Могутній Кіліманджаро вкритий сніговою шапкою, як сивою давниною... Найвища точка Африки й найбільший вулкан світу, він є символом усього континенту й предметом особистої гордості Танзанії. Ця східноафриканська країна — справжній музей під відкритим небом, музей природи, музей історії. Екзотикою сповнена й острівна частина, пряним ароматом спецій і таємниць віє від Занзібару — острова піратів та прянощів. Його мешканців колись вважали людоїдами, але тепер вони виявилися гостинними господарями, які можуть забезпечити цікавий та безтурботний відпочинок.
прапор Танзанії
На острові Занзібар залишилося багато згадок про султанське правління. І нині свою велич демонструє «Палац чудес», збудований для султана Баргаша в середині XVII ст. Згодом саме в ньому почали з’являтися «чудеса» цивілізації — перший ліфт на острові, перша лампочка, перший водопровід. А від іншого палацу цього султана, збудованого для гарему, залишилися тільки руїни, де залюбки фотографуються туристи. Численні вулички головного міста Стоунтаун («кам’яне місто») ховають багато старовинних фортець і мечетей — більшість населення острова є мусульманами. Єдина християнська церква виглядає дуже колоритно, через те що її колони помилково поставили догори ногами.
мапа Танзанії
Танзанія на світовій мапі
Материкова частина (Танганьїка) й острови об’єдналися у XX ст., але й до того їхні історичні шляхи перетиналася. В І тисячолітті н. е. Танганьїку заселили бантумовні народи. Згодом на узбережжі Індійського океану почали виростати поселення персидських та арабських торговців. Подобалося їм і на островах, зокрема на Занзібарі, що вже у VIII ст. став базою для арабів, які торгували з материком. На узбережжі Танзанії розквітала суахільська культура, що увібрала в себе африканські й арабські риси. Мова суахілі настільки прижилася тут, що й тепер має статус державної. В XVI ст. португальці захопили основні узбережні міста й взяли під контроль Занзібар, але в другій половині XVII ст. спільні африкано-арабські сили розбили чужинців і це пожвавило розвиток регіону. З XVIII ст. на узбережжя та на прилеглі острови поширилася влада оманського султана, який у XIX ст. переніс свою резиденцію до Занзібару.
Танзанійська савана
У XVIII—XIX ст. активізувалася работоргівля, що жорстоко вдарила по багатьох східноафриканських племенах. На материку протистояти торговцям «живим товаром» намагалися державні утворення народів шамбала, чагга, хехе, хайя, ньямвезі. А Занзібар у цей час став великим центром торгівлі не тільки слоновою кісткою та прянощами, а й невільниками.
У кінці XIX ст. Танганьїка увійшла до складу Німецької Східної Африки, над Занзібаром встановила протекторат Британія, зберігши владу султана. Після Першої світової війни Танганьїку теж було передано британцям. Вони, як і німці, експлуатували місцеве населення, але замість воєнно-поліцейського режиму налагодили стосунки з вождями, прагнули розвивати освіту та охорону здоров’я. Проте народи Танганьїки ніколи не визнавали колоніального правління і не припиняли боротьби за визволення. В 1961 р. вони домоглися незалежності. Революція в Занзібарі теж принесла йому статус незалежної республіки і позбавила султанського панування. У 1964 р. Занзібар і Танганьїка утворили Об’єднану республіку Танзанію, очолювану президентом (часто її називають просто Танзанією). Вона має площу 945 тис. км2 та більше 35 млн населення, яке складають приблизно 120 етнічних груп. Останнім часом злагода між двома частинами країни похитнулася. Економічна криза посилила конфлікти між християнами на материку та мусульманами островів, загострилися й політичні протистояння.
Криза пов’язана з перебудовою економіки. Після незалежності Танзанія довгий час рухалася шляхом соціалізму і зайшла у глухий кут. Примусові «соціалістичні селища», відчуження селян від землі погіршили стан економіки. Цей занепад доповнила війна з Угандою, що вторглася на територію Танзанії. Наприкінці 1980-х років у країні пустила перші паростки приватизація, але більшість населення все ще не призвичаїлася працювати в ринкових умовах.
Поселення біля підніжжя Кіліманджаро
Стрижнем економіки Танзанії, незважаючи на клімат (екваторіально-мусонний, спекотний, сезонно вологий; багато віддалених від узбережжя районів відчувають нестачу вологи), було і залишається сільське господарство. Закордонні партнери охоче купують каву, чай, тютюн, бавовну. А муха цеце, на жаль, охоче живе в більшості районів і заважає розвитку тваринництва. В країні видобувають унікальні танзанійські турмаліни, гранати, рубіни, ізумруди, алмази, а також мінерал танзаніт, що є тільки тут, у вулканічних виверженнях Кіліманджаро. Крім того, відкриваються нові поклади золота, і уряд у перспективі обіцяє ввести країну до трійки найбільших африканських експортерів цього металу. Міжнародний валютний фонд констатував, що перебудову в Танзанії здійснено успішно, але реальних результатів поки що не видно — багато селян насилу зводять кінці з кінцями. Танзанія все ще не має розвиненої промисловості, залежить від міжнародної допомоги. Вона є членом ООН, Організації африканської єдності та Співдружності, що очолює Британія.
Селищний музей
Кіліманджаро (у перекладі з суахілі — «сяюча гора») — насправді не один вулкан, а три сусіди, об’єднані довгою історією вивержень та сніговою шапкою на вершині. Цей розкішний головний убір Кіліманджаро поступово втрачає — лід тане через глобальне потепління й розігрів самого вулкану. Вчені підрахували, що через двісті років людство побачить цей вулкан «з непокритою головою». А поки що сяюча сніжна вершина кличе туристів і контрастує з буйними лісами, якими вкриті схили. Кіліманджаро має багату фауну та статус національного парку. Конкуренцію йому складає ще один вулкан-парк — згаслий Нгоронгоро, з найбільшим у світі кратером, у чаші якого, оточеній відлогими скелями, живе велика кількість тварин. Колись тут було багато крокодилів й носорогів, проте перших знищили місцеві племена, а другі стали об’єктом браконьєрів, які полювали на їхній ріг. Тепер носорогів трохи більше десятка, і їх пильно охороняють.
Рельєф у Північній Танзанії
Попри всі негаразди, нестабільність танзанійського шилінга, Танзанія у свідомості людей — це країна дикої природи, одне з найпопулярніших туристичних місць. І це не дивно. Одна назва Кіліманджаро примушує завмирати в передчутті нових сильних вражень. Древній та могутній, сплячий, але не згаслий, він і досі бурчить, нагадуючи про себе. Ця найвища африканська гора (5899 м) здіймається на північному сході Танзанії, біля кордону з Кенією. В країні багато й інших живописних гірських масивів, плато, вулканів з величезними кратерами, тут можна побачити класичні рифтові долини, обмежені крутими виступами, — тому Танзанію часто називають «країною великих розломів». Більшу її частину займають плоскогір’я, тільки на узбережжі та на островах є низовини. Центральне (Танзанійське) плоскогір’я, що охоплює західну частину країни, облямовують тектонічні западини, де давно утворилися красиві озера Танганьїка та Руква. Не менш живописні й озера Вікторія (на півночі) та Ньясу (на півдні). На схилах гір деінде збереглися вологі тропічні ліси. Але на більшості території переважають савани й світлі ліси (міомбо). Розкішну дику природу можна побачити в заповідниках, якими Танзанія славиться на весь світ.
Національний парк Селус
Дар-ес-Салам (1,3 мешканців) раніше був головним містом країни. З 1983 р. столицю перенесли в глиб Танзанії, в Додома (200 тис. мешканців), щоб внутрішні райони не відставали від більш розвиненого узбережжя. Проте «притулок світу» зберіг столичні риси, залишається діловим центром, має особливий шарм, його відвідують набагато частіше, ніж Додому. Це місто суахілі, де переплітаються культури, стилі, народності. Тут цікавий Національний музей із цінними археологічними колекціями, в тому числі залишками австралопітека, який жив близько 2 млн років тому, та Селищний музей, де під відкритим небом представлені житла з різних куточків Танзанії.
Найвідоміший із заповідників — Серенгеті — виник ще за колоніальних часів. На території, що за площею можна порівняти з Північною Ірландією, живуть 3 млн тварин. Головна туристична подія відбувається у квітні, коли мільйони антилоп-гну, зебр, газелей мандрують на зелені пасовиська Кенії в пошуках свіжої трави, а за ними вирушають хижаки (парк пишається великою популяцією левів та гепардів).
Заповідник Серенгеті
Все описане — тільки частина дивовижної країни. Танзанія — це ще морський заповідник на острові Мафія, це чудові пляжі, оточені великими пальмами. Це плем’я масаїв, яке зберегло звичку вибивати два нижніх передніх зуби, голити голови жінкам і жити в низеньких хатинках без вікон, це також сучасне місто Дар-ес-Салам (в перекладі «притулок світу») з високим рівнем життя та вишуканими будівлями.
Дар-ес-Салам - найбільше місто Танзанії
Мешканці Танзанії дуже гостинні, і «притулок» можна знайти не тільки в Дар-ес-Саламі, а будь-де в цій привітній країні, яка чекає на всіх, щоб поділитися своїми чудесами та познайомити зі світом дикої природи.
острів Мафія