Держава, яку часто називають «перлиною Антил», розташована на найбільшому острові в архіпелазі Великих Антильських островів. Її територія займає 110,9 тис. км2 і складається з островів Куба та Хувентуд (стара назва — Пінос), а також близько 1600 невеличких островів. Берегова лінія країни простяглася на 4000 км, і її численні протоки, рифи та півострови утворюють складний малюнок. На півночі та на сході Кубу омиває Атлантичний океан, на півдні — Карибське море, а на заході — Мексиканська затока. Найближчими сусідами держави є півострів Флорида (на півночі), острів Ямайка (на півдні), півострів Юкатан, Мексика (на заході) та острів Гаїті (на сході). Це — єдина соціалістична країна Західної півкулі. М’який клімат, велика кількість корисних копалин та придатний для розвитку сільського господарства рельєф є запорукою подальшого розвитку місцевої економіки. Столиця країни Гавана відома також як один з найбільших портів світу.
прапор Куби
В адміністративно-територіальному плані Республіка Куба поділяється на муніципії, які у свою чергу утворюють 14 провінцій. Окрему одиницю становить острів Хувентуд («острів молоді»), який безпосередньо підпорядкований центральній владі.
Куба — сьомий за розміром острів у світі. Частина його території — це вапнякові плато. На південному сході країну перетинає хребет Сьєрра-Маестра, що є частиною головної складчастої системи Антильської острівної дуги. Взагалі Куба є царством низин та рівнин, подекуди поплямованих невисокими вапняковими пагорбами. Гірські кряжі та узгір’я тут також є, але вони тягнуться переважно вздовж узбережжя; гори на сході вищі, тут знаходиться найбільша гірська система країни. Долина Ґуанта-намо перетинає її, відділяючи північну частину (масиви Сьєрра-де-Пур’яль, Сьєрра-дель-Кристаль, Сьєрра-де-Ніпе, Кучильяс-де-Тоа) висотою до 1230 м від південної (хребет Сьєрра-Маестра), де в небо підноситься найвища точка Куби — пік Туркано (1974 м). Трохи західніше Гавани здіймається вузький гребінь Сьєрра-де-лос-Органос висотою від 150 до 750 м. Що ж до півострова Ґуанаакабібес, то його поверхня дуже еродована і має незвичайно своєрідний карстовий рельєф.
мапа Куби
Куба на мапі світу
Долини на острові напрочуд гарні. Серед них вирізняється Віньялес; її оточують круті узгір’я 300—400 м заввишки, що нагадують формою чудернацькі куполи, поплямовані до того ж численними печерами. Взагалі печер та терас на Кубі багато.
Ще одна відома долина країни — Юмурі. Вона розташована на півночі острова. Нині в цій місцині утворено заповідник, де є чудові тропічні ландшафти, знаменита система печер Бельямар (тут можна подивитися на велику «колекцію» кристалічних утворень) та загадкова западина, через яку протікає річка Юмурі. Це природне утворення має майже правильну круглу форму, пласке дно діаметром близько 8 км та круті схили висотою 150 м. Здається, наче якийсь розлючений велетень впечатав колись у тутешній грунт величезну глибоку тарілку.
Річок тече країною досить багато, і всі вони судноплавні. Найбільша з водних артерій, Кауто, має довжину близько 240 км і протікає в гірській області на південному сході держави. Вона дає можливість пройти невеликим суднам у своїй нижній течії протягом всього 120 км.
Що ж до грунту країни, то місцевим жителям дуже пощастило: більшість ґрунтів (80%) — це продукт вивітрювання вапняків. Червоний товстий шар на поверхні острова є дуже родючим. Тут можна отримувати високі врожаї культур, традиційних для тропічних плантацій і насамперед цукрової тростини.
Ландшафт провінції Пінар-дель-Ріо
Клімат держави належить до тропічного пасатного, а температурний режим значною мірою пом’якшується завдяки впливу довколишніх водних просторів. Дощі приходять сюди з північно-східними пасатами, що проникають усюди. Виняток становлять хіба що кілька місць на південно-східному узбережжі та в глибоких гірських долинах. Взагалі на Кубі приємно перебувати протягом усього року: влітку спека тут помірна, а взимку тепло та комфортно. Наприклад, У Гавані середня температура становить +25° С, при цьому різниця між сезонами невелика (в січні тут — +22° С, а в липні — +28° С). Середня температура на острові з жовтня по березень дорівнює +28— +32° С (води — +24—+25° С), а з квітня по вересень — +35— +37° С (води — +27—+29° С). Найвища температура, зафіксована на території Куби, становить +38° С. Звичайно, що на півночі країни та в горах клімат трохи прохолодніший. Але й у європейців є шанс почуватися на острові, наче вдома. Для цього треба завітати на північний схід Куби. Якщо «поталанить», то можна стати свідком «візиту» до країни холодних повітряних мас із півночі, які іноді знижують температуру повітря аж до нуля градусів.
Червоний товстий шар фераллітних Грунтів є дуже родючим
Дощів на Кубі випадає багато, не менше 1100 мм на рік. Виняток становить сухий крайній південний схід. Але більшість злив припадає на літо та осінь, а ось узимку погода в країні напрочуд сонячна, тиха й суха. До речі, тропічні зливи не дуже докучають місцевим жителям: стіна води зривається з неба приблизно протягом 5—10 хвилин, після чого над головою знову на кілька годин з’являється сонце. Воно встигає висушити і калюжі, і промоклий одяг.
Рослинність Куби може здивувати найвибагливішого спеціаліста: завдяки теплому вологому клімату та родючим ґрунтам тут росте понад 3000 видів квітів і тропічних плодових рослин. У вологих гірських місцинах буяють ліси з червоного дерева, цедрели, кампешевого (різновид сандалового) та гуаякового дерева. Крім того, в країні розповсюджена королівська пальма, що належить до цінних порід деревини.
На Кубі водиться найменше у світі земноводне — жабенятко, довжина якого становить 8—12 мм.
А чого на Кубі справді дуже багато, то це комах та птахів. Птахів тут налічується понад 200 видів! Серед гризунів найпоширеніші кубинський щілезуб, який живиться комахами, та чіпкохвості хутії. А вночі небо окуповують кілька видів кажанів. На острові також багато оленів, на яких офіційно дозволено полювати. Родина рептилій представлена в країні алігаторами, кількома видами неотруйних змій, ігуанами та іншими ящірками, а озера карстових печер дають змогу познайомитися з креветками та сліпими рибами. Але найфантастичніші створіння, яких можна побачити, побувавши на Кубі, — американські ламантини. Саме вони, за версією вчених, спричинили виникнення історій про русалок. Ці лагідні тварини на певній відстані справді нагадують людину, що має риб’ячий хвіст.
Панорама Гавани
Кількість громадян країни в липні 2003 р. становила 11,26 млн чоловік. При цьому ріст населення постійно зменшується: у державі не тільки знижується рівень народжуваності, але ще й періодично відбувається еміграція частини кубинців (переважно до США).
Серед великих міст Куби, звичайно ж, лідирує Гавана. Тут мешкає 2,3 млн людей, або понад 20% жителів країни. Крім того, значною кількістю населення можуть похвалитися Сантьяго-де-Куба (406 тис. чол.), Камагуей (283 тис. чол.), Ольгін (228 тис. чол.), Ґуантанамо (201 тис. чол.) та Санта-Клара (195 тис. чол.). Статистика стверджує, що в 2003 р. в містах мешкало 68% кубинців. До речі, приїжджих зазвичай приємно вражає чистота, яку підтримують на вулицях тутешніх міст. Офіційною мовою країни є іспанська, а в курортних зонах використовуються англійська, німецька та італійська.
Стара фортеця Ель-Морро (1633—1639) на узбережжі бухти Сантьяго-де-Куба
Місцеві жителі є нащадками переселенців з Іспанії або людьми мішаного походження (народженими від шлюбів іспанців та африканців). Але вони не є аборигенами цих місць. Звичайно ж, така благодатна земля не могла не мати корінного населення — адже найдавніші сліди людини, знайдені на Кубі, датуються IV тисячоліттям до н. е. Ще на початку XVI століття тут мешкали представники кількох груп індіанців: араваків (таїно), ґуанахатабеїв та сібонеїв. їхня кількість сягала, за різними свідоцтвами, від 60 тис. до 500 тис. чоловік. Острів 28 жовтня 1492 р. було відкрито видатним мореплавцем Христофором Колумбом, а невдовзі цю землю прибрали до рук іспанці, які не бажали миритися з присутністю «дикунів». Жорстокість завойовників, війни, епідемії швидко викосили місцевих жителів: уже в 1600 р. індіанців було майже повністю знищено. До речі, саме від араваків, що стояли на високому ступені розвитку, європейці перейняли звичку палити. От тільки індіанці дим від тютюнового листя вдихали виключно під час релігійних церемоній, а прибульці швидко звикли труїти свої легені просто так.
Дешевої робочої сили на острові не залишилось, а працювати самі іспанці не хотіли, тож вони почали нападати на сусідні острови, захоплюючи в полон місцевих жителів. А згодом войовничі європейці подбали про постійний приплив рабів, яких ввозили з Африки (рабство офіційно скасували тут тільки в 1886 р.).
У 1762—1763 pp. острів захопили англійці. Але після закінчення Семирічної війни вони повернули Кубу Іспанії. Державі довелося пережити важкі часи повстань рабів, зазіхання на острів з боку Сполучених Штатів, важку боротьбу за незалежність, присутність американських військ на своїй території. Нарешті, у 1899 p., згідно з Паризькою мирною угодою, Іспанія відмовилася від своїх претензій щодо влади над Кубою. Однак тепер незалежність країни не поспішав визнати уряд США, який продовжував тримати тут війська. Тільки в 1901 р. була прийнята Конституція незалежної Куби. Але Сполучені Штати при цьому отримали економічні привілеї та право втручатися в політику держави. Іноземні вояки покинули острів тільки після того, як 20 травня 1902 р. було проголошено незалежну республіку Куба. І знову — періоди кризи та диктатури, тепер уже місцевої; на політичну арену вийшла компартія Куби. Нарешті, на початку січня 1959 р. партизанські війська, якими командував Фідель Кастро Рус, вступили до столиці. Цей політичний діяч став главою державного уряду вже через півтора місяця. США, звичайно, не зраділи цьому, проголосили ембарго на постачання цукру і обмежили туризм; трохи згодом Штати розірвали дипломатичні стосунки з Кубою. Натомість свій вплив у країні почав збільшувати СРСР. Розраховуючи на вагому економічну допомогу, Кастро 1 травня 1961 р. проголосив кубинську революцію «соціалістичною». Так і залишилась ця країна єдиною соціалістичною на всю Західну півкулю. А недавно, у 2003 p., місцева влада розпочала нові репресії проти представників опозиції. Через це стан справ на острові знову загострився, а стосунки країни з державами СЕС зіпсувалися.
У 2003 р. на Кубі проживало 37% білих, 51% мулатів, 11% африканців та 1% азіатів. А ось про індіанців, на превеликий жаль, лишилися самі лише перекази. Вважається, що більшість кубинців є католиками. Але насправді місцеві жителі якимось чином змогли поєднати католицизм та ті своєрідні вірування, що виникли завдяки мішанині християнства та різноманітних африканських культів. Такі синкретичні вірування в країні набули двох форм: тут співіснують сантерія (вона найбільш поширена) та ньяньїгос. Крім того, в державі діють невелика іудейська спілка та кілька сект протестантів.
Найвищим органом влади в країні є Національна асамблея, яка обирає Державну раду. Її голова має особливі повноваження, об’єднуючи посади керівника уряду та верховного головнокомандувача збройних сил. З 1959 р. уряд країни очолює Фідель Кастро Рус. З 1965 р. він є також генеральним секретарем комуністичної партії Куби, а з 1976 — головою Державної ради. Першим заступником Кастро «в усіх номінаціях» і його можливим спадкоємцем на державних постах є його брат Рауль. До речі, з 1963 р. у країні існує однопартійний режим. Опозиція на острові все ж таки є, але вона переслідується і тому вимушена діяти нелегально.
Місцева комуністична партія чомусь дуже впевнена в можливості побудування комунізму в майбутньому. А поки щосили завершує будівництво соціалізму.
Економіка держави є однією з найбільш націоналізованих у світі. Централізоване планування, введене на Кубі ще в 60-х роках минулого століття, розроблялося згідно з рекомендаціями радянських спеціалістів. До початку 90-х років у країні існувало Центральне управління планування (ЦУП), а головні рішення щодо ключових питань економіки приймало політичне керівництво. Тільки через економічну кризу, що стала наслідком розпаду світової системи соціалізму, діяльність ЦУПу було вирішено припинити. Натомість на Кубі почало працювати Міністерство економіки та планування. З того часу державні підприємства та установи дістали можливість розпоряджатися прибутками і набули певної автономії. До того ж з метою подолання кризи в країні було легалізовано американський долар, надано дозвіл на вільну зовнішньоекономічну діяльність, створення спільних підприємств та комерційних банківських структур. Державною грошовою одиницею є кубинське песо.
Для нас трохи дивно, що в такій досить великій країні майже зовсім немає ринків. Річ у тім, що більшість споживчих товарів на Кубі поширюється централізовано через систему нормування. Звичайно, що в межах приватного сектора зберігається бартер, але продаж сільськогосподарської продукції мешканцям міст різко обмежений, а подекуди навіть трактується як злочин. Цей стан речей трохи змінився в останні роки, але на кількох невеличких ринках держави ціни на продукти харчування надто високі. Практично вся внутрішня торгівля нині зосереджена в руках держави, а розподіл товарів ведеться за картковою системою. Ненормовані товари продаються вільно, але за дуже високими цінами. «Чорний» ринок на Кубі теж є, незважаючи на всі заборони. Це схоже на анекдот, але саме він та корумповані чиновники трохи пом’якшують існуючу систему розподілу.
Академія наук у Гавані
Країна імпортує переважно промислове і транспортне обладнання, нафту, деякі товари народного споживання. А експорт Куби складається переважним чином (на 80%) з цукру, нікелю, тютюну та рибопродуктів. Торговельними партнерами острівної держави є країни Латинської Америки та ЄЕС, Канада, Китай, Японія та Росія. Значні прибутки в економіку почав вносити також розвиток міжнародного туризму. Нині щороку Кубу відвідує понад два мільйони іноземних гостей.
Крім цукрової тростини, в промисловому секторі країни вирощується рис, боби, овочі, тютюн, кава, бульбові культури. До того ж почало розвиватися вирощування цитрусових та виробництво м’ясомолочної продукції. Що стосується риболовлі, то в 1976 р. за тоннажем флоту ця острівна держава посідала шосте місце серед країн Латинської Америки, але в 90-х роках більшість кораблів не виходила в море через брак пального. Ситуація не стабілізувалася й досі.
Надра Куби багаті на нікель (10% світових запасів!), залізну руду, мідь, нафту, кобальт та хром. На території держави діє кілька сучасних металургійних комбінатів та нафтопереробних заводів (останні, правда, були збудовані більше ніж півстоліття тому). Останнім часом у країні швидкими темпами почала розвиватися важка промисловість, зокрема виробництво цементу, сталі, мінеральних добрив, та хімічна промисловість. Крім того, постійно, хоча й невисокими темпами, зростає виробництво товарів народного споживання.
З транспортом на Кубі на сьогоднішній день виникає багато проблем. Більшість тутешніх транспортних систем почала працювати ще на початку (залізниця) чи в середині (автомагістралі, авіалінії) минулого століття. Останнім часом темпи будівництва шосейних та грунтових доріг у державі знову почали зростати. А ось головним засобом пересування тут все ж таки залишається... велосипед!
А тепер погляньмо на стан освіти в країні. Завдяки розгорнутій кампанії проти неписьменності у 1980 р. серед дорослого населення залишилося тільки два відсотки людей, які взагалі не мають освіти. На Кубі працюють більше 12 тис. навчальних закладів різного рівня — дитячі садки, початкові та середні школи. Крім того, тут функціонують чотири університети та 47 центрів вищої і середньої спеціальної освіти. А ще в країні діє понад 200 наукових центрів. Спеціалістам різного фаху є чим пишатися. Але у світі найбільше оцінили вперше створену на Кубі вакцину проти менінгіту-В, яка дала змогу зберегти життя багатьом хворим. До речі, проблемою СНІДу місцеві ескулапи не переймаються: цієї хвороби на острові немає взагалі.
Тринідад — одне з найстаріших міст на Кубі
Куба вважається однією з найбезпечніших країн світу. Тут спокійнісінько можна вирушати на прогулянку серед ночі — загрози потрапити на око якомусь бандитові майже не існує.
Серед місць, які варто відвідати, потрапивши до Куби, — Національний музей, музеї кераміки, декоративного мистецтва, мистецтва XVIII століття, етнологічний та Наполеонівський. А в 1984 р. ЮНЕСКО проголосило центр Старої Гавани «культурним надбанням людства». Тоді ж була проведена реставрація багатьох старовинних будівель, розташованих в цьому місці. З дев’ятисот споруд, що мають історичну цінність, тільки 101 з’явилася тут у минулому столітті, а вік інших становить сотні років. Коли над Гаваною кілька десятиліть тому пронісся страшний ураган, що позносив дахи нових будівель та позривав балкони університетських гуртожитків, зі старезними 200—300-річними покрівлями та залишками таких самих старовинних кольорових вітражів нічого не сталося. Особливо цікавою є реконструкція Старої площі (Пласа-В’єха) столиці. А ще Гавана вражає мандрівників кількістю чудових церков (відреставрованих!). Кастро, на відміну від багатьох інших соціалістичних діячів, їх не руйнує і місцеве населення за релігійність не переслідує.
Гаванський університет
Щодо сувенірів, то з Куби туристи зазвичай привозять додому чорні корали та прикраси з них, а також вироби з панциру черепахи. Крім того, більшість приїжджих купує кубинський ром та сигари. А ось вироби з крокодилової шкіри без дозволу на вивіз ніхто забрати з собою не зможе.
Звичайно, ця країна має безліч власних проблем, дуже схожих на ті, що недавно переживали ми самі. Однак тут існує багато привабливих місць для відпочинку. Може, саме тому жителі держав, що колись входили до складу СРСР, охоче купують туристичні тури на Кубу?
Вартові біля мавзолею Хозе Марті