї зачиняються десь о 18.30, щоб службовці та робітники мали час повечеряти та поспілкуватися з сім’єю. Ввечері більшість населення Берна сидить у затишних кафе, де можна випити кави або вина, поговорити з друзями. До речі, швейцарці — не дуже відверті люди і рідко запрошують до себе гостей. Навіщо, коли можна посидіти в кафе? Іноді буває, що люди, які мешкають в одному будинку, пишуть одне одному листи, але в гості не заходять — не прийнято. Швейцарці вживають майже виключно швейцарські продукти, бо довіряють власним виробникам. Жінки десь до 40 років займаються своєю кар’єрою, тому діти у них з’являються пізно. Навчання коштує дорого, але швейцарці можуть собі дозволити таку розкіш: країна вважається одним з лідерів Європи за рівнем життя.
Міста Швейцарії дуже акуратні та чисті. Завдяки невеликій (порівняно з деякими європейськими мегаполісами) кількості мешканців вони здаються ближчими до природи, ніж будь-які інші міста. В озерах водиться риба, над аеропортом можна побачити орлів, у навколишніх лісах — звірів. Кожне місто має власне обличчя. Наприклад, у Люцерні проходять казкові фестивалі. А фотографії старого міста зі старими вежами, Часовенним мостом та пам’ятником «Лев, що помирає» прикрашають сайти багатьох туристичних агентств. У Середньовіччі Люцерн був центром вивчення... драконів. У збережених тут фоліантах ретельно описувалися різновиди монстрів, документувалися зустрічі з ними. Згадки про останніх драконів відносяться до XVIII століття. А ось іншу тварину, чия батьківщина — Швейцарія, ви впізнаєте, мабуть, з першого ж погляду. Це — собаки породи сенбернар. Цих красенів вивели у XVII ст. монахи монастиря Святого Бернара, який знаходився на перевалі, що відділяв Швейцарію від Італії. Спочатку сенбернари крутили величезні рожни, на яких підсмажувалося м’ясо для мандрівників. А згодом їх стали використовувати для того, щоб розшукувати та рятувати тих, хто потрапив у горах під снігопад або лавину. Собаки були одягнені в спеціальну збрую, за яку люди могли триматися, поки собаки діставали їх з-під снігу. А у торбинках лежали невеликі скляночки з міцним настоєм лікарських трав — щоб потерпілі могли трохи зігрітися.
Іноземні композитори, приїжджаючи до Швейцарії, приходили у захват від народної музики. Альпійські горці (до речі, не тільки швейцарці, але й баварці та австрійці) створили особливий жанр, який називається йодль. Для цих пісень характерні рулади, скачки голосу на широкі інтервали, переходи від низького грудного регістру до фальцету.
Замок Шильон
Цюріх — не такий екзотичний, як Люцерн. Але й він може здивувати. Тут набагато більше автомобілів, деякі райони мають сучасний вигляд — і не скажеш, що Цюріху виповнилося більше тисячі років! Але старе місто збереглося добре. Найвідоміші видатні місця Цюріха — собори Гросмюнстер та Фраумюнстер, ратуша, будинки гільдій, побудовані в стилі бароко. До свого міста жителі ставляться з надзвичайною повагою. Муніципалітет Цюріха недавно виділив великі кошти на те, щоб на деякий час перевезти пам’ятники з одних районів в інші. І все для того, щоб привернути увагу до історії міста. Цюріх може похвалитися і музеями, один з надзвичайних — невеликий Музей діючих вічних двигунів. А ще — це найчистіше місто в Європі.
Квітковий годинник
Неподалік від міста Монтре знаходиться одна з найвидатніших будівель Швейцарії — Шильонський замок. Саме тут відбувалися події поеми Байрона «Шильонський в’язень». Монтре — місце проведення всесвітньо відомого джазового фестивалю. Мабуть, у лісистих пагорбах, дзеркалі Женевського озера та кипарисових алеях є щось таке, що примушує творити. У різні часи тут жили Чайковський і Стравинський, Чарлі Чаплін і Набоков.
Альпи в районі Оберстдорфа (Фельхорн)
Місто Лугано відоме європейцям з двох причин. По-перше, тут сконцентровано 25% усього банківського капіталу Швейцарії. А по-друге — саме в Лугано знаходиться парк мініатюр. На його території розташовані макети всіх відомих замків і навіть... міст! Вулицями маленьких міст їздять машини, розставлені фігурки людей. Туристи просто у захваті: вони відчувають себе Гулліверами у країні ліліпутів.
Женевське озеро, найбільше озеро Швейцарії
У Женеві (це місто вперше згадується у І ст. до н. е.), крім штаб-квартир міжнародних організацій, можна помилуватися знаменитим фонтаном та квітковими годинниками, пройтися вздовж берега Женевського озера. Тут, як і в інших містах Швейцарії, багато музеїв (мистецтва та історії, етнографії, музей Руссо) і архітектурних шедеврів, серед яких виділяються Готичний собор, церкви Сент-Марі Мадлен та Сен-Жермен, ратуша та особняки XVII—XIX століть.
місто Берн - столиця Швейцарії
Несхожі між собою міста, несхожі й люди. Італійські, французькі та німецькі корені додають своєрідності у життя різних кантонів. У кожного — своя кухня, свої звичаї, свої закони. Втім, у Швейцарії майже не буває міжнаціональних конфліктів. Може, історія навчила триматися разом, а може, гори, які оточують Швейцарію, додають єдності цьому невеликому, але дуже гостинному народу.
місто Цюрих