Для жителів цієї центральноафриканської країни мідь є не двадцять шостим елементом, як стверджував Менделєєв, а найпершим. Вона для них — головний «елемент» життя, основа економіки. Адже Демократична Республіка Конго (ДРК) є одним із провідних експортерів цього металу. Не пасе задніх країна і у виробництві промислових алмазів та кобальту. Вважається, що ДРК має найбільший потенціал серед країн Тропічної Африки. Такою бачать країну економісти. А туристи, яких гут невиправдано мало, бачать її інакше, їхнім очам відкриваються густі тропічні ліси, що надають країні первозданного шарму та справжньої африканської краси, чудові озера, національні парки з великою кількістю екзотичних тварин та гірські хребти, що ваблять до себе тих, хто не може жити без висоти.
прапор Демократичної Республіки Конго
Демократична Республіка Конго є однією з найбільших країн на африканському континенті. Її площа становить 2345 тис км2. Тут мешкають 52 млн людей. У центральній частині країни розташоване плато, а на сході височать гори Мітумба з найвищою точкою 5109 м. Понад 70 % площі Конго вкрито лісами. Тут у дикому вигляді можна побачити кавове дерево, банани, бавовник. Уся територія країни належить басейну величезної річки Конго. Вона має численні притоки, що своєрідним павутинням оплутують усю державу. Ця розгалужена річна «мережа» добре рятує країну від нестачі вологи й проблем із прісною водою. В районі гирла р. Конго та її нижньої течії ДРК має вихід до Атлантичного океану. Багато на території країни й озер. Найбільші з них «проходять» ланцюжком уздовж її східного кордону. В лісах Конго чимало слонів, мавп, леопардів, шакалів, в озерах та річках — крокодилів і бегемотів.
Демократична Республіка Конго на мапі світу
мапа Демократичної Республіки Конго
В лісах ДРК дуже багато різноманітних змій. Мандрівник має бути особливо обережним, бо тут живе одна з найбільш отруйних рептилій на планеті — змія мамба. З «неприємних мешканців» цієї країни слід відзначити ще звичайний африканський набір — муху цеце, від якої отримують сонну хворобу, та малярійного комара.
Річка Конго
Країна має екваторіальний та субекваторіальний клімат, з двома вологими і двома сухими сезонами. Тут немає такої спеки, як у деяких інших африканських державах (середня річна температура — +25° С), і проблема посух зазвичай обминає ці землі. На них добре ростуть сільськогосподарські культури: маніок, кукурудза, рис, бобові, арахіс — для внутрішнього ринку; олійна пальма, каучук, чай, кава й какао — для зовнішнього. А от розвиток тваринництва сильно стримує муха цеце. Поки що більше половини населення Конго працюють у сільському господарстві, проте промисловість країни розвивається швидкими темпами, особливо її видобувна галузь, що дає основні прибутки країні.
Дівчина-конголезька
Вже багато років ДРК має «мідну» економіку, бо саме мідь є головним джерелом експортних доходів. Відомо, що мідь почали видобувати на цій території ще в X ст. Про тодішню і більш ранню історію країни існує мало відомостей. Корінним населенням цих територій, як і всієї Центральної Африки, були пігмеї, невелика кількість яких живе нині у важкодоступних лісових куточках. У II—І тисячолітті до н. е. на території сучасної ДРК почали розселятися різні банту-мовні народи (баконго, монго, балуба, лунда, баші та ін.), які і нині становлять населення країни. Із ранніх держав, створених ними, найбільш значними були королівства Конго, Луба, Куба й Луанда.
Жінка готує фуфу
У Конго мешкають понад двісті етнічних груп. Найпоширенішою африканською мовою в цій країні є лінгала, на якій говорять й у столиці Кіншасі (4,6 млн мешканців), хоча офіційною мовою, що вживається в державних установах та школах, є французька. Якщо французька є мовою конголезьких політиків, то лінгала — це мова ліриків. Саме нею тут виконується більшість народних пісень.
Першими європейцями, яких побачили аборигени були португальці. У 1484 р. вони досягли гирла річки Конго, проте далеко піднятися нею не змогли. Незабаром тут розгорнули свою діяльність португальські місіонери. Активно вивчав Конго англійський дослідник Генрі Стенлі. Більше ніж британську владу його відкриття захопили бельгійського короля Лeoпольда II, який на Берлінській конференції європейських держав 1885 р. домігся передачі в його особисте володіння «Незалежної держави Конго». В так званій «незалежній державі» навіть столиця мала ім’я чужого монарха — Леопольдвіль (тепер вона зветься Кіншаса). У 1908 р. територія ДРК стала колонією Бельгії і отримала назву Бельгійське Конго.
Збір дров у Басанкусу
Колоніальна влада керувала своїми володіннями досить жорстко, до середини XX ст. Бельгійське Конго було практично ізольоване від решти африканських держав. У 1960 р. Демократична Республіка Конго здобула незалежність. Найбільш впливовою силою в молодій країні виявився Національний рух Конго (НРК) на чолі з одним із найвідоміших африканських політиків Патрисом Лумумбою, який незабаром став прем’єр-міністром. Майже відразу після здобуття незалежності в державі виникли непорозуміння між різними політичними силами, активними були сепаратистські рухи, які підтримувала Бельгія. Країна жила у воєнному хаосі. На початок 1961 р. Конго мало чотири різні уряди.
Політичним безладдям вдало скористався генерал Мобуту, який захопив владу в 1965 р. і на тридцять років встановив авторитарний режим, заборонивши політичні партії. За часів його правління проводилася кампанія африканізації, у рамках якої Конго перейменували в Республіку Заїр, християнські імена мешканців змінили на африканські, єдиною вірною ідеологією проголосили «заїрський націоналізм». Тільки в 1990 р. демократичні сили нарешті домоглися відміни однопартійного режиму. У 1993 р. уряд Мобуту почав збройну боротьбу з демократичним силами. Все це нагадувало хаос 1960-х років.
Вулиця Кіншаса
У 1997 р. повстанці проти Мобуту захопили владу й повернули їй назву «Демократична Республіка Конго». Дев’яності роки XX ст. запам’яталися також сутичками з сусідніми Руандою та Угандою. Війни, перерваний перехід до демократії призвели до повного занепаду економіки, навіть видобувної галузі та торгівлі. Країна є членом ООН, Організації африканської єдності, Африканського банку розвитку, підтримує дипломатичні стосунки з багатьма державами світу. Економіку підняти їй поки ще не вдається, хоча завдяки багатим надрам країни закордонні аналітики вимальовують їй непогане майбутнє.
Вулкан Ньїрагонго
У ДРК спостерігаються швидкі темпи урбанізації. Свого часу колоніальне правління обмежувало міграцію селян до міст, а з другої половини XX ст. міста почали рости, як на дріжджах. Внаслідок цього кожне велике місто обросло чималими районами нетрів, де мешкають переважно «нові» городяни із сіл. Через великий приплив народу та загальну економічну нестабільність безробіття стало однією з найболючіших проблем міст ДРК. Характерне воно навіть для столиці країни.
Лубумбаші
Окрім «мідної» слави, ДРК має також славу одного з найбільших постачальників на світовий ринок промислових алмазів і кобальту (щодо нього — перше місце у світі). Також у країні є запаси золота, вольфраму, нещодавно почалася розробка покладів природного газу та нафти. До природних багатств ДРК варто додати ще гідроенергію та деревину. Такому багатству деякі країни можуть позаздрити, а ДРК, маючи все це, поки що не в змозі вийти з політичної та економічної кризи й відмовитися від міжнародної допомоги. Щоправда, у 2002 р. вперше за багато років країна досягла зростання ВВП, були значно знижені темпи інфляції конголезького франка.
Кафедральний собор у Кісангані