Запальна музика та ритуали вуду, гірські вершини, просторі пляжі та смажена рум’яна індичка — такою відкривається країна Гаїті для гостя. Перше, що він побачить, ступивши на її землю, — це гори, які задивилися у синє небо, ціле пасмо гір, що зійшлися, аби зустріти відвідувача. А дещо взагалі може не відкритися йому. Навіщо? Менше знаєш, спокійніше спиш. Сонячна країна може соромливо приховати бідність, нетрі, навколишній хаос і запропонувати розслабитися. Дійсно, в мальовничих горах та на пляжах, серед розкішних пейзажів якось не спадає на думку, що ця гарна країна є однією з найбідніших у Західній півкулі. Однак у нашому світі важко щось приховати, і туристи побоюються Гаїті через можливість громадських безпорядків.
прапор Гаїті
Першими жителями острова Гаїті (на ньому, окрім однойменної країни, розташована Домініканська Республіка) були індіанські племена, які змінювали одне одного або співіснували, — сібонеї, араваки, кариби та інші. Вони і дали назву острову. Хтось із них сказав «гаїті» (що означає «гористий», «висока земля»), просто описавши те, що побачив перед собою, і така назва закріпилася за цим шматком суходолу. Гористий рельєф острова надає йому особливої привабливості. Порівняно з сусідніми островами Гаїті справді є найбільш «високою землею» серед розташованих у Карибському басейні.
мапа Гаїті
Гаїті на світовій мапі
Серед тваринного світу Гаїті є справжнє диво — найменша на планеті ящірка — карликовий круглоголовий гекон. її довжина не перевищує 18 мм.
Узбережжя острова Гаїті
Острів Гаїті належить до групи Великих Антильських островів, однойменна країна розташована в західній частині острова. Її перетинають численні гірські хребти з найвищою точкою Ла-Сель (2674 м), з них стікають численні річки. На півночі країни лежать рівнини. Гаїті омивають Карибське море, Атлантичний океан та Навітряна протока. Сильно порізані береги острова виглядають мальовничо навіть на карті. А що вже казати про їхній «натуральний» вигляд! Місцеві гірські пейзажі вражають, проте раніше на цих тисячолітніх схилах було набагато більше дерев — людська діяльність дається взнаки. У внутрішніх районах є невеликі ділянки саван із поодинокими деревами, в національних парках охороняються густі ліси. А найбільш характерними дикими рослинами в цій країні є пальми, молочай, злаки та кактуси. Кактуси подекуди сягають чотирьох метрів заввишки.
Одна з Колумбових каравел, «Санта-Марія», біля узбережжя Гаїті сіла на мілину. Матроси, які залишилися на острові, розібрали її для своїх потреб. Старий якір із цього корабля, поїдений іржею, і досі зберігається в Національному музеї Гаїті. А гордість країни, столичний собор, мабуть, не випадково, називається Санта-Марія.
Христофор Колумб, відкривши острів у 1492 p., був зачарований його красою. Він відразу закохався в нього і, звичайно, окрилений успіхом, не став прислухатися до місцевої назви, а охрестив острів Еспаньйолою (Іспанським). Проте іспанці не змогли втримати свою владу на цих землях.
У кінці XVII століття Іспанія поступилася Франції західною частиною Еспаньйоли (27,75 км2), і вона стала французькою колонією Сан-Домінго (решта земель острова лишилася за іспанцями і отримала назву Санто-Домінго, проте це історія вже зовсім іншої країни). Спритні французи швидко перетворили Сан-Домінго на одну зі своїх найбагатших колоній. Тут вирощувалася цукрова тростина, кава, какао, бавовна, індиго. Для роботи на плантаціях колоністи тисячами завозили рабів із Африки. У XVIII столітті на Гаїті виробляли найкращий у світі цукор, він активно експортувався — французи тільки встигали підганяти кораблі. Проте їхнє солодке життя закінчилося в 1791 p., коли раби і вільні негри підняли повстання і почали активно боротися за власні права — вони спалили всі ненависні плантації цукрової тростини. У 1804 р. колонія проголосила свою незалежність і повернула собі вже трохи призабуту назву Гаїті. А потім почалася анархія. Правителі країни проголошували себе довічними президентами; був період, коли країна розпалася на дві частини, а потім не тільки об’єдналася, а й на двадцять років захопила Санто-Домінго, що тільки-но проголосила незалежність.
порт Жекмель
На початку XX століття у Гаїті панував економічний і політичний хаос, країна не могла розрахуватися з боргами. США окупували її і запровадили тут певні реформи, піддавши контролю все життя країни. І тільки після Другої світової війни американський фінансовий контроль над Гаїті послабився. Але життя в республіці так і не налагодилося. Один диктатор змінювався іншим. У 90-х роках XX століття СІЛА (за рішенням Ради Безпеки ООН) знову вторгайся в Гаїті, аби покінчити з диктатурою, що не була сумісна зі статусом республіки. Було проведено вибори, але після виведення військ із території країни внутрішньополітична ситуація зали і пилася вкрай нестабільною. І нині Гаїті перебуває у непростій ситуації. Уряд не може впоратися з тотальною бідністю, епідеміями та безграмотністю. Тривала соціально-економічна криза призвела до того, що Гаїті є однією з найвідсталіших країн у Латинській Америці, хоча має вигідне географічне положення, красиві пляжі, а отже, є потенційно привабливою для туристів, як і інші країни Карибського басейну.
Гаїтянські діти
Однак Гаїті залишається аграрним краєм, експортуючи каву, цукор, какао-боби та сизаль. Тут ростуть також кукурудза, рис, овочі та тропічні фрукти. Вести сільське господарство важко через своєрідне поєднання клімату і рельєфу. Тропічний пасатний клімат забезпечує рясне зволоження гір, а ось на рівнинах, де розташовані поля, відчувається нестача опадів. Мешканці Гаїті ловлять рибу, креветок, омарів, розводять домашніх тварин. Особливо остров’яни полюбляють індичок, що є обов’язковою стравою за святковим столом. Окрім сільськогосподарської продукції, країна продає за кордон боксити, запасів яких має досить багато, а також у незначній кількості промислові товари (електроніка з імпортної сировини, спортивне обладнання).
Гаїті є членом ООН та Організації американських держав, дуже залежить від міжнародної допомоги, а її грошова одиниця (гурд) є нестабільною.
Задня частина палацу Сан-Сусі
Туристичний бізнес давав Гаїті прибутки десь чверть століття тому, в період відносного політичного спокою. Особливо полюбляли цю країну американці. Її й справді є за що любити — гірські віражі та морські хвилі, будівлі колоніальної епохи, екзотичні свята, багатий пташиний світ.
Ще двадцять років тому державною мовою Гаїті була французька. Проте це виглядало парадоксально і неприродно. Адже більшість населення говорила креольською — місцевим варіантом французької, який є досить далеким від оригіналу. А власне оригіналу, треба сказати, багато хто взагалі не знав. З 1987 р. креольська нарівні з французькою мовою стала державною.
Нетрі Кап-Аїтьена
Більшість жителів Гаїті є нащадками привезених з Африки рабів (всього тут мешкає 7,6 млн людей). Французи тоді і не підозрювали, що разом із рабами вони привезли до Нового Світу нову релігію, народжену в африканській далечині, — вуду. Вона поширилася тут чи не більше, ніж на батьківщині, трохи трансформувалася і стала дуже популярною. Хоча більшість населення офіційно вважається католиками, до християнства вони належать часто лише номінально. Попри всю статистику, на Гаїті головною є таємнича релігія вуду — дика суміш африканських вірувань, магії, християнства та ще багато чого. Гостей Гаїті зазвичай запрошують подивитися ритуали вуду. Танці під звуки барабана, принесення в жертву тварин, химерна поведінка віруючих справляють незабутнє враження.
парк Фор-де-Пін
Ритуали вуду дуже відрізняються від стриманих церемоній більшості релігій. Під звуки барабанів віруючі намагаються увійти у транс — тоді, вважають вони, відкриються невидимі «ворота» і духи (лоа), що мають магічну силу, почнуть говорити вустами людини. Поведінка віруючих у такому стані не здається адекватною, вони втрачають контроль над собою, і вуду через це в багатьох асоціюється зі служінням темним силам.
парк Макайя
Проте навіть якщо відвідувачу не доведеться стати свідком релігійної церемонії, вуду все одно з’явиться перед ним, адже музика і танці, пов’язані з цими загадковими ритуалами, стали невід’ємною частиною культури Гаїті. Тож африканського колориту в цій латиноамериканській країні вдосталь. Любителі екзотики можуть сміливо обирати Гаїті, якщо не бояться небезпек, які приховує в собі країна. Так, у деякі райони (там розташовані нетрі) ходити категорично не рекомендується. Однак і в центрі столиці Порт-о-Пренс (846 тис. мешканців), нема гарантії, що не трапиться чогось небажаного — сутичок, безпорядків, громадянської непокори з негативними наслідками. І це може бути набагато небезпечніше, ніж ритуали вуду.
місто Петьонвіль