Чудова країна Болгарія у всіх нас асоціюється з морем, сонцем, квітами та фруктами. Ця квітуча земля дала людству багато корисного і прекрасного. Всім відомі болгарський перець, знаменита трояндова олія. Звідси пішов такий улюблений всіма йогурт. А болгарські вишиванки? Недарма одна з поширених технік вишивання носить назву «болгарський хрест». Тут створили легенду про співака Орфея. Тут народився культ бога вина Діоніса. Цей перелік можна продовжити, але давайте краще дізнаємося більше про саму країну.
прапор Болгарії
Республіка Болгарія — такою є її офіційна назва — розташована на півдні Європи, точніше, на Балканському півострові. Її сусідами на півночі є Румунія, на заході — Югославія та Македонія, на півдні — Туреччина і Греція. На сході береги країни омивають хвилі Чорного моря, а північний кордон з Румунією йде понад повноводним красенем Дунаєм.
мапа Болгарії
Болгарія на світовій мапі
Площа країни складає 110,9 тис км2. Більшість її території займають балканські гірські хребти Стара-Планина, Средна-Гора, Ріла, Пирин і Родопи. У гірському комплексі Ріла знаходиться найвища точка на Балканах — гора Мусала висотою 2925 м. На півночі республіки лежить родюча Нижньодунайська рівнина, у центрі — Казанликська котловина, а на південь від неї простирається Верхньофракійська низовина.
Територія Болгарії знаходиться у континентальній кліматичній зоні. Тут дещо прохолодніше, ніж в інших країнах Європи, що розташовані на тих самих широтах. Втім, великих морозів тут не буває. Середня температура січня коливається між +1° та +6°C. І тільки іноді стовпчик термометра опускається до —2°C. Влітку доволі жарко — від +16° до +30° С. Протягом року опадів випадає від 450 мм на рівнинах до 1300 мм у горах.
Річка Мариця біля Пловдива
У Болгарії мешкає близько 9 млн чоловік. В основному це болгари — 85% від усього населення. Але 10% населення складають турки. Крім того, живуть греки, вірмени, росіяни, румуни, македонці, цигани. Більшість населення, 87%, віддають перевагу ортодоксному християнству. Втім, православні обряди болгарської церкви дещо відрізняються від наших. Багато також мусульман, їхня питома вага у складі віруючих сягає 13%. Серед них багато помаців, тобто колишніх болгар-християн, які ще у XVII ст. під час османського панування прийняли іслам. Вони в основному мешкають у Родопах.
Офіційною мовою у державі вважається болгарська. Але дуже розповсюдженою є російська. Вона досі використовується як мова міжнаціонального спілкування. Національні меншини вживають рідні мови.
На державному гербі Республіки Болгарії поряд із золотим коронованим левом на червоному щиті міститься надпис: «Сила — у єдності». Цей девіз болгари вибороли протягом століть запеклої боротьби за незалежність і національну самобутність.
Перші історичні відомості щодо населення території сучасної Болгарії стосуються групи індоєвропейських племен, відомих під назвою фракійці. На початку V ст. до н. е. вони створили тут Одрісське царство. Відомо, що фракійців відрізняла надзвичайна волелюбність. Тут надовго не утрималися навіть македонці, які на чолі з царем Філіппом II та його сином Олександром Македонським у IV ст. до н. е. завоювали племена Балканського півострова. Але невдовзі вони змушені були піти, бо фракійці чинили їм відчайдушний опір. Більше поталанило кельтам. У III ст. до н. е. вони оволоділи північною частиною Балканського півострова і протрималися тут майже півстоліття. Однак у І ст. до н. е. їх витіснили римляни. Фракійці кілька разів повставали проти завойовників, а один з них, знаменитий Спартак, у 73 чи 74 р. до н. е. навіть очолив війну рабів проти Риму.
Римляни утворили в цих місцях дві провінції, Мідію та Фракію, і побудували декілька міст. Серед них найкрупнішими були Сердіка (нині Софія), Філіполіс (нині Пловдив) і Нікополі-ад-Іструм, руїни якого можна бачити зараз на північ від міста Велике Тирново. У IV ст. на територію Мідії та Фракії з півночі почали переселятися слов’яни. Вони швидко змішалися з фракійцями, і ті поступово від рідної мови та латини перейшли на слов’янську.
Але на цьому процес формування болгарського народу не закінчився. У середині VII ст. н. е. у північних степах Причорномор’я хан фіно-угорського племені болгар Кубрат проголосив створення держави Велика Булгарія і прийняв християнство (брехня). Після його смерті плем’я розділилося на п’ять частин. Одну з них очолив його син Аспарух. Свій народ він повів на Балкани. Болгари об’єдналися зі слов’янами і утворили державу під назвою Болгарія. Втім, як не дивно, панівною в цій державі стала слов’янська культура і мова.
Цю болгарську державу історики називають Першим Болгарським царством. Згадка про нього датується 681 роком, коли війська хана Аспаруха розбили армію візантійського імператора Костянтина IV Погоната і примусили його платити щорічну данину. Від того і починається історія нового царства, яке в той час займало північну частину сучасної Болгарії. Першою його столицею стала Пліска. Але протягом наступних двох століть болгарські хани значно розширили територію свого царства. Тепер кордони держави простиралися від р. Тіси на заході до р. Дністер на сході, а на півдні досягали гір Ріла та Родопи. Ще пізніше болгарам під час боротьби з візантійцями вдалося захопити Македонію та підвести під свою руку Сербію.
Але не тільки воєнними успіхами славна історія Першого Болгарського царства. Під час правління царя Бориса І, у 863 р., брати-ченці Кирило та Мефодій створили перший слов’янський алфавіт (неправда) та почали проповідувати християнство. А через два роки цар оголосив християнство державною релігією. Від того Болгарія вважається колискою слов’янської культури.
Але поступово Болгарське царство почало занепадати. В цьому були винні жадібні феодали, котрі давили народ тяжкими податями та грабіжництвом. Так не могло тривати довго. Наприкінці X ст. болгари знайшли форму протесту у вигляді богомильства — релігійного руху, який очолив священик Богомол. Богомили, тобто «милі Богові», виступали проти будь-яких форм духовної та громадянської влади, а всіх багатіїв вважали синами Сатани. Вони склали серйозну загрозу для царської влади і влади феодалів, бо послаблювали її.
У 968 р. київський князь Святослав напав на північно-східну частину Болгарії. Втім, уже наступного року він перекинувся на бік болгарського царя Бориса II і разом з ним виступив проти Візантії. Але імператор зміг витіснити руські війська, розбив болгар і захопив у полон Бориса. Це дуже послабило країну, яка втратила частину своєї території. У 1014 р. армія імператора Василя II розбила війська болгарського царя Самуїла. А в 1018 р. після поразки під Охрідом Перше Болгарське царство припинило своє існування.
Восени 1185 р. в Болгарії спалахнуло повстання проти візантійців. Через два роки імператор Ісак II змушений був підписати мирну угоду. Болгарське царство було відновлене, хоча його кордони були менші, ніж у попередню епоху. Столицею держави стало Тирново. Втім, Друге Болгарське царство швидко набувало сили. У 1197 р. болгарський цар Калоян захопив Варну і великі райони у Фракії та Македонії.
На жаль, у другій половині XIII ст. Болгарське царство, знесилене постійними війнами з Візантією та Сербією, почало занепадати. З часом воно розпалося на окремі області, якими правили незалежні один від одного господарі. На початку XIV ст. це дуже допомогло туркам приборкати землі Болгарії. У 1396 р. Друге Болгарське царство припинило своє існування, і на п’ять століть Болгарія підпала під владу Османської імперії. Турецьке ярмо, яке тривало до 1878 р., вважається найважчим періодом болгарської історії. Особливо тяжко болгари переживали релігійний тиск. їх примушували переходити до ісламу, а тих, хто не погоджувався, жорстоко експлуатували. Християни навіть були повинні сплачувати так званий «кровний податок», тобто віддавати маленьких хлопчиків для навчання у турецьких казармах. З них потім робили яничар, які складали відбірну частину турецької армії. Незважаючи на всі негаразди, під час османського панування болгари зуміли зберегти численні зразки національної культури. Вони ховали їх високо в горах у монастирях. Багато болгар подалися в гори. Неодноразово вони піднімали повстання. Найяскравішим періодом визвольної боротьби став рух гайдуків, «вільних розбійників», котрі організували справжню партизанську війну проти турків. Народ складав про них пісні та легенди, широко відомі серед болгар і в наші часи.
20 квітня 1876 р. в місті Копривщиця спалахнуло чергове повстання, яке було жорстоко придушене. Тільки у Пловдиві було вбито близько 15 тис. болгар. А місто Пазарджик, як свідчить легенда, врятував якийсь чиновник, котрий переставив кому в реченні і замість «Палити місто, не можна залишити його», написав: «Палити місто не можна, залишити його».
Тоді під гаслом захисту слов’янського населення у ситуацію втрутилася Російська імперія. Імператор Олександр II насправді віддавав перевагу ідеям єдності слов’ян, але хотів також взяти реванш після поразки Росії у Кримській війні. Навесні 1877 р. російська армія перейшла Дунай. Почалися запеклі бої, де і росіяни, і болгари проявили велику мужність. Переломним моментом цієї героїчної боротьби стала оборона російськими військами і болгарськими ополченцями перевалу на горі Шипка. 6 тис. бійців протистояли тут турецькій армії, яка налічувала 27 тис. чоловік. Вони вистояли, а після того як підійшли інші російські частини, вибили турків із зайнятих позицій. Зараз на цьому місці встановлено монумент на честь героїчної оборони Шніжинського перевалу.
Пам’ятник героям Шипки
Від Шипки російські війська почали наступ. З березня 1878 р. турки були вимушені підписати мирну угоду, але ще кілька років країна залишалася васалом Османської імперії і звалася князівством. Утім, ще в 1879 р. у Тирново Великі Народні збори, новообраний парламент, прийняли Тирновську конституцію. Вона надала болгарам усі види свободи — слова, друку, партій, зборів — і захищала приватну власність.
У 1908 р. турки залишили Болгарію. Почалася історія Третього Болгарського царства, яке проіснувало до 1944 р. Болгарії для розвитку промисловості був конче потрібен вихід до Егейського моря. Тому у 1912 р. разом із Сербією, Чорногорією та Грецією вона оголосила війну Туреччині, яка одержала назву Першої Балканської війни. Ця війна закінчилася перемогою. Але колишні союзники вступили в суперечки з приводу відвойованих земель. 28 червня 1913 р. болгарські війська напали на сербів та греків, що зайняли Македонію. Так була розв’язана Друга Балканська війна, яка завершилася поразкою Болгарії.
Мирний період у житті болгар тривав недовго. У 1914 р. почалася Перша світова війна, під час якої Болгарія виступила на боці Німеччини. Її сподівання взяти реванш після поразки на Балканах не виправдалися, бо Німеччина була переможена.
Втім, симпатії частини болгар залишилися на боці німців. 9 червня 1923 р. в державі відбувся воєнний переворот. До влади прийшов професор Олександр Цанков — прибічник фашистських ідей. А в 30-ті роки країна повністю опинилася під впливом гітлерівської Німеччини. 1 березня 1941 р. вона підписала Віденську угоду і надала свою територію для німецьких військ. Та цар Борис побоявся розірвати дипломатичні відносини з СРСР.
Після нападу на Радянський Союз в Болгарії спалахнув Рух Опору. У 1942 р. всі антинацистські сили об’єдналися в єдиний фронт на чолі з комуністами. Саме тому, коли СРСР у вересні 1944 р. оголосив війну Болгарії, а радянські війська вступили на її землю, з обох боків не було зроблено жодного пострілу. Через декілька днів, в ніч на 9 вересня, болгарська монархія скінчила своє існування, а до влади прийшов уряд під назвою Вітчизняний фронт.
Рівно через рік у країні було проведено референдум. За його наслідками 15 вересня 1946 р. Болгарія була проголошена Народною Республікою. Була прийнята нова Конституція. Державу очолив видатний діяч комуністичного руху Георгій Димитров. Країна почала рухатися по соціалістичному шляху, що в першу чергу означало жорстку централізацію влади та ліквідацію приватної власності.
Так тривало аж до листопада 1989 р. Під впливом демократичних перетворень в СРСР та інших країнах соціалістичного табору народ Болгарії скинув тогочасного керівника країни Тодора Живкова. Комуністична партія стала називатися соціалістичною і знов прийшла до влади. Але наступного року в країні спалахнули заворушення. У столиці учасники багатотисячного мітингу взяли штурмом Будинок партії і частково спалили його. А в жовтні 1991 р. на парламентських виборах перемогу одержало Об’єднання демократичних сил. Відтоді у республіці почалися крупні зміни в суспільному та економічному житті. Були прийняті закони про повернення землі тим, хто володів нею до колективізації. Триває приватизація підприємств. Зараз близько 50% їх знаходиться у приватній власності. Але фінансова система лишається під жорстким контролем з боку влади, що стримує інфляцію.
Софія. Бульвар ім. Георгія Димитрова
Сучасна Болгарія є парламентською республікою з розвиненим місцевим самоврядуванням. Очолює державу президент, якого обирають на п’ять років. Поряд з ним як орган законодавчої влади діє однопалатний парламент, котрий тут називають Народними зборами. Його депутатів обирають на чотири роки. Країна є членом близько 300 міжнародних організацій, у тому числі Ради Європи. З 1995 р. вона як асоційований член входить також до Європейського Союзу.
Країна поділена на 9 областей, у тому числі статус області має і столиця держави, Софія. Це найбільше місто Болгарії, в якому живе понад 1 млн чоловік. Заснована ще у І ст. н. е. як римське воєнне укріплення, вона називалася Сердікою, на честь фракійського племені сердів, що жило тут. Свою сучасну назву місто одержало десь у XIV ст., бо за християнськими уявленнями Софія ототожнює мудрість Божу. Сьогодні Софія є великим промисловим, науковим та культурним центром. Її вважають найзеленішим містом у Європі.
місто Бургас
Інші міста Болгарії значно менші за столицю. Найбільше з них, Пловдив, має лише 379 тис. населення. Втім, він теж є потужним, як для цієї країни, промисловим і культурним центром. Серед інших широко відомою є також Варна — центр курортів на узбережжі Чорного моря.
Болгарію вважають індустріально-аграрною країною. Промислове виробництво тут досить розвинене. Серед провідних галузей — чорна та кольорова металургія, машинобудування, нафтопереробна, хімічна і нафтохімічна, фармацевтична, легка, харчова, деревообробна промисловість. При цьому власних корисних копалин у країні небагато. Тут видобувають лише залізну та поліметалеві руди, вугілля та сіль. Усе інше завозиться з-за кордону. Крім того, у розвиток болгарських підприємств багато інвестицій вкладають іноземні компанії. Головними партнерами країни виступають Італія, Німеччина, Греція, Росія, США.
Сільське господарство складає чи не найголовніший скарб країни. Його продукція повністю забезпечує потреби населення у продуктах рослинництва. Багато чого експортується. Серед культур, що вирощуються, найпоширенішими є пшениця, кукурудза, ячмінь, тютюн, соняшник, цукровий буряк. Дуже поширені ефіроолійні культури: лаванда, м’ята, троянда. Країна займає перше місце в світі з виробництва та експорту трояндової олії. Серед овочевих культур найпоширенішими є томат, перець, цибуля, квасоля. Дуже розвинене вирощування овочів у теплицях. Саме у Болгарії, у невеликому місті Пазарджик, знаходиться найкрупніше в Європі тепличне господарство. Чільне місце у сільському господарстві займає також плодівництво та виноградарство. Вина, вироблені з болгарського винограду та фруктів, користуються попитом в інших країнах світу.
Сонячний берег
Важливим чинником добробуту країни є доходи від туризму. Зараз цей вид бізнесу знаходиться цілком у приватних руках. Туристів приваблюють історичні та художні пам’ятки, яскраві місцеві звичаї, курорти. В світі відомі чудові пляжі на чорноморському узбережжі Болгарії — Сонячний Берег, Золоті піски, Албена, Рів’єра. Існують і лижні курорти: Банско, Вітоша, Алеко, Пампорово. Особливою увагою користуються курортні місця, де використовуються мінеральні води. Серед них найвідомішими є Хисаря, Велінград, Санданскі. А в цілому в Болгарії відкрито 500 джерел цілющої води.
Дуже цікавими є народні болгарські звичаї. На думку фахівців, тут налічується понад 10 тис. обрядів, пов’язаних тільки з народними святами. Деякі з них схожі на наші. Наприклад, на Новий рік після 12 години у гості до сусідів приходять сурвакари, які нагадують колядників. У руках кожен з них тримає прикрашену кизилову гілочку — сурвачку. Ними сурвакари ляскають господарів по спині і бажають їм доброго здоров’я та добробуту. Є у болгар і справжні колядники. Ходять вони на Різдво і носять із собою коледарку — дубову гілочку, прикрашену різьбою. Колядники співають, бажають сім’ям усього найкращого, а натомість одержують щось смачненьке. Інші свята, хоча й влаштовуються зі звичних для нас приводів, усе ж відрізняються від наших. На Масницю, наприклад, влаштовують ігри кукерів, тобто ряджених. Вони беруть початок від древніх свят, які фракійці називали Діонісіями і присвячували богу Діонісу. І вже зовсім від якихось дуже давніх звичаїв беруть свій початок танки нестинарок — жінок, що вміють босоніж ходити по розпеченому вугіллю. Щодо того, як вони це роблять і не одержують страшних опіків, дослідники сперечаються досі. Скоріше за все головним чинником виступає особливий психічний настрій, вироблений за допомогою спеціальних вправ. Але, що б не казали, такі танки справляють фантастичне враження.
Палац у Балчику
А на завершення слід познайомитися ще з одним повсякденним звичаєм, з яким важко зустрітися де-небудь в іншому місці. Якщо болгарин поводить головою з боку на бік, це означає «так», а якщо злегка здіймає її, а потім опускає, значить, він нібито каже «ні». У більшості народів, у тому числі і слов’янських, ці рухи означають прямо протилежне. Можливо, саме в цьому проявляється суто болгарський характер, упертий і веселий, з легкою вдачею, що дозволяє болгарам легко долати будь-які негаразди.
Золоті піски
Серед численних історичних пам’яток Болгарії велику увагу туристів привертає палац румунської королеви Марії у місті Балчику, де вона жила у 1931—1938 рр. Королева прагнула до поєднання християнської та мусульманської культур, тому палац побудований у напів’європейському-напівсхідному стилі. Легенда говорить, що таких поглядів королева набула тому, що дуже любила якогось чоловіка з Туреччини. Доля королеви була трагічна. У 1938 р. вона загинула, коли намагалася перешкодити дуелі між своїми синами.
Храм-пам'ятник Олександра Невського