Повна назва Литви — Республіка Литва. Разом з Латвією і Естонією вона відноситься до так званих прибалтійських країн, або країн Балтії. Ця держава розташована у Східній Європі на південно-східному узбережжі Балтійського моря. На півночі вона межує з Латвією, на сході і південному сході — з Білоруссю, на півдні — з Польщею, а на південному заході — з Калінінградською областю Росії. Західний литовський кордон проходить по морю і має довжину 99 км.
прапор Литви
За точними розрахунками Французького національного географічного інституту, саме у Литві за 25 км від Вільнюса знаходиться географічний центр Європи (НАХАБНА БРЕХНЯ!!!!!!!!).
Литва — одна з найкрасивіших країн Європи. Це земля лісів, пагорбів і широких рівнин, спокійних повноводних річок і безкраїх озер. Вона займає площу у 65,3 тис. км2.
мапа Литви
Литва на світовій мапі
Невелика литовська територія лежить на узбіччі Східноєвропейської рівнини, тому і рельєф тут має характер рівнини з невеликими узвишшями. У центральній частині країни з півночі на південь тягнеться Середньолитовська низина. Рівним є і морське узбережжя. А от на кордоні з Білоруссю здіймається Балтійська гряда. Тут знаходиться найвища точка республіки — пагорб Іуозапінес — 293,6 м заввишки. На заході теж розкинулося узвишшя, яке зветься Жемайтійським.
Литва знаходиться у перехідній кліматичній зоні між морським і континентальним кліматом. Середньомісячна температура січня тут складає —5° С, липня +17° С. Кількість опадів коливається від 540 мм у центральних районах до 930 мм на узбережжі на південь від Жемайтійського узвишшя. Приблизно три чверті опадів випадає у вигляді дощу, але навесні та восени часто бувають тумани.
Литовський краєвид
Вологий клімат сприяє тому, що влітку литовські ландшафти завжди мають смарагдово-зелене забарвлення. Надзвичайної краси їм надають численні озера та річки. Озер тут надзвичайно багато — 2883 з площею понад 0,5 га і близько 1600 дрібних озер. Головна річка республіки — овіяний легендами Няманас. Так литовці називають Німан, який бере початок у сусідній Білорусі. Територією Литви він тече 475 км. До Няманасу впадає більшість інших литовських річок, у тому числі Няріс, яку у Білорусі називають Вілією.
Няманас впадає у Балтійське море в районі Куршської коси, там, де розкинулося знамените в усьому світі «бурштинове узбережжя». А сама Куршська коса — унікальне природне явище. Тут водночас можна побачити зелені луки і піщані пустелі, вологі, вкриті мохами вільшаники і сухі соснові бори, високостовбурні і низькорослі гірські сосни, широколистяні ліси і південну тайгу, піщані гори і рівні поля, рухливі дюни, болота, піщані пляжі та озерні береги.
На Куршській косі зупиняються під час перельоту на північ тисячі перелітних птахів. Щоб спостерігати за ними, тут ще у 1901 р. була створена одна з перших у світі орнітологічних станцій, яка діє донині.
Куршська коса — це піщаний півострів загальною площею у 7890 га. За легендою, його зробила велетка Нерінга. Кажуть, що вона наносила піску у своєму фартусі, щоб затулити берег від хвиль бурхливого моря, які насилав на узбережжя морський цар. їй таки довелося добряче попрацювати. Вершина півострова знаходиться на півночі поблизу міста Клайпеда, відділена від материка вузькою протокою, а ЇЇ підґрунтя спирається на Самбійський півострів. Коса вузькою смугою розділяє солоне Балтійське море і прісноводну Куршську затоку. Вона має всього 400 м завширшки у вузьких місцях і до 4 км в широких.
Чверть країни вкрита густими лісами. В них ростуть ялина, береза, вільха, осика, дуб, ясен. У лісах живе багато зайців, оленів, кабанів і навіть лосів. Часто зустрічаються фазани, тетереви, качки, лебеді. Влітку багато лелек. Таке розмаїття тварин і птахів пов’язане з існуванням 5 національних парків і великої кількості заповідників, яким у Литві приділяють багато уваги.
Населення республіки складає 3,7 млн чоловік. Серед них найбільшу кількість — 80% — складають литовці. Крім того, тут живуть 9% росіян, 7,7% поляків, 3% білорусів, 1,2% українців. Є й народи інших національностей: латиші, караїми, євреї тощо.
Більшість населення розмовляє литовською мовою, але у районах, де сконцентрована велика кількість національних меншин, широко використовуються російська та польська.
Основна частина литовців і поляків сповідує католицизм. Католики складають 80% від загальної кількості віруючих. Але на заході дехто з литовців, а також латиші віддають перевагу лютеранству. Росіяни здебільшого є православними.
Республіку складають чотири історичні області: Жемайтія на заході, Аукштайтія на сході, Дзукія на південному сході, Сувалкія на південному заході. Тутешні жителі відрізняються мовою, звичаями та рисами характеру. Ще й досі у Литві розповідають анекдоти про те, як посварилися дзук і жемайтієць (або аукштайтієць та сувалкієць), бо однаковими словами визначали різні поняття. Один з них називає картоплю «бульве», інший — «ропута». Один говорить «акмоу» про камінь, інший називає його «куліс». Тут уже й зовсім виникає справжня нісенітниця, бо аукштайтієць під словом «куліс» розуміє сніп. От і виходить, що жемайтієць з «кулісів» фундамент під домом викладає, а аукштайтієць ними дах покриває. Від того і сваряться, бо не розуміють один одного.
Литовська більше за інші мови схожа на літературну мову давніх індусів санскрит. Литовці дуже пишаються цим і цілком справедливо вважають (наївні бідолахи), що їхня мова є найдавнішою з усіх індоєвропейських мов, котрими розмовляє багато народів планети.
Назви історичних областей Литви походять від назв різних племен народу балтів, котрі жили тут вже у II тис. до н. е. З часом вони розділилися на декілька племен, серед яких були курші, жемайти, аукштайти, пруси, сели, скалви, латгали, земгали та йотвінги. Литовську націю сформували аукштайти, жемайти та частково курші, земгали і сели.
Наприкінці X ст. на литовські землі зазіхали поляки та руські князі. У 1040 р. переміг руський князь Ярослав, який запанував на цих територіях та примусив їх мешканців платити данину Києву. Це тривало майже півтора століття. Але поступово підкорені народи Прибалтики набирали силу, а руські князі слабшали.
Типовий середньовічний литовський замок
До XIII ст. Литви як держави ще не існувало. На її землях було декілька князівств, об’єднаних у воєнно-політичний союз. Серед п’яти головних князів цього союзу був литовський князь Міндаугас (Міндовг). Близько 1236 р. йому вдалося об’єднати литовські землі в єдину державу зі столицею в Кярнаве.
Це князівство було справжньою монархією. На його чолі стояв князь, котрий керував усіма справами: збирав данину, формував військо і готував походи. В той час литовці були язичниками. Тому правою рукою князя був головний жрець — кривю-кривайтис.
У сиву давнину литовці вважали вужа священною істотою. Він був знаком влади кривю-кривайтиса. Головний жрець носив жезл, обвитий вужем. І досі у Литві кажуть: «Не бий вужа, бо сонце заплаче».
За часів Міндаугаса Литва часто потерпала від нападів хрестоносців — Тевтонського і Лівонського орденів. Войовничий князь вправно відбивав їхні зазіхання. У 1260 р. Лівонський орден зазнав від нього нищівної поразки у битві поблизу озера Дурбе. У 1251 р., щоб одержати підтримку Римського Папи і захиститися від хрестоносців, князь прийняв католицтво, а наступного року з благословення Папи одержав королівську корону. Проте через 40 років він повернувся до віри своїх предків і уклав воєнний союз з новгородським князем Олександром Невським. Але небезпека чекала Міндаугаса усередині держави. Підначальні йому князі організували заколот і вбили його. Така ж доля спіткала і наступника Міндаугаса — Трянету.
У 1267 р. Вайшвілкас покинув державні справи і пішов до монастиря. Владу він передав чоловіку своєї сестри, галицькому князю Шварну Даниловичу. Правління руського князя сприяло тому, що на литовських землях з’явилося багато руських купців з Новгорода, Пскова, Києва, Смоленська. Вони мали власні будинки та склади у Кярнаве.
На початку XIV ст. литовський князь Гедімінас приєднав до Литви брестські, вітебські, волинські, галицькі, луцькі, мінські, пінські, полоцькі, слуцькі та туровські землі. До політичної залежності від нього потрапили Смоленське, Псковське, Галицько-Волинське та Київське князівства. Тепер його держава по праву носила горде ім’я Велике князівство Литовське та Руське, а сам Гедімінас називав себе «королем литовців та багатьох руських». Внутрішні порядки на захоплених землях не були змінені. Втім, місцеві князі визнавали себе васалами Гедімінаса, платили йому данину та постачали війська під час воєнних походів. Офіційною мовою у князівстві вважалася староруська мова, яка нагадувала сучасну білоруську. Жителі підкорених земель не зазнавали ані релігійного, ані національного тиску.
Панорама Вільнюса
Під впливом загрози з боку Тевтонського ордену Гедімінас переніс свою столицю до Тракая, де на острові посеред великого озера Гальв побудував красивий неприступний замок. Пізніше він заснував ще й Вільнюс.
Якщо вірити легенді, нова столиця була заснована не без втручання потойбічних сил. Розповідають, що під час полювання у лісі, де зливалися води річок Вільни і Няріса, князь зустрів величезного тура. Почалася напружена боротьба. Нарешті Гедімінас здолав велетня і, стомлений, заснув на вершині великої гори, де знаходився давній поганський вівтар. Йому наснився вовк, одягнений у залізні лати, котрий страшенно завив, начебто водночас вили сто вовків. Прокинувшись, князь запитав кривю-кривайтиса, що означає той сон. Жрець відповів: «На цій горі, князю, ти повинен відбудувати замок, такий величезний, яким був той вовк. А поряд з ним виросте велике місто, слава про яке розповсюдиться по всьому світові. І буде ця слава такою гучною, як виття зграї вовків у череві того вовка». Гедімінас повірив кривю-кривайтису. Нове місто він назвав на честь річки Вільни і переніс сюди свою столицю.
У наступні роки князь намагався посилити свої позиції проти Тевтонського та Лівонського орденів прийняттям християнства. Він навіть писав про це Римському Папі. Але рицарі-хрестоносці розуміли: коли Литва буде похрещена, вони не зможуть більше претендувати на її землі, бо литовці вже не будуть язичниками. Вони почали підбурювати місцевих православних і язичників проти Гедімінаса і тим примусили його заявити, що у листі до Папи писар зробив помилку. Але будування християнських храмів у Вільнюсі припинено не було.
Дуже скоро хрестоносці відновили воєнні дії проти Литви. Однією з перших жертв нападів став Жемайтійський замок Піленай. Коли його захисники зрозуміли, що більше триматися не можуть, вони запалили його і самі загинули у вогні. Під час битви за фортецю Вєлюону загинув і Гедімінас. Його сини Кястутіс і Альгірдас (на Русі його звали Ольгердом), поділивши владу в Литві, продовжували чинити опір завойовникам. Кястутіс був талановитим полководцем і хоробрим воїном. Він відбив 70 походів на Литву Тевтонського і 30 Лівонського орденів.
Альгірдас, котрий був сином руської матері, більше уваги приділяв «збиранню» руських земель. Його намаганнями територія Литви збільшилася вдвічі. Він приєднав до свого князівства Київ, Новгород-Сіверський, Правобережну Україну і Поділля. У змаганнях за Київ він зіткнувся з монголо-татарами і в 1363 р. розбив їхнє військо поблизу Синіх Вод. Таким чином були звільнені від монголо-татарського панування південно-руські землі.
Тридцять сім років Кястутіс і Альгірдас разом правили Литвою і жодного разу не посварилися. Але у 1377 р. Альгірдас помер. За народною традицією, його тіло разом з 12 кіньми, зброєю та коштовностями було спалено на вогні у священному гаю Майтегали. Відтоді і почалася смута.
Альгірдаса наслідував його молодший син Ягайло. У 1385 р. між ним і поляками було укладено унію — угоду про династичний союз, — яка за назвою Кревського замку зветься Кревською. Наступного року Яґайло прийняв хрещення і оженився на польській королеві Ядвізі. Таким чином, він став польським королем і започаткував польську династію Ягеллонів, котра правила обома державами понад 200 років. При ньому литовські феодали були зрівняні у правах з польськими, а Вільнюс одержав право самоврядування.
Деякий час з Яґайло боровся Вітаутас (Вітовт), але у 1392 р. між ними був укладений мир. Відтоді Вітаутас одержав у володіння Тракайське князівство і фактично правив у Литві до самої смерті. Під час правління Вітаутаса Велике князівство Литовське набуло найбільшої могутності. Князь зумів приборкати непокірних феодалів, а щоб забезпечити собі захист від хрестоносців, підписав угоду з московським князем Василієм І, на дочці якого, Софії, оженився.
Але хрестоносці спокою не давали. Незважаючи на те, що з прийняттям литовцями християнства Папа Боніфацій IX заборонив католикам воювати з ними, лицарі Тевтонського ордену у 1409 р. знов рушили на Литву. Рішуча битва відбулася на Грюнвальдському полі поблизу селища Танеберг. Хрестоносці зазнали нищівної поразки. Відтоді вони так і не оговталися і більше ніколи не загрожували Прибалтиці і слов’янським землям.
Куршська коса
Але після смерті Вітаутаса Литва поступово все більше підпадала під владу поляків. У 1569 р. між Польщею та Литвою була укладена Люблінська унія. Об’єднаною державою, яка відтоді звалася Річчю Посполитою, тепер правив єдиний король, який обирався на сеймі представниками поляків і литовців. З того часу її історію аж до початку XX ст. не можна розглядати окремо від історії Польщі. Поступово Велике князівство Литовське втрачало свій національний характер, а його політична верхівка полонізувалася.
У 1772, 1793 і 1795 роках уся територія Речі Посполитої була поділена між Австрією, Пруссією і Росією. Більшість литовських земель відійшла до Росії. Лише після Першої світової війни, 16 лютого 1918 р., було проголошено відновлення литовської держави. Проте вже у 1920 р. Вільнюс знов захопили поляки. Столиця була перенесена до Каунаса.
15 червня 1940 р. війська СРСР перейшли кордони Литви і заволоділи нею. Так виконувалися таємні домовленості між Сталіним і Гітлером щодо розподілу впливу на сусідні країни. Через місяць новообраний Народний сейм проголосив встановлення у Литві радянської влади і просив уряд СРСР прийняти державу до складу Союзу.
Швидко були проведені заходи по націоналізації майна, землю роздали селянам із розрахунку 30 га на родину. Школи були переведені до державного сектора. На початку 1941 р. почала діяти перша в Литві Академія наук. Проте водночас тисячі литовських громадян підпали під репресії. Вже у середині червня 1941 р. була організована перша масова депортація литовців.
Але у тому ж році литовськими землями заволоділа гітлерівська Німеччина. Окупація тривала до 1944 р. Частина литовського населення співробітничала з окупантами, але більшість виказувала до них негативне ставлення. А партизанський опір активно спілкувався із Москвою. У лавах Радянської Армії билася 16 литовська дивізія.
місто Клайпеда
У той час литовці страшенно потерпіли від окупантів. За непокору німці палили цілі села разом з їхніми мешканцями, а в старовинній фортеці поблизу Каунаса був створений Дев’ятий форт — концентраційний табір. У ньому гітлерівці знищили понад 80 тис. радянських громадян.
У Другу світову війну Литва втратила близько 205 тис. населення. Сюди слід віднести 40 тис. литовців, що навесні 1941 р. були відправлені радянською владою до заслання, і 40 тис. жидів, знищених німцями і їхніми литовськими прибічниками під час німецької окупації у 1941—1944 роках. А після війни загинуло ще 260 тис. чоловік, так званих «лісових братів», що чинили опір радянській владі.
У 1944 р. Червона Армія витіснила нацистів з Литви, яка залишилася однією з республік СРСР. Прибічники незалежності литовської держави організували збройну боротьбу за цей статус. Вони жорстоко розправлялися не лише з представниками радянської влади, а й з литовцями, які співробітничали з ними, і навіть з простими селянами, які не підтримували їхні дії. Цей рух остаточно було придушено лише у середині 1950 років.
Новий етап національно-визвольної боротьби почався наприкінці 1980-х років. У жовтні 1988 р. було створено Литовський рух за перебудову «Саюдіс», який став оплотом визвольної боротьби. 11 березня 1990 р. він прийняв Акт про незалежність Литовської Республіки. Через декілька місяців нова держава була визнана міжнародним співтовариством і стала членом ООН. А в 2003 р. було підписано договір про вступ Литви до Європейського Союзу.
Сучасна Литва вважається республікою. Очолює її президент, але його повноваження дещо обмежені. Законодавча влада належить однопалатному парламенту — Сейму. За адміністративним поділом у Литві існує 11 міст республіканського підпорядкування та 10 повітів.
Офіційною мовою у Литві є литовська.
Національна грошова одиниця називається литом.
Своєю столицею литовці обрали древній Вільнюс, де зараз мешкає 597 тис. чоловік. Іншими великими містами республіки вважаються Каунас (434 тис.) і Клайпеда (208 тис.).
Гора Хрестів близько Шяуляй
Литовська Республіка є аграрно-індустріальною країною. До провідних галузей тут відносять машинобудування, металообробку, приладобудування, суднобудування, електротехнічну промисловість. Розвинені також хімічна і нафтопереробна галузі, головним чином виробництво штучних волокон і мінеральних добрив. Важливе місце займають трикотажне, швейне виробництво, а також харчова промисловість.
У сільському господарстві переважає вирощування зернових, кормових і технічних культур. Добре розвинені птахівництво, молочно-м’ясне скотарство та свинарство. Останнє дає 47% м’яса, що виробляється у республіці. Литва здавна відома виробництвом бекону — свинячого сала з прошарками м’яса. Це досягається за рахунок спеціального режиму годування свиней.
Продукція промислового і сільськогосподарського виробництва охоче купується за кордоном, особливо країнами ЄС. Але головними партнерами Литви є Росія та Німеччина.
Туристичні ресурси країни досить перспективні. Старовинні пам’ятки, чудові ландшафти, курорти та морські пляжі, а також унікальні народні звичаї досить привабливі для гостей країни. Тракай, Вільнюс і Каунас надають можливість для ознайомлення з унікальними пам’ятками архітектури. У 1994 р. вільнюське Старе місто, яке займає площу у 360 га, було включено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. До відомих морських і бальнеологічних курортів належать Паланга, Ніда, Нерінга, Друскінінкай, Ігналіна, Бірштонас.
Ніде у світі не можна знайти таких музеїв, як каунаський Музей чортів, Музей бурштину у Паланзі або Хрестова гора у м. Шяуляй, яка занесена до Книги рекордів Гіннесса. На цій горі стоять десятки тисяч хрестів, поставлених на згадку про загиблих литовців. За часів радянської влади хрести декілька разів знищували, але за одну ніч люди їх відновлювали.
Паланга — один з найвідоміших курортів Литви
З давніх-давен Литву називали «землею пісень». Знамениті литовські дайни відомі і високо цінуються в усьому світі, так само, як і унікальний спосіб виконання пісень — сугартіне. Це тип співу, властивий тільки литовцям. Він полягає в одночасному наспівуванні декількох мелодій. Жодне свято у республіці не проводиться без хорового співу. Організуються і численні пісенні фестивалі, а також фестивалі класичної музики.
Тракайський замок