Кооперативна республіка Гайана, розташована на північному сході Південної Америки, є унікальною відразу в кількох «номінаціях». По-перше, це єдина англомовна країна на всьому материку. По-друге, ця невелика держава посідає четверте місце у світі з видобутку бокситів. І, нарешті, вона є однією з найбідніших країн Західної півкулі і має найменший прибуток на душу населення серед держав Південної Америки.
прапор Гайани
Країна межує з Венесуелою, Бразилією та Суринамом. Якщо поглянути на мапу, ми побачимо не дуже велику (215 тис. км2) територію, яка виходить до Атлантичного океану. За даними 2000 p., в країні мешкає 787 тис. людей, більшість із них — на узбережжі.
мапа Гайани
Гайана на мапі світу
На півночі і північному сході Гайани розташована заболочена низовина, в центральній частині і на півдні — Гвіанське плоскогір’я (його найвища точка, гора Рорайма, підіймається над рівнем моря на 2772 м). На крайньому півдні країни тягнуться невисокі гори Кануку, Камоа і Серра-Акараї.
Узбережжя Гайани
Клімат у країні субекваторіальний. Середньомісячні температури становлять від +26 до +28° С. Опадів багато — понад 2230 мм на рік. Близько 85% території Гайани вкривають постійно вологі вічнозелені ліси, на південному заході, півночі і північному сході розташовані савани. У лісах внутрішніх районів Гайани росте багато цінних порід дерев, що використовуються у виробництві меблів, будівельних та ізоляційних матеріалів. У цих районах добувають золото, алмази, марганець і боксити, сировину для алюмінієвої промисловості. Серед ґайанських річок вирізняються Ессекібо і Коранштейн, які здавна використовувалися як водні шляхи. Втім, річок та струмків у Гайані так багато, що місцеве населення дало їй назву «країна багатьох вод». У річках та струмках плавають риби, яких ми звикли бачити в акваріумах, — кольчужні сомики, риби-олівці, орнатуси. Тут водиться знаменита черепаха мата-мата з довжелезною шиєю, а в джунглях можна зустріти зелених удавів.
Водоспади Кайєтур (225 м) та Рорайма (457 м) посідають помітне місце нарівні із всесвітньо відомими Ніаґарським, Вікторією та Іґуасу.
Водоспад Кайєтур
Племена карибів та араваків населяли територію Гайани приблизно з X століття. Вони полювали, рибалили і вели напівкочовий спосіб життя. Для європейців узбережжя Гайани відкрив у 1499 р. учасник першої експедиції Колумба Алонсо де Охеда, але європейці дістали докладні відомості про цю територію лише через століття. В 1530 р. іспанський конкістадор Педро де Акоста намагався заснувати тут поселення, але зустрів сильний опір індіанців і був змушений відступити. Втім, дослідження Гайанських земель тривали і давали певні результати. В 1593 р. одна з експедицій, що була послана на Оріноко, принесла губернатору Тринідаду Антоніо де Берріо повідомлення про багатство Гайани. Наступного року на Тринідад прибув Роберт Дадлі. Дізнавшись про країну Ельдорадо, де було стільки золота, що місцеві жителі обсипали себе золотим піском і мостили вулиці золотими плитами, Дадлі послав невеликий корабель до берегів Гайани. Слідом за ним у 1595 р. до Гайани прибула експедиція Волтера Релі, який безуспішно намагався встановити англійське правління на межиріччі Амазонки й Оріноко. Голландці, що заснували перше поселення на узбережжі Гайани (1581 p.), наприкінці 90-х років XVI століття заклали на острові в гирлі річки Ессекібо форт, який став опорним пунктом голландської колонізації. У 1621 р. голландська Вест-Індська компанія здобула право на освоєння значної частини території нинішньої Гайани.
Водоспад Рорайма
Голландці поступово проникали в глиб країни й засновували все нові й нові плантації цукрової тростини. Вони побудували захисні дамби й створили зрошувальні системи. Після цього землі голландської колонії почали купувати багаті англійські плантатори з острова Барбадос. Становище рабів на плантаціях було таким жахливим, що в 1763 р. на плантації Маґдаленебурґ спалахнуло повстання, яке очолив раб на ім’я Каффі. Голландські плантатори не зуміли подолати його самотужки, і невдовзі вся колонія Бербіс опинилася в руках повстанців. Кілька сот білих колоністів було вирізано. Лише введення військ припинило різанину.
Здавалося б, Гайана, як і сусідній Суринам, мала стати нідерландською колонією. Але сталося інакше, бо на нові території претендували відразу три країни: Велика Британія, Франція та Нідерланди, тому Гайана була свого роду «перехідним кубком». На межі XVIII—XIX століть Гайана кілька разів змінювала власників. Остаточно вирішив долю країни договір 1814 p.: вона стала англійською територією. Британці назвали нову колонію Британською Гвіаною. Вони значно розширили площі сільськогосподарських земель, побудували нові дороги й мости, завезли нових рабів з Африки. Але боротьба за скасування рабства набула такої сили, що вже в 1838 р. воно було відмінено. Колишні раби спробували створити поселення на покинутих плантаціях, але маленькі господарства не могли впоратись із такою кількістю землі, тому більшість поселенців вирішила пошукати щастя в містах.
Ґайанське містечко
Англійці намагалися відновити надходження робочої сили на плантації. Спочатку вони уклали контракти з португальцями. Але від тропічних хвороб робітники гинули тисячами. Тоді уряд звернувся до мешканців Індії та Китаю, і в країну ринув потік іммігрантів.
У 1857 р. у Британській Гвіані на території, що на неї претендувала Венесуела, було відкрито родовище золота. Відносини між країнами різко загострилися. При дипломатичному посередництві США в 1899 р. конфлікт був залагоджений на користь Великої Британії. XX століття стало періодом розвитку демократії та боротьби за автономію. Велика Британія кілька разів вводила до Гайани війська, але, зрештою, відступила під тиском світової громадськості. 26 травня 1966 р. була проголошена незалежність Британської Гвіани, а країна одержала назву Гайана.
Дорога між містами Лінден і Мабура
У середині 70-х років XX століття уряд Гайани дозволив діяльність релігійних сект США в країні. Зокрема, він виділив територію Джонстаун у глибині джунглів для північноамериканської секти Народний Храм. Люди приїжджали в джунглі, щоб побудувати місто своєї мрії, але замість цього ставали рабами на плантації, яка належала голові секти Джеммі Джонсу. В 1978 р. увесь світ потрясла звістка про самогубство й убивство 900 членів секти.
Наплавний міст через ріку Демерара
Столиця Гайани — Джорджтаун — пройшла довгий шлях від центру работоргівлі та однієї з основних піратських гаваней до спокійного колоніального міста. Від повеней місто захищає морська дамба, яка є улюбленим місцем відпочинку городян (а їх у Джорджтауні понад 190 тис.). Тут працюють великі харчові підприємства, підприємства з обробки деревини, міжнародний аеропорт та порт для кораблів, які вивозять основне джерело прибутків країни — боксити, рис, цукор, цитрусові та діаманти. З видатних місць столиці слід згадати університет і найбільший у світі дерев’яний собор, побудований в позаминулому столітті.
Тепуї Рорайма
Європейців у Гайані дуже мало — після проголошення незалежності країни більшість із них виїхала за кордон. Але, як не дивно, головну роль у її житті відіграють не колишні корінні мешканці — індіанці, а нащадки привезених сюди рабів і робітників-контрактників з Індії та Португалії. А народи, які дали назву цій країні, намагаються триматися якомога далі від міст з їх цивілізацією і ведуть майже той самий спосіб життя, що й кілька століть тому.
краєвид Гайани