Лише одна назва цієї країни викликає в уяві образи прекрасного: перед очима постають мальовничі середземноморські краєвиди та білосніжні верхів’я Альп, золотаві виноградники Тоскани та жовтогарячі помаранчеві гаї Сицилії, згадуються мелодичні неаполітанські пісні та замріяні венеціанські баркароли, вражаючі своєю довершеністю і величчю творіння майстрів Високого Відродження та архітектурні пам’ятки античної культури — німі свідки стародавньої історії.
прапор Італії
Але портрет сучасної Італії не обмежується тільки цими рисами. їй притаманні й усі ознаки та проблеми нинішнього життя. Більше того, Італію можна вважати країною протиріч, різких соціальних та економічних контрастів. Тут сива давнина сусідить з останніми досягненнями науково-технічного прогресу, злиденність — з багатством, прекрасне — з потворним.
мапа Італії
Італія на світовій мапі
Історія країни почалася близько 2000 р. до н. е., коли переселенці, скоріше за все, з північних країн Європи, почали перетинати Альпи і селитися на Апеннінському півострові. Першою державою, що виникла на теренах сучасної Італії, науковці вважають державу етрусків. їхнє походження досить загадкове. Цілком імовірно, що прабатьківщиною етрусків була Мала Азія і прибули вони на Апенніни морським шляхом. Саме вони заснували на узбережжі перші поселення. Етруски мали свою писемність, яка за написанням літер нагадувала грецьку. Вони були вправними ремісниками, що добре обробляли метали і каміння. Чудові етруські вази дійшли до нашого часу.
Римський Колізей
Від стародавніх часів у Римі залишилося багато пам’яток архітектури. Найвідоміша серед них — Колізей, побудований в 75—80 рр. за часів імператора Веспасіана. Цей амфітеатр у формі еліпса близько 50 м заввишки вміщував 80 тис. глядачів. Тут влаштовувалися гладіаторські бої та інсценізації морських битв, цькування диких звірів. Краще за нього збереглася ще одна велична споруда античного Рима — Пантеон («храм усіх богів»), збудований в 120—125 рр. за часів імператора Адріана. Тепер тут розміщується національний мавзолей, в одній з ніш якого покояться останки великого живописця Рафаеля. А в знаменитих термах (тобто лазнях) Каракалли, споруджених у 206 р., які слугували давнім римлянам місцем відпочинку, зараз улітку влаштовуються оперні вистави на свіжому повітрі.
Другим за значенням італійським племенем на Апеннінах були латини, або італіки, від яких і походить назва країни. Вони мешкали в Лаціумі, тому краї, де, за переказами, у 753 р. до н. е. разом із сабінянами заснували Рим. Межі міста, що розкинулося на семи пагорбах, визначив його перший правитель Ромул. Втім, на одному з пагорбів, Палатинському, археологи знайшли сліди людського поселення, яке датується ще X ст. до н. е.
Після смерті Ромула влада перейшла до інших царів, які теж були етрусками. Вони правили цим містом-державою до 509 р. до н. е., коли внаслідок нападу етруського володаря Ларса Порсенни монархію біло повалено, а замість неї введено республіканську форму правління. Місце царя зайняли два консули та сенат (до речі, створений ще при Ромулі), до якого входили представники міської аристократії — патриції. У політичному житті міста виникало чимало суперечностей між патриціями та плебеями — бідною частиною населення. До того ж становлення Риму як держави проходило у важких умовах невпинних війн із сильними і войовничими сусідніми племенами. Це вимагало об’єднання зусиль усього народу. Тому патриціям доводилося йти на поступки плебеям: так було введено інститут трибунів — виразників найбідніших верств населення. Вони домоглися в 451 р. до н. е. прийняття законів, що обмежували свавілля магістратів — державних чиновників, поклавши тим самим початок римському цивільному праву.
У IV—III ст. до н. е. Рим підкорив увесь Апеннінський півострів разом із грецькими колоніями, що існували тут з VIII ст. до н. е. Внаслідок Пунічних війн (246—146 рр. до н. е.) він опанував усім басейном Середземного моря і перетворив Карфаґен на римську провінцію Африка. УІ ст. до н. е. на політичній арені Риму з’явилися нові фігури — полководці та воєначальники, ладні піти не лише на загарбання чужих територій, але й проти самого Риму. Громадянська війна між диктаторами Марієм і Суллою закінчилася у 82 р. до н. е. перемогою останнього, але не припинила внутрішню міжусобицю в країні. Лише з приходом до влади Юлія Цезаря, який з 45 р. до н. е. став довічним диктатором держави, в ній запанував мир та спокій. За часів правління його наступника Октавіана, що пізніше прийняв титул Август (дослівно «шанований богами»), було створено велику імперію, до складу якої увійшли всі країни Середземномор’я, зокрема Єгипет. При Октавіані (30 р. до н. е. — 14 р. н. е.) і двісті років правління по тому Рим неодноразово перебудовувався, територія його значно збільшилася.
Перші два століття нової ери були апогеєм розквіту імперії, періодом внутрішнього спокою, розвитку цивілізації і безумовної військової переваги над сусідами. Особливо збільшилася територія імперії під час правління імператора Траяна (98—117). А завдяки Діоклетіану (284—305) в державі були проведені важливі військові та адміністративні реформи, запроваджено культ володаря.
Але вже з III ст. Рим починає слабнути: з півночі на його терени вдерлися варвари, підривало могутність держави і моральне зубожіння римського суспільства. Лише імператорові Константину І Великому (306—337) вдається ще раз об’єднати державу. Він запровадив чимало адміністративних реформ, а в 313 р. визнав християнство офіційною релігією країни. Але в 330 р. імператор переніс її столицю до Константинополя, а Рим залишився центром західної частини імперії. Останній поділ її на Західну та Східну (Візантійську) відбувся 395 р. Відтоді обидві держави мали свій шлях розвитку. Для Західної Римської імперії він тривав недовго: 476 р. вона упала під тиском варварів. Східна ж проіснувала до 1453 року.
Характерною особливістю державного ладу Італії в Середні віки стали міста-держави з республіканським устроєм: Мілан, Флоренція, Венеція, Неаполь, Кремона, Генуя та інші. Саме завдяки їм Італія змогла встояти перед німецькими нападами Фрідріха І Барбаросси та Фрідріха II, досягти значного економічного і культурного розвитку. У XIII—XIV ст. в умовах посилення класової боротьби в італійських містах-державах республіканське правління змінюється на синьйорії — устрій, за яким уся влада зосереджується в руках одноосібного володаря — синьйора (тирана). Тут зароджуються такі легендарні династії, як Медичі (Флоренція), Борджіа (Рим), Есте (Феррара), Монтефельтро (Урбіно), Вісконті (Мілан) тощо. За часи їхнього володарювання в італійських містах уперше в світі почали складатися капіталістичні відносини, з’явилися банки, набула значного розквіту культура Відродження.
Одним із найбільших меценатів, що суттєво вплинув на розвиток італійської літератури і мистецтва епохи Відродження, був банкір і могутній правитель Флоренції Лоренцо Медичі (1449—1492). Він відомий сприянням творчості поетів, митців і гуманістів того часу: Анджело Поліціано, Марсіліо Фічино, Піко делла Мірандола, Андреа Верроккйо, Сандро Ботічеллі, Доменіко Гірландайо. Кращим учнем заснованої Лоренцо мистецької школи був славетний скульптор Мікеланджело, якого він підтримував до кінця його життя.
Між XV і серединою XIX ст. Італія перебувала у центрі численних конфліктів між європейськими династіями. За її територію боролися германські імператори і римські папи, Франція і Іспанія. Після Італійських війн 1494—1559 років тут укріпилося панування Іспанії, а після війни за іспанську спадщину (1701—1714) — Австрії. Наприкінці XVIII ст. країну захопили війська наполеонівської Франції.
Середина XIX ст. вписала чимало бурхливих сторінок в історію Італії. Найважливішими подіями того часу стали революції 1848—1849 і 1859—1860 років, спрямовані проти іноземної окупації. Боротьбу за незалежність і об’єднання держави очолювали карбонарії — члени таємного товариства «Молода Італія», заснованого Джузеппе Мадзіні, і національний герой Італії Джузеппе Ґарібальді, який у 1860 р. внаслідок вдалого походу звільнив усю південну частину країни. Остаточне об’єднання Італії відбулося у 1871 р., після чого Рим знову став столицею держави.
Після Першої світової війни країна опинилася у глибокій політичній кризі, що спричинило прихід до влади фашистського уряду на чолі з Беніто Муссоліні. Ось чому у Другу світову війну Італія виступила на боці нацистської Німеччини. Але після падіння фашистського режиму в 1943 р. в країні розгорнувся рух Опору. Після звільнення від фашизму Італія була проголошена парламентською республікою. На чолі її стоїть президент, що обирається на сім років і не може переобиратися. Законодавча влада здійснюється парламентом — палатою депутатів і сенатом, які обираються на п’ять років. Виконавча влада належить Раді міністрів. Італія входить до багатьох світових союзів і співтовариств: є членом НАТО (з 1949 р.), ЄЕС (з 1958 р.) та ЄС (з 1993 р.).
Країна розташована в Південній Європі і займає площу 301,3 тис. км2, на якій мешкають 57,6 млн чоловік (за даними 2000 р.). Таким чином, середня густота населення в ній складає 190 чоловік на км2. Столиця Італії — Рим (часто його називають Вічним містом), де проживає 2,8 млн чоловік (із передмістями — 3,8 млн). Інші великі міста країни: Мілан (1,4 млн; з передмістями — 4 мли), Неаполь (3,2 млн), Турин (близько 1 млн), Флоренція (397 тис.), Венеція (306 тис.).
Офіційною державною мовою є італійська, грошовою одиницею — євро.
Майже 95% мешканців країни — італійці. Серед представників інших національностей тут проживають фріули, ладіни, південні тірольці, словенці, хорвати, албанці, французи, греки тощо. Такий склад населення обумовлений тим, що Італія межує з Францією, Швейцарією, Австрією й Словенією. Усередині країни містяться дві маленькі держави: князівство Сан-Марино і Ватикан. Складовою частиною італійської території є острови Сицилія, Сардинія, Ельба, Капрі, Ліпарські, Тосканські та інші.
За географічним положенням Італія однаковою мірою є морською і гірською країною. Її береги омивають води п’яти морів: Лігурійського, Тірренського, Адріатичного, Іонічного та Середземного. А значну частину суходолу займають гори. На півночі країни довжиною 1200 км простягнулася гігантська дуга Альп. Тут знаходяться найвищі альпійські верхів’я: гори Монблан (4807 м), Монте-Роза (4634 м), Червіна (4478 м). Гірські пасма Альп перерізають численні долини і перевали, найвідомішим із яких є Сен-Бернар, що лежить на висоті 2469 м. У давнину через перевали проходили головні торговельні шляхи, зараз тут прокладено автомобільні дороги та залізничні колії.
Майже через увесь Апеннінський півострів та острови Сицилія, Сардинія, Ліпарські, Тосканські довжиною 1350 км простягнулися Апенніни — одні з наймолодших гір на землі. Вони значно поступаються Альпам у висоті: найвища їхня точка — гора Корно — сягає лише 2914 м над рівнем моря. Найважливішою особливістю цієї гірської системи є наявність діючих вулканів: Етни — на Сицилії, Везувію — поблизу Неаполя, Стромболі — на Ліпарських островах.
Потерпає Італія і від землетрусів. Лише у XX ст. їх було понад 150. Останній з них стався в листопаді 1980 р. Він охопив територію від Неаполя до Потенци площею 26 тис. км2. Внаслідок цієї катастрофи вщент зруйновано м. Брієнцу, другої загибелі зазнали Помпеї, З тис. чоловік загинуло і близько 19 тисяч зникло безвісти.
Останнє найпотужніше виверження Везувію відбулося в 1944 р., коли були зруйновані міста Сан-Себастьяно і Масса-де-Сомма, а Помпеї вкрились попелом завтовшки 5 см. Виверження Етни відбуваються приблизно раз у три-п’ять років. А діючий вулкан Стромболі через невпинну діяльність називають «маяком Середземного моря».
Єдина велика низина Італії — Паданська (Ломбардська) рівнина — займає значну частину басейну ріки По. Вона є не тільки головною житницею країни, але й найбільш розвиненим промисловим районом. Менші за розмірами прибережні низини та альпійські долини використовуються для розведення садів та виноградників, випасання худоби. Найбільш мальовничі місця слугують туристичною зоною: тут побудовані численні пансіонати, курорти, кемпінги.
Сієна, Катедральний собор
Найповноводніші ріки країни протікають у її північній частині. Найбільша — річка По довжиною 670 км. Площа її басейну займає чверть території країни. Вода в ній дуже мутна, оскільки від витоку до впадання в Адріатичне море вона несе велику кількість замулених частинок гірських порід. Через це русло її місцями підіймається вище оточуючої рівнини. Щоб запобігти повеням, По перекривають численними греблями, тому суднохідна вона лише до міста Кремона. Друга за величиною ріка Тибр, довжиною 405 км, суднохідна лише від Рима до гирла — місця впадання в Тірренське море. Через систему озер, приток і каналів вона зв’язана з іншою великою річкою країни — Арно. Обидві сумно відомі своїми руйнівними повенями, зокрема у Флоренції в 1966 р. Інші річки Італії переважно гірські, бурхливі восени та взимку, влітку пересихають. Натомість тут є багато озер, що утворилися в кратерах згаслих вулканів або в місцях танення льодовиків. Особливо знамениті своїми краєвидами передальпійські озера Лаго-Маджоре, Лугано, Комо, Гарда та інші.
Надзвичайною окрасою італійської природи є безліч різноманітних печер та гротів. Одна з них —Антро-дель-Корк’я (805 м) — найглибша у світі. Всього тут налічується близько 70 великих печер, а лише в одній Умбрії— до 120 гротів. Але найвідомішим є Голубий грот на узбережжі острова Капрі, який освітлюється блакитним світлом сонячних променів, що відбиваються у товщі морської води. Деякі з печер завдяки наявності мінеральних джерел, випаровувань і грязей мають лікувальне значення.
Витягнутість території країни з півночі на південь обумовлює значні кліматичні відмінності між окремими районами — від помірного теплого клімату на Паданській рівнині до суто субтропічного на Сицилії і півдні Апеннінського півострова. Середня температура січня на рівнині становить близько 0° С, а липня — +23—24° С. Взимку тут завжди випадає сніг, який іноді лежить кілька тижнів. У Північній Італії нерідко проходять сильні, навіть катастрофічні зливи. Кількість опадів сягає від 600 до 1000 мм на рік. Для середземноморського клімату характерні сухе та жарке літо із середньою температурою липня—серпня близько +26° С, а зима м’яка і тепла (+8—10° С). Три чверті днів року ясні, безхмарні. Але протягом березня—жовтня на південь Італії нерідко прилітає сіроко — спекотний вітер з Африки або Аравійського півострова, який несе багато пустельного пилу. Найпосушливіше місце країни — місто Сан-Панкраціо-Салентино, де за рік випадає всього 197 мм опадів. Клімат Альп змінюється в залежності від висоти від помірно теплого до холодного. Сніг тут лежить декілька місяців, бувають сильні снігопади, через що перевали стають непрохідними. Взимку в альпійських передгір’ях нерідко віє сухий і теплий фен, або трамонтана, а для району Трієста характерний бора — сильний холодний вітер, що дме з гір у бік моря.
В Італії дуже часто відчуваються екологічні проблеми. Майже всі міста, і передусім Рим, перебувають на одному з останніх місць у світі щодо озеленення. Розвиток промисловості і автомобільного транспорту призвів до забруднення повітря, яке у центрах хімічної галузі перевищує всі припустимі норми. Шкідливі відходи промисловості негативно позначилися і на якості води у річках та озерах.
Рослинний світ Італії дуже різноманітний. Проте через багатовікову господарську діяльність і густоту заселення в країні, за винятком високогір’я, не лишилося природних ландшафтів — їх змінили культурні. Ліси займають лише 20% території. В них ростуть вічнозелені кам’яні та коркові дуби, пінії, альпійські сосни, мастикові дерева, пальми, агави, кактуси. Для рослинного покриву характерний маквіс, або зарості, що утворюється суничним деревом, деревоподібним ялівцем, лавром, дикою маслиною, олеандром та іншими. Але поряд з природними видами зустрічається багато культурних насаджень: цитрусові, оливи, мигдаль, гранат, смоква тощо.
В горах яскраво простежується висотна поясність: субтропічна рослинність змінюється широколистими лісами з дуба, каштана, ясеня, бука та граба, вище ростуть мішані хвойно-букові ліси, потім — лише хвойні з різних видів сосни, модрини, ялини та ялиці. А за ними — субальпійські високотрав’яні луки. Біля снігових верхівок ростуть лише мохи та лишайники, а влітку квітнуть ломикамінь та примули.
Диких тварин у країні збереглося дуже мало. Лише у гірських районах, переважно в заповідниках, зустрічаються ведмеді, вовки, сарни, косулі, а на острові Сардинія — муфлони, лані, дика лісова кішка. В Альпах водиться багато лисиць. Краще збереглися дрібні хижаки та гризуни, поширено чимало видів плазунів та птахів. Особливо вражає різноманітністю світ комах: численні види метеликів, мурашок, жуків, цикад. Для охорони флори і фауни в Італії створено чотири національні парки, проте їхня площа незначна.
Викликає занепокоєння доля найчарівнішого італійського міста Венеції, єдиного у світі, що побудоване на ста островах, з’єднаних 400-ми мостами. Зараз йому загрожує наступ моря.
Венеція — місто води
Надра країни не багаті на корисні копалини. Проте за запасами ртутної руди — кіноварі — вона займає одне з перших місць у світі. Славиться Італія і покладами будівельних та оздоблювальних матеріалів: мармуру, граніту, туфу, травертину. А в районі Тоскани видобувається славетний білий каррарський мармур, який ще давні римляни використовували для створення скульптур і оздоблення будинків. Зараз він не тільки застосовується в країні, але й широко експортується.
Незважаючи на відсутність багатьох корисних копалин, Італія має багатогалузеву і добре розвинену промисловість, яка дає 2/5 національного доходу. В країні переважають виробництва важкої промисловості: машинобудування, металургії, електроенергетики. З виробництва алюмінію та цинку Італія посідає четверте місце в Європі, а з виробництва магнію — навіть перше в світі. Майже вся обробна промисловість базується на привізній сировині. Головне місце в ній займають нафтопереробні підприємства, найкрупніше з яких працює на острові Сицилія. 70% виробництва електроенергії припадає на теплові електростанції. Використовуються й інші джерела енергетики: атомні, геотермальні (внутрішнє тепло Землі), сонячна енергія тощо.
Середньовічна площа Див у місті Піза
Серед галузей машинобудування чільне місце належить автомобілебудуванню. Автомобільна промисловість Італії завдяки технічному оснащенню та економічності машин посідає одне з перших місць у світі, а за розмірами виробництва — п’яте місце після Японії, США, Німеччини та Франції. Провідна роль у цій галузі належить концернам «Фіат», «Феррарі», «Альфа-Ромео». До того ж Італія — батьківщина моторолера. Італійські моторолери і мотоцикли відомі далеко за межами країни. Швидкого розвитку набуло тут і виробництво електрообладнання для побуту, електронної техніки, друкарських машинок, обладнання для обробки пластмас та для гумової промисловості. Провідними для країни лишаються текстильна, хімічна та взуттєва промисловість, що мають давні традиції. Флорентійські текстильні мануфактури з’явилися ще в XIV ст. і були першими в світі. З виробництва взуття Італія вважається другою в світі після США, а з експорту його посідає навіть перше місце. У текстильній галузі провідним залишається шовківництво, що зародилося в країні ще в XII столітті. Дуже поширене тут і виробництво фаянсових виробів, традиції якого беруть початок з античних часів.
Саме слово «фаянс» походить від назви давнього центру цього виробництва — італійського міста Фаенца. Починаючи з епохи Відродження, у Венеції виготовлялося славетне художнє скло. Зараз понад 500 скляних заводів виробляють листове скло, кришталь, особливо міцне скло для автомобілів та оптичних приладів. Ці підприємства розташовані на острові Мурано. А от великі італійські міста — Флоренція, Рим, Венеція — здавна славляться своїми ювелірними виробами.
Міланський собор, зразок стилю готики
Італія має велику і розгалужену транспортну мережу, переважно автомобільну. Значну роль у господарстві країни відіграє і морський транспорт. Тут розташовано понад 150 портів, найкрупніший з яких — Генуя. У повітряному транспорті провідним підприємством є компанія «Аліталія» — одна з найкращих авіатранспортних компаній світу.
Сільське господарство країни має більш високий рівень продуктивності на Півночі: тут поширені сучасні великі сільгосппідприємства. Вирощуються переважно зернові культури: пшениця, жито, овес та кукурудза. За виробництвом рису Італія навіть посідає перше місце у Європі. Головні райони овочівництва та садівництва зосереджені в Південній Італії. Країну нерідко називають «першим садом Європи», оскільки тут вирощується багато різних фруктів: яблук, груш, персиків, черешень, абрикосів, смокви, мигдалю, волоського горіха. Великі врожаї дають тут цитрусові, поширено близько 250 сортів винограду. А за збором оливок країна посідає друге місце в світі після Іспанії. З технічних культур найчастіше вирощується цукровий буряк. На півночі Італії більше займаються м’ясо-молочним тваринництвом, а на відходах буряку вирощують свиней. У південних районах на фермах розводять віслюків і мулів.
Італія відома безліччю мистецьких досягнень і відкриттів. Саме італійський чернець Гвідо д’Ареццо ще в XI ст. створив нотне письмо і дав назву семи нотам гармонії. А в першій половині XVI ст. композитор Джованні Палестріна написав перші меси (обідні) для багатоголосого співу. Одним з перших оперних композиторів був Клаудіо Монтеверді (1567—1643), опера якого «Орфей» стала широко відомою.
Базиліка святого Марка у Венеції
Попри всі труднощі і негаразди економічного життя, італійці завжди лишаються життєлюбами, веселими і гостинними людьми. Вони мають багато здобутків у літературі, мистецтві, архітектурі та кінематографі. Щоб переконатися в цьому, варто назвати лише імена Данте, Рафаеля, Леонардо да Вінчі, Верді, Фелліні тощо.
Найулюбленіше свято італійців — Різдво. Особливо чекають на нього діти, сподіваючись отримати чудові подарунки. За народними переказами, їх приносить старенька чарівниця Бефана. Вона буцімто відкриває двері будинків маленьким золотим ключиком або спускається через димохід і наповнює дарунками дитячі панчохи чи чобітки. А в новорічні свята до дітей і дорослих приходить з подарунками Боббо Натале (дослівно «Різдвяний Папа») — італійський Дід Мороз.
Основоположником архітектури Відродження вважається Філіппо Брунеллескі (1377—1446). У своєму рідному місті Флоренції він майже чверть століття працював над зведенням церкви Сан-Лоренцо, палацу Пітті (зараз тут розміщується всесвітньо відома художня галерея). Чудові творіння залишив нащадкам і архітектор Донато Браманте (1444—1514): головне серед них — проект нової будівлі собору Св. Петра у Ватикані.
Не забувають італійці й про народні звичаї, які особливо яскраво проявляються у свята.
Люблять італійці також влаштовувати веселі й гомінкі карнавали. Карнавальні гуляння та процесії зазвичай відбуваються у лютому—березні і супроводжуються яскравими театральними видовищами. Особливо славляться своїми карнавалами Венеція та маленьке провінційне містечко Віареджо. Вони збирають багато туристів з усіх куточків землі, які бажають побачити цю чудову країну у святковому вбранні.
Флоренція, палаццо Веккьо