Країни Латинської Америки, на думку європейців, дуже схожі між собою. Більшість із них пройшла шлях від колишньої колонії до самостійної держави. Якщо поглянути на рейтинг таких країн за економічними показниками, латиноамериканські країни опиняться не на перших місцях. Тому вони часто залишаються десь у затінку. Питання «Де знаходиться Суринам?» може викликати подив у багатьох жителів світу. Але якщо ми познайомимося з цією країною ближче, то можемо відкрити для себе багато цікавого.

прапор Суринаму

Свою назву країна дістала від індіанського племені суринів, які жили раніше на цих землях до XVI століття; потім їх витіснили інші індіанські племена.

Суринам на мапі світу

мапа Суринаму

Республіка Суринам розташована на північно-східному узбережжі Південної Америки. Серед її сусідів — Гайана, Бразилія, Гвіана (Французька). Площа країни становить 163,3 тис. км². Єдиним великим містом є Парамарібо — столиця Суринаму, у якій мешкає близько 200 тис. людей. Інші значні міста — Ньїв-Ніккері, Албіна й Мунго.

На одній з вулиць Парамарібо

Узбережжя Суринаму відкрив Христофор Колумб. Це сталося під час його третьої експедиції до Нового Світу, в 1498 році. Втім, ніхто не поспішав колонізувати ці аж ніяк не гостинні землі, на яких жили індіанці. На той час, коли каравели Колумба припливли до цих місць, індіанці жили в невеличких поселеннях, полювали та вирощували маніок.

Наприкінці XVI століття все змінилося. Гвіаною (саме так тоді називали ці землі) зацікавилися англійці, французи й голландці. Сталося це, як не дивно, завдяки старовинним легендам про Ельдорадо — казкову країну, де золото та дорогоцінне каміння лежать під ногами, як звичайне каміння. Перші європейці, які почули цю легенду, розповсюдили її, додавши безліч подробиць. Іспанець Мартінес, мабуть, мав найбільш багату уяву, бо він розповів про своє майже семимісячне гостювання в Ельдорадо. За його словами, столиця Ельдорадо мала назву Маноа, країною правив король на ім’я Моасо. Щодня він покривав своє тіло позолотою, а ввечері змивав її. Мартінес так докладно описав розкішний королівський палац, устрій країни та звичаї місцевих мешканців, що на пошуки Ельдорадо вирушили тисячі шукачів пригод. Майже 250 років не вщухав інтерес до країни, де можна за кілька годин стати мільйонером. Але все марно...

Типове сільське житло

Коли європейці пересвідчилися, що країна золота — це міф, вони все ж таки вирішили залишити нові землі за собою. Перше поселення було засноване голландцями біля річки Суринам в 1551 р. Але вже наприкінці XVI століття його захопили іспанці. В 1630 р. їх змінили англійці. Втім, англійці вирішили обмінятися з голландцями. У 1667 р. вони віддали їм Суринам, а самі почали освоювати Новий Амстердам (нам це місто відоме як Нью-Йорк). Серед перших колоністів було багато євреїв, які шукали порятунку від переслідування інквізиції. В 1685 р. була заснована колонія Йоденсаванне («Єврейська Савана»).

Маніок— це рослина з родини молочайних. Усього їх нараховується більш ніж 160 видів, але спеціально вирощували тільки кассаву —їстівний маніок. З його крохмалистих бульб виготовляли тапіоку — щось на зразок крупи або саго. Тапіока була основною стравою індіанців.

водоспад Нікері

До 1975 р. Суринам був колонією Нідерландів і називався Нідерландською Гвіаною. Основою економіки країни були плантації, на яких привезені з Африки раби вирощували цукрову тростину, кавові та шоколадні дерева, індиго, бавовну та зернові культури.

У 1785 р. на території Суринаму існувало 590 сільськогосподарських плантацій; на 452 з них вирощували продукцію, яку потім вивозили з країни, інші плантації забезпечували потреби внутрішнього ринку.

джаз-фестиваль Суринаму

Рабство в Суринамі було дуже жорстоким. Раби не мали жодних прав, їхні господарі мали над ними необмежену владу, тому багато рабів тікало в ліси. Вони засновували поселення, які були майже відірвані від цивілізації. Рабство в Суринамі було скасоване в 1863 p., але невільники мусили ще десять років відробити на плантаціях. Умови роботи на плантаціях були такими поганими, що все менше суринамців погоджувалося працювати на них. Плантації почали занепадати, тому їхні власники укладали контракти з мешканцями Азії. У період з 1853 по 1873р. до Суринаму було привезено 2,5 тис. китайців, трохи пізніше до них приєдналося 34 тис. індійців, потім — 33 тис. індонезійців. Нащадки цих мігрантів тепер становлять більшість населення Суринаму. Цікаво, що за релігійними віруваннями суринамці чітко поділяються на майже рівні за чисельністю групи. Тут є прихильники індуїзму, ісламу, протестантської та католицької церкви.

Національний музей Суринаму

Державною мовою Суринаму є голландська. Втім, дехто з тутешніх жителів її не знає. Тут можна почути англійську, китайську, індонезійську, хінді, а також пап’яменто.

25 листопада 1975 р. Суринам проголосив незалежність, після чого близько 40 тис. людей емігрувало до Нідерландів. Країна є членом ООН, МВФ, Всесвітнього банку, Організації американських держав. Республіку очолює президент, а законодавчу владу має Національна асамблея (однопалатний парламент). Грошовою одиницею держави є суринамський гульден.

Суринамський хлопчик

Територія Суринаму складається з болотистої прибережної рівнини близько 80 км завширшки і центрального плато. На півдні розташовані гори, що поросли густим лісом (до речі, площа вічнозелених лісів становить 90% країни). З корисних копалин видобувають боксити, нафту, золото. Промисловість переробляє боксити та сільськогосподарську продукцію. Основні сільськогосподарські культури, які вирощують у Суринамі, — цукрова тростина, рис, цитрусові та банани.

Головні річки країни — Мароні, Корантей і Коппенейм. У 60-х роках минулого століття в місті Афобак була побудована гідроелектростанція, яка дає дешеву електроенергію, що її використовують у виробництві алюмінію. Крім неї існує низка державних і приватних теплових електростанцій. Клімат країни тропічний, вологий. Дощі йдуть 200 днів на рік. Сезон дощів триває з грудня по квітень, у цей час вони часто викликають повені. Середньорічна температура становить +27° С. Висока температура й вологість перетворюють Суринам на справжню лазню. Але місцеві жителі добре пристосувалися до таких умов.

Рибальські човни на Мароні

Більшість видатних місць знаходиться в столиці Парамарібо. Центр міста має довгу назву Онафханкелійнсплейн («Площа Незалежності»). Над нею підіймається президентський палац. Відразу за палацом розташований Палментуїн — міський парк із високими пальмами, населеними численними тропічними птахами. До сходу від Онафханкелійнсплейну є форт Зеландія, прибережна укріплена цитадель XVII століття. Головний ринок міста лежить на бульварі Ватеркранц, що простягається вздовж прибережної смуги до поромної переправи Меєрзоґ. Серед визначних пам’яток столиці — національний музей з археологічними експонатами, виставками з історії суринамської культури та історії регіону.

Національний парк Браунсберґ — велика область гірського тропічного лісу, один з найбільших у світі «диких» масивів вічнозеленого тропічного лісу.

водоспад Корантейна