Лівією ми називаємо державу, назва якої офіційно звучить як Соціалістична Народна Лівійська Джамахірія. Вона розташована на Півночі Африки і межує з Тунісом на північному заході, з Алжиром — на заході, з Нігером, Чадом та Суданом — на півдні, з Єгиптом — на Сході. З півночі землі країни омиває Середземне море.
прапор Лівії
Слово «джамахірія» походить від арабського «джамахір» — «маси». Воно означає систему народовладдя в країні.
Загальна площа Лівії — 1759,5 тас. км2. Більшість її території лежить на пустельному плато, висота якого становить 200— 600 м над рівнем моря. А на сході розкинулася Лівійська пустеля. На півдні здіймаються відроги нагір’я Тібесті. Найбільша висота тут сягає 2286 м над рівнем моря. Посеред морського узбережжя розташована велика мілководна затока Сідбра.
У давнину греки та єгиптяни Лівією називали велику територію на північному узбережжі Африки, на захід від дельти Нілу.
мапа Лівії
Лівія на світовій мапі
Клімат Лівії вважається тропічним пустельним, а на півночі — субтропічним середземноморським. На узбережжі середні температури червня становлять +26—29° С, а січня — + 11 — 12° С. На решті території країни вони в червні сягають +36° С. Але вночі повітря дуже сильно охолоджується і стовпчик термометра опускається до 0° С і навіть нижче.
Руїни стародавнього міста Лептіс-Магни
Опадів у середньому по країні випадає 250—350 мм на рік. Проте на плато Ель-Ахдаре їх буває аж 600 мм, у Лівійській пустелі — лише 25 мм на рік. В окремих районах дощів не буває по кілька років підряд. Внаслідок цього постійних річок у Лівії взагалі немає. їх русла заповнюються водою лише під час дощів. Втім, існують великі запаси підземних вод.
Пустельний ландшафт в Лівії
У пустельних районах країни рослинність вкрай бідна. Лише на узбережжі поряд з туніським кордоном зустрічаються чагарники, гаї алеппської сосни, яловець та кедри. Лісів збереглося дуже мало. Великі лісові масиви є лише в горах на північному заході та на схід від м. Бенгазі.
Тваринний світ теж дуже небагатий. Лише зрідка можна зустріти стада газелей, а на крайньому півдні — антилоп. Більш численними є шакали, гієни, а також плазуни і птахи. Тут проходить маршрут сезонних перельотів деяких птахів з Європи до Африки.
Лівія має дуже давню історію, яка починається десь у VIII ст. до н. е. Саме в той час на заході сучасної країни виникли перші фінікійські міста-держави. Трохи пізніше на узбережжі з’явилися і грецькі міста-поліси. Потім у центральній Лівії, в районі Феззан, виникла Гарамантійська імперія, яку з часом завоювали римляни. У І ст. до н. е. вони утворили тут свою провінцію і почали називати її Тріполітанією. З 553 р. Тріполітанія стала частиною Візантійської імперії, а в 647 р. її захопили араби і поширили тут іслам. У 1551 р. землі Тріполі підпали під владу Османської імперії. Турки протрималися тут аж три століття. Наприкінці XIX — на початку XX ст. землі Лівії почали виборювати італійці, в результаті у XX ст. країна одержала статус італійської колонії. Але внаслідок поразки Італії у Другій світовій війні країна перейшла під управління союзників-переможців.
Римська арка у Тріполі
Нарешті, у 1949 p. ООН проголосила Лівію незалежною. А в грудні 1951 р. король Ідрісі Ас-Санусі оголосив створення Об’єднаного Королівства Лівія. В той час у країні панували феодальні відносини, але король симпатизував західним державам і надав їм право розробляти лівійські нафтові ресурси. Це дуже дратувало велику частину населення, особливо офіцерів лівійської армії. У 1969 р. вони організували заколот і вигнали короля з країни. Королівство перетворилося на Лівійську арабську республіку (ЛАР).
До влади прийшла Рада революційного командування на чолі з полковником Муамаром Каддафі. А 2 березня 1977 р. Всенародні збори змінили форму правління в державі, яка стала називатися Соціалістичною Народною Лівійською Арабською Джамахірією. Головою Всенародних зборів став Каддафі. Одночасно був прийнятий декрет про встановлення в Лівії «режиму народної влади».
Бархани в Тадрат Акакус
Для країни Каддафі обрав «третій» шлях, тобто відмову від комуністичного та капіталістичного шляхів розвитку. Вся власність у країні, у тому числі іноземні банки і підприємства нафтової промисловості, були націоналізовані. На словах режим Каддафі проголошено «народним», насправді він був напіввоєнною диктатурою однієї людини (тобто Каддафі). Під керівництвом свого лідера Лівія перетворилася на країну, що сприяла розвитку тероризму. Використовуючи величезні прибутки від продажу нафти, лівійський керівник надавав фінансову підтримку Ірландській революційній армії, колумбійському «Руху 19 квітня», «Японській червоній армії», ісламським і особливо палестинським терористам. Внаслідок такої політики проти Лівії було введено міжнародне ембарго. Багато країн припинило авіарейси до країни.
Руїни театру давньоримського міста Сабрата на захід від Тріполі
Ембарго — це заборона на ввіз або вивіз золота, іноземної валюти, товарів до країни або з країни.
Економічний стан у країні дедалі погіршувався, хоча прибутки від продажу нафти давали змогу підтримувати пристойний рівень життя. Втім, з кінця 1980-х років керівник держави був вимушений зробити кілька кроків до лібералізації економіки і політики. Були поширені кооперативні форми власності, приватна торгівля, але державний сектор зберігався в повному обсязі. У 1999 р. Каддафі погодився видати двох терористів, яких звинувачували у підриві літака над Локкбері (Велика Британія). Тоді міжнародні санкції проти країни дещо послабшали.
Арка римського імператора Луція Септимія Севера (146-211) у Лептіс Магна
Сьогодні Лівією все ще управляє «Революційне керівництво» на чолі з Каддафі, хоча офіційно воно перебуває поза системою державної влади. Законодавчим органом вважається Всезагальний народний конгрес. Але його Генеральним секретарем є все той же Муамар Каддафі. Роль конституції у країні виконує «Зелена книга», автором якої є також Каддафі. Її головний лозунг — «Влада, багатство та зброя — до рук народу».
Лівія — унітарна держава. Її територія поділена на 13 муніціпалітетів, які називаються мухафазами. Столицею країни обрано давнє місто Тріполі (Тарабулус-єль-Гарб). Тут живуть понад 1 млн чоловік. Свого часу його неодноразово відвідували хрестоносці на шляху до завоювання Гроба Господня. Нині Тріполі залишається важливим портом у Середземномор’ї. Тут збереглися численні архітектурні пам’ятки часів Давнього Риму та средньовіччя, зокрема арка Марка Аврелія, мечеті Нага, «Червоний палац» тощо. Іншими великими містами Лівії вважаються Бенгазі, Себха, Дерна і Місурат.
Пустеля Сахара
Грошова одиниця держави називається лівійським динаром.
Загальна кількість населення Лівії точно не відома. Різні джерела називають цифри 4,5, 5,3 і навіть 6 млн чоловік. З них 80 % становлять лівійські араби. Цей народ утворився від змішаних шлюбів арабів з берберами. Решта — бербери, туареги і тубу.
Офіційною мовою в державі є арабська, але багато лівійців говорять берберською та італійською. Свої мови зберегли також туареги і тубу.
Державною релігією вважається іслам, але вплив мусульманського духовенства обмежується державою.
Основою економіки країни є нафтодобувна і нафтопереробна промисловість. Крім цього, розвиваються цементна, металургійна, текстильна і харчосмакова промисловість.
У землеробстві перевага віддається вирощуванню зернових культур, овочів, арахісу, тютюну. У плодівництві пріоритетними вважаються фінікові пальми та цитрусові, а також виноградарство. Скотарство не дуже розвинуте. На узбережжі певну роль відіграє рибальство.