Як інколи все хитро і несподівано сплітається в житті: свята Люсія, яка померла за християнську віру, була італійкою, а найбільше її шанують у Скандинавії, острівна країна, що названа на її честь, знаходиться у Вест-Індії, а живуть там нащадки африканців. Появою свого імені на карті Нового Світу свята Люсія зобов’язана Христофорові Колумбу або випадку, що привів великого мореплавця до берегів цього острова саме 13 грудня, в її «законний» день.
То був 1502 рік. Індіанські племена (спочатку тут мешкали араваки, а потім їх витіснили кариби) почувалися господарями на цих землях вже не одне століття, жили за своїми законами і вірили в своїх богів і гадки не мали про існування «блідолицих» із їхніми релігійними уподобаннями. Свята Люсія була для індіанців незнайомою святою, представницею чужого світу, як і ті, хто зійшов із кораблів з її іменем на вустах. Аборигени дали достойну відсіч незваним гостям. Тож розпочати колонізацію острова було дуже важко. Європейці боролися не тільки з карибами, а й між собою: дуже привабливою видавалась їм велика зручна бухта цього острова, що обіцяла стати неперевершеною гаванню. Нині це гавань головного порту країни, міста Кастрі, що одночасно є столицею. Місто було засновано в 1650 р. Нині тут живе близько 60 тис. мешканців.
прапор Сент-Люсії
За цей острів протягом трьох століть змагалися вічні суперники — Англія і Франція. Тривало це протистояння, доки Паризький договір (1814 р.) не закріпив острів Сент-Люсія за Британією. В цей час на острові вже працювало багато темношкірих рабів, яких розлучили з рідною африканською землею.
На цьому острові скандинави, запеклі шанувальники святої Люсії, не зможуть відзначити її свято, повністю дотримуючись традицій. Адже в них у цей зимовий день зазвичай відбувається хода засніженими вулицями на честь святої. На острові ж Святої Люсії через зрозумілі причини (тропічний клімат) засніжені вулиці забезпечити вкрай важко.
острів Сент-Люсія на мапі світу
мапа Сент-Люсії
Вони гнули спини переважно на плантаціях цукрової тростини. Скасування рабства у 1834 р. не надто полегшило становище колишніх невільників, які, не маючи землі, продовжували тяжко працювати, отримуючи за роботу мізерну грошову винагороду. Колонія тривалий час намагалася позбутися англійської влади і пройшла довгий шлях до самостійності. У 1838—1958 pp. Сент-Люсія входила до англійської колонії Підвітряних островів, з 1958 до 1962 р. була у складі Вест-Індської федерації. У 1967 р. Сент-Люсію було визнано асоційованою з Великою Британією державою і дозволено їй самостійно вирішувати внутрішні справи. А в 1979 р. острівна країна здобула бажану незалежність. І з’ясувалося, що ім’я заморської святої прижилося тут, тож назву країни не змінили, як часто бувало в інших колоніях, що тільки-но стали самостійними. Але довго радіти не довелося, адже острів охопила політична криза, не менш згубна для країни, ніж тропічний ураган (час від часу він неминуче навідується сюди). На початку 80-х років посилилися виступи тих, хто були невдоволені діяльністю уряду, страйки стали частиною життя країни. Щоправда, через кілька років новий уряд зміг стабілізувати економіку, забезпечити зростання виробництва. А в другій половині 90-х років минулого століття в Сент-Люсії знову виникли проблеми через посилення конкуренції на ринку тропічної продукції.
На узбережжі острова Сент-Люсія
Нові обрії життя відкрив острову туристичний сектор, що активно розвивався. Це не дивно, адже тут є всі умови для відпочинку втомленого джентльмена. Однак тепер європеєць, ступаючи на острів нібито близької йому святої, є тут лише гостем, від якого чекають поповнення державної казни. Але й від англійців на цьому острові дещо залишилося: це і державна мова, і християнство (його сповідує більшість населення, а всього тут мешкає 162,2 тис. чол.), і старі собори, і британська королева, котра формально очолює острів (її представляє генерал-губернатор, якого призначають із місцевих жителів).
Гора Пітон
Природа Сент-Люсії дарує гостям традиційні колоритні «карибські картинки»: тропічні ліси на схилах гір, екзотичні рослини й птахи, водоспади, струмочки, мовчазні колоніальні собори... І, звичайно, довжелезні пляжі з теплим піском, що їх пестять теплі хвилі Карибського моря (на заході) й Атлантичного океану (на сході). Країну перетинають невисокі гори (їх і горами назвати важко) з найвищою точкою Жимі (950 м). Вулкани Сент-Люсії (а острів має вулканічне походження) безпечні, згаслі. Про недавню їхню життєдіяльність свідчать сірководневі джерела. Клімат тут типово карибський — тропічний пасатний, із температурою до +26° С. Кількість опадів на узбережжі становить 1500 мм, у внутрішніх районах — понад 3500 мм.
затока Маріго-Харбор
На острові мешкає істота, занесена до Книги рекордів Гіннесса. Вузькорота змія сент-люсійський рейсер (дуже рідкісний вид) є першою в номінації «найменша на світі змія». Найбільший із бачених людьми екземпляр мав довжину 108 мм, решта ж іще менше.
місто Мерігот Бей
Щодалі більше людей приїздять до цього порівняно невеликого острова (його площа — 616 км2). Туристичний сектор дає Сент-Люсії понад половину валютних надходжень (місцевою валютою є східнокарибський долар). Йому активно допомагає банківська справа, що потужно розвивається. А сільське господарство вже не має того значення, яким воно вирізнялося в колоніальну епоху. Раніше на острові виробляли багато цукрової тростини, тепер же під неї взагалі перестали відводити землю. Із сільськогосподарської продукції Сент-Люсія експортує банани (в невеликій кількості й інші фрукти) та какао-боби. Окрім того, за кордон продаються деякі види промислової продукції, як-от: готовий одяг, іграшки. Взагалі промисловості Сент-Люсія приділяє багато уваги порівняно з такими ж, як і вона, курортними країнами східної частини Карибського басейну. Підприємства цього острова хоча й переважно невеликі, проте різноспрямовані: тут виготовляють будівельні матеріали, текстиль, електронні прилади, одяг, переробляють сільськогосподарську сировину. Нещодавно зведені нафтосховище і док (для будівництва і ремонту суден) свідчать про наміри країни працювати в найрізноманітніших сферах.
Стадіон «Босежур»
Головні торгові партнери Сент-Люсії, до яких спрямований експорт, — США, Велика Британія та країни Карибської спільноти. Окрім цього об’єднання, вона входить до Британської Співдружності, ООН, Організації американських держав та Організації східнокарибських держав. Незважаючи на членство у спільноті, країни Карибського басейну є суперницями. Вони змагаються за прихильність туриста. І Сент-Люсія, розважлива і ненахабна, швидко знайшла свою нішу, стала чи не найвідомішою серед країн, розташованих на Малих Антильських островах. На її землях виросли готелі та клуби. Окрім пляжів, вона пропонує захопливі подорожі островом, що включають спуск у надра згаслого вулкана та відвідування резерватів дикої природи. Яскравий карнавал, джазовий фестиваль та регати теж приваблюють туристів. У мешканців країни ще багато задумок, і вони сподіваються на прихильність святої Люсії, адже вона хоч і є заморською, привезеною здалеку святою, але, мабуть, вже вважає їх своїми. І вони її теж.
Фестиваль джазу в Кастрі