На узбережжі Східної Африки розташована невелика держава — Республіка Джібуті. За часів колоніального поневолення вона називалася Французьким берегом Сомалі, потім Французькою територією Афар та Ісса — двох основних народностей, що жили на цій землі.
прапор Джибуті
Площа Джібуті становить 23,2 тис. км2. На суходолі вона межує із Сомалі, Ефіопією і Ерітреєю, а зі сходу її омивають води Аденської затоки. Крім того, республіка контролює Баб-ель-Мандебську протоку, що з’єднує Червоне море з Індійським океаном і відділяє Аравійський півострів від Африки.
Джібуті — це гірська країна. Гірські масиви тут межуються з лавовими плато з конусами погаслих вулканів. Найвищою вершиною країни є гора Муса-Алі 2021 м заввишки, яка здіймається на півночі країни у відрогах хребта Данакіль. На півдні Джібуті існує глибока западина з озером Ассаль. Його поверхня на 157 м нижча рівня моря. Постійних річок у країні немає. Це означає, що час від часу невеличкі річки-струмки повністю пересихають і відновлюються лише після нетривалих і рідкісних дощів.
Джібуті знаходиться в одному з найспекотніших і посушливих районів Африки. Для нього характерний тропічний клімат, пекучий, але сухий. Середньомісячні температури дуже високі — не нижче +27—35° С. Тут дуже часто бувають тривалі посухи. Опадів дуже мало, всього 45—130 мм на рік. Цілком зрозуміло, що в ландшафті країни переважають кам’янисті, піщані та глинисті пустелі і напівпустелі. Саме тому рослинний і тваринний світ дуже бідний. Тут ростуть лише різноманітні злаки та невеликі чагарники, а живуть антилопи-орікси, гієни, шакали. У чагарникових лісах зустрічаються мавпи. Проте у прибережних водах багато риби, яка ховається в лабіринтах коралових рифів. Дикі ландшафти зберігаються в національних парках Дай, Маскал, Муста.
мапа Джибуті
Джибуті на мапі світу
Понад 82 % джибутійців зосередилося в містах. Але решта веде кочовий спосіб життя, тому визначити кількість мешканців країни доволі важко. За приблизними даними ООН, тут живе близько 687 тис. чоловік, переважно африканців. Серед них 35 % становить народ афар. До інших належать ісса та представники деяких інших сомалійських племен. У Джібуті доволі багато європейців. Здебільшого це французи, чиї родини оселилися у цих краях ще за колоніальних часів. Живуть тут також араби, що походять з Ємену.
Джібуті можна вважати мусульманською країною, бо більшість її мешканців дотримується ісламу. Але багато хто з афарів зберігає вірність традиційним народним віруванням, тобто є язичниками. Громадяни європейського походження — християни.
Багато віків на землях Джібуті жили лише кочовики. Вони розводили овець, кіз, верблюдів та велику рогату худобу в пустелях і горах. Відомо, що в XI ст. афар були примушені перейти до ісламу. Вони вели жорстокі війни з сусідньою християнською Ефіопією. Потім на південні землі афар з території сучасного Сомалі почали робити набіги племена ісса, які теж були мусульманами. Ці племена закріпилися тут, і султани Сомалі вважали територією своєю. Французи, які в 1883 р. офіційно заволоділи територією Джібуті, скористалися суперечностями між афар та ісса, щоб зміцнити свою владу. Історична ворожнеча між народами афар та ісса навіть нині впливає на життя Джібуті. Час від часу напруженість між ними перетворюється на збройні конфлікти. Процес примирення почався лише в 1995 р.
Загальний вигляд міста Джібуті
Колонізація Джібуті тривала досить довгий час. У 1862 р. Франція придбала частину узбережжя затоки Таджура поблизу порту Обок. Але колонізаторам цього було замало. В 1883— 1887 pp., підписавши низку договорів із султаном Сомалі, вони купили в нього решту території цієї затоки. Далі вже господарів ні про що не питали. У 1888 р. за договором з Великою Британією була встановлена південна межа французького володіння, а за протоколами 1900 і 1901 pp. — південна, цього разу з Італією. Але вже в 1896 р. країна під назвою Французький Берег Сомалі перебувала під протекторатом Франції, тобто формально зберігала своє державне управління, але фактично була підпорядкована французам. Після Другої світової війни Франція дещо поширила права місцевих правителів і перейменувала колонію на «заморську територію Франції». Втім, справи в колонізаторів були кепські.
Чоловік з племені афар
Внаслідок подій в Алжирі, який теж здавна був французькою колонією, президент Франції де Голль підписав нову конституцію, яка розширювала права колоній. У 1958 р. більшість населення Джібуті підтримало цю конституцію і висловилося на референдумі за збереження статусу «заморської території». Та в 1960 р. за підтримки Республіки Сомалі націоналісти ісса почали партизанську війну, бо бажали повної незалежності. їх не задовольняло й те, що керівні посади в адміністрації всюди обіймали французи та афар. У 1967 р. був проведений новий референдум, який підтвердив висновки першого. Проте під час референдуму більшість населення не була допущена до голосування, бо порядок його проведення не дозволяв це робити людям, що не мали постійного місця проживання. Ісса ж здебільшого були кочовиками. Вони продовжили протидію владі.
Після низки актів насильництва та викрадення людей у середині 1970 р. французький уряд поступово взяв курс на згортання колоніального режиму. 8 травня 1977 р. був проведений третій референдум, цього разу на демократичних засадах. За його результатами 98,7% населення проголосували за незалежність. 27 червня 1977 р. Джібуті стала незалежною республікою. Однак і донині країна дуже залежить від фінансової допомоги з боку Франції, а політичної стабільності теж не набула.
Озеро Ассал
У 1981 р. з приходом до влади президента Хасана Гуледа Аптідона в країні була введена однопартійна система влади на чолі з партією Народне об’єднання за прогрес (НОП). Багатопартійні вибори відбулися лише в 1993 р. під тиском створеного опозицією ісса Фронту за відновлення єдності і демократії (ФВЄД). Але їхні результати не задовольнили опозицію. Фронт не було легалізовано як офіційне політичне угруповання. Почалися збройні сутички урядових військ із ФВЄД. Тільки в 1996 р. Фронт був визнаний як легальна політична партія і невдовзі здобув серед населення велику кількість прихильників. На нових виборах до парламенту в 1997 члени ФВЄД одержали 65 депутатських мандатів. Проте НОП і ФВЄД швидко порозумілися, і тепер у країні доволі спокійно.
озеро Аббе
Сучасна Джібуті — це демократична республіка на чолі з президентом. Законодавча влада належить однопалатним Національним зборам. Республіка є членом ООН, Організації африканської єдності і Ліги арабських держав.
Національна грошова одиниця називається джібутійський франк.
Офіційними мовами у Джібуті обрані арабська та французька. Очевидно, так спокійніше для збереження політичної стабільності в державі, адже ніхто з місцевих народів не вважає себе ображеним.
Алі-Саб'е
Територія країни поділена на п’ять округів. Її столиця має таку ж назву, що й держава — Джібуті. Столицею вона стала ще з 1896 р. Нині тут проживає більше половини населення країни — понад 380 тис. чоловік. Це пояснюється тим, що кочовики поступово починають перебиратися до міст, а столиця — найкраще, що може бути в цьому разі. Іншими великими містами республіки вважаються Діккіль, Алі-Сабіє, Таджур, Обок.
Оскільки Джібуті займає важливу позицію на березі Баб-ель-Мандебської протоки, економіка республіки зорієнтована на транспортні операції. Порт Джібуті вважається чи не найважливішим у західній частині Індійського океану. Тут щорічно обробляється близько 2,5 млн т вантажів. Велику частку з них підвозять залізницею, побудованою французами ще в XIX ст. Вона зв’язує Джібуті зі столицею Ефіопії Аддис-Абебою.
У перекладі з арабської Баб-ель-Мандебська затока означає «ворота сліз». Цю назву європейці запозичили в арабів через португальців ще в XVI ст. Саме вони першими почули місцеву легенду про страшенну повінь, яка відбулася в стародавні часи. Під час неї загинуло дуже багато людей. Можливо, цю повінь викликав сильний землетрус.
гора Муса-Алі
Власні ресурси країни дуже бідні. Вони складаються з продукції кочового та напівкочового тваринництва. Землеробство розвинене слабо. Джібутійці вирощують тільки фінікові пальми, фрукти та овочі. На узбережжі населення займається рибальством, ловом крабів, добуванням перламутру та перлин, збиранням губок та коралів.
У країні діють дрібні напівкустарні підприємства, що виробляють харчові продукти, шкіряні вироби, будматеріали. Працюють механічні і швацькі майстерні, заводи мінеральних вод, по випарованню совулі з морської води.
На експорт йдуть шкури, худоба, м’ясо. Головними торговими партнерами Джібуті є Франція, Італія, Сомалі, Ефіопія, Таїланд та Японія.
острів Маскалі