Республіка Сан-Марино — найстародавніша маленька держава Європи, яка існує без зміни свого державного устрою вже протягом шістнадцяти століть. Вона знаходиться на території Італії, між областями Емілія-Романья і Марке. Площа її становить лише 60,9 км2. Тут мешкає 26,9 тис. чоловік, більшість з яких — санмаринці (80%); 20% населення складають італійці.
прапор Сан-Марино
У центрі країни знаходиться гора Титано, яка здіймається на 739 метрів. Її силует із зубчастими середньовічними баштами на трьох верхівках є символом Сан-Марино і зображений на його гербі. З верхів’я Титано країну видно як на долоні, з усіма її пагорбами, садами, ланами і виноградниками, з червоними черепичними дахами міст і селищ.
мапа Сан-Марино
Сан-Марино на мапі світу
Люди оселилися на території сучасного Сан-Марино ще в епоху неоліту: сліди неолітичних стоянок археологи знайшли у печерах на схилах Титано. В античні часи римляни заснували у цих місцях колонію, витіснивши звідси етрусків. За легендою, початок державі поклав у 301 р. далматинський каменяр Марино, який одним з перших християн на Адріатиці був змушений тікати від переслідувань римського імператора-язичника. Він заснував у верхів’ях Титано незалежну громаду, яка поступово розрослася і одержала його ім’я.
У перші століття свого існування Сан-Марино знаходилося під протекторатом сусіднього герцогства Урбіно, а з 855 р. одержало незалежність. Країна поступово збільшувала свою територію, купуючи землі, що межували з нею. У 1295—1302 рр. сформувався республіканський устрій Сан-Марино, була прийнята конституція. У Середні віки маленькій республіці доводилося часто героїчними зусиллями всього народу відбивати напади римських пап і сусідніх феодалів. Особливо запекла боротьба велася з володарями міста Риміні князями Малатеста. У 1463 р. вона закінчилася перемогою санмаринців, і з того часу республіка існує у сучасних кордонах.
Сан-Марино неодноразово надавало політичний притулок борцям за об’єднання Італії і тим, хто виступав проти австрійського панування: у 1830—1850 рр. тут перебувало чимало Гарібальдійців, зокрема й сам Джузеппе Ґарібальді — національний герой італійців. Під час фашистського режиму в Італії у маленькій країні знаходилося майже 100 тис. біженців.
Санмаринці зберегли багато старовинних традицій. Однією з них є власний відлік часу. Тут поряд із загальноприйнятим григоріанським літочисленням існує відлік з року заснування Сан-Марино. Таким чином, зараз за календарем країни — лише XVII століття.
Вищим законодавчим органом республіки є Велика Генеральна рада (однопалатний парламент) з 60 депутатів, які обираються населенням терміном на 5 років. Вона призначає членів уряду (10 чоловік) і обирає на 6 місяців двох рівноправних капітанів-регентів, які здійснюють виконавчу владу.
Сан-Марино має свої регулярні збройні сили — 75 солдатів і офіцерів, які виконують суто представницькі функції. Судді та поліцейські призначаються зазвичай не з місцевих мешканців, а з італійців. У зовнішніх стосунках країна дотримується принципу нейтралітету. З 1988 р. вона є членом Ради Європи, а з 1992 р. — членом ООН. Населення Сан-Марино розмовляє італійською мовою тосканською говіркою. За офіційну мову, крім італійської, слугує латина. Як грошова одиниця тут використовується євро.
вежа Честа
Природні умови Сан-Марино значною мірою обумовлені впливом Адріатичного моря. Клімат тут помірно субконтинентальний: влітку немає виснажливої спеки (середня температура липня сягає +23° С), а взимку стовпчик термометра коливається від —1° до +4° С. Щорічно випадає приблизно 800—900 мм опадів, та взимку трапляються значні снігопади. Колись країна була вкрита дубово-каштановими лісами, але тепер від них залишилося лише кілька невеличких гаїв. Більшість території займають зарості маквісу з дуба, дрока, мирта, лавра та фісташки. Зустрічається багато яскравих та запашних ефіроолійних рослин — розмарину, шавлії, чебрецю, лаванди, волошки тощо.
Базиліка Сан-Марино
Покладів корисних копалин у країні небагато. Тут здавна видобувають вапняк: з нього побудовані всі сан-маринські будинки, а більша частина видобутку експортується до Італії. Туди ж вивозиться щороку понад 500 т сірки, що видобувається поблизу міста Фаетано.
Статуя Свободи перед Палацом уряду в Сан-Марино
Національний прибуток Сан-Марино складається головним чином з коштів від іноземного туризму, продажу товарів сільського господарства, легкої промисловості та кустарних промислів. Важливою статтею прибутку є випуск і продаж колекційних поштових марок і монет для нумізматів, який здійснюється тут з 1857 р. Крім того, за відмову республіки від виготовлення власних грошей, організації митної служби, а також за домовленість про те, що в країні не будуть відкриватися гральні будинки, споруджуватися теле- і радіостанції, вироблятися спиртні напої і тютюнові вироби, Італія щороку сплачує до сан-маринського бюджету 4,5 млрд лір. Щоправда, за останньою угодою, підписаною з італійським урядом, Сан-Марино все ж таки одержало можливість заснувати власний державний телецентр. Є тут і кілька видавництв, що друкують місцеві газети.
Символ Сан-Марино — гора Монте-Тітано з комплексом Трьох веж
Санмаринці відрізняються працьовитістю, старанністю, веселою і незалежною вдачею. Незважаючи на складні природні умови (багато родючих земель тут перетинається яругами та ущелинами) та застарілі методи ведення сільського господарства, вони збирають непогані врожаї. Однією з найцінніших тут вважається олива. Увесь її врожай переробляється на олію. Санмаринці вивели нові мускатні сорти винограду, що відзначаються високою якістю та врожайністю. З нього виробляють чудові вина, які славляться за межами країни. Здавна займаються тут і шовківництвом. Усе більшого розвитку набувають різні промисли. Вони здебільшого мають кустарний характер, але поблизу міста Флорентино налагоджено велике фабричне виробництво кераміки, продукція якого відправляється до Італії, Німеччини та інших країн.
Гвардія Рок в парадній формі під час інвеститури регента нового капітана на П'яцца делла Ліберта
У столиці країни чимало цікавих музеїв. У них зібрані унікальні колекції давньої і сучасної зброї, старовинних автомобілів, воскових фігур. Та чи не найбільшу увагу туристів привертає до себе єдиний у світі Музей катувань, де можна побачити, яких тортур зазнавали люди від інквізиції та гестапо.
гора Монте-Титано
Столиця держави — місто Сан-Марино, засноване в XI ст. Тут мешкає понад 5 тис. чоловік. Місто розташувалося на чотирьох кам’яних терасах на схилі Титано, майже біля верхів’я гори. Особливо мальовничо воно виглядає здалеку, з рівнини: його оточує старовинна кріпосна стіна. Розташовані на терасах різної висоти вулиці з’єднуються кам’яними сходами. Одним з найкрасивіших будинків міста є Палац уряду, побудований у тосканському стилі XIV ст. Інші архітектурні пам’ятки — церква Святого Франциска, колишній монастир капуцинів, каплиця Сан-Марино — були зведені у XVI столітті.
вежа Гуаїта
Щороку Сан-Марино відвідує понад 3 млн туристів. Особливо багато їх тут буває восени, адже 3 вересня в столиці країни проводяться змагання зі стрільби з арбалета. Вони проходять за правилами ще 1537 р. Ніде в світі більше не можна побачити таке незабутнє видовище.
вежа Монтале